Доступність посилання

ТОП новини
25 Квітень 2019, Київ 19:32

Спогади про «яєчну неділю» у Запоріжжі: як жінки «русскую весну» зупиняли


«Яєчна неділя» у Запоріжжі. Майданівці та самооборона закидали яйцями та борошном активістів «русской весны». 13 квітня 2014 року

13 квітня – річниця події, яка увійшла в історію України як «яєчна неділя» у Запоріжжі. Це була успішна безкровна акція спротиву спецоперації «русская весна». І розпочали її – жінки. П'ять років тому активісти запорізького Майдану і самооборона міста, закидали яйцями та борошном учасників проросійського мітингу. Стрімери транслювали це у прямому ефірі й підтримати цю акцію прийшло багато городян. Радіо Свобода зібрало спогади учасниць тих подій.

Як міста самооборонялися проти наступу «русского мира»? (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:08 0:00

Олена Єременко, громадська діячка, один з лідерів запорізького Майдану:

– На запорізькому Майдані я була з перших його днів. Хочу нагадати, що у Запоріжжі Майдан почався раніше, аніж у Києві. Так склалися обставини. Ми на той момент із моєю колегою Ірою (Іриною Лех – ред.) почали організовувати акції, які були проти угруповання Анісімова, що діяло у Запоріжжі. На той час Анісімов вже був затриманий (кримінальний авторитет Євген Анісімов – ред.), і ми організовували акції відносно того, щоб такої самої долі зазнали мер Олександр Сін і голова облдержадміністрації Олександр Пеклушенко. Тому так склалось, що ми на той час регулярно почали проводити акції.

Олена Єременко, один з лідерів запорізького Майдану
Олена Єременко, один з лідерів запорізького Майдану

Ми вимагали їхньої відставки і виступали проти того всього свавілля, що в цілому коїлося по країні. Просто, у Запоріжжі ми тоді дуже «добре» його на собі відчули. І це збіглося із ситуацією, що відбувалася в Києві, із бажанням рухатися до Євросоюзу, і з початком Майдану у Києві. Тож, наші регулярні акції плавно переросли в Майдан.

Не виключаю, що саме тому Майдан у Запоріжжі став найбільшими на південному сході України. Ситуація була наелектризованою, і на наші акції із кожним разом приходило ще більше людей. Зрозуміло, що після розгону студентів у Києві, люди почали збиратися ще активніше.

Ще перед початком Майдану у Запоріжжі нами було ініційоване створення об’єднання «Запоріжжя проти свавілля». Спочатку це було пов’язане з боротьбою із Анісімовим, а потім вже переросло у Майдан.

Наше об’єднання, в яке увійшло кілька людей, взяло на себе організацію та відповідальність за все, що проходило на Майдані.

13 квітня 14-го року… Я дуже добре пам’ятаю це день. Так склалися обставини, що ініціаторами «яєчної неділі» стали жінки. У нас по неділях проходили акції – так званий наш запорізький «Майдан». Вже після перемоги Майдану, ми продовжували збиратися біля облдержадміністрації. І в цей же час, паралельно з нами, в неділю на Алеї Слави збиралися люди під прапорами проросійськими, які були за рух у тому напрямку.

Зараз мені складно вже згадати, але ці паралельні акції проходили як мінімум упродовж місяця. І нас це серйозно обурювало.

А тоді вже ситуація була на Сході неспокійна. І ми говорили між собою, що якщо ми це не зупинимо, то це може перейти в іншу площину. Ми це обговорювали і думали, що треба робити. Були й такі, хто казав, що «не треба «картинку» робити для Раші».

Активісти із Запоріжжя на Майдані у Києві. 14 лютого 2013 року
Активісти із Запоріжжя на Майдані у Києві. 14 лютого 2013 року

І ось 13-го числа, у неділю, коли на Майдані влаштували, образно кажучи, пісні і танці (тоді на 13 квітня 2014 року припала «Вербна неділя») і на місцевому Майдані організували святкування у народному стилі. Було весело. Здається Ткаченко (Олег Ткаченко, що був на той момент головою місцевої «Просвіти» – ред.) організовував якісь виступи. А в цей час на Алеї Слави людей закликали до створення «ЗНР» на території Запоріжжя і рухатися у бік Росії.

Ми вже тоді – я, Іра (Ірина Лех – ред.) й дівчата з «Жіночої сотні», між собою говорили: «Хлопці, досить танцювати і співати. Йдемо…». Людей було на той час, думаю, чоловік 500 на Майдані.

Ми кажемо: «Давайте розвертатись і йти». Підходили до хлопців з так званого «Правого Сектору» і пропонували якось реагувати.

Мене тоді назвали провокаторам.

Ми підходили до Ігоря Артюшенка (одині з лідерів місцевого Майдану, нині народний депутат – ред.), але він теж казав, що не треба створювати «картинку» для Росії. Ми підходили до багатьох так званих об’єднань, які представляли наші чоловіки, і нам всім сказали, що не варто це робити. Мовляв, ми тут зібралися, поговорили, ми свою позицію показуємо, збираючись на Майдані.

Вона сказала: «Ми терпіти це не будемо!»

І тоді Іра (Ірина Лех – ред.) вийшла до мікрофона і виступила. В принципі, тоді ми за великим рахунком отримали чергові кримінальні справи.

Вона сказала, що «ми йдемо, і хто з нами, то пішли, що більше терпіти не можна – маємо поставити на цьому крапку», і не можна влаштовувати танці, коли десь закликають до створення чергової «народної республіки». Вона сказала: «Ми терпіти це не будемо!».

Як «русская весна» чотири роки тому захоплювала міста України
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:03:38 0:00

І ми розвернулися і пішли. Це була група жінок, дівчат близько 10 чоловік – я, Іра, Тая Мельниченко, дівчата з «Жіночої сотні», тобто знов ж таки жінки. І ми пішли по проспекту. До нас тоді одразу приєдналися ультраси, молодь, і природно, приєдналися всі інші. Тобто, Ігор Артюшенко, самооборона пішли, бо залишатися на місці вже тоді, коли ми заявили публічно, що ми йдемо, мабуть, було вже не зовсім зручно.

Коли ми йшли туди, то ми добре розуміли, що йдемо не зовсім законно, а хода у нас точно була не зареєстрована. Ми знали з Таєю (Тая Мельниченко, одна з лідерів місцевого Майдану – ред.), що у нас були зареєстровані біля міськради без дат акції до 16.00. Тож, якщо в цих (проросійська акція – ред.) було на Алеї Слави, то у нас біля міськради. За великим рахунком ми могли прикритися папірцем, що у нас без вказання дат на кілька місяців була забите місце для акцій.

Ми йшли туди і ще не знали, як будемо себе вести. Ми просто хотіли їм показати свою позицію – що ми їх терпіти не будемо. Насправді, до того моменту, коли ми пройшли пару зупинок, приєдналося вже немало людей і міліція. На той момент міліція, по ходу приймала рішення, як діяти і що зі всім цим робити.

Якщо чесно, то я їм не заздрила. Вони розуміли, що ми порушуємо, але розуміли, і чим ми керуємося. І їх завдання насправді було попередити зіткнення. Ми на той момент ще всі були достатньо радикальні – тільки Майдан переміг.

Міліція охороняє вхід до Запорізької ОДА, весна 2014 року
Міліція охороняє вхід до Запорізької ОДА, весна 2014 року

Десь вже між вулицею Миру (вулиця перпендикулярна центральному проспекту міста, яким йшли майданівці – ред.) і Алею Слави міліція стала стіною і перекрила дорогу.

Я тоді перекрила рух і попросила людей перейти на іншу сторону (проспекту – ред.). Хочу сказати чесно, вже зараз коли згадуєш, і починаєш усвідомлювати скільки кримінальних статей по дорозі собі заробляв! Дуже добре пам’ятаю, як я стала, просто піднявши руки, і перекрила рух на перехресті, щоб люди перейшли на той бік. І таким чином вийшло, що ми навпроти Алеї Слави стали один навпроти другого через проспект.

На Алеї Слави ми побачили групу людей – мабуть було чоловік 200 на той момент. Ми побачили Артема Тимченка (один з лідерів місцевого Антимайдану навесні 2014 року – ред.) з мегафоном, прапори з орлами. Георгіївські стрічки. Я не слухала, що вони там казали.

Учасники проросійської акції на Алеї Слави у Запоріжжі, 13 квітня 2014 року
Учасники проросійської акції на Алеї Слави у Запоріжжі, 13 квітня 2014 року

Далі, мені вже, якщо чесно, складно загадувати, що саме спровокувало – але я і ще кілька дівчат перебралися на той бік.

Тоді міліція вже стояла як з нашої лінії, так і по іншій лінії дороги, щоб протидіяти зіткненню. Але ми перебралися на ту сторону, і у нас вже відбулася «невеличка сутичка» з жінками з тієї групи.

Це було і волосся, і все що завгодно, тобто така, можна сказати, бійка жіноча.

Нам кинулися на підмогу і почалися зіткнення. Враховуючи, що нас було чимало, нам вдалося якось їх «взяти» у кільце.

Я не пам'ятаю чітко, як так склалося, що вони опинилися в центрі.

Вони розуміли, що нас більше і що ми досить радикально налаштовані. І намагалися вести переговори з нами, щоб ми їх випустили з цього кільця.

Ризик був великий. Тоді був Ольховський (Віктор Ольховський очолював головне управління МВС у Запорізькій області – ред.), був Шацький (Олександр Шацький – голова прокуратури Запорізької області – ред.), і всі розуміли, що серед нас можуть бути провокатори.

Дві групи супротивників були поруч одна біля одної. Що могло статися такого, що згодилося б для «картинки» російського ТБ – ми не знали.

Тож, поки з нами довго вели переговори, щоб ми їх випустили, багато наших хлопців уже були у балаклавах. Із одного боку, ми знали, що це ультраси і «Правий сектор», а з іншого – ніхто не міг гарантувати, що серед цих людей немає підісланих провокаторів.

Плюс нам вже тоді кілька разів натякнули про кримінальну відповідальність, бо заклик, ініціатива і початок руху виходили від нас.

Найдовше домовлялись чи з ультрасами, чи з «Правим сектором», щоб ми зробили коридор і вони змогли вийти.

ультраси, здається хтось із них, почав першими кидати яйця

Але ми поставили умову, щоб вони залишили всі прапори, усі свої речі. Тоді б ми ми їх випустили. І випустили у бік Незалежної України (вулиця Незалежної України паралельна центральному проспекту Запоріжжя, а Алея Слави, де відбувалися події 13 квітня 2014 року, розташована перпендикулярно цих двох вулиць – ред.). Ми б тоді їх не чіпали.

І ось, коли вже ніби домовилися, і вони спробували виходити, то не виконали наші умови. Зокрема, здається, вони прапори не захотіли залишати. І ми закрили коридор, їх знову загнали їх у кільце.

І ультраси, здається хтось із них, почав першими кидати яйця.

Можливо, вони пішли купили цей перший десяток яєць. Я не знаю звідки взялися яйця, але вони почали закидати їх яйцями.

І ця ідея була підхоплена усіма. Усі ми дорослі люди, у всіх були якісь гроші – ми скидалися прямо на місці грошима бігли купувати яйця.

За короткий час були скуплені усі яйця у навколишніх магазинах.

Ніколи не забуду, коли бабуся років 80, прийшла з десятком яєць. Дає ці яйця і каже: «Дитинко, я не докину – кинь»

Нагадаю, це все було перед Великоднем, і ціни на яйця були немалі. А тоді вже йшов прямий ефір (13 квітня 2014 року з місця події вели ефір кілька місцевих стрімерів – ред.) і людей ставало все більше.

І люди, які бачили у прямому ефірі, що відбувається, туди теж їхали уже з яйцями. Плюс я пам’ятаю, що з оптовики з «Анголенко» (народна назва одного з центральних міських ринків Запоріжжя за назвою вулиці, вулиця Анголенко в рамках декомунізації перейменована – ред.) підвозили яйця.

Ніколи не забуду, коли бабуся років 80-т прийшла з десятком яєць. Підходить, дає ці яйця і каже: «Дитинко, я не докину – кинь».

Це було дивовижно. Ми тоді думали, що за Росію «комуністи», «похилий вік», аж ні – всі люди абсолютно різні.

Сьогодні ми вже знаємо, що сепаратистів серед молоді чи людей нашого віку, не менше. Я тепер навіть не знаю, де їх менше – серед старших чи серед молодших людей.

Там серед жінок були обличчя, які ми частенько бачили на російському телебаченні чи Антимайданах. Ми чудово розуміли, що там не лише запорожці, що там привезені люди

Ну от, коли у нас вже виникла проблема з яйцями, то не знаю у кого – думаю, такою креативною була молодь – виникла ідея, що Великдень, яйця вже є, то «будемо робити паску».

І в хід вже пішло все – борошно, томатний сік, яйця по мірі надходження, бо їх нема вже не було де взяти – до нас вони потрапляли лише, коли підвозили оптовики з ринку.

При цьому я добре пам’ятаю, що пропонували жінкам вийти звідти і були готові їх випустити.

Щоправда, там серед жінок були обличчя, які ми частенько бачили на російському телебаченні чи Антимайданах. Тобто, ми чудово розуміли, що там не лише запорожці, а спеціально привезені люди.

Було величезне бажання показати, що у Запоріжжі не відбудеться того, що відбувалось у Донецьку і Луганську

Ми увійшли в азарт і закидали їх усім, що було.

Ми розуміли, що фізичної шкоди ми їм не завдамо, ну хіба ґулю наб'ємо, але своїм емоціям, усьому тому, що накипіло від споглядання подій на Сході, усіх тих «Россия - приди! », ми вихід дали.

Правоохоронцям нашим теж трохи дісталося у плані яєць, вони ж намагалися охороняти їх у колі.

Але «паска» вийшла унікальна!

Учасники акцій «русской весны» у Запоріжжі. Їх закидають яйцями та борошном. 13 квітня 2014 року
Учасники акцій «русской весны» у Запоріжжі. Їх закидають яйцями та борошном. 13 квітня 2014 року

Потім ми вже зрозуміли, що це бачать і в Україні, і в світі. Люди дзвонили з інших країн, і казали, що бачать нас і що «Запоріжжя – молодці!».

Кількість людей із кожною хвилиною зростала. Було величезне бажання показати, що у Запоріжжі не відбудеться того, що відбувалось у Донецьку і Луганську.

І ті люди, які нас підтримали, вони якраз і показували, що Запоріжжя – це не Росія. Надвечір там була уже величезна кількість людей, які підтримували Україну.

.

Було кілька спроб антимайданівців вивести. З нами домовлялися, але, на жаль, знову хотіли обманути нас кілька разів.

Ми вимагали, щоб цих людей затримали і перевірили у них документи. А вони хотіли підігнати тролейбус і просто вивезти їх.

Поруч було 6-е управління (головне управління МВС області – ред.), то одним з варіантів було доправити їх туди.

Провокації теж були. Хтось спробував підпалити щось (хтось із натовпу спробував підпалити автозак, яким міліція хотіла вивезти з місця події частину проросійських мітингувальників – ред.).

Завершувати це якось треба було, а для нас головне було, щоб їх затримали. І тоді вишикувались ряди з самооборони і так їх вивели. Їх супроводжувала самооборона.

У людей пшикали балончиком з газом, бо багато хто хотів якимось чином провчити цих «любителів Росії». І так їх довели до 6-го управління.

Однак, на жаль, як ми пізніше дізналися, всі затримані були відпущені.

Ніколи не забуду, що прокурор на той момент Шацький Олександр нас назвав провокаторами. На ранок у ЗМІ встиг заявити про те, що як ми всі негарно повелися. Ми дізналися, що проходимо за фактом по кримінальних справах.

«Яєчна неділя» стала тією точкою відліку, коли Запоріжжя чітко показало, що тут ніколи не буде «ЗНР»

Аж тут, через кілька годин, по всій Україні, зокрема і у Верховній Раді, і голова облдержадміністрації, всі заявляють: «Запоріжжя – молодець», і як ми класно «показали зуби».

Це було насправді круто. Я вважаю, що «Яєчна неділя» – це було те, що, принаймні, надовго відбило бажання такої активності.

Я розумію, що ми не змінили позицію тих людей, які є прихильниками Росії, але принаймні вони більш не закликали Росію прийти. Вони боялись показати свою позицію відкрито.

Більше ми не бачили жодного мітингу за рух до Росії, тому «Яєчна неділя», з моє точки зору, стала тією точкою відліку, коли Запоріжжя чітко показало, що тут ніколи не буде «ЗНР».

І не тому, що знов таки, хтось з політиків так хоче чи не хоче: хто б у нас не прийшов до влади, а просто цього не хочуть запорожці.

Ми будемо самостійно вирішувати, хто тут буде! Ми самі в силах захистити своє місто. Тож, 13 квітня 2014 року – це насправді історична дата для Запоріжжя.

Спецоперацію «русская весна» почали готувати ще задовго до Майдану.

У 2012 році кум президента Росії Путіна – Віктор Медведчук та представники його організація «Український вибір» активно їздили Сходом та Півднем України, просуваючи ідею федералізації країни й економічного об'єднання з Росією, залякуючи жителів цих регіонів Європейським Союзом.

Це саме робив і уродженець Запоріжжя, радник Володимира Путіна, Сергій Глазьєв.

Глазьєв, схоже, був упевнений, що у Запоріжжі «русская весна» пройде.

Радник президента Росії Володимира Путіна Сергій Глазьєв і Віктор Медведчук у Запоріжжі. 23 листопада 2012 року
Радник президента Росії Володимира Путіна Сергій Глазьєв і Віктор Медведчук у Запоріжжі. 23 листопада 2012 року

Інна Чельцова, активістка, представниця «Жіночої сотні» Запоріжжя:

– Того дня на запорізькому Майдані була атмосфера «нерозслаблена» так би мовити. Ми розуміли, що після подій у Криму і того, що відбувалося у той час на Сході нашої країни – захоплення ОДА, відділків міліції і вивішування прапору країни-агресора – ситуація дуже серйозна.

Напружена була атмосфера: частина запорізького Майдану казала, що треба зберігати спокій і не чіпати цю ходу з прапорами російськими, а інша частина була більш рішуча.

У жінок, як раз, були настрої дуже революційні – піти і знести ці прапори російські, щоб навіть і духу їхнього не було у Запоріжжі.

Інна Чельцова, активістка, представниця «Жіночої сотні» Запоріжжя
Інна Чельцова, активістка, представниця «Жіночої сотні» Запоріжжя

Саме представниця жінок, Ірина Лех, закликала із трибуни запорізького Майдану – піти і виступити проти проросійського зібрання.

Дуже рішуче були налаштовані «Правий сектор» і хлопці-ультрас. Самооборона Майдану також доволі рішуче поводилась.

Якась частина була трохи менш рішучою….Думаю, що пов’язано з тим, що побоювалися провокацій і не хотіли якогось зіткнення силового.

Тобто, не тому, що хотіли прибрати з міста російські прапори, а побоювалися саме якихось силових сутичок.

Мені було дуже страшно на початку Майдану в Києві. У грудні 2013-го мені ще якось було страшно. Потім у мене ніби вимкнуло «кнопку самозбереження».

Дуже пам’ятаю ролик Дурова, засновника вконтакте «Страху нет». Якось я так себе відчувала. Я не боялася на той час, ні коли була в ОДА, (представники Самооборони та «Жіночої сотні», до якої входила Інна Чельцова, з початком окупації Криму чергували в будівлі Запорізької облдержадміністрації, щоб захистити головну адмінбудівлю регіону від спроби силового захоплення проросійськими силами – ред.), коли чергували там, ні коли була на Майдані. Може тому, що я свою біологічну функцію виконала. Мені страшно не було, саме мені.

