Нічого не знаю про синів і це боляче – мама двох безвісти зниклих військовослужбовців

ЛЬВІВ – Львів став восьмим містом, де відбулась всеукраїнська акція «Ми є!» на підтримку родин зниклих безвісти військових і цивільних на Донбасі. Її організовують рідні тих військовослужбовців і цивільних людей, про яких немає жодної інформації, ані від Служби безпеки України, ані Нацполіції, ані Збройних сил України, ані представництва комітету Червоного Хреста.

Люди об’єднались у громадські організації і наголошують, що досі немає єдиного списку безвісти зниклих на Донбасі. А тому вирішили проводити акцію, щоб нагадати про себе.

На акції українськими містами їздять переважно матері. За час, відколи вони шукають своїх синів, ці жінки стали, як сестри. Спільний біль їх об’єднує і додає сил до пошуку рідних людей, живих чи мертвих.

Приїхала у Львів нагадати про свого сина Степана, 1982 року народження, Марія Цікайло з Перемишлян Львівської області.

«У жовтні 2013 року Степан підписав контракт з 80-ою десантною бригадою у Львові. Почалась війна і він 27 серпня 2014 року поїхав на Схід. 5 вересня 2014 року був сильний бій у Луганській області. Мало бути перемир’я о 5 годині, а зранку був бій. Їхала колона, на одному з БТРів був мій син, ця машина з’їхала в поле. ДНК-тест не співпав із тим тілом, яке мені показували. СБУ дала мені довідку, що син знаходиться у полоні, а де саме – невідомо. У Червоному хресті він числиться, як безвісти зниклий. Декому зійшлось ДНК, то поховали дітей. Мені кажуть, що син може бути у Криму. Спочатку нібито дзвонили медсестри з Ростова і казали, що у лікарні є 5 осіб. Потім вони не відповідали на наші дзвінки», – каже Марія Цікайло.

Кожна мама чи батько розповідають про те, коли востаннє чули голос сина. На площі Ринок у Львові вони розвісили фотографії своїх синів, братів, чоловіків. За даними громадської організації «Надія», до них зголосились 120 родин, які шукають рідних, як військовослужбовців, так і цивільних. У списку асоціації зниклих безвісти «Едельвейс» – 72 людини. Серед них 17-річний син Ліліани Колесової – Євген із Покровська Донецької області. 11 липня 2014 року він зник на підконтрольній Україні території.

«Він їхав з іншими хлопцями. Їх було четверо машині. Вони їхали у бік Дніпра і пропали. 11 липня о 19:23 син мені подзвонив і сказав, що все добре, що розмовляють з людьми, що скоро буде вдома. Тобто, їх хтось зупинив. Кожна сім’я зниклих безвісти отримувала дзвінки, що син, мовляв, у нас, у Донецьку чи Дніпрі, давайте гроші. Ми двічі висилали гроші. Сина ніхто не повернув і до сьогодні шукаємо. Це – єдиний наш син», – розповіла Радіо Свобода мама зниклого хлопця, голова асоціації «Едельвейс» Ліліана Колесова.

Люди хочуть знати правду

Катерина Хомяк поруч вивісила два портрети – Дмитра і Володимира. Її синам у день зникнення – зранку 5 вересня 2014 року – було 20 і 24 роки. Обоє воювали добровольцями в «Айдарі».

«Вони поверталися з села Весела гора Луганської області, відступали. Коли відходили, то приїхали забрати групу військових. «Айдар» із 80-тою бригадою був, як голка з ниткою. Спершу попали в засаду. Бій пройшов в 14 годині 14 хвилин, бо сєпари подзвонили одній мамі, що її сина вбили. Чому вони потрапили в засаду? Що це було за завдання? Чи мало воно бути? О 22 годині 4 вересня я говорила з синами, вони про завдання нічого не казали. А о 7 ранку подзвонив син і сказав, що деякий час не буде зв’язку. З обома поговорила – і все. Я почала плакати, він ще каже: «Не плач, ми 17 вересня будемо вдома». Ось, уже шість 17 вереснів пройшло...», – говорить Катерина Хомяк, яка народилась у Росії, але більшість життя, вже 46 років, живе в Україні, на Волині.

У 2015 році Катерина Хомяк з іншими матерями поїхала шукати сина у Донецьк.

«Страху не було, навіть, коли автомат був на животі у нас…Нічого не знаю про синів і це боляче», – каже мама двох зниклих айдарівців.

У коментарі Радіо Свобода учасники акції наголошували, що досі в Україні немає єдиного реєстру осіб, які зникли на війні на Донбасі, куди б мали увійти, як військовослужбовці, так і цивільні. Для їхніх родин вони – ні живі, ні загиблі.

Учасники акції нагадали, що питання безвісти зниклих є актуальне і потребує уваги з боку влади. За їхніми словами, комісія з питань осіб, зниклих безвісти за особливими обставинами – створена, але не працює. Вона була утворена Кабміном у 2019 році і її склад уже не раз змінювався. Родичі хотіли б, щоб їх залучали до роботи.

19 травня цього року Уряд затвердив «комплексний план заходів щодо захисту прав та інтересів осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, жертв насильницьких зникнень, членів їх сімей». У цьому документі мовиться про забезпечення ефективної роботи комісії, а також функціонування єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, нарахування та виплати пенсій членам сімей осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з урахуванням особливостей встановлених законодавством.

«Зараз ми випрацьовуємо механізм співпраці з владою. Перший результат – родинам безвісти зниклих виплачують компесації, допомогу, тобто, де ми проводимо акції, ми спілкуємося з владою і сім'ям допомагають. Ми намагаємося запустити процес у Києві, щоб створена комісія запрацювала. Вона створена й існує на папері, фактично ніяк не працює. Члени комісії нібито збираються, але це не дієва робота. Тому просимо під час акцій місцеву владу написати колективне звернення у Київ, щоб це питання зрушити», – зауважив Радіо Свобода Сергій Черпаков, представник громадської організації «Надія».

Однак прохання учасників акції влада Львова та області не чула, бо ніхто з її представників не прийшов на захід.

Більшість з тих, кого рідні шукають, зникли у вересні 2014 року. Тоді велись активні бойові дії. Збройні сили України втратили ініціативу на Донбасі і від атаки перейшли до оборони. До тих подій є чимало запитань у родичів.

«Не були зроблені правильні кроки щодо ідентифікації тіл, та й такої можливості не було. Чим далі, тим складніше це робити. Родини безвісти зниклих людей не довіряють експертизі, бо були виявлені факти фальсифікації, коли мама відкрила домовину, провела ексгумацію, а тіло – не її сина», – каже Сергій Черпаков.

За даними Міжнародного комітету Червоного хреста, понад 750 осіб безвісти зниклі за час війни на Донбасі.

Ще у листопаді минулого року у Кадровому центрі Збройних сил України Міністерства оборони Радіо Свобода повідомили, що невідомою є доля 69 військових, зниклих на Донбасі від початку бойових дій на сході України. Міністерство не веде обліку зниклих в зоні бойових дій цивільних.

Під час акції родичі безвісти зниклих військовослужбовців і цивільних осіб на Донбасі вимагали проведення чесної експертизи ДНК. Їм лише важливо знати правду:чи останки, які їм показують, їхньої рідної людини. Вже сім років багато родин живуть у невизначеності, зігріваючись надією, що син, брат, батько – живий.