Прага, 14 лютого 2004 року.
Марина Пирожук
Вітаю всіх, хто зараз з нами. В ефірі підсумкова програма “7 днів демократії”. З празької студії вас вітає Марина Пирожук.
11 лютого керівництво української редакції Радіо “Свобода отримало листа від телерадіорганізації “Довіра” про виключення програм “Свободи” із мережі мовлення з 17 лютого. Таке рішення “Довіра” мотивує тим, що інформаційна продукція “Свободи” не вписується в її концепцію. Бюро іноземного радіомовлення США, яке уклало угоду з “Довірою” кваліфікує такі рішення телерадіорганізації “Довіра” як неправові, оскільки у відповідності до угоди, сторона, яка вирішила припинити мовлення, має про це попередити за місяць до розірвання контракту.
Колектив української служби Радіо “Свобода” вважає це наступом на демократію та на свободу слова. Напередодні президентських виборів таке рішення “Довіри” є особливо промовистим.
Радіо "Довіра" укладало контракт не з радіо "Свобода", а з американською державною установою – Бюро міжнародного радіомовлення (IBB). Отже, й листа свого радіо "Довіра" мала би надсилати не до радіо "Свобода", а до IBB.
Про це журналістам заявив директор з політики і стратегічного планування корпорації радіо "Вільна Європа"/ радіо "Свобода" Джефф Трімбл, коментуючи рішення керівництва радіо "Довіра" припинити мовлення на своїй частоті Української служби радіо "Свобода".
Трімбл також назвав неправдою аргумент керівництва "Довіри", що програми радіо "Свобода" негативно впливають на популярність першої і зменшують число радіослухачів.
За словами американського топ-менеджера "Свободи", опитування, проведене серед слухачів радіо "Довіра", засвідчили, що під час виходу в ефір програм Української служби радіо "Свобода" кількість слухачів на цій FM-хвилі, навпаки, збільшується. А за останній рік, згідно з Трімблом, кількість слухацької аудиторії збільшилася на 30%.
Це потверджує також заступник директора відділу оцінки програм радіо “Свобода” Пол Тиббитс: “Ми з’ясували, що протягом останнього календарного року рейтинг української редакції зріс досить істотно: з 5,5% у минулому році до 8,4% у 2003. Ми здійснили це дослідження наприкінці минулого року. Отож, згадуємо зовсім свіжі дані.
Аудиторія української редакції досить молода. Чверть ваших слухачів протягом минулого року була від 20 до 24 років. Також із усіх слухачів радіо “Свобода” дві третини молодші від 40 років. Отож, несправедливо було казати, що українська редакція не дружня до FM”.
Що стосується майбутнього, то Українська служба радіо "Свобода", за словами пана Трімбла, залишиться в ефірі. "Керівництво радіо "Свобода робитиме все можливе, щоб залишитися на FM-частоті. Можливості контакту з радіо "Довіра" розглядатимуться й надалі.
На ситуацію довкола “Свободи” відреагували українські політичні сили. Лідер парламентської фракції “НУ” Віктор Ющенко бачить у цьому виключно політичне підгрунтя. Поділяє таку позицію і парламентська фракція Блоку Юлії Тимошенко. БЮТ висловлює рішучий протест проти чергової хвилі ліквідації незалежних засобів масової інформації в Україні. У поширеному листі БЮТівці заявляють,що "неприховане замовлення влади на ліквідацію радіостанції "Свобода" розглядається як ще один акт "брутальної розправи над свободою слова й правом українського суспільства на об‘єктивну та незалежну інформацію".
"Нахабна каральна акція щодо радіо "Свобода", яке мало мужність надавати ефір представникам опозиційних сил та висловлювало альтернативну до владної точку зору, свідчить про остаточну ліквідацію незалежної преси в Україні", - говориться в заяві. Посольство США у Києві теж піддало критиці рішення приватної телерадіоорганізації "Довіра" припинити ретрансляцію програм радіо "Свобода"
Посольство розцінює це як спробу зробити радіо "Свобода" недоступним для слухачів. "Особливо бентежить, що це відбувається у рік виборів", - наголошується у заяві посольства Сполучених Штатів.
У свою чергу генеральний продюсер всеукраїнської радіомережі Сергій Кичигін відкидає звинувачення у політичній вмотивованості рішення "Довіри" про позбавлення Радіо "Свобода" ефіру. Про це йдеться в опублікованій газетою "2000" статті під назвою "Свобода не коштує 200 000 доларів", де стверджується , що ухвалене “Довірою” рішення зовсім не має політичного підґрунтя, а продиктоване виключно міркуваннями подальшого розвитку й підняття рейтингу радіо "Довіра". За словами Кичигіна, останніми роками "радіо жило фактично за рахунок гранту в 200 000 доларів, котрі “Свобода” щорічно платила за право мовлення в ефірі “Довіри”. Натомість воно змушене було жертвувати популярністю, оскільки програми радіо "Свобода" не вписуються в музичний тип мовлення "Довіри". Керівництво "Довіри" заявило, що програми радіо "Свободa" зменшують молодіжну аудиторію і скорочують прибуток від реклами.
У Сполучених Штатах Америки все частіше чуємо: Росія здійснює тиск на своїх найближчих сусідів. Американський сенатор Джон Маккейн, виступаючи днями у Мюнхені на щорічній конференції з безпеки, звинуватив Москву водночас у "повзучому перевороті", скерованому проти демократії в Росії, а також в кампанії, як сказав законодавець з Арізони, з приниження сусідніх держав, звільнених від радянського диктату внаслідок перемоги в холодній війні. Над країнами Балтії, а також у Білорусі, Грузії та Україні, підкреслив американський сенатор, Росія прагне відновити свій контроль.
Зиновій Фрис
"За часів Путіна, - заявив сенатор Джон Маккейн у столиці Баварії, де проходила 40-а конференція з безпеки, - Росія відмовилась виконувати договір про звичайні збройні сили в Європі. Російські війська частково окупували Грузію і Молдову. Російські агенти намагаються все більше втягнути Україну в орбіту Москви. Російська підтримка зміцнює останню європейську диктатуру в Білорусі...".
Росію у Мюнхені представляв керівник оборонного відомства Сергій Іванов, якого один із настаріших журналістів американського видання "Нью-Йорк Таймс" Уільям Сафайр у своїй останній статті назвав "неоімперіалістичним міністром оборони". Іванов відкинув заяву Маккейна про тиск на сусідів, сказавши: "Одним із найголовніших пріоритетів російської зовнішньої політики є стосунки з нашими найближчими сусідами. Відносини з країнами СНД жодним чином не є "неоімперіалізмом", як дехто пробує зобразити, це імператив нашої безпеки".
