Прага, 22 липня 2003 року.
Василь Зілгалов
Тема справжніх цілей існуючих нині в Україні проектів політичної реформи продовжує хвилювати не лише самих українців, але й багатьох міжнародних спостерігачів. І загальна тональність думок останніх зводиться до того, як сказав на прощальній конференції у Києві американський посол Карлос Паскуаль, що «додавати ще один термін» до президентства в Україні - « це ... ігнорувати верховенство права». А інший західний дипломат висловився цими днями, що є й небезпека порушення прав виборців у ділянці продовження роботи парламенту у Києві.
«Мукачівська епопея», як її вже охрестили українські політики , налаштовує сьогодні багатьох експертів на передбачення, що своєрідна «перестрілка» судових рішень з приводу, здавалося б, такого «дріб’язкового» питання, як доля крісла мера якогось там районного центру Закарпаття, може бути серйозною репетицією виборів 2004 року. І не просто виборів президента, а більш масштабних виборів в Україні. Такі побоювання прозвучали з уст генерального секретаря Ради Європи Вальтера Швіммера. Він, зокрема, заявив у інтерв’ю українському виданню «Столічниє новості»: «Який буде сенс проводити вибори, якщо вищий законодавчий орган країни може припинити роботу вже через шість місяців, тим більше, якщо одночасно з обранням парламенту необхідно буде проводити президентські вибори?» Питання зовсім не риторичне. Бо останнє голосування парламенту / 400 голосів за відсилку обох проектів політичної реформи до Конституційного суду/ і наступні заяви лідера блоку «Наша Україна» про «можливі нові політичні конфігурації» у Верховній Раді свідчать про реальність змін. А це може означати посилення впливу опозиційних нинішній владі сил і вирішальну роль парламенту у президентських виборах 2004 року. І якщо є наміри відвести українським судам третейську роль у наступних виборах, то їм може серйозно заважати «непокірний парламент», чи не так? Якщо так, то чому б не спробувати цей парламент до кінця року розпустити і провести одночасно і президентські, і парламентські вибори в державі, а суди типу Сихівського (міста Львова) свою справу з коригування вибору електорату зроблять послідовно. Ясно, що до цього ланцюга подій не вистачає юридично-правового обґрунтування третього терміну президента і роль такого аргументу може виконати вимога громадськості / всеукраїнського форуму, наприклад/ провести референдум на підтримку чинного президента і його кроків, направлених на розпуск парламенту України. Це відомі вже з уст політологів у Києві сценарії розвитку подій на осінь і на 2004 рік. Але що тут спільного з демократією?
Взаємні політичні претензії між президентом і Верховною Радою нагадують дещо риторику «Приказок» українського гумориста Степана Руданського, коли Дідові, що «ходив іще без штанів»/ це може бути Верховна Рада/ Онук, котрий уже «підріс» / ніби, як президент/ пропонує з приводу верховенства права піти комусь, лише одному, в гості / розумій: в політичне майбутнє України чи третій термін/ і цитую Руданського:
«Або я туди піду, А ви сидіть, діду; Або ви собі сидіть, А я туди піду».
А з приводу поїздки в «морозну дубину» за дрівцями / читай по – сьогоднішньому - у політичну відставку/ Онук Руданського пропонує:
«То я й кажу: «Хоч сидіть, А я не поїду; Хоч посиджу я за вас, А ви їдьте діду!»
А який це все: і третій термін, і достроковий розпуск, і судові сценарії ,- має стосунок до демократії, запитає пересічний українець? Йому можна відповісти словами того ж Степана Руданського - «як сиві яйця до «сірого зайця». Бо, наприклад, генеральний секретар Ради Європи, пан Вальтер Швіммер, котрий, мабуть, Руданського не читав, думає дещо простіше і вважає, що втілення у життя антидемократичних сценаріїв в Україні «продовжить» автоматично її шлях до об’єднаної Європи на 20 або й більше років.