Я так вважаю, що в жінок є такий інстинкт самозбереження. У даному випадку, я ж кажу, що в мене страху не було. Але це чисто жіноче зберегти своє покоління. Генетично також зберегти.

Тобто ми вже знали, мабуть інтуїтивно, чим все це може закінчитися для наших дітей, взагалі всіх дітей – ось цих молодих хлопців і дівчат, що гинуть зараз на Сході, які просто захищають свою країну.

Морські піхотинці читають уривки з «Берестечка» Ліни Костенко (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:00:58 0:00

Мабуть десь на генетичному рівні спрацювало це, що краще ми зараз, може нам надають по голові, якась кров проллється, але ми краще зараз це зробимо, чим потім будуть гинути наші діти.

Я стримувала жінок ще до того, як Лех вийшла виступати. Стримувала, щоб була якась спільна хода, щоб не бігти поодинці. Після розслабилася, думаю: «Можна не стримувати». Така реакція була: «Слава Богу…».

А далі – жінки побігли вперед. Я ще й попереду «Правого сектора» була, бо дівчатка деякі, які молодші, дуже рвалися вперед і усіх випередили. А ж лікар, я мала там бути з ними.

У мене був знак «червоного хреста», аптечка була з собою. Я бігла поперед всіх з дівчатками й хлопцями.

Ми, жінки, прийшли першими. Хлопців затримала наша поліція – міліція тоді була. Жінки підбігли першими, і так вийшло, що їх пропустили. Кордон міліції якось не звернув уваги на нас. І перші хвилини, майже мабуть годину, може трохи менше, ми спілкувалися поодинці з усім тим натовпом, який тоді був «дуже сміливий».

Антимайдан на Алеї Слави у Запоріжжі, обсипаний борошном. 13 квітня 2014 року
Антимайдан на Алеї Слави у Запоріжжі, обсипаний борошном. 13 квітня 2014 року

Народ же зупинили на протилежному боці проспекту і на підступах до Алеї Слави.

А ті жінки, що прорвалися – серед них були і журналісти – вони спілкувалися із тим натовпом, який голосно співав пісні свої совкові, розмахував прапорами, дуже ображав нас, але не застосовував фізичної сили.

Мене, це тільки, мабуть, заводило. Вони ображали і провокували на якісь дії: «Кастрюлеголовая», «Попрыгай – может напрыгнешь». «Ну, што очень хочется в Европу?». Кажу їм, що ми і так географічно в Європі. Ось таке спілкування було. Погроз таких фізичних не було – провокували.

Я розуміла – власне, чому і була попереду – що будуть провокації. Бо що таке натовп? Натовп дуже легко завести.

Я досі не розумію, чому їх швиденько, коли нас ще було – мабуть, чоловік 20-ть – а усіх інших стримували по той бік вулиці, чому їх не вивели з площі.

А потім, коли вже народ підтягнувся, то як їх було бити. Знаєте ж, що слабкого не б’ють. Було зрозуміло, що вони слабші за нас. Отож, почали закидати яйцями, щоб своє «фе» висловити якось.

Знаєте, не можу казати напевне, але можливо саме завдяки подіям того дня – це було цілий день – у нас так і не замайорів прапор «ЗНР». Можливо… Коли пару разів самооборона дала дуже добру відсіч колонам «русской весны», то вони зрозуміли, що легко їм тут не буде.

Як яйця та борошно «русский мир» зупинили (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:04:30 0:00

Ірина Лех, громадська діячка, один з лідерів запорізького Майдану:

– Атмосфера Майдану 13 квітня була майже звичайною. Як тоді вже традиційно склалося – ми збиралися у неділю. Єдина відмінність, то це, що одна з громадських організацій запропонувала провести якісь заходи, поспівати пісень, щось в такому дусі. І ми сумнівалися чи це треба, обговорювали.

В офісі організації «Запоріжжя проти свавілля» кожного разу ми готувалися до проведення чергової акції запорізького Майдану і обговорювали якому форматі все відбудеться. Тож, коли надійшла така пропозиція влаштувати там пісні-танці, то нам це не сподобалося, бо в той час вже почалися всі ці події на Донбасі. Вони ще не були такі яскраві, але вже було зрозуміло, до чого все іде.

Ірина Лех, активістка запорізького Майдану, учасниця «яєчної неділі»
Ірина Лех, активістка запорізького Майдану, учасниця «яєчної неділі»

Ми не могли заборонити, бо це теж представники громадянського суспільства. Ми не могли сказати їм: «Ні, не приходьте і не співайте». Ми не думали, що це буде так масово. І ми не думали, що цього дня будуть надходити тривожні звістки. А вони прийшли. Ще зранку – і про Луганськ, і про Дніпропетровськ: що саме в цей день над Дніпропетровській ОДА підняли прапор «ДНР», і Луганськ був захоплений. І коли ми дізнались цю інформацію, тоді ми змінили хід подій.

Оскільки, ми обговорювали можливі дії вже заздалегідь, тож ми знали, що на Алеї Слави будуть збиратися у неділю представники проросійських сил.

Всередині команди у нас якесь розуміння було, хоча теж не всі одноголосно були за те, щоб йти туди до них. Ми все ж таки вирішили подивитися по ситуації і можливо піти туди. Попередньо ми обговорювали цю ідею.

Поза ж нашою командою виявилося, що у сам день всі були проти цього. Ми ходили по-між представників різних формувань – і «Правий Сектор», і самооборона, і всі, хто там був, ходили і пробували їх переконати, що ситуація змінилася на гірше, і дуже можливо, що у нас теж готується такий сценарій, як на Сході.

У Запоріжжі створюють блокпости на дорогах
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:56 0:00

Зі своїх джерел негласних, перевірених, ми знали, що вони (проросійські сили – ред.) збираються йти, і навіть можливо, на Майдан. І нащо чекати поки вони підуть на Майдан?

Поки нас було багато треба було діяти, а потім люди розійдуться. І якщо ми не зробимо це зараз, і не зробимо першими, то невідомо, чим все це скінчиться. Тому ми намагалися у індивідуальних бесідах переконати наших партнерів, колег, що треба все таки туди йти. Але всі вони одноголосно казали «ні».

Мене підтримали жінки, ті жінки, з якими ми були близькі з часів Майдану і до Майдану – це Олена Єременко, Таїсія Мельниченко, Інна Чельцова з «Жіночої сотні» самооборони. Ось саме вони сказали: «Авжеж треба припиняти це свавілля».

І коли я їм сказала, що чоловіки нас не підтримують, то вони сказали: «Ну, що ж підемо самі…».

І тоді я вийшла і сказала у мікрофон, що ми йдемо туди (Ірина Лех виступила під час Майдану біля Запорізької облради з закликом йти на Алею Слави, де в той час відбувався мітинг місцевого Антимайдану – ред.), де збираються ці проросійські сили, і всі, хто не проти, мовляв, приєднуйтесь до нас.

Я про це хотіла написати, і мабуть напишу, у своїх мемуарах, бо Майдан я теж вважаю, що організували жінки.

Насправді «Запоріжжя проти свавілля» почалося з акцій, які організували три жінки – знову ж таки Таїсія Мельниченко, Олена Єременко та я (всі три на момент початку Майдану очолювали місцеві спілки підприємців – ред.). І ми вже запросили чоловіків, бо це було дивно, що три жінки збираються разом.

По-друге, один із журналістів прийшов до мене і сказав: «Ірино, ви молодці. Ви правильно все робите, боретеся з Анісімовим, виступаєте на захист бізнесу. Однак знаєте, цього якось мало. Бізнес все ж таки – не все Запоріжжя, і насправді до такої боротьби треба залучити представників різних соціальних верств. Тому чи не хотіли б ви запросити до себе представників інших верств населення, якихось соціальних груп тощо?».

Я сказала, що я б і задоволенням, однак я з ними не дуже спілкуюсь, бо майже 15 років у цій сфері, захищаю бізнес, і з бізнесу знаю багатьох.

І він мені запропонував декілька прізвищ – Ігоря Артюшенко, якого я не знала на той момент взагалі, Шацького, Мороко (Владислав – ред.) та ще кількох. З кожним із них я провела перемови. Хтось одразу, а хтось не одразу, але погодилися взяти участь. І таким чином, ця група сформувалася із різних людей. Тоді вже наше представництво було ширшим, і тоді вже до нашого кола увійшли чоловіки.

Хочу сказати, що всі наші дії на Майдані обговорювалися тут, і самі такі найбільш відповідальні і радикальні дії, були ініційовані жінками. Більш того окремі чоловіки казали прямо чи опосередковано, що цього робити не можна – не треба захоплювати будівлі, не треба сваритися з владою, не треба казати такі критичні речі, давайте обережніше. Жінки ж вели себе дуже відкрито, прямо, сміливо.

І потім до нас приєдналося ще дві дівчини з молодіжної організації «Євромолодь» Катя Коротченко та Юля Новицька. Вони внесли свою молодіжну нотку. У них основна мета боротьби була вступ до Євросоюзу. Це були їх основні пріоритети.

Приєднавшись до нас ці дві молоді дівчини, вони якби посилили нашу жіночу складову. На сьогодні, я вважаю, якби не жінки з їхнею такою сміливістю і цілеспрямованістю, то немає впевненості, що запорізький Майдан був таким багаточисельним, таким сміливим.

Думаю, що жінки в цілому за своєю природою мабуть більш схильні захищати своє, свою родину, свою батьківщину, коли такі обставини. Я не кажу по війну, вона точно має не жіноче обличчя. А ось в таких обставинах, коли це близько до тебе, твоєї родини, коли можливе захоплення твого міста, коли у тебе відбирають можливості для існування, то чоловіки трохи бояться, бо вони бояться втратити все, кошти для існування чи утримання родини, то жінки в цьому сенсі більш сміливі і незалежні.