Сенатор Маккейн у свою чергу наголосив, що "недемократична поведінка і загроза суверенітету і свободі сусідніх держав не принесе Росії очікуваної вигоди, а позбавить її товариства західних демократій".
Директор російського інституту політичних досліджень Сергій Марков в інтерв’ю для радіо "Свобода" про заяву сенатора Маккейна щодо тиску Росії на сусідів заявив:
”Сенатор Маккейн є одним із головних пережитків "холодної війни" в США. Це ганьба Сполучених Штатів. Як і поправка Джексона-Веника, яка досі, як відомо, розрахована на те, щоб стримувати економічний розвиток Росії на тій підставі, що з Росії нібито не випускають євреїв. Сенатор Маккейн - точно така ж реліквія "холодної війни".
Існує два розуміння "холодної війни". Для одних - це війна демократії проти світового комунізму. І з цієї точки зору Росія є першою жертвою світового комунізму. Росія відкинула комунізм, і він не є більше загрозою для демократії. Росія йде зараз нелегкою дорогою, але шляхом демократії. За логікою ж таких як Маккейн і Бжезинський, "холодна війна" - це війна Заходу проти Росії, яка в принципі суперечить західній цивілізації. Позиція Маккейна і Бжезинського методологічно є расистською. Вони вважають росіян варварами, не здатними до побудови демократії. Така точка зору має право на існування, але я був би радий, якби американці відмовились від таких расистських щодо росіян точок зору і вигнали сенатора Маккейна з сенату, а пана Бжезинського з університетів. Вони більше ненавидять Росію, ніж люблять демократію.
Щодо стосунків Росії з найближчими сусідами, то тут логіка така: ми не можемо розвиватися без інтеграції з найближчими сусідами. Так само, як Сполучені Штати не можуть розвиватися без інтеграції з Канадою і Мексикою, а Німеччина без інтеграції з Францією, Італією, Німеччиною, Великобританією чи Іспанією. Але інтеграція Росії з найближчими сусідами розглядається як безумовне зло для таких людей як Бжезинський і Маккейн, поскільки для них сама Росія є абсолютним злом.
- Пане Марков, так інтеграція чи поглинання?
- Ну, знаєте, це не поглинання. Відомо, що російське керівництво тисячу разів, так би мовити, заявляло про те, що воно не прагне до порушення суверенітету сусідніх держав. Відомо, що російське керівництво сотні разів підтвердило це, коли відмовилось співпрацювати з тими кримськими політиками, котрі орієнтувались на відокремлення Криму від України, Росія відмовилась від численних референдумів в Абхазії і Придністров"ї про необхідність приєднання до Росії, більше того Росія неодноразово за низькими цінами субсидувала, по-суті справи, незалежність України, Грузії, Вірменії, Молдови, Білорусі, Казахстану і т.д. Про поглинання не доводиться говорити. Інша справа, що між більшими країнами, такими як Росія, і маленькими, як Грузія і навіть Україна, не може бути абсолютно рівних відносин, хоча в правовому сенсі вони залишаються рівними. Так само, як приміром, стосунки Німеччини і Данії не є цілком рівноправними; як не є цілком рівноправними відносини між США і Мексикою. І це реальність. Хто більше впливає: США на внутрішню політику Мексики чи Мексика на внутрішню політику США? Відповідь очевидна. Так само очевидним залишатиметься і ступінь впливу Росії на зовнішню політику Грузії чи Грузії на зовнішню політику Росі,- заявив Сергій Марков.
Український політолог Володимир Полохало поділяє стурбованість західних політиків щодо того, як поводить себе Росія стосовно України:
”У будь-якому випадку, в сьогоднішній російській зовнішньополітичній концепції і планах щодо України є те, що суперечить національним інтересам України і її поступу як європейської держави. Отже, Росія сьогодні є небезпечним сусідом, сусідом, який намагається реанімувати в новому вигляді свою роль як старшого партнера або старшого брата”.
На думку політолога В. Полохала, саме цим і стурбовані на Заході, зокрема у Сполучених Штатах Америки. Серед тих, хто це розуміє, і американський сенатор Джон Маккейн.
Марина Пирожук
Вже стало ніби-то й закономірністю, як зауважують чимало спостерігачів, що частота політичних розколів в українській опозиції стає виднішою напередодні чергових, чи парламентських, чи президентських, виборів в Україні. Політологів у зв’язку з цими політичними незгодами і можливим розколами цікавить сьогодні два головних питання – чи збереже українська політична опозиція до виборів 2004 року хоча б видимість єдності, а якщо ні, то що чи хто стане головної причиною політичного розколу у рядах нинішніх опонентів української влади? Чи не сама ж влада, котра, як зауважують, вже навчилася діяти, щоб ці розколи ставалися саме тоді і саме там, де владі потрібно?
Василь Зілгалов
Лідери блоку “Наша Україна” заперечують будь – які прояви розколу у його рядах , хоча представники СДПУ /о/ всіляко цю можливість прогнозують, стверджуючи “що з лав об’єднання Віктора Ющенка найближчим часом виходитимуть десятками”. Десятків поки-що немає але окремі випадки стали частішими і якраз напередодні найважливіших політичних акцій у державі. А нинішня заява Тараса Чорновола стала мабуть чи не най не приємнішою для керівників “Нашою України”. Хоча сам Чорновіл – молодший заявив, що “реально я не хотів повторювати роль тих розкольників, які кололи НРУ, коли його очолював В''ячеслав Чорновіл. Тому я відходжу набік, я не буду робити жодної "склоки" всередині блоку”. Тарас Чорновіл також підкреслив: “Те, що відбулося, – це, певною мірою, мій моральний вибір, але я не хочу, щоб цей крок розцінювався як протиставлення позиції фракції і Віктору Ющенку. Цього від мене не дочекаються”.
Тим часом керівники “Нашої України” вважають, що “серед представників фракції немає серйозних розбіжностей щодо стратегічних питань і є одностайність у підтримці лідера “Нашої України” на майбутніх виборах. А останні кадрові зміни є наслідком неузгодженостей у деяких тактичних питаннях. Підтвердженням цьому стали події 3 лютого”.
І ось тут згадаємо, що якраз голосування 3 лютого у Верховній Раді і участь у ньому СПУ на чолі з Олександром Морозом змусили говорити багатьох аналітиків про розкол у рядах опозиції, котрий ніби-то вже зріє з часу відсутності лідера соціалістів на попередньому голосуванні депутатів парламенту руками 23-24 грудня 2003 року.
