Доступність посилання

ТОП новини

Іронічний оптиміст Богдан Гаврилишин. Суб’єктивні нотатки


Богдан Гаврилишин
Богдан Гаврилишин

(Рубрика «Точка зору»)

«Римський клуб – це організація, головним завданням якої виступають ідеологічні диверсії проти СРСР, і особливо на цьому полі відзначився відомий український буржуазний націоналіст професор Гаврилишин». Ось так у 1982 році я, студент філософського факультету Київського університету імені Шевченка, заочно познайомився з Богданом Гаврилишиним. Такими словами характеризував його професор А. у лекції з наукового комунізму (курс у ті часи обов’язковий). Ключовим поняттям тут було «професор, відомий український буржуазний націоналіст», тобто знаний український інтелектуал. Ба більше: добре знаючи своїх викладачів, ми розуміли, що лайка на чиюсь адресу з вуст заповзятого «борця з націоналізмом» професора А. виглядала визнанням неабияких чеснот цієї людини.

І що цікаво: у тих книгах і статтях радянської доби, де розповідалося про Римський клуб і його дослідження – тобто аналізи різних сфер суспільного розвитку й прогнози на майбутнє – про Гаврилишина здебільшого мовчали. А якщо і згадували, то суворо лаяли ледь не останніми словами (натомість до інших провідних діячів Римського клубу радянська пропаганда та контрпропаганда ставилася куди лагідніше). Назва ж книги Гаврилишина «Дороговкази в майбутнє», опублікованої англійською мовою у 1980 році, якщо і фігурувала у критичних нападах, то з обов’язковою ремаркою: «Насправді це дороговкази у минуле, у капіталістичний лад».

Минули роки. Прийшла перебудова, потім Україна відновила незалежність. Професор А., як і чимало його колег, радикально перефарбувався: він став прихильником запровадження у вишах обов’язкового навчального курсу з «наукового націоналізму». Й ось з’явилася в україномовному варіанті та сама його книга «Дороговкази в майбутнє – До ефективніших суспільств». Раніше вона вийшла французькою, німецькою, японською, корейською, іспанською, польською – загалом 11 мовами. Українська стала дванадцятою.

«Компетентні органи» не помилилися. Книга справді була диверсією. Тільки науково-інтелектуальною. Як пізніше наголошував сам Гаврилишин, «моя головна мета полягала в пошуку нової методології аналізу ефективності держав, а також у дослідженні досвіду різних суспільств з метою створити нову галузь, яку можна було б назвати «архітектурою суспільних ладів» для того, щоб у майбутньому, коли Україна стане незалежною, «дистилювати» досвід різних країн і сформувати для України новий, тільки їй властивий лад». При цьому йшлося не про утопію, яка б змалювала «прекрасний новий світ», а про наукову працю, що поєднувала три аспекти: аналітику, яка мала пояснити, чому одні суспільства є ефективнішими за інші; рекомендації, яким чином і що саме змінити у соціально-економічному житті тієї чи іншої країни для росту ефективності економіки; прогностику, покликану окреслити вірогідність тих чи інших змін у різних країнах і можливі наслідки цих змін.

Високий прогностичний потенціал «Дороговказів…» уже тоді був не раз підтверджений, зокрема, розпадом СРСР чи фундаментальними змінами в Китаї, про тенденції до чого йшлося у книзі. Прогнози справджуються і в 2000-х, скажімо, про різке зростанням загроз з боку ісламського радикалізму.

Повернувся на Батьківщину, коли йому було вже під 65 років

А ще до виходу книги в Україні з’явився і сам Гаврилишин. Він повернувся на Батьківщину, коли йому, знаному у світі економістові, було вже під 65 років. Здавалося б, пенсійний вік, можна й відпочити. Проте Гаврилишин лише збільшує свою активність – адже, нарешті, йому, котрий змушений був у молодому віці стати емігрантом, випало щастя повернутися додому та допомогти у перетворенні України на ефективну в політичному, економічному та соціально-екологічному плані державу. Але не так сталося, як гадалося.

Не випадково, мабуть, Гаврилишин в одній зі статей – уже у 2000-х – наголосив: «У нас немає справжньої політичної еліти; є окремі політики, котрі можуть претендувати на місце в ній, є чимало тих, кого не можна й підпускати до відповідальної діяльності, є й ті, кому треба ще вчитися і вчитися, щоб із них були люди». Вчитайтесь у ці слова, вловіть їхню інтонацію – і ви відчуєте, як авторові цих слів боліла доля України…

Що ж, нагороджували та присвоювали високі звання Богдану Гаврилишину всі президенти України, крім Януковича. Проте хто з них прислухався до його порад? За словами самого Гаврилишина, виходить, що хіба що Леонід Кравчук – коли в першій половині 1990-х вдалося зупинити авантюру з фактичного продажу всього майна Української держави лишень за 10 мільярдів американських доларів (тобто за ціну двох таких заводів, як «Криворіжсталь»). А як щодо стратегії розвитку, щодо відповідальності не лише перед нинішніми поколіннями?

«До того часу, поки не виросте справжня політична патріотична еліта зі знанням мов, з розумінням, як вплітати в нашу національну тканину ниточки найкращого досвіду країн з різних континентів, швидкого прогресу в Україні не буде, – писав Гаврилишин. – Виховання такої еліти я бачу як ключове завдання сьогодення, як відповідь на ті виклики, які дає сучасна доба».

Богдан Гаврилишин у дворі школи, де він колись навчався. Місто Чортків Тернопільської області, 22 жовтня 2014 року
Богдан Гаврилишин у дворі школи, де він колись навчався. Місто Чортків Тернопільської області, 22 жовтня 2014 року

Здавалося б, проблема зафіксована, на тому справа інтелектуала закінчилася. Проте Богдан Гаврилишин, з яким мені випала честь в останні 15 років не раз спілкуватися, був нестандартним інтелектуалом. Він мав, образно кажучи, беручкий розум, який органічно сполучався з неабиякою дієвою енергією й іронічним оптимізмом. Усе своє свідоме життя він був причетний до справи виховання молоді – від підлітків із «Пласту» до високочолих юнаків і юнок із Міжнародного інституті менеджменту МІМ-Женева. «В Україні повинно бути півмільйона пластунів, і тоді не треба було б турбуватися про майбутнє України», – говорив він. І сто тисяч професійних і порядних менеджерів…

Із ним було цікаво спілкуватися – і коли він оповідав про працю лісорубом у Канаді по війні, і коли критикував забюрократизовану систему нинішнього американського бізнесу, і коли змальовував оптимальні схеми використання наявних ресурсів цивілізації, які б дали можливість почетверити потрібну людству продукцію, і коли розповідав анекдоти про західних менеджерів. А водночас йому в Україні не працювалося легко – ті персонажі, яких він брав на ролі своїх помічників, нерідко виявлялися (хоча й були у 2-3 рази молодшими за нього) менш енергійними чи менш інтелектуально беручкими (або й те, й інше) за нього. Втім, Богдан Гаврилишин, як я уже відзначав, був оптимістом, сповненим водночас іронії та самоіронії (саме це допомагало йому долати невдачі та глухі кути), й до останнього не припиняв, як казав класик, перти свого плуга. Чи здатен хтось інший узятися за його руків’я?

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Більше про Богдана Гаврилишина:

Помер економіст Богдан Гаврилишин

Він вплинув на моє життя – Святослав Вакарчук про Богдана Гаврилишина​

Порошенко нагородив орденом Свободи Богдана Гаврилишина

Богдану Гаврилишину 90 років. Що значить бути українцем?

  • Зображення 16x9

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG