Робин Ківан
Робин Ківан: “Чому, власне, з''явилася ця концепція людини, що називається Роб-Сміттяр? В Уельсі людей називають за родом занять. Тож у моєму містечку є молочар, якого називають Молочним Г’ю, є листоноша, якого називають Кев-Поштар, або аптекар, що зветься Бринн-Аспірин. Тож для мене було своєрідною розвагою назвати себе Робом-Сміттярем. Я роблю, те що роблю, з усмішкою. Я не гніваюсь через те, що хтось смітить. Мій підхід такий: давайте щось зробимо з цим. І це знайшло відгук в дуже багатьох людей: від Китаю до Індії і Непалу, Портуґалії й Бразилії. Ось тепер, бачу, й українці цікавляться. Це – просто чудово, що люди хочуть знати, чим займається цей смішний чоловік Роб-Сміттяр”.
Усе почалося з рідного міста
Робин почав очищати від сміття рідне валлійське містечко Хлануртид Веллз, яке з його шестистами мешканцями вважається найменшим у Великій Британії, після того, як завершив службу як соціальний працівник і вийшов на пенсію 2 роки тому.
Він розповів, що його захопленням завжди було багато ходити на прогулянки сільською місцевістю. Раптом він почав помічати в рідних місцях сміття. Роб каже, що бачив сміття і раніше, як кожна людина, але лише недавно воно почало його засмучувати. Тож він просто вирішив зробити найпростіше: взяти поліетиленовий мішок і наводити чистоту.
А тепер на три тижні до Непалу
Хлануртид Веллз стало чистесеньким. Відтак він очистив одну з найбільших гір Британії Бен Невіс. Цю роботу помітили і його особа привернула до себе широку увагу. Він потрапив на телебачення і після цього одержує багато запрошень з усіх усюд. Тепер у суботу він їде на три тижні до Непалу. Там допомагати йому з очищенням Джомолунґми зголосилися 50 громадян Індії. Роб-Сміттєфоб сказав, що його роботу дуже цінує місцева громада в Уельсі:
“Моє місто починає жити без сміття. Це важливо, щоб люди мали шанс побачити, що це добре, коли їхнє місце проживання є вільним від сміття. А бачити його таким протягом довшого часу, то це вже має вплив на місцеву громаду. Вони вже помічають, коли мене нема в місті. Тож так, вони це цінують. Я думаю, це своєрідне виховання у собі, так само, як те, коли людей намагаєшся вчити не смітити. Але сміття все-одно з''являється. Тож я не гніваюся, не сварюся, а просто прибираю його. І коли його вже нема, воно мене більше не турбує”.
Україні також не завадили б свої “Роби-Сміттярі”
Відвідати Україну із подібною незвичною місією британець Роб-Сміттяр наразі не планує. Тим часом, пластикові пляшки на газоні, бляшанки з-під пива на тротуарі, папірці, чи кинуті недопалки – повсякденне явище в українських містах, та й не лише у них.
Скажімо, мешканці української столиці жаліються, що сміття їм перешкоджає, але що вони готові зробити для того, щоб його позбавитися? Про це Радіо Свобода розпитувало перехожих на київських вулицях:
-
Ми ще не дійшли до Європи.
-
Сміття дуже заважає, але що робити? Тут ще чисто – у центрі міста, а на околицях, там, де наша дача, то лісом пройти неможливо. Будівельне сміття вивозять і звалюють у зелені зони. Так не годиться, якийсь контроль треба мати, штрафи, щоб не робили цього.
-
Заважає звичайно, у деяких місцях не вистачає смітників. Але якщо вони і є, то багато хто все одно кидає сміття на землю, біля себе. Єдине що – у центрі прибирають частіше.
-
Сміття? Ще й як заважає. Але, не в моїх силах щось зробити... Треба, напевне, щоб начальство більше подумало про сміття!