Після позачергової сесії ВРУ 3 лютого Віктор Ющенко відразу ж наголосив, що “мета цієї реформи – консервація влади. Я так і сказав Олександру Морозу, що колосальна помилка думати, нібито він ініціатор реформи. Насправді, головний “реформатор” - діючий президент”. Сам лідер “Нашою України” до сьогодні переконує всіх, що “трійка не вичерпала себе”. Мороз же більш обтічний у своїх заявах щодо єдності опозиції. Спостерігачі нагадують про великий досвід лідера СПУ у “іграх з владою” і він, як підкреслюють, переважно “негативний, гіркий” для Мороза.
При цьому слід згадати лютневе цього року опитування журналом “Політична думка” 35 відомих київських експертів, котрі у своїй більшості погодилися з тим, що “нинішня конституційна реформа – це політична технологія влади спрямована на утримання політичної ініціативи і монопольного контролю над політичним процесом”; і що однією з задач цієї технології є розкол політичної опозиції. У цьому ж опитуванні більшість експертів, 58 відсотків, не виключила можливість компромісу між Олександром Морозом і владою. Де - хто навіть прогнозує, що в разі успіху цієї технології влади, вона забуде відразу про всі свої обіцянки щодо компромісів з представниками опозиції і просто в черговий раз посміється над нею. Невже окремі представники останньої такі вже наївні?
Марина Пирожук
Правозахисний відділ білоруської організації “Громадянська ініціатива Хартія-97” оприлюднив цими днями досить об’ємне, детальне дослідження про порушення людських прав у Білорусі в 2003 році.
За висновками білоруських правозахисників, режим Олександра Лукашенка у 2003 році продовжував методично знищувати два основні компоненти громадянського суспільства: незалежну пресу і недержавні, громадські організації.
Петро Кагуй
Так, за даними Білоруської асоціації журналістів, протягом минулого року 16 із 39 білоруських недержавних засобів масової інформації - припинили чи призупинили свою роботу. Здебільшого, типографії відмовляли у друці незалежним періодичним виданням за вказівкою адміністрації президента і міністерства інформації. Запроваджено цензуру над комерційним радіомовленням.
А протягом лише двох останніх місяців у Білорусі ліквідовані близько 20 громадських організацій, у тому числі і правозахисні. Утисків зазнали і профспілкові об’єднання.
У 2003 році Міжнародна конфедерація вільних профспілок включила Білорусь до списку 11 країн, котрі тотально порушують права профспілок, перешкоджають їхній діяльності і розвитку. Білорусь опинилася серед таких країн як Зімбабве, Гаїті, Конго, Венесуела, Бірма та Китай.
Протягом минулого року влада Білорусі фактично відновлювала стару радянську ідеологічну систему для контролю за громадською думкою, грубо придушувала прояви будь-якого інакодумства. У ВУЗах запровадили новий обов’язковий предмет – державну ідеологію. Було вирішено запровадити посади “ідеологів” на підприємствах, де працює понад 300 осіб, та в колгоспах із числом працюючих понад 150 осіб. Посилені репресії проти молоді (це і відрахування школярів і студентів з ВУЗів та шкіл; спроба вербування їх спецслужбами; залякування; арешти; штрафи та тиск на батьків);
У ділянці освіти показовим стало закриття Національного державного гуманітарного ліцею імені Якуба Колоса. Приміщення ліцею передали в комунальну власність міста і понад сто неповнолітніх ліцеїстів були позбавлені можливості продовжити навчання.
У звіті білоруських правозахисників зібрано чимало фактів щодо насильства над відомими діячами національної науки і культури.
Наступ влади тривав і на індивідуальну підприємницьку діяльність та дрібний і середній бізнес. Запровадження нових податкових та інших норм призвело до різкого скорочення кількості таких підприємств.
Влада, проводячи поетапну зачистку демократичного поля Білорусі, практично знищила незалежні засоби масової інформації і загнала легальний “третій сектор” (громадські організації) у підпілля, наголошують правозахисники. І цим самим режим Олександра Лукашенка підготував стартовий майданчик для проведення цьогорічних парламентських виборів за своїм сценарієм. Парламентські вибори заплановано провести у жовтні. “Аналізуючи президентські вибори 2001 року і вибори до місцевих органів влади у 2003 році, можна констатувати, що правлячий режим готує масштабну фальсифікацію результатів парламентських виборів 2004 року”, - роблять висновки автори “Моніторингу порушень прав людини в Республіці Білорусь за період 2003 року”.
Марина Пирожук
Україні ніби вдалося втихомирити скандал навколо повідомлень, буцім українці надали понад 5 років тому афганським талібам переносну ядерну зброю, таємничі “ядерні валізки”. “Це неможливо”, – кажуть у Києві. Але міжнародні правозахисники знову нагадують, що українці вже не раз брали участь у заплутаних зброєвих оборудках, що відбувалися коли на межі законності, а коли й поза нею. Правозахисна організація “Г’юман Райтс Воч” оприлюднила в вівторок своє нове дослідження: стосується воно Словаччини – але чималу частину його присвячено одній українській справі.
Сергій Драчук
Усе почалося восени 2001 року, нагадує обставини справи Лайза Майсол, фахівець із торгівлі зброєю в “Г’юман Райтс Воч”: “Це сталося в вересні 2001-го, через кілька тижнів після нападів у США 11 вересня. Завдяки одержаній інформації в аеропорту Братіслави було затримано боєприпаси. Цю зброю, що її розвантажив іранський літак у братіславському аеропорту, мав завантажити собі український літак – ідеться про кількасот гранат для реактивних гранатометів. Словацька влада затримала їх, бо вони були неправильно задекларовані”.
І не просто неправильно задекларовані: переправники вдалися до складної схеми, щоби заплутати сліди, каже Лайза Майсол із “Г’юман Райтс Воч”: “Зброю мали завантажити в (український) літак, поєднавши її з іншим вантажем на його борту, включно з військовим – запчастинами до літаків – із України, і до цього додавався ще деякий вантаж зі Словаччини. Так що по суті було поєднано разом кілька різних партій вантажу”.
Плутанина оповивала справу з усіх боків. За документами з Ірану, про які довідалися правозахисники, іранський літак (до речі, з українськими пілотами) мав доставити до столиці Словаччини реактивні гранати для гранатометів РПГ-7, призначені для уряду Анголи. У принципі нічого незаконного в цьому не було – але Іран дехто на Заході вважає за терористичну державу, Ангола теж вирізнялася громадянською війною й нестабільністю, і в обох країнах порушувалися права людини – і організатори оборудки вочевидь вирішили її приховати, як могли. Для цього влаштували й перевантаження на український літак у Словаччині, і дальшу посадку на військовому летовищі в Ізраїлі, і підміну документів – гранати у Братіславі перетворилися на папері на “вироби загальновійськового призначення”; так можна позначити, скажімо, однострої, але аж ніяк не боєприпаси.
