Черкаси – У Черкасах журналісти та громадські активісти спробували, як це – бути людиною з особливими потребами. У рамках акції «Проживи годину з інвалідністю» містяни самотужки пересувалися на інвалідному візку та гуляли містом наосліп.
Щоб пересічні громадяни бодай на кілька хвилин відчули, як то – бути людиною з особливими потребами, громадські активісти привезли на Театральну площу Черкас декілька «вуличних» інвалідних візків. Серед перехожих охочих долучитися до акції не знайшлося. Однак активними учасниками стали журналісти та громадські діячі.
Здолавши на інвалідному візку кілька метрів, тепер з упевненістю можу сказати: кермувати ним – справа не з легких. Спочатку я не справлялася з механізмом: одразу буксувала назад, не могла розвернутися і пригальмувати. Згодом, опанувавши «науку», таки трохи проїхала. Проте одразу відчула біль у спині, адже управління «вуличним» інвалідним візком – на кшталт тренажера з сильним навантаженням для м’язів.
Керівник проекту «Особливі виборці» Станіслав Шумлянський теж уперше випробовував інвалідний візок. І хоча дорога була більш-менш рівною, проїхавши одне коло, він також відчув фізичні труднощі.
«Це перший мій досвід. Я спочатку не міг зрозуміти, як воно працює. Ну відчуття такі, що, по-перше, руки добре працюють. Я проїхав коло, навіть дихання забилося. Для мене це, за великим рахунком, новий досвід. Не можу сказати, що розвага. Але я зараз встану і піду. А от людині, яка, крім цих фізичних труднощів, відчуває, що вона не може встати і піти, я думаю, що складно», – каже Станіслав.
Переїхати через дорогу – екстремально
Справжній екстрим відчули журналісти, які вирішили скористатися пандусом і заїхати до Черкаського театру. Кореспондентка місцевого телеканалу «Вікка» Світлана Литвак так і не змогла піднятися. Вона подолала лише заїзд, а на крутий підйом встала і затягла візок. А от журналіст інтернет-видання «Прес-центр» Віталій Латишев «підкорив» пандус і навіть до театру заїхав. Однак пізніше, тестуючи пішохідні переходи на черкаських дорогах, він все ж не впорався із зависокими бордюрами.
Керівник проектів коаліції молодіжних громадських організацій «Молода Черкащина» Анна Харченко, яка пересувається на візку, зізнається: мала дивні відчуття, коли побачила, як здорові люди випробовують життя в інвалідному візку.
«Мені було так дивно на це дивитися. І так цікаво, коли відчуваєш, що людина абсолютно не змінюється від того як вона пересувається. За ярликом «інвалід» є чимало стереотипних вражень щодо людини. І дуже важливо відділяти людину від цього ярлика», – каже Анна.
Дорожні недоліки найефективніше тестувати в темряві
Іще одним експериментом під час акції стала прогулянка черкаськими вулицями із зав’язаними очима. Із коричневою пов’язкою на очах разом із супроводжувачем я потихеньку рухалася у цілковитій темряві. За десять-п’ятнадцять хвилин прогулянки я власними ногами відчула усі недоліки центральних вулиць міста: не занижені переходи, зависокі бордюри, ями на дорогах і тротуарах.
На думку координатора «Молодої Черкащини» Вікторії Феофілової, такий формат акції «Проживи годину з інвалідністю» не просто нагадує про проблеми людей з інвалідністю, а якраз допомагає відчути і зрозуміти їх.
«Вони всі мають право на нормальне життя і мають право бути самостійними, а не залежними від того, чи може хтось сьогодні тебе відвезти, чи може тобі сьогодні включити ліфт, чи може хтось тобі сьогодні допомогти чи ні», – переконана Вікторія.
За словами громадської активістки, незважаючи на те, у візку людина чи ні, чи вона не бачить, чи не чує, вона все одно залишається людиною, якій так само потрібні комфортні умови життя.
Щоб пересічні громадяни бодай на кілька хвилин відчули, як то – бути людиною з особливими потребами, громадські активісти привезли на Театральну площу Черкас декілька «вуличних» інвалідних візків. Серед перехожих охочих долучитися до акції не знайшлося. Однак активними учасниками стали журналісти та громадські діячі.
Здолавши на інвалідному візку кілька метрів, тепер з упевненістю можу сказати: кермувати ним – справа не з легких. Спочатку я не справлялася з механізмом: одразу буксувала назад, не могла розвернутися і пригальмувати. Згодом, опанувавши «науку», таки трохи проїхала. Проте одразу відчула біль у спині, адже управління «вуличним» інвалідним візком – на кшталт тренажера з сильним навантаженням для м’язів.
Керівник проекту «Особливі виборці» Станіслав Шумлянський теж уперше випробовував інвалідний візок. І хоча дорога була більш-менш рівною, проїхавши одне коло, він також відчув фізичні труднощі.
Я зараз встану і піду. А от людині, яка, крім цих фізичних труднощів, відчуває, що вона не може встати і піти, я думаю, що складноСтаніслав Шумлянський
Переїхати через дорогу – екстремально
Справжній екстрим відчули журналісти, які вирішили скористатися пандусом і заїхати до Черкаського театру. Кореспондентка місцевого телеканалу «Вікка» Світлана Литвак так і не змогла піднятися. Вона подолала лише заїзд, а на крутий підйом встала і затягла візок. А от журналіст інтернет-видання «Прес-центр» Віталій Латишев «підкорив» пандус і навіть до театру заїхав. Однак пізніше, тестуючи пішохідні переходи на черкаських дорогах, він все ж не впорався із зависокими бордюрами.
Керівник проектів коаліції молодіжних громадських організацій «Молода Черкащина» Анна Харченко, яка пересувається на візку, зізнається: мала дивні відчуття, коли побачила, як здорові люди випробовують життя в інвалідному візку.
«Мені було так дивно на це дивитися. І так цікаво, коли відчуваєш, що людина абсолютно не змінюється від того як вона пересувається. За ярликом «інвалід» є чимало стереотипних вражень щодо людини. І дуже важливо відділяти людину від цього ярлика», – каже Анна.
За ярликом «інвалід» є чимало стереотипних вражень щодо людини. І дуже важливо відділяти людину від цього ярликаАнна Харченко
Дорожні недоліки найефективніше тестувати в темряві
Іще одним експериментом під час акції стала прогулянка черкаськими вулицями із зав’язаними очима. Із коричневою пов’язкою на очах разом із супроводжувачем я потихеньку рухалася у цілковитій темряві. За десять-п’ятнадцять хвилин прогулянки я власними ногами відчула усі недоліки центральних вулиць міста: не занижені переходи, зависокі бордюри, ями на дорогах і тротуарах.
На думку координатора «Молодої Черкащини» Вікторії Феофілової, такий формат акції «Проживи годину з інвалідністю» не просто нагадує про проблеми людей з інвалідністю, а якраз допомагає відчути і зрозуміти їх.
«Вони всі мають право на нормальне життя і мають право бути самостійними, а не залежними від того, чи може хтось сьогодні тебе відвезти, чи може тобі сьогодні включити ліфт, чи може хтось тобі сьогодні допомогти чи ні», – переконана Вікторія.
За словами громадської активістки, незважаючи на те, у візку людина чи ні, чи вона не бачить, чи не чує, вона все одно залишається людиною, якій так само потрібні комфортні умови життя.