Після того, як ми домовились із жінками, ми пішли першими. І після цього за нами пішли інші, говорячи нам, що ми підемо вас захищати, тобто не кажучи про те, що ми підемо боротися із проросійськими силами, а саме те, що ми підемо вас підтримати, захистити.

Нам у будь-якому випадку було це приємно і дуже потрібно. Але насправді ніхто з них ініціативи не проявив.

Вийшло все незаплановано. І все, що експромтом, буває найкращим. Тобто ніхто не планував закидати яйцями прихильників «русской весны». Але це ж була Вербна неділя і всі готувалися до Великодня, тому підручні засоби, у кого що було, те і принесли. Якщо Олена і Таїсія пішли вперед у саму гущу подій, то я залишалась на іншій стороні (проспекту – ред.), і моїм завданням було поширити інформацію якомога ширше серед ЗМІ, серед городян, і нейтралізувати прокурора тодішнього Шацького, бо він був дуже проти всіх цих виступів наших на той момент.

Пишаюсь цим, мабуть, більше, аніж всім іншим в житті. Вважаю, що ми зупинили дуже страшну загрозу захоплення Запорізької області

Він казав: «Ну, добре, вони такі божевільні. Але ж ти з розумом – ти маєш зрозуміти, що ви зараз коїте». Намагалася переконати його, що це не так, що ми завтра отримуємо набагато гіршу ситуацію. І що йому доведеться все це розгрібати, що нам це не пробачить ані історія, ані люди, тому «просто не заважайте, стійте і спостерігайте» – це громадянське суспільство виступає проти таких проявів сепаратизму. І він в принципі, треба сказати, не заважав.

Був якийсь момент, коли він був такий досить активний, агресивний, а потім він заспокоївся. Десь, навіть, можливо, зрозумів і прийняв. І більше нам там ніхто не заважав.

Пишаюсь цим, мабуть, більше, аніж всім іншим в житті. Вважаю, що ми зупинили дуже страшну загрозу захоплення Запорізької області, Запоріжжя. Плани такі були, і ми це знаємо, і знаємо людей, що їх мали втілити, знаємо, скільки їм грошей заплачено, знаємо, що підтримка у них була немаленька.

«ЗНР», насправді, Україна мала отримати після Донецька і Луганська. Адже, ви чудово розумієте, що Запоріжжя завжди було такою відправною точкою, і на виборах Януковича, бо він йшов саме з Запоріжжя. Електорат тут «заводів-пароплавів» завжди був прив’язаний до влади і був таким досить проросійським – до цих подій.

Мені здається, що ці події абсолютно перевернули ситуацію.

По-перше, Майдан її дуже сильно змінив. А по-друге, сама «Яєчна неділя» підняла тих людей, що були і на Майдані, і навіть тих, хто там не був. Вони точно не бажали захоплення Запоріжжя, не хотіли перетворення Запоріжжя в «ЗНР».

Вийшли навіть ті люди, що ніколи не були на Майдані – вийшли, щоб закидати яйцями проросійський рух і припинити цю загрозу.

Я не знала їхніх імен, але проїжджаючи машини, сигналили, а потім зупинялись десь неподалік і підходили люди. Вони мені просто казали, що ви такі молодці: «Ми не були на Майдані, бо ми не поділяли ваші погляди. Ми не хотіли цих потрясінь, змін, хоча нам не все теж подобалося. Але якщо так трапилося, то ми точно не хочемо перетворитися у «ЗНР», не хочемо бути проросійськими. Ми не кличемо сюди Путіна. Нам точно не можна дати Путіну можливість прийти сюди, щоб ми їх зустрічали з хлібом-сіллю, з цими імперськими прапорами, під які вийшли ці на Алею Слави».

А закріпив цю позицію захід, що був, здається, через тиждень. Парад прапорів. Туди теж прийшло декілька тисяч людей: всі у вишиванках, всі з прапорами. І було стільки людей – і це було таке проукраїнське Запоріжжя. Тобто це було відповіддю. Не всі тоді змогли прийти. Не всі побачили (інформацію про події на Алеї Слави – ред.), бо потім в Facebook багато хто писав, що як жаль, що не бачив це, не зміг прийти підтримати.

Тому виникла ідея проведення такого дня українського прапора, і дуже багато людей заздалегідь, побачивши анонси цього заходу, прийшли туди з метою підтримати ідею українського Запоріжжя.

Тоді було дуже в тренді вивішувати прапори на балкони – їх стало так багато, і Запоріжжя просто засяло жовто-блакитним кольором. Це було просто приємно, патріотично, гордо у серці від того, що Запоріжжя точно показало, що це Україна.