Варто згадати, що український літак належав компанії “Юкрейніян Карґо Ейрвейз”, або ж “Українській авіяційній транспортній компанії” – державному підприємству міністерства оборони України; тій самій авіякомпанії, додам, що її літак загубив у повітрі не знати скільки пасажирів у Демократичній Республіці Конґо в травні минулого року, коли в польоті в літака відпав вантажний люк.
Але, як і в цьому минулорічному випадку, компанія, та й українська влада, не визнають за собою вини, наголошує Лайза Майсол із “Г’юман Райтс Воч”: “Із погляду української влади, сказали вони нам, вони не вважають, що було зроблено щось погане – бо ж зброю, мовляв, урешті так і не навантажили на літак (бо словацька влада не дала цього зробити). І українська влада, і авіякомпанія, що мала підібрати вантаж, кажуть, що нічого поганого не сталося, отож вони не збираються більше займатися цією справою”.
“Г’юман Райтс Воч” уважає, що жодна країна не може нехтувати правозахисними аспектами торгівлі зброєю. А для цього потрібно, наприклад, і ухвалити жорсткі критерії для експорту зброї, що ґрунтувалися б на дотриманні прав людини прикінцевим отримувачем, і боротися з корупцією в органах влади, відповідальних за контроль за продажем зброї, і посилити прозорість такого продажу й парламентський нагляд за ним.
А від ЄС і союзу НАТО правозахисники вимагають, поміж іншим, щоби “відповідальна” практика торгівлі зброєю стала критерієм для членства і мінімальним стандартом, очікуваним від майбутніх членів ЄС і НАТО – що ним прагне стати й Україна.
Марина Пирожук
Українська столиця не була для кандидата на посаду президента Івана Рибкіна місцем для приємної прогулянки і спогадів про добре проведені дні. Принаймні так сам Рибкін стверджує на пресконференції в Лондоні. Розповідає наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
Кандидат на посаду президента Росії Іван Рибкін на прес-конференції в Лондоні розповів деякі деталі свого чотириденного перебування в українській столиці.
Тепер Рибкін говорить, що його запросили до Києва немов би для спеціальної зустрічі с Асланом Масхадовим президентом Ічкерії. Рибкін погодився на таку зустріч, прибув до Києва, його зустріли в аеропорту Бориспіль, відвезли на якусь квартиру, там пригостили чаєм і тістечками і як підкреслює Рибкін, він після цього знаходився вже в наркотичному стані.
Іван Рибкін
(переклад) Відчував, що засипаю. Прокинувся я в іншій невідомій мені квартирі через невизначений час. Я відчував себе розбитим і дуже стомленим. Зі мною разом знаходились вже два нових озброєних, знову ж таки невідомих мені чоловіка. Вони повідомили мені, що ми в Києві і на дворі ранок вівторок 10 лютого.
Віталій Портников
До того ж йому демонстрували якесь відео яким його збирались шантажувати, підкреслюючи, що це відео може бути кампанією по його компрометації. Рибкін підкреслює, що це відео не може його скомпрометувати. І так продовжувалось 4 дні. Рибкін не пояснив яким чином йому вдалося позбутися тих, хто зустрів його в українській столиці і відвіз на цю квартиру.
Однак він говорить, що ці особи намагалися схилити його до співробітництва. “Я не знаю, хто це зробив, однак знаю, кому це вигідно,” – говорить Рибкін, який вирішив тепер залишитись в британській столиці аж до закінчення російської президентської кампанії.
Є також досить цікавим той факт, що відразу після прибуття з української столиці до Москви Іван Рибкін вже натякав на таку версію подій. Так він сказав, що він повернувся з Києва немов би після тяжкого раунду чеченських переговорів. І потім: “Хай той, хто вважає, що я там відпочивав, хай теж так відпочине”. Достатньо іронічно.
Однак вже наступного дня в прямому ефірі радіостанції “Ехо Москви” Рибкін нічого не говорив про своє перебування в Києві. І підкреслював, що мова йде про його особисте життя, що він переночував у приятеля, тощо.
Також Рибкін спеціально зголосився до Головного управління внутрішніх справ Москви, щоб підкреслити, що його життю ніхто не загрожував. Складається таке враження, що Рибкін намагався залишити територію РФ, щоб вже в Лондоні повідомити пресі свою версію того, що відбулося в українській столиці. Цього разу без будь-яких згадок про особисте життя, приятелів і відпочинок. Віталій Портников, радіо “Свобода”, Москва.
Марина Пирожук
Спеціальний посланник ООН завершив місію в Іраку і дійшов висновку, що ймовірно було б неможливо провести загальнонаціональні вибори в цій країні до 30 червня.
Згідно з планом очолюваної США коаліції з 1 липня суверенні повноваження буде передано тимчасовій іракській владі, яку обиратимуть іракці у 18 регіональних округах. Однак проти цього виступає духовний лідер шеітів, які становлять 60% населення країни. Перед мікрофоном Михайло Мигалисько.
Михайло Мигалисько
Головним завданням спеціального посланника ООН Алактара Ібрагімі було провести переговори з чільними іракськими представниками і знайти вихід із протистояннями між лідерами шеітів та Коаліційною адміністрацією стосовно термінів загальнонаціональних виборів.
“Я вважаю, що всі погоджуються з тим, що вибори є дуже важливими. Однак є дуже також важливим, щоб ці вибори були гідні довіри і час проведення виборів повинен відповідати цим вимогам,” – заявив виступаючи в п’ятницю в Багдаді спеціальний посланник ООН.
Він наголосив на тому, що перед тим, ніж говорити про якісь дати проведення виборів слід створити якісь правові рамки для їх проведення. В цьому контексті йдеться не лише про гарантування безпеки, а й про необхідність формування виборчої системи.
З огляду на напруження, які виникли в справі виборів спеціальний посланник ООН перестеріг іракців перед небезпекою громадянської війни.
“Громадянські війни не вибухають в результаті командних рішень типу “завтра розпочинаємо громадянську війну”. Громадянські війни вибухають тому, що люди стають безвідповідальними, самолюбними. Тому, що деякі угруповання дбають більше про себе, аніж про користь для їхньої країни,” – заявив в Багдаді спеціальний посланник ООН.
Він також звернув увагу на те, що ухвалений минулого листопада Коаліційною адміністрацією та іракською Урядовою радою план про передачу суверенітету наприкінці червня повинен бути значно поліпшений.
Очікується, що після вивчення звіту місії Ібрагімі Генеральний секретар ООН Кофі Аннан протягом 10 днів повідомить про рекомендації в іракській справі. Михайло Мигалисько, радіо “Свобода”.
Марина Пирожук
Ось і все. Матеріалом Михайла Мигалисько ми будем завершувати програму. Я лише нагадаю, що це була програма “7 днів демократії”, яку підготувала і провела Марина Пирожук.
