Румунське село, що тоне

Румунське село, що тоне

Фотографії та текст Амоса Чаппла

Геамана, що колись була в глибині родючої долини, сьогодні спочиває під 90-метровим шаром промислових відходів. Через сорок років після евакуації мешканців цього села фотокореспондент Радіо Свобода / Радіо Вільна Європа Амос Чаппл зустрівся з тими, хто тут залишився, і виявив, що твань поглинула не лише їхні домівки.

Геамана на початку 1970-х років. Шпиль церкви був найвищою точкою у селі. На момент, коли зробили цей знімок, плани щодо видобутку міді з прилеглої гори вже були на шляху до втілення.

Сьогодні той самий шпиль є чимось на зразок пам'ятника селу, зануреному в озеро пульпи.

Навесні 1977 розвідувачі, що представляли уряд комуністичного диктатора Ніколає Чаушеску, прибули в Геаману попередити місцевих, аби ті готувалися до переїзду. Їм запропонували близько двох тисяч доларів компенсації за їхні домівки – і понад триста сімей роз’їхалися по різних куточках Румунії.

Після цього розпочалася серйозна робота на шахті Rosia Poieni. Тепер на цьому місці розташоване друге найбільше мідне родовище у Європі. Тут працює близько півтисячі людей. Зверніть увагу на стічне озеро на тлі: там колись було село.

Згори праворуч – те ж саме озеро з шахтою. Після того, як комуністична влада побудували греблю, щоб оточити геаманську долину, вулиці села заполонила мулиста сіра рідина.

Пульпа, якою і сьогодні наповнюється долина, є результатом «пінної флотації» – індустріального процесу, який є складовою операцій Rosia Poieni та більшості інших мідних родовищ.

Збагачену міддю породу подрібнюють на порошок, а потім занурюють у контейнер з окропом. Гідрофобні мідні часточки чіпляються до бульбашок повітря, створюючи піну, яку потім знімають з поверхні.

(Фото Reuters)

Залишки суспензії зливають. Саме в цих відходах і потонула Геамана. Рівень озера продовжує підійматися стінами долини – щороку майже на метр.

Через дренаж шахт деякі ділянки озера набули червоного забарвлення.

Насичена кислотою червона водойма утворюється через те, що дощова та джерельна вода просочуються крізь мінерали, які видобувають у шахті.

І хоч це природний процес, видобуток значно посилює його ефект.

Незважаючи на затоплення, не всі покинули долину Геамани.

Марія Прат – одна з близько 20 мешканців села, які змушені були перебратися вище до ще незатоплених території. 70-річна жінка каже, що вона провела своє дитинство в Геамані, ночуючи у хліві «бік-у-бік з коровами».

Це Марія та її покійний чоловік за кілька років до того, як прибули розвідувачі. Вона оцінює діяльність шахти з оптимізмом: «Що зробили, те зроблено. Село нині зруйноване. Але у людей принаймні є робота». Але як і решта мешканців села, які залишилися тут, вона ображена на комуністичну владу за те, що та не дотрималася однієї обіцянки.

Селяни були переконані, що могили їхніх предків перемістять. Але цього так і не сталося.

Це кладовище затопило лише кілька років тому. Багато інших могил вже поховані під шарами пульпи, і їх практично неможливо відновити.

Анна Прата доглядає за могилою, яку збирається ділити зі своїм чоловіком, захороненим у 2012 році. Цю могилу завбачливо розмістили на високому пагорбі над озером. Могили батьків, бабусь і дідусів жінки зникли під товстим потоком зависі.

Ніколае Турдеан, генеральний директор оператора шахти Rosia Poieni спілкується із пресою коло стічного озера. Він сказав Радіо Свобода / Радіо Вільна Європа, що не знав про затоплені могили, але запевнив, що церкву поблизу цих могил перенесуть.

Турдеан розповів Радіо Свобода / Радіо Вільна Європа, що селяни, які залишилися в долині після того, як отримали компенсацію живуть в будинках, що їм не належать: «Але ми толеруємо ситуацію і толеруватимемо доти, доки вони не втручаються у роботу, яка тут ведеться».

Популярність цього місця як туристичного об’єкта зростає. Але державна шахта воліла б цієї уваги уникнути.

Корнел Голгореа, який раніше жив у Геамані, повідомив Радіо Свобода / Радіо Вільна Європа, що десь п’ять років тому Rosia Poieni планувала знести шпиль цієї церкви. Рішення скасували через потужний опір з боку мешканців Геамани. Але стічне озеро продовжує підійматися, тож незабаром те, що лишилося від села, зникне назавжди.