Ольга Браун, волонтер, представниця «Жіночої сотні» Запоріжжя:

Ольга Браун, волонтер, представниця «Жіночої сотні» Запоріжжя
Ольга Браун, волонтер, представниця «Жіночої сотні» Запоріжжя

Я на місцевому Майдані запорізькому з самого початку. Можна сказати жодного дня не пропустила. А взагалі-то у Запоріжжі Майдан почався раніше, ніж в Києві. Це всі знають, хто в темі стосовно «Анісімівських» всіх справ, тому ми вже були заряджені. І на момент 13-го квітня, «Яєчної неділі».

Таке натхнення було і такий запал після Революції, після Майдану, що ми готові були до боротьби, до чого завгодно.

Я була в «Жіночій сотні». То ідея дівчат була, і всі підтримали. «Жіноча Сотня» – такі активні дівчата, жінки. Та і досі всі десь себе проявляють – хтось на війні був, і волонтерять, і допомагають пораненим.

Всі ті, хто були на той момент активні, і залишаються такими. Ініціатором ходи на Алею Слави не можна сказати, що власне були жінки. Вони просто підтримали активно. Жодного не було сумніву, що йти треба.

5 років пройшло. Десь якісь моменти забуваються.

Коли вже в натовпі почався заклик, що мовляв йдемо, то дівчата, наша «сотня», я разом з ними: «Що не зволікаємо? Йдемо, так йдемо». Так і вийшло, що фізично ми були попереду колони. І пішли, і до останнього були. І тримали цей коридор (поліція і самооборонівці утворили ввечері 13-го квітня живий коридор, щоб правоохоронці вивели учасників проросійської акції з Алеї Слави – ред.), коли ми їх проводжали – дівчата теж залишились і весь день провели на Алеї.

І погода була не дуже жарка, і дощило, однак наші дівчата-українки витривалі, вони показали, хто такі українки.

Було страшно за загальну ситуацію – не власне за себе. Свою думку суб’єктивну кажу. Не те, що взагалі ми відчайдушні – такого не буває.

Людина нормальна, вона якось боїться втратити здоров’я чи життя взагалі. Просто на той момент перевагою було таке відчуття, що ти маєш в цьому бути, бо це історія і треба зробити якийсь свій внесок, і що це дуже відповідальний момент. Ось це було напевно більш переважним, ніж страх якийсь.

Якщо трохи поміркувати, то мені здається, що це природно, коли жінка несе якусь відповідальність за продовження роду. Думаю, що це в певній мірі має значення в таких ситуаціях вирішальних, це було причиною, що все так себе повели.

Багато моментів запам’яталося.

Кричить: «Тьотя з яйцями, де ти?». А йому кричу: «Я тут! Ось твої яйця». І він підбігає до мене, і я йому все, що в мене залишалися, віддала.

Всі ж були « заряджені» яйцями, а у мене у школі з метання була двійка. І я там, де ми стояли на позиції, не могла докинути до сепарів ті яйця. Думаю: «Що ж таке? Марную». Поруч стояв якийсь хлопець молодий. Було б зараз прикольно взнати його історію, його долю, де він, що він.

Він був такий весь вдягнений по-майданівські, скажімо: каска на ньому була, бронік якийсь саморобний, балаклава. І я йому кажу: «Допоможи мені, бо я не докидаю».

Він: «О, з задоволенням – у мене, як раз, закінчилися мої. Давай». І щось він там побіг. І мене у натовпі загубив, і кричить: «Тьотя з яйцями, де ти?». А йому кричу: «Я тут! Ось твої яйця». І він підбігає до мене, і я йому все, що в мене залишалися, ось так купу віддала. І він так влучив, куди треба було влучити. Ось такий був смішний момент.

Такий момент ще, що мені дуже не сподобався і запам’ятався, що Лука (очільник Запорізької єпархії УПЦ (МП) – ред.) прийшов на захист цих 300 заср....в, а не спартанців (за певними підрахунками на Алеї було близько 300 проросійських мітингувальнків, пізніше проросійські пабліки у соцмережах назвали їх «300 спартанцями» – ред.), перепрошую; що церквазахищала ворогів. Ось це мене тоді дуже бентежило. Ось це таке неприємне було.

Учасник пікету проти УПЦ МП тримає плакат. Запоріжжя. 19 листопада 2018 року
Учасник пікету проти УПЦ МП тримає плакат. Запоріжжя. 19 листопада 2018 року

Були моменти, коли ми виховували деяких тіточок – відводили до платанів, вели з ними розмови.

Був момент, коли по коридору тому йшли, і вже темно було, і тоді момент кульмінаційний і в ракурсі страшно-не страшно, то той момент був найстрашніший. Бо будь-яка провокація могла спричинити загальну бійку. Це ось такі емоції в останній момент були.

Я час-від-часу думаю, чи повторила б я, що робила, враховуючи ситуацію політичну на сьогодні і все-все, що маємо. То, точно так би воно вже не повторилося. Але якщо б була якась загроза для нашого міста, так щоб сказати без пафосу, напевно, щоб точно так себе повела, і пішла б.

Думаю, що і дівчата так само. Не буду ні за кого підписуватися, а за