Залишайтеся з нами!
Марина Пирожук
Вітаю всіх, хто зараз з нами. В ефірі підсумкова програма “7 днів демократії”. З празької студії вас вітає Марина Пирожук.
11 лютого керівництво української редакції Радіо “Свобода отримало листа від телерадіорганізації “Довіра” про виключення програм “Свободи” із мережі мовлення з 17 лютого. Таке рішення “Довіра” мотивує тим, що інформаційна продукція “Свободи” не вписується в її концепцію. Бюро іноземного радіомовлення США, яке уклало угоду з “Довірою” кваліфікує такі рішення телерадіорганізації “Довіра” як неправові, оскільки у відповідності до угоди, сторона, яка вирішила припинити мовлення, має про це попередити за місяць до розірвання контракту.
Колектив української служби Радіо “Свобода” вважає це наступом на демократію та на свободу слова. Напередодні президентських виборів таке рішення “Довіри” є особливо промовистим.
Радіо "Довіра" укладало контракт не з радіо "Свобода", а з американською державною установою – Бюро міжнародного радіомовлення (IBB). Отже, й листа свого радіо "Довіра" мала би надсилати не до радіо "Свобода", а до IBB.
Про це журналістам заявив директор з політики і стратегічного планування корпорації радіо "Вільна Європа"/ радіо "Свобода" Джефф Трімбл, коментуючи рішення керівництва радіо "Довіра" припинити мовлення на своїй частоті Української служби радіо "Свобода".
Трімбл також назвав неправдою аргумент керівництва "Довіри", що програми радіо "Свобода" негативно впливають на популярність першої і зменшують число радіослухачів.
За словами американського топ-менеджера "Свободи", опитування, проведене серед слухачів радіо "Довіра", засвідчили, що під час виходу в ефір програм Української служби радіо "Свобода" кількість слухачів на цій FM-хвилі, навпаки, збільшується. А за останній рік, згідно з Трімблом, кількість слухацької аудиторії збільшилася на 30%.
Це потверджує також заступник директора відділу оцінки програм радіо “Свобода” Пол Тиббитс: “Ми з’ясували, що протягом останнього календарного року рейтинг української редакції зріс досить істотно: з 5,5% у минулому році до 8,4% у 2003. Ми здійснили це дослідження наприкінці минулого року. Отож, згадуємо зовсім свіжі дані.
Аудиторія української редакції досить молода. Чверть ваших слухачів протягом минулого року була від 20 до 24 років. Також із усіх слухачів радіо “Свобода” дві третини молодші від 40 років. Отож, несправедливо було казати, що українська редакція не дружня до FM”.
Що стосується майбутнього, то Українська служба радіо "Свобода", за словами пана Трімбла, залишиться в ефірі. "Керівництво радіо "Свобода робитиме все можливе, щоб залишитися на FM-частоті. Можливості контакту з радіо "Довіра" розглядатимуться й надалі.
На ситуацію довкола “Свободи” відреагували українські політичні сили. Лідер парламентської фракції “НУ” Віктор Ющенко бачить у цьому виключно політичне підгрунтя. Поділяє таку позицію і парламентська фракція Блоку Юлії Тимошенко. БЮТ висловлює рішучий протест проти чергової хвилі ліквідації незалежних засобів масової інформації в Україні. У поширеному листі БЮТівці заявляють,що "неприховане замовлення влади на ліквідацію радіостанції "Свобода" розглядається як ще один акт "брутальної розправи над свободою слова й правом українського суспільства на об‘єктивну та незалежну інформацію".
"Нахабна каральна акція щодо радіо "Свобода", яке мало мужність надавати ефір представникам опозиційних сил та висловлювало альтернативну до владної точку зору, свідчить про остаточну ліквідацію незалежної преси в Україні", - говориться в заяві. Посольство США у Києві теж піддало критиці рішення приватної телерадіоорганізації "Довіра" припинити ретрансляцію програм радіо "Свобода"
Посольство розцінює це як спробу зробити радіо "Свобода" недоступним для слухачів. "Особливо бентежить, що це відбувається у рік виборів", - наголошується у заяві посольства Сполучених Штатів.
У свою чергу генеральний продюсер всеукраїнської радіомережі Сергій Кичигін відкидає звинувачення у політичній вмотивованості рішення "Довіри" про позбавлення Радіо "Свобода" ефіру. Про це йдеться в опублікованій газетою "2000" статті під назвою "Свобода не коштує 200 000 доларів", де стверджується , що ухвалене “Довірою” рішення зовсім не має політичного підґрунтя, а продиктоване виключно міркуваннями подальшого розвитку й підняття рейтингу радіо "Довіра". За словами Кичигіна, останніми роками "радіо жило фактично за рахунок гранту в 200 000 доларів, котрі “Свобода” щорічно платила за право мовлення в ефірі “Довіри”. Натомість воно змушене було жертвувати популярністю, оскільки програми радіо "Свобода" не вписуються в музичний тип мовлення "Довіри". Керівництво "Довіри" заявило, що програми радіо "Свободa" зменшують молодіжну аудиторію і скорочують прибуток від реклами.
У Сполучених Штатах Америки все частіше чуємо: Росія здійснює тиск на своїх найближчих сусідів. Американський сенатор Джон Маккейн, виступаючи днями у Мюнхені на щорічній конференції з безпеки, звинуватив Москву водночас у "повзучому перевороті", скерованому проти демократії в Росії, а також в кампанії, як сказав законодавець з Арізони, з приниження сусідніх держав, звільнених від радянського диктату внаслідок перемоги в холодній війні. Над країнами Балтії, а також у Білорусі, Грузії та Україні, підкреслив американський сенатор, Росія прагне відновити свій контроль.
Зиновій Фрис
"За часів Путіна, - заявив сенатор Джон Маккейн у столиці Баварії, де проходила 40-а конференція з безпеки, - Росія відмовилась виконувати договір про звичайні збройні сили в Європі. Російські війська частково окупували Грузію і Молдову. Російські агенти намагаються все більше втягнути Україну в орбіту Москви. Російська підтримка зміцнює останню європейську диктатуру в Білорусі...".
Росію у Мюнхені представляв керівник оборонного відомства Сергій Іванов, якого один із настаріших журналістів американського видання "Нью-Йорк Таймс" Уільям Сафайр у своїй останній статті назвав "неоімперіалістичним міністром оборони". Іванов відкинув заяву Маккейна про тиск на сусідів, сказавши: "Одним із найголовніших пріоритетів російської зовнішньої політики є стосунки з нашими найближчими сусідами. Відносини з країнами СНД жодним чином не є "неоімперіалізмом", як дехто пробує зобразити, це імператив нашої безпеки".
