П’ятниця, 11 липня 2003 - Президент США Джордж Буш і його адміністрація знову опинилися під вогнем критики. Цього разу її спричинило визнання американськими офіційними особами безпідставності заяви Буша про спроби Саддама Гуссейна придбати ядерні матеріали в маленькій африканській країні Нігерії. Це, на думку багатьох демократів, є черговим прикладом маніпуляції Білим домом американської суспільної думки напередодні війни в Іраку. Під час прес-конференції в Уганді сьогодні президент Буш наголосив, що цей факт був наведений у його зверненні до американського народу за згодою Центрального Розвідувального Управління:
“Мій виступ перед американським народом був попередньо перевірений розвідувальними службами, і у ньому я детально описав загрозу, яку представляє для американців режим Саддама Гуссейна. Мій уряд вдався до адекватних для цієї загрози дій, і в результаті світ буде більш безпечним та мирним.”
Ти часом, в американських інтелектульних колах продовжується дискусія щодо мотивів та намірів президента Буша у війні з Іраком. Сьогодні наш кореспондент у Вашингтоні представить думку одного з провідних американських письменників та публіцистів Нормана Мейлера, яку він висловив на сторінках літературного тижневика “New York Review of Books”.
Наприкінці ХІХ століття Редьярд Кіплінг написав вірш під назвою “Тягар Білої Людини”, у якому імперська політика США розглядалася, як місія спрямована на цивілізацію менш розвинених народів. Американський публіцист Норман Мейлер проводить непряму паралель із віршем Кіплінга, називаючи свою останню статтю щодо політики Буша так: “Біла Людина Скидає Тягар”. У ній він подає оригінальне пояснення мотивів дій американської адміністрації.
Мейлер вважає, що легкість, з якою американське суспільство підтримало войовничі дії президента, пов’язана із психологічним шоком, який воно пережило внаслідок терористичних актів 11 вересня. Буш використав цей шок для того, щоб розвинути бажання помсти в мільйонів простих американців. Оскільки військова кампанія в Афганістані відбулася доволі швидко, а стан американської економіки продовжував погіршуватися, американська адміністрація вирішила відновити дух нації новою переможною війною. Одночасно, на думку Мейлера, був створений і новий герой для мільйонів родин – американський військовий. Біла більшість, яка присвячує значну частину вільного часу перегляду спортивних змагань, залишилася останнім часом позбавленою білих спортивних героїв. Адже у баскетболі, американському футболі, боксі і навіть тенісі вже домінують чорні атлети. Війна в Іраку надала пересічному білому американцю причину знову відчути надлишок адреналіну, побачивши у телевізорі улюблений образ героїчного переможця на фоні американського прапора. Однак, на відміну від спортсменів, ще й озброєного до зубів суперсучасною технікою. Проблема, як зазначає американський публіцист, полягає у тому, що для підтримки цього ейфорійного стану у суспільстві американській армії необхідно буде переможно крокувати і далі. Тільки куди, запитує він, у Сирію, Саудівську Аравію чи Іран?
Культ мачо, нав’язаний мілітаризацією американського сьогодення, використовується , на думку Мейлера, і для формування образу Буша. Своє звернення до американців, у якому він тріумфально оголосив про завершення військової кампанії в Іраку, Буш прочитав на військовому авіаносці “Авраам Лінкольн”, що повертався з Перської затоки. Туди його доставив військовий літак, з якого Буш, під об”єктиви кінокамер, впевнено вийшов у формі військового пілота. Мейлер згадує, що Джон Кеннеді чи Двайт Ейзенгауер ніколи не дозволяли собі з”являтися у військовій формі упродовж перебування у Білому домі, хоча обидва брали участь у військових діях під час Другої світової війни. Контраст із Бушем, який свого часу уник військової служби у В”єтнамі, змушує Мейлера лише висловити надію, що американська демократія витримає й не таке.
“Мій виступ перед американським народом був попередньо перевірений розвідувальними службами, і у ньому я детально описав загрозу, яку представляє для американців режим Саддама Гуссейна. Мій уряд вдався до адекватних для цієї загрози дій, і в результаті світ буде більш безпечним та мирним.”
Ти часом, в американських інтелектульних колах продовжується дискусія щодо мотивів та намірів президента Буша у війні з Іраком. Сьогодні наш кореспондент у Вашингтоні представить думку одного з провідних американських письменників та публіцистів Нормана Мейлера, яку він висловив на сторінках літературного тижневика “New York Review of Books”.
Наприкінці ХІХ століття Редьярд Кіплінг написав вірш під назвою “Тягар Білої Людини”, у якому імперська політика США розглядалася, як місія спрямована на цивілізацію менш розвинених народів. Американський публіцист Норман Мейлер проводить непряму паралель із віршем Кіплінга, називаючи свою останню статтю щодо політики Буша так: “Біла Людина Скидає Тягар”. У ній він подає оригінальне пояснення мотивів дій американської адміністрації.
Мейлер вважає, що легкість, з якою американське суспільство підтримало войовничі дії президента, пов’язана із психологічним шоком, який воно пережило внаслідок терористичних актів 11 вересня. Буш використав цей шок для того, щоб розвинути бажання помсти в мільйонів простих американців. Оскільки військова кампанія в Афганістані відбулася доволі швидко, а стан американської економіки продовжував погіршуватися, американська адміністрація вирішила відновити дух нації новою переможною війною. Одночасно, на думку Мейлера, був створений і новий герой для мільйонів родин – американський військовий. Біла більшість, яка присвячує значну частину вільного часу перегляду спортивних змагань, залишилася останнім часом позбавленою білих спортивних героїв. Адже у баскетболі, американському футболі, боксі і навіть тенісі вже домінують чорні атлети. Війна в Іраку надала пересічному білому американцю причину знову відчути надлишок адреналіну, побачивши у телевізорі улюблений образ героїчного переможця на фоні американського прапора. Однак, на відміну від спортсменів, ще й озброєного до зубів суперсучасною технікою. Проблема, як зазначає американський публіцист, полягає у тому, що для підтримки цього ейфорійного стану у суспільстві американській армії необхідно буде переможно крокувати і далі. Тільки куди, запитує він, у Сирію, Саудівську Аравію чи Іран?
Культ мачо, нав’язаний мілітаризацією американського сьогодення, використовується , на думку Мейлера, і для формування образу Буша. Своє звернення до американців, у якому він тріумфально оголосив про завершення військової кампанії в Іраку, Буш прочитав на військовому авіаносці “Авраам Лінкольн”, що повертався з Перської затоки. Туди його доставив військовий літак, з якого Буш, під об”єктиви кінокамер, впевнено вийшов у формі військового пілота. Мейлер згадує, що Джон Кеннеді чи Двайт Ейзенгауер ніколи не дозволяли собі з”являтися у військовій формі упродовж перебування у Білому домі, хоча обидва брали участь у військових діях під час Другої світової війни. Контраст із Бушем, який свого часу уник військової служби у В”єтнамі, змушує Мейлера лише висловити надію, що американська демократія витримає й не таке.