(Рубрика «Точка зору»)
Навіщо державі оплачувати пошук корупціонерів, якщо суд їх не карає? Якщо перевести це питання із риторичної площини у практичну, тобто фінансову, то система покарання хабарників виглядає простим марнотратством на циркову виставу для сторонніх глядачів. Злочинців нібито покарали, але насправді більшість із них відбувають свої терміни на волі.
«Transparency International Україна» та інтернет-видання про судові спори «Перша інстанція» у рамках проекту «Судді під прицілом» проаналізували 100 останніх вироків за статтею 368 Кримінального кодексу (отримання неправомірної вигоди), що розміщені у Єдиному держреєстрі судових рішень і дійшли до таких висновків: за ґрати сідає тільки п’ята частина хабарників.
Вимальовується наступна картина: чим більший хабар отримав чиновник, тим менша ймовірність, що він сяде у в’язницю. Все просто: якщо злочинець «взяв на лапу» понад 100 тисяч гривень, його, найімовірніше, виправдають. Кого «підмазали» на суму близько 80 тисяч, тому присудять тюрму, але замінять реальний термін випробувальним. А якщо у чиновника в силу посадових повноважень не виходить взяти більше ніж 40 тисяч, доведеться відсидіти.
Складається враження, що держчиновнику брати хабар набагато вигідніше, ніж простому робітникові. Наприклад, лікарю, якого спіймають на хабарі у 1000 гривень, доведеться заплатити країні штраф у 25 тисяч, тобто у 25 разів більше суми хабара. А якщо хабар взяв податківець, і його обсяги склали 15 тисяч гривень, то з нього вимагатимуть штраф, трохи більший, ніж сума хабара. Наприклад, 17 тисяч (саме такий вирок нещодавно був розміщений у Реєстрі). Де виховний момент? Його нема.
Ловля корупціонера на живця, за великим рахунком, державі не вигідна. Ситуація умовно така: бізнесмен Інокентій повідомляє правоохоронців, що чиновник Іван Іваненко вимагає в нього хабар у 16 тисяч доларів за оформлення земельних ділянок. Міліція береться за цю справу. Купує за державні кошти спеціальну невидиму хімічну рідину «Промінь», яка світиться тільки в променях ультрафіолету, дає бізнесмену пачку мічених цією рідиною доларів, забезпечує його диктофоном чи навіть шпигунської камерою. Інокентій вручає Іван Іваненку хабар, і той його приймає. У кабінет забігають міліціонери з собаками й понятими та заарештовують Івана Іваненка. У нього беруть змиви з рук та кишень. Спеціальна лабораторія досліджує і дає висновок, що рідина з кишень і рук Івана Іваненка – це і є той «Промінь», яким попередньо намастили долари для хабара. Інша лабораторія, яка спеціалізується на звуках, провела експертизу й довела, що голос на диктофоні, який говорить: «Спасибі вам, бізнесмене Інокентію, що принесли мені 16 тисяч доларів хабара, і за це я вам оформлю всі папери на землю якнайшвидше!» – дійсно належить чиновнику Івану Іваненку. А потім Іван Іваненко на суді щиросердно розкаюється, і суддя замість терміну в колонії 5 років дає йому випробувальний термін. А через рік Іван Іваненка звільняють і від випробувального терміну. Йому гасять судимість, він повертається у свій тихий кабінет і продовжує вимагати хабарі.
Так навіщо було влаштовувати весь цей цирк із хімічною рідиною «Промінь», лабораторіями, собачкою і понятими, навіщо державі оплачувати роботу слідчих, лабораторій та прокурора, якщо ніякого покарання Іван Іванич за своє хабарництво так і не поніс? Запускати каральний маховик немає сенсу, якщо справи проти корупціонерів не будуть доводити до логічного завершення – в’язниці.
Ірина Рибакова, Transparency International Україна
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