Сенатор Маккейн у свою чергу наголосив, що "недемократична поведінка і загроза суверенітету і свободі сусідніх держав не принесе Росії очікуваної вигоди, а позбавить її товариства західних демократій".
Директор російського інституту політичних досліджень Сергій Марков в інтерв’ю для радіо "Свобода" про заяву сенатора Маккейна щодо тиску Росії на сусідів заявив:
”Сенатор Маккейн є одним із головних пережитків "холодної війни" в США. Це ганьба Сполучених Штатів. Як і поправка Джексона-Веника, яка досі, як відомо, розрахована на те, щоб стримувати економічний розвиток Росії на тій підставі, що з Росії нібито не випускають євреїв. Сенатор Маккейн - точно така ж реліквія "холодної війни".
Існує два розуміння "холодної війни". Для одних - це війна демократії проти світового комунізму. І з цієї точки зору Росія є першою жертвою світового комунізму. Росія відкинула комунізм, і він не є більше загрозою для демократії. Росія йде зараз нелегкою дорогою, але шляхом демократії. За логікою ж таких як Маккейн і Бжезинський, "холодна війна" - це війна Заходу проти Росії, яка в принципі суперечить західній цивілізації. Позиція Маккейна і Бжезинського методологічно є расистською. Вони вважають росіян варварами, не здатними до побудови демократії. Така точка зору має право на існування, але я був би радий, якби американці відмовились від таких расистських щодо росіян точок зору і вигнали сенатора Маккейна з сенату, а пана Бжезинського з університетів. Вони більше ненавидять Росію, ніж люблять демократію.
Щодо стосунків Росії з найближчими сусідами, то тут логіка така: ми не можемо розвиватися без інтеграції з найближчими сусідами. Так само, як Сполучені Штати не можуть розвиватися без інтеграції з Канадою і Мексикою, а Німеччина без інтеграції з Францією, Італією, Німеччиною, Великобританією чи Іспанією. Але інтеграція Росії з найближчими сусідами розглядається як безумовне зло для таких людей як Бжезинський і Маккейн, поскільки для них сама Росія є абсолютним злом.
- Пане Марков, так інтеграція чи поглинання?
- Ну, знаєте, це не поглинання. Відомо, що російське керівництво тисячу разів, так би мовити, заявляло про те, що воно не прагне до порушення суверенітету сусідніх держав. Відомо, що російське керівництво сотні разів підтвердило це, коли відмовилось співпрацювати з тими кримськими політиками, котрі орієнтувались на відокремлення Криму від України, Росія відмовилась від численних референдумів в Абхазії і Придністров"ї про необхідність приєднання до Росії, більше того Росія неодноразово за низькими цінами субсидувала, по-суті справи, незалежність України, Грузії, Вірменії, Молдови, Білорусі, Казахстану і т.д. Про поглинання не доводиться говорити. Інша справа, що між більшими країнами, такими як Росія, і маленькими, як Грузія і навіть Україна, не може бути абсолютно рівних відносин, хоча в правовому сенсі вони залишаються рівними. Так само, як приміром, стосунки Німеччини і Данії не є цілком рівноправними; як не є цілком рівноправними відносини між США і Мексикою. І це реальність. Хто більше впливає: США на внутрішню політику Мексики чи Мексика на внутрішню політику США? Відповідь очевидна. Так само очевидним залишатиметься і ступінь впливу Росії на зовнішню політику Грузії чи Грузії на зовнішню політику Росі,- заявив Сергій Марков.
Український політолог Володимир Полохало поділяє стурбованість західних політиків щодо того, як поводить себе Росія стосовно України:
”У будь-якому випадку, в сьогоднішній російській зовнішньополітичній концепції і планах щодо України є те, що суперечить національним інтересам України і її поступу як європейської держави. Отже, Росія сьогодні є небезпечним сусідом, сусідом, який намагається реанімувати в новому вигляді свою роль як старшого партнера або старшого брата”.
На думку політолога В. Полохала, саме цим і стурбовані на Заході, зокрема у Сполучених Штатах Америки. Серед тих, хто це розуміє, і американський сенатор Джон Маккейн.
Марина Пирожук
Вже стало ніби-то й закономірністю, як зауважують чимало спостерігачів, що частота політичних розколів в українській опозиції стає виднішою напередодні чергових, чи парламентських, чи президентських, виборів в Україні. Політологів у зв’язку з цими політичними незгодами і можливим розколами цікавить сьогодні два головних питання – чи збереже українська політична опозиція до виборів 2004 року хоча б видимість єдності, а якщо ні, то що чи хто стане головної причиною політичного розколу у рядах нинішніх опонентів української влади? Чи не сама ж влада, котра, як зауважують, вже навчилася діяти, щоб ці розколи ставалися саме тоді і саме там, де владі потрібно?
Василь Зілгалов
Лідери блоку “Наша Україна” заперечують будь – які прояви розколу у його рядах , хоча представники СДПУ /о/ всіляко цю можливість прогнозують, стверджуючи “що з лав об’єднання Віктора Ющенка найближчим часом виходитимуть десятками”. Десятків поки-що немає але окремі випадки стали частішими і якраз напередодні найважливіших політичних акцій у державі. А нинішня заява Тараса Чорновола стала мабуть чи не най не приємнішою для керівників “Нашою України”. Хоча сам Чорновіл – молодший заявив, що “реально я не хотів повторювати роль тих розкольників, які кололи НРУ, коли його очолював В''ячеслав Чорновіл. Тому я відходжу набік, я не буду робити жодної "склоки" всередині блоку”. Тарас Чорновіл також підкреслив: “Те, що відбулося, – це, певною мірою, мій моральний вибір, але я не хочу, щоб цей крок розцінювався як протиставлення позиції фракції і Віктору Ющенку. Цього від мене не дочекаються”.
Тим часом керівники “Нашої України” вважають, що “серед представників фракції немає серйозних розбіжностей щодо стратегічних питань і є одностайність у підтримці лідера “Нашої України” на майбутніх виборах. А останні кадрові зміни є наслідком неузгодженостей у деяких тактичних питаннях. Підтвердженням цьому стали події 3 лютого”.
І ось тут згадаємо, що якраз голосування 3 лютого у Верховній Раді і участь у ньому СПУ на чолі з Олександром Морозом змусили говорити багатьох аналітиків про розкол у рядах опозиції, котрий ніби-то вже зріє з часу відсутності лідера соціалістів на попередньому голосуванні депутатів парламенту руками 23-24 грудня 2003 року.
