На зламі ХІХ та ХХ століть найзначніші в Україні виробники цукру зосередилися у Києві, тут вони будували для себе палаци і нерідко родичалися між собою. Так зятем Йони Зайцева став Мойсей Гальперін, зятем Миколи Терещенка – Богдан Ханенко, а зятем Лазаря Бродського – Володимир Ґінцбурґ. Про родину купців, промисловців та меценатів баронів Ґінцбурґів розповідає ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” Віталій Пономарьов.
Старовинний купецький рід Ґінцбурґів походив з міста Вільна. 1863 року вітебський та петербурзький купець першої гільдії Євзель Ґінцбурґ придбав Могильнянський цукровий завод на півдні Поділля. А через чверть століття це підприємство під час сезону цукроваріння переробляло за добу 20 тисяч пудів буряків.
Син Євзеля Горацій став потомственним почесним громадянином Петербурґа. 1870 року великий герцог Ґессен-Дармштадський Людвіґ Третій надав Горацію Ґінцбурґу та його нащадкам баронський титул і призначив його Ґессен-Дармштадським генеральним консулом. Тоді Ґінцбурґи вже володіли золотими і платиновими копальнями у Росії та кількома цукровими заводами на Поділлі.
Син Горація Володимир народився у Парижі, згодом закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету. Наприкінці ХІХ століття він переїхав до Києва і тут невдовзі одружився з донькою крупного виробника цукру Лазаря Бродського Кларою. Володимир брав участь у родинному бізнесі і був членом правління товариства Томашпільського та низки інших цукрових заводів. Барон працював у Київському біржовому комітеті, входив до ради Київського товариства взаємного страхування цукропромисловців.
Ґінцбурґ очолював Київське відділення заснованого його дідом Євзелем Товариства поширення освіти серед євреїв у Росії, був попечителем Другого комерційного училища, Фундуклеївської жіночої гімназії та Єврейської лікарні. Він був формальним власником так званої “синагоги Розенберґа” на вулиці Щекавицькій на Подолі і 1916 року фінансував її перебудову.
1900 року Володимир Ґінцбурґ придбав на Липках, на розі вулиць Садової та Інститутської садибу площею 43 сотих гектара і через 2 роки звів там двоповерховий цегляний особняк на 16 кімнат. За володіння такою престижною садибою власник сплачував державі щорічно 600 рублів так званого “квартирного” податку. Під час єврейського погрому 19 жовтня 1905 року натовп намагався розгромити особняк Ґінцбурґа. Родину Ґінцбурґів урятував їхній сусіда та родич Григорій Бродський, який застрелив одного погромника і пострілами у повітря змусив решту відступити.
1909 року Ґінцбурґ продав свою садибу по частинам архітектору Георгію Шлейферу та цукровому магнату Мойсею Зайцеву. Більшовики зруйнували особняк Володимира Ґінцбурґа, і нині на його місці стоїть будівля Кабінету Міністрів. Натомість реконструйована бароном синагога на Подолі діє і сьогодні.
Старовинний купецький рід Ґінцбурґів походив з міста Вільна. 1863 року вітебський та петербурзький купець першої гільдії Євзель Ґінцбурґ придбав Могильнянський цукровий завод на півдні Поділля. А через чверть століття це підприємство під час сезону цукроваріння переробляло за добу 20 тисяч пудів буряків.
Син Євзеля Горацій став потомственним почесним громадянином Петербурґа. 1870 року великий герцог Ґессен-Дармштадський Людвіґ Третій надав Горацію Ґінцбурґу та його нащадкам баронський титул і призначив його Ґессен-Дармштадським генеральним консулом. Тоді Ґінцбурґи вже володіли золотими і платиновими копальнями у Росії та кількома цукровими заводами на Поділлі.
Син Горація Володимир народився у Парижі, згодом закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету. Наприкінці ХІХ століття він переїхав до Києва і тут невдовзі одружився з донькою крупного виробника цукру Лазаря Бродського Кларою. Володимир брав участь у родинному бізнесі і був членом правління товариства Томашпільського та низки інших цукрових заводів. Барон працював у Київському біржовому комітеті, входив до ради Київського товариства взаємного страхування цукропромисловців.
Ґінцбурґ очолював Київське відділення заснованого його дідом Євзелем Товариства поширення освіти серед євреїв у Росії, був попечителем Другого комерційного училища, Фундуклеївської жіночої гімназії та Єврейської лікарні. Він був формальним власником так званої “синагоги Розенберґа” на вулиці Щекавицькій на Подолі і 1916 року фінансував її перебудову.
1900 року Володимир Ґінцбурґ придбав на Липках, на розі вулиць Садової та Інститутської садибу площею 43 сотих гектара і через 2 роки звів там двоповерховий цегляний особняк на 16 кімнат. За володіння такою престижною садибою власник сплачував державі щорічно 600 рублів так званого “квартирного” податку. Під час єврейського погрому 19 жовтня 1905 року натовп намагався розгромити особняк Ґінцбурґа. Родину Ґінцбурґів урятував їхній сусіда та родич Григорій Бродський, який застрелив одного погромника і пострілами у повітря змусив решту відступити.
1909 року Ґінцбурґ продав свою садибу по частинам архітектору Георгію Шлейферу та цукровому магнату Мойсею Зайцеву. Більшовики зруйнували особняк Володимира Ґінцбурґа, і нині на його місці стоїть будівля Кабінету Міністрів. Натомість реконструйована бароном синагога на Подолі діє і сьогодні.
