Тетяна Попова
(Рубрика «Точка зору»)
Нещодавно GfK Ukraine оприлюднила матеріали дослідження на замовлення USAID та Інституту масової інформації (ІМІ), присвячене медіа та політичним уподобанням жителів Донецької області. Звіт про дослідження, що охоплювало січень-березень 2017 року, є досить детальним, тому всю інформацію залишимо для аналізу профільними фахівцями. Зупинимося на тих його аспектах, що безпосередньо стосуються протидії російській інформаційній агресії та вирішення завдань інформаційної реінтеграції Донбасу.
Для жителів регіону телевізійні канали продовжують утримувати першість як джерело щоденних новин. Частка інтернету зростає динамічно, але поки що відстає від телебачення. Це, в основному, обумовлене уподобаннями, рівнем медіа-грамотності та технічними можливостями для більшості цільових аудиторій. Аналізуючи перелік найбільш популярних джерел, спрямованість їхнього контенту і структуру власників, легко розуміти, яку саме інформацію отримують споживачі.
Стосовно умов регіону держава та приватний бізнес роблять акцент на традиційні ЗМІ. Але в такому випадку ми можемо втратити аудиторію так званих «нових медіа», в першу чергу соціальних мереж. Наведена нижче інфографіка насторожує: ресурси російського походження фактично домінують. У контексті зростання частки інтернету в загальній структурі медіа-споживання це стає дуже небезпечним.
Останній указ президента, який забороняє провайдерам надавати доступ до сайтів VK, «Однокласники.ru», Mail.ru, «Яндекс», трохи нейтралізує ці загрози. Це означає, що відповідні органи розішлють указ президента провайдерам і змусять їх припинити доступ до цих ресурсів. Звісно, існує Dark Net: TOR, різні анонімайзери, через які можна заходити на ті самі ресурси. Свою позицію по цьому указу я вже оприлюднювала. Вважаю, що:
- Добре, що рішення тимчасове.
- Погано, що не через суд. Нагадаю, що перші російські телеканали Україна забороняла через ухвалу суду про забезпечення позову від Національної Ради. Чому цього разу не пішли цим шляхом, мені не зрозуміло. Він складніший, потрібні докази та хороші юристи, але він адекватніший, на мій погляд.
- У принципі, заклики на російських сайтах до вбивства українців, або що загрожують територіальній цілісності, або порушують українське законодавство, в суді легко можуть бути доведені (аналог Гаагський трибунал по справі «Радіо Руанда»).
Як показує досвід інших країн, в яких соціальні мережі заборонені, кількість користувачів після заборони скоротилася, але близько 10 відсотків юзерів продовжили користування. Думаю, в Україні ситуація після заборони буде подібною, з тим самим показником. Виконати рішення РНБО реально, але на 100 відсотків щось заборонити в інтернеті неможливо.
Взагалі, я давно говорила, що, ставлячи за мету захистити інформпростір і заборонити антиукраїнські ресурси, треба йти до суду. Надавати докази й забороняти їх судовими рішеннями, як було вчинено з російськими телеканалами.
Так само вважає голова Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики Верховної Ради Вікторія Сюмар: «Ми чітко показали, що інформаційна політика цих телеканалів може ставити небезпеку для життя і здоров'я людей». Пункт 2 ст. 10 Конвенції про права людини чітко передбачає, що якщо існує загроза для нацбезпеки або життя людей, то може бути обмежене питання свободи слова. Такі рішення краще робити через суд. Цьому більше довіри, бо надаються докази того чи іншого втручання. На думку народного депутата, очевидно, що російська ФСБ контролює такі ресурси, як «ВКонтакте», «Однокласники», і займається там ідеологічними вкиданнями, які фактично є пропагандою війни. Але видаючи такі укази, потрібно наводити суспільству докази і чітко пояснювати, чому це відбувається».