Після позачергової сесії ВРУ 3 лютого Віктор Ющенко відразу ж наголосив, що “мета цієї реформи – консервація влади. Я так і сказав Олександру Морозу, що колосальна помилка думати, нібито він ініціатор реформи. Насправді, головний “реформатор” - діючий президент”. Сам лідер “Нашою України” до сьогодні переконує всіх, що “трійка не вичерпала себе”. Мороз же більш обтічний у своїх заявах щодо єдності опозиції. Спостерігачі нагадують про великий досвід лідера СПУ у “іграх з владою” і він, як підкреслюють, переважно “негативний, гіркий” для Мороза.
При цьому слід згадати лютневе цього року опитування журналом “Політична думка” 35 відомих київських експертів, котрі у своїй більшості погодилися з тим, що “нинішня конституційна реформа – це політична технологія влади спрямована на утримання політичної ініціативи і монопольного контролю над політичним процесом”; і що однією з задач цієї технології є розкол політичної опозиції. У цьому ж опитуванні більшість експертів, 58 відсотків, не виключила можливість компромісу між Олександром Морозом і владою. Де - хто навіть прогнозує, що в разі успіху цієї технології влади, вона забуде відразу про всі свої обіцянки щодо компромісів з представниками опозиції і просто в черговий раз посміється над нею. Невже окремі представники останньої такі вже наївні?
Марина Пирожук
Правозахисний відділ білоруської організації “Громадянська ініціатива Хартія-97” оприлюднив цими днями досить об’ємне, детальне дослідження про порушення людських прав у Білорусі в 2003 році.
За висновками білоруських правозахисників, режим Олександра Лукашенка у 2003 році продовжував методично знищувати два основні компоненти громадянського суспільства: незалежну пресу і недержавні, громадські організації.
Петро Кагуй
Так, за даними Білоруської асоціації журналістів, протягом минулого року 16 із 39 білоруських недержавних засобів масової інформації - припинили чи призупинили свою роботу. Здебільшого, типографії відмовляли у друці незалежним періодичним виданням за вказівкою адміністрації президента і міністерства інформації. Запроваджено цензуру над комерційним радіомовленням.
А протягом лише двох останніх місяців у Білорусі ліквідовані близько 20 громадських організацій, у тому числі і правозахисні. Утисків зазнали і профспілкові об’єднання.
У 2003 році Міжнародна конфедерація вільних профспілок включила Білорусь до списку 11 країн, котрі тотально порушують права профспілок, перешкоджають їхній діяльності і розвитку. Білорусь опинилася серед таких країн як Зімбабве, Гаїті, Конго, Венесуела, Бірма та Китай.
Протягом минулого року влада Білорусі фактично відновлювала стару радянську ідеологічну систему для контролю за громадською думкою, грубо придушувала прояви будь-якого інакодумства. У ВУЗах запровадили новий обов’язковий предмет – державну ідеологію. Було вирішено запровадити посади “ідеологів” на підприємствах, де працює понад 300 осіб, та в колгоспах із числом працюючих понад 150 осіб. Посилені репресії проти молоді (це і відрахування школярів і студентів з ВУЗів та шкіл; спроба вербування їх спецслужбами; залякування; арешти; штрафи та тиск на батьків);
У ділянці освіти показовим стало закриття Національного державного гуманітарного ліцею імені Якуба Колоса. Приміщення ліцею передали в комунальну власність міста і понад сто неповнолітніх ліцеїстів були позбавлені можливості продовжити навчання.
У звіті білоруських правозахисників зібрано чимало фактів щодо насильства над відомими діячами національної науки і культури.
Наступ влади тривав і на індивідуальну підприємницьку діяльність та дрібний і середній бізнес. Запровадження нових податкових та інших норм призвело до різкого скорочення кількості таких підприємств.
Влада, проводячи поетапну зачистку демократичного поля Білорусі, практично знищила незалежні засоби масової інформації і загнала легальний “третій сектор” (громадські організації) у підпілля, наголошують правозахисники. І цим самим режим Олександра Лукашенка підготував стартовий майданчик для проведення цьогорічних парламентських виборів за своїм сценарієм. Парламентські вибори заплановано провести у жовтні. “Аналізуючи президентські вибори 2001 року і вибори до місцевих органів влади у 2003 році, можна констатувати, що правлячий режим готує масштабну фальсифікацію результатів парламентських виборів 2004 року”, - роблять висновки автори “Моніторингу порушень прав людини в Республіці Білорусь за період 2003 року”.
Марина Пирожук
Україні ніби вдалося втихомирити скандал навколо повідомлень, буцім українці надали понад 5 років тому афганським талібам переносну ядерну зброю, таємничі “ядерні валізки”. “Це неможливо”, – кажуть у Києві. Але міжнародні правозахисники знову нагадують, що українці вже не раз брали участь у заплутаних зброєвих оборудках, що відбувалися коли на межі законності, а коли й поза нею. Правозахисна організація “Г’юман Райтс Воч” оприлюднила в вівторок своє нове дослідження: стосується воно Словаччини – але чималу частину його присвячено одній українській справі.
Сергій Драчук
Усе почалося восени 2001 року, нагадує обставини справи Лайза Майсол, фахівець із торгівлі зброєю в “Г’юман Райтс Воч”: “Це сталося в вересні 2001-го, через кілька тижнів після нападів у США 11 вересня. Завдяки одержаній інформації в аеропорту Братіслави було затримано боєприпаси. Цю зброю, що її розвантажив іранський літак у братіславському аеропорту, мав завантажити собі український літак – ідеться про кількасот гранат для реактивних гранатометів. Словацька влада затримала їх, бо вони були неправильно задекларовані”.
І не просто неправильно задекларовані: переправники вдалися до складної схеми, щоби заплутати сліди, каже Лайза Майсол із “Г’юман Райтс Воч”: “Зброю мали завантажити в (український) літак, поєднавши її з іншим вантажем на його борту, включно з військовим – запчастинами до літаків – із України, і до цього додавався ще деякий вантаж зі Словаччини. Так що по суті було поєднано разом кілька різних партій вантажу”.
Плутанина оповивала справу з усіх боків. За документами з Ірану, про які довідалися правозахисники, іранський літак (до речі, з українськими пілотами) мав доставити до столиці Словаччини реактивні гранати для гранатометів РПГ-7, призначені для уряду Анголи. У принципі нічого незаконного в цьому не було – але Іран дехто на Заході вважає за терористичну державу, Ангола теж вирізнялася громадянською війною й нестабільністю, і в обох країнах порушувалися права людини – і організатори оборудки вочевидь вирішили її приховати, як могли. Для цього влаштували й перевантаження на український літак у Словаччині, і дальшу посадку на військовому летовищі в Ізраїлі, і підміну документів – гранати у Братіславі перетворилися на папері на “вироби загальновійськового призначення”; так можна позначити, скажімо, однострої, але аж ніяк не боєприпаси.
Варто згадати, що український літак належав компанії “Юкрейніян Карґо Ейрвейз”, або ж “Українській авіяційній транспортній компанії” – державному підприємству міністерства оборони України; тій самій авіякомпанії, додам, що її літак загубив у повітрі не знати скільки пасажирів у Демократичній Республіці Конґо в травні минулого року, коли в польоті в літака відпав вантажний люк.
Але, як і в цьому минулорічному випадку, компанія, та й українська влада, не визнають за собою вини, наголошує Лайза Майсол із “Г’юман Райтс Воч”: “Із погляду української влади, сказали вони нам, вони не вважають, що було зроблено щось погане – бо ж зброю, мовляв, урешті так і не навантажили на літак (бо словацька влада не дала цього зробити). І українська влада, і авіякомпанія, що мала підібрати вантаж, кажуть, що нічого поганого не сталося, отож вони не збираються більше займатися цією справою”.
“Г’юман Райтс Воч” уважає, що жодна країна не може нехтувати правозахисними аспектами торгівлі зброєю. А для цього потрібно, наприклад, і ухвалити жорсткі критерії для експорту зброї, що ґрунтувалися б на дотриманні прав людини прикінцевим отримувачем, і боротися з корупцією в органах влади, відповідальних за контроль за продажем зброї, і посилити прозорість такого продажу й парламентський нагляд за ним.
А від ЄС і союзу НАТО правозахисники вимагають, поміж іншим, щоби “відповідальна” практика торгівлі зброєю стала критерієм для членства і мінімальним стандартом, очікуваним від майбутніх членів ЄС і НАТО – що ним прагне стати й Україна.
Марина Пирожук
Українська столиця не була для кандидата на посаду президента Івана Рибкіна місцем для приємної прогулянки і спогадів про добре проведені дні. Принаймні так сам Рибкін стверджує на пресконференції в Лондоні. Розповідає наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
Кандидат на посаду президента Росії Іван Рибкін на прес-конференції в Лондоні розповів деякі деталі свого чотириденного перебування в українській столиці.
Тепер Рибкін говорить, що його запросили до Києва немов би для спеціальної зустрічі с Асланом Масхадовим президентом Ічкерії. Рибкін погодився на таку зустріч, прибув до Києва, його зустріли в аеропорту Бориспіль, відвезли на якусь квартиру, там пригостили чаєм і тістечками і як підкреслює Рибкін, він після цього знаходився вже в наркотичному стані.
Іван Рибкін
(переклад) Відчував, що засипаю. Прокинувся я в іншій невідомій мені квартирі через невизначений час. Я відчував себе розбитим і дуже стомленим. Зі мною разом знаходились вже два нових озброєних, знову ж таки невідомих мені чоловіка. Вони повідомили мені, що ми в Києві і на дворі ранок вівторок 10 лютого.
Віталій Портников
До того ж йому демонстрували якесь відео яким його збирались шантажувати, підкреслюючи, що це відео може бути кампанією по його компрометації. Рибкін підкреслює, що це відео не може його скомпрометувати. І так продовжувалось 4 дні. Рибкін не пояснив яким чином йому вдалося позбутися тих, хто зустрів його в українській столиці і відвіз на цю квартиру.
Однак він говорить, що ці особи намагалися схилити його до співробітництва. “Я не знаю, хто це зробив, однак знаю, кому це вигідно,” – говорить Рибкін, який вирішив тепер залишитись в британській столиці аж до закінчення російської президентської кампанії.
Є також досить цікавим той факт, що відразу після прибуття з української столиці до Москви Іван Рибкін вже натякав на таку версію подій. Так він сказав, що він повернувся з Києва немов би після тяжкого раунду чеченських переговорів. І потім: “Хай той, хто вважає, що я там відпочивав, хай теж так відпочине”. Достатньо іронічно.
Однак вже наступного дня в прямому ефірі радіостанції “Ехо Москви” Рибкін нічого не говорив про своє перебування в Києві. І підкреслював, що мова йде про його особисте життя, що він переночував у приятеля, тощо.
Також Рибкін спеціально зголосився до Головного управління внутрішніх справ Москви, щоб підкреслити, що його життю ніхто не загрожував. Складається таке враження, що Рибкін намагався залишити територію РФ, щоб вже в Лондоні повідомити пресі свою версію того, що відбулося в українській столиці. Цього разу без будь-яких згадок про особисте життя, приятелів і відпочинок. Віталій Портников, радіо “Свобода”, Москва.
Марина Пирожук
Спеціальний посланник ООН завершив місію в Іраку і дійшов висновку, що ймовірно було б неможливо провести загальнонаціональні вибори в цій країні до 30 червня.
Згідно з планом очолюваної США коаліції з 1 липня суверенні повноваження буде передано тимчасовій іракській владі, яку обиратимуть іракці у 18 регіональних округах. Однак проти цього виступає духовний лідер шеітів, які становлять 60% населення країни. Перед мікрофоном Михайло Мигалисько.
Михайло Мигалисько
Головним завданням спеціального посланника ООН Алактара Ібрагімі було провести переговори з чільними іракськими представниками і знайти вихід із протистояннями між лідерами шеітів та Коаліційною адміністрацією стосовно термінів загальнонаціональних виборів.
“Я вважаю, що всі погоджуються з тим, що вибори є дуже важливими. Однак є дуже також важливим, щоб ці вибори були гідні довіри і час проведення виборів повинен відповідати цим вимогам,” – заявив виступаючи в п’ятницю в Багдаді спеціальний посланник ООН.
Він наголосив на тому, що перед тим, ніж говорити про якісь дати проведення виборів слід створити якісь правові рамки для їх проведення. В цьому контексті йдеться не лише про гарантування безпеки, а й про необхідність формування виборчої системи.
З огляду на напруження, які виникли в справі виборів спеціальний посланник ООН перестеріг іракців перед небезпекою громадянської війни.
“Громадянські війни не вибухають в результаті командних рішень типу “завтра розпочинаємо громадянську війну”. Громадянські війни вибухають тому, що люди стають безвідповідальними, самолюбними. Тому, що деякі угруповання дбають більше про себе, аніж про користь для їхньої країни,” – заявив в Багдаді спеціальний посланник ООН.
Він також звернув увагу на те, що ухвалений минулого листопада Коаліційною адміністрацією та іракською Урядовою радою план про передачу суверенітету наприкінці червня повинен бути значно поліпшений.
Очікується, що після вивчення звіту місії Ібрагімі Генеральний секретар ООН Кофі Аннан протягом 10 днів повідомить про рекомендації в іракській справі. Михайло Мигалисько, радіо “Свобода”.
Марина Пирожук
Ось і все. Матеріалом Михайла Мигалисько ми будем завершувати програму. Я лише нагадаю, що це була програма “7 днів демократії”, яку підготувала і провела Марина Пирожук.
Залишайтеся з нами!
