Белград, 25 листопада 2004 – Основнима важелями влади Слободана Милошевича були його партiя, полiцiя та служба безпеки. Проте його опоненти завжди зазначали, що найсильнiшою зброєю режиму були державне радiо-телебачення та контрольованi засоби масової iнформацiї. Офiцiйну цензуру здійснювали призначенi Милошевичем керiвники мас-медіа. Вони проводили чистки в редакціях, звiльняючи усiх, хто виступав за свободу слова та виважену iнформацiю.
Найбiльшою жертвою пропагандистської манiпуляцiї були мешканцi провiнцiй. Оскiльки в них не було iншої iнформацiї, крiм офiцiйної, то вони вiрили, що Сербiя з усiх сторiн оточена ворогами, якi прагнуть скинути її демократично обрану волелюбну владу. Незалежних журналiстiв та активiстiв неурядових органiзацiй пропагандисти називали агентами ворогiв, зрадниками народу, терористами тощо. Пiдконтрольнi ЗМI взагалi не повiдомляли про дiяльнiсть демократичної опозицiї. А якщо і згадували окремих опозицiйних дiячiв, то це робилося лише для того, щоб їх якомога бiльше очорнити. На телебаченнi, скажiмо, до нестями повторювали кадри зустрiчi лiдерiв опозицiї з держекретарем Сполучених Штатiв Америки Мадлен Олбрайт iз тим самим коментарем: “Дивiться, сербськi слуги НАТО закликають своїх працедавцiв бомбардувати Сербiю”.
Милошевич дуже полюбляв і вiтальнi телеграми вiд мiсцевих органiв влади, трудових колективiв, культурних iнституцiй тощо. Телеграмами, в яких народ нiбито висловлював любов до свого президента, iнколи заповнювали цiлi сторiнки газет. Через це значна частина населення провiнцiйних мiст та сiл була щиро упевнена, що Милошевич захищає їх вiд закордонних ненависників. Через це, зрештою, часто було чути спрощене твердження, що Сербiя подiлена: столиця, кiлька найбiльших мiст та iнтелектуали нiбито виступали за демократiю, сiльське та загалом неосвiчене населення за режим Милошевича. Сьогодення, як кажуть, розставило і ще й досі розставляє крапки над «і». Народ врешті усвідомлює реальну картину минулого.
Найбiльшою жертвою пропагандистської манiпуляцiї були мешканцi провiнцiй. Оскiльки в них не було iншої iнформацiї, крiм офiцiйної, то вони вiрили, що Сербiя з усiх сторiн оточена ворогами, якi прагнуть скинути її демократично обрану волелюбну владу. Незалежних журналiстiв та активiстiв неурядових органiзацiй пропагандисти називали агентами ворогiв, зрадниками народу, терористами тощо. Пiдконтрольнi ЗМI взагалi не повiдомляли про дiяльнiсть демократичної опозицiї. А якщо і згадували окремих опозицiйних дiячiв, то це робилося лише для того, щоб їх якомога бiльше очорнити. На телебаченнi, скажiмо, до нестями повторювали кадри зустрiчi лiдерiв опозицiї з держекретарем Сполучених Штатiв Америки Мадлен Олбрайт iз тим самим коментарем: “Дивiться, сербськi слуги НАТО закликають своїх працедавцiв бомбардувати Сербiю”.
Милошевич дуже полюбляв і вiтальнi телеграми вiд мiсцевих органiв влади, трудових колективiв, культурних iнституцiй тощо. Телеграмами, в яких народ нiбито висловлював любов до свого президента, iнколи заповнювали цiлi сторiнки газет. Через це значна частина населення провiнцiйних мiст та сiл була щиро упевнена, що Милошевич захищає їх вiд закордонних ненависників. Через це, зрештою, часто було чути спрощене твердження, що Сербiя подiлена: столиця, кiлька найбiльших мiст та iнтелектуали нiбито виступали за демократiю, сiльське та загалом неосвiчене населення за режим Милошевича. Сьогодення, як кажуть, розставило і ще й досі розставляє крапки над «і». Народ врешті усвідомлює реальну картину минулого.