Василь Зілгалов
Тема справжніх цілей існуючих нині в Україні проектів політичної реформи продовжує хвилювати не лише самих українців, але й багатьох міжнародних спостерігачів. І загальна тональність думок останніх зводиться до того, як сказав на прощальній конференції у Києві американський посол Карлос Паскуаль, що «додавати ще один термін» до президентства в Україні - « це ... ігнорувати верховенство права». А інший західний дипломат висловився цими днями, що є й небезпека порушення прав виборців у ділянці продовження роботи парламенту у Києві.
«Мукачівська епопея», як її вже охрестили українські політики , налаштовує сьогодні багатьох експертів на передбачення, що своєрідна «перестрілка» судових рішень з приводу, здавалося б, такого «дріб’язкового» питання, як доля крісла мера якогось там районного центру Закарпаття, може бути серйозною репетицією виборів 2004 року. І не просто виборів президента, а більш масштабних виборів в Україні. Такі побоювання прозвучали з уст генерального секретаря Ради Європи Вальтера Швіммера. Він, зокрема, заявив у інтерв’ю українському виданню «Столічниє новості»: «Який буде сенс проводити вибори, якщо вищий законодавчий орган країни може припинити роботу вже через шість місяців, тим більше, якщо одночасно з обранням парламенту необхідно буде проводити президентські вибори?» Питання зовсім не риторичне. Бо останнє голосування парламенту / 400 голосів за відсилку обох проектів політичної реформи до Конституційного суду/ і наступні заяви лідера блоку «Наша Україна» про «можливі нові політичні конфігурації» у Верховній Раді свідчать про реальність змін. А це може означати посилення впливу опозиційних нинішній владі сил і вирішальну роль парламенту у президентських виборах 2004 року. І якщо є наміри відвести українським судам третейську роль у наступних виборах, то їм може серйозно заважати «непокірний парламент», чи не так? Якщо так, то чому б не спробувати цей парламент до кінця року розпустити і провести одночасно і президентські, і парламентські вибори в державі, а суди типу Сихівського (міста Львова) свою справу з коригування вибору електорату зроблять послідовно. Ясно, що до цього ланцюга подій не вистачає юридично-правового обґрунтування третього терміну президента і роль такого аргументу може виконати вимога громадськості / всеукраїнського форуму, наприклад/ провести референдум на підтримку чинного президента і його кроків, направлених на розпуск парламенту України. Це відомі вже з уст політологів у Києві сценарії розвитку подій на осінь і на 2004 рік. Але що тут спільного з демократією?
Взаємні політичні претензії між президентом і Верховною Радою нагадують дещо риторику «Приказок» українського гумориста Степана Руданського, коли Дідові, що «ходив іще без штанів»/ це може бути Верховна Рада/ Онук, котрий уже «підріс» / ніби, як президент/ пропонує з приводу верховенства права піти комусь, лише одному, в гості / розумій: в політичне майбутнє України чи третій термін/ і цитую Руданського:
«Або я туди піду, А ви сидіть, діду; Або ви собі сидіть, А я туди піду».
А з приводу поїздки в «морозну дубину» за дрівцями / читай по – сьогоднішньому - у політичну відставку/ Онук Руданського пропонує:
«То я й кажу: «Хоч сидіть, А я не поїду; Хоч посиджу я за вас, А ви їдьте діду!»
А який це все: і третій термін, і достроковий розпуск, і судові сценарії ,- має стосунок до демократії, запитає пересічний українець? Йому можна відповісти словами того ж Степана Руданського - «як сиві яйця до «сірого зайця». Бо, наприклад, генеральний секретар Ради Європи, пан Вальтер Швіммер, котрий, мабуть, Руданського не читав, думає дещо простіше і вважає, що втілення у життя антидемократичних сценаріїв в Україні «продовжить» автоматично її шлях до об’єднаної Європи на 20 або й більше років.