Тепер прийшла черга звернутися до головного питання: поглядів людей, які вже четвертий рік живуть у районі кризової ситуації. Нижче наведено інформацію про їхню зовнішньополітичну орієнтацію:
Як ми бачимо, ані проєвропейський вектор, ані проросійський сьогодні не мають вирішальної ваги. У порівнянні навіть з попереднім роком усе більше зростає бажання нейтральності/позаблоковості, хоча в деяких містах і проросійської орієнтації. До речі, багато інших відомих мені досліджень традиційно давали обмежений вибір майбутнього: між Росією та Європою. Як наслідок – ми проґавили розчарування людей і зростання їхнього бажання самостійно обирати свій шлях і майбутнє без огляду на зовнішні цінності й стандарти.
Невизначеність у відповідях може також означати зневіру й розчарування в політичних силах та їхніх лідерах, які виступають за реалізацію того чи іншого вектора політики.
Що стосується подальшої інтерпретації політичних запитів, то вони досить прості й зрозумілі. На першому місці найболючіше питання – зупинити війну. Але загальні декларації й заклики вже набридли. Люди хочуть знати не космічні, а реальні шляхи вирішення проблеми й бачити кроки щодо їхньої реалізації. Це головний критерій ставлення до планів/дій міжнародних гравців, держави та місцевої влади, еліт усіх рівнів.
Відповідно, подальші коливання за шкалою: проросійські/проєвропейські настрої напряму залежать від наведеного вище. Нам дуже допомагає той факт, що російське керівництво не розглядає питання зарахування тимчасово окупованих територій до складу Російської Федерації. Але цього мало, необхідні сильні проукраїнські мотиватори для місцевого населення. Ураховуючи чинник інформаційної дифузії через лінію зіткнення, проукраїнські та проєвропейські цінності й настрої у випадку їхньої переважної наявності в регіоні рано чи пізно знайдуть своїх прибічників і на тимчасово окупованих територіях.
Мені здається, що штучне створення протестних настроїв серед жителів тимчасово окупованих територій до рівня, коли вони будуть готові вийти на масові протести або взятися за зброю, щоб вигнати окупантів самотужки, на сьогодні є утопією. Це може настати пізніше, але сьогодні нам слід створювати для цього об’єктивні передумови.
З огляду на наведені матеріали дослідження прослідковується, що нам слід робити і чого краще уникати в медіа-сфері.
Отже, щонайменше, нам не потрібно:
– втручатися нецивілізованими методами в редакційну політику ЗМІ, які користуються популярністю в регіоні, і нав’язувати їм той чи інший контент;
– займатися цензурою і забороняти для поширення в ЗМІ речі, які є відомими й очевидними для людей;
– нехтувати переконаннями й цінностями місцевих жителів;
– нав’язувати їм у ЗМІ віртуальну реальність (історичну, економічну тощо);
– застосовувати щодо громадян України (крім членів озброєних терористичних формувань «ДНР/ЛНР») те, що має ознаки інформаційних та психологічних операцій.
Будь-які спроби зазначеного відразу будуть використані російськими пропагандистами, і ми однозначно отримаємо «ефект бумерангу».
Доцільними кроками є:
– заохочення гравців українського медіа-ринку виробляти й поширювати проукраїнський та проєвропейський контент;
– досягнення максимального технічного покриття території регіону українськими медіа-ресурсами. Це напрямок, де держава має грати вирішальну роль. Якщо необхідно, то сприяти доступу до розвинутих технологій на пільгових умовах. При цьому слід розуміти, що майбутнє залишається за новими медіа;
– перешкоджання всіма доступними й законними способами поширенню ворожого контенту;
– сприяння поширенню медіа-грамотності населення, особливо серед молодого покоління;
– позбавлення терористів та їхніх покровителів можливостей у ЗМІ для перехоплення ініціативи. Це вимагає, в першу чергу, випереджувального створення і використання позитивних інформаційних приводів.
Зрозуміло, що наведене вище вимагає часу, зусиль, ресурсів, ефективного менеджменту тощо. Але варіанти щодо іншого вибору у нас також обмежені. Нехтування можливостями призведе до того, що порядок денний подій на Донбасі і його перспективи будуть визначати сторонні гравці. Отже, вибір за нами.
Тетяна Попова – експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
