Церква Святої Трійці на горі над селом Ґерґеті (внизу зліва) сховалася від ранкових променів сонця, які вже освітили гору Казбек – найвищу точку у східній Грузії (5033 метри).

Пастух веде своє стадо вздовж річки біля села Хісо. Річка біжить достатньо гучно, щоб приглушити шум чотирикілограмового дрона моделі «Inspire 2», який використовували для зйомки цього кадру.

Ранковий туман підіймається над маленькою церквою біля села Ухаті, що стоїть на Військово-Грузинській дорозі, яка перетинає цей регіон із півночі на південь.

Старовинні оборонні башти виростають над селом Омало в Національному парку Тушеті, який межує з російськими Дагестаном та Чечнею.

Стадо овець іде слідом за ранковим сонцем після того, як їх випустили з загону біля Омало. Ввечері тварини знову повернуться у неволю – це захистить їх від нападу вовків.

Будинки села Ухаті радіють останнім вечірнім променям сонця біля Військово-Грузинської дороги.

Залишки села-фортеці Муцо на гострому гірському хребті біля кордону з Чечнею.

Із кам’яної сторожової вежі в кавказьких горах відкривається погляд на перевал Датвіс-Джварі біля села Шатілі.

Пам’ятник російсько-грузинської дружби біля Ґудаурі. На цьому пам’ятнику радянського періоду зображені різні події з російської та грузинської історії.

Склепи на вершині гори, розташовані всього за кілометр від кордону з Чечнею. Коли чума охопила цей регіон, заражених селян відсилали у ці кам’яні будівлі, щоб вони там очікували смерті. Сьогодні всередині цих будівель все ще видно останки померлих людей.

Фортеця Ґремі – архітектурна пам’ятка, яка красується під сонцем на тлі зелених виноградників.

Стародавній печерний монастирський комплекс Вардзіа на півдні Грузії.

Незважаючи на те, що це місце є популярним туристичним напрямком, у деяких печерах іще живуть монахи. Їхні келії відокремлені від туристів мотузкою.

Табір пастухів на рівнинах центральної Грузії. Стрижку овець (і одного теляти!) вже практично завершили.

Лелека звив гніздо на даху церкви в Баралеті, що недалеко від Цихисджварі.

Стовп Кацхі – вапнякова скеля, де вже 24 роки живе літній грузинський монах для того, щоб «стати ближчим до Бога». Їжу йому нагору передають добровольці з монастиря під скелею.

Фортеця Хертвісі на верхівці скелі – одна з найстаріших у Грузії. Колись її, за переказами, пограбували війська Олександра Македонського під час походу на Схід.

Уплісцихе – покинуте кам’яне місто – одне з найдавніших поселень Грузії.

Кафедральний собор Алаверді розташований посеред виноградників у Східній Грузії. Монахи цього монастиря співають пісні про вино, яке вони виготовляють власноруч.

Монастир Некресі серед родючих рівнин східної Кахетії.

Монастир Джварі прокидається від перших променів ранкового сонця. Одразу під монастирем з’єднуються течії двох річок – Арагві та Кури. На задньому плані – місто Мцхета, стародавня столиця Грузії.

Пастухи ведуть своє стадо вздовж дороги в тихій грузинській сільській місцевості поблизу Горі.

Батумі у рожевих барвах сонця, яке сідає в море.

Нічний Батумі. Після жорстокої війни з сепаратистами в Абхазії на початку 1990-х років Батумі, що має менш привабливі пляжі й не таке чисте море, як сепаратистський регіон далі на північ, почав будувати казино та хмарочоси, щоб привабити якомога більше туристів.

По інший бік від нічних клубів та неонового світла, на цьому знімку – тихі зелені пагорби Батумі, серед яких стоїть монастир Святої Трійці.

Третє за величиною місто у Грузії Кутаїсі тихого імлистого ранку.

Будівля парламенту Грузії в Кутаїсі. Цю суперечливу будову звели на місці радянського меморіалу Другої світової війни. Під час знесення від уламків бетону загинули жінка та її восьмирічна дочка.

Середньовічна фортеця Рабат стоїть над багатокультурним містом Ахалцихе, в якому синагоги, церкви та мечеті розташовані зовсім поруч одне від одного.

Маловідомий серед туристів пам’ятник «Хроніки Грузії» – це робота Зураба Церетелі. Цей скульптор також є автором суперечливого пам’ятника російському імператорові Петру І в центрі столиці Росії Москви.

Одна з долин у непростому для життя місті Чиатура, де все ще видобувають марганцеву руду. Місцевий завод переробляє цей рідкісний мінерал і відсилає марганець на металургійні заводи і у Грузії, і за кордон.

Одна з канатних доріг у Чиатурі. Складна географія міста колись надихнула радянських інженерів встановити мережу канатних доріг для транспортування працівників до шахт і житлових районів.

Цей вагончик канатки перевозить пасажирів ще з 1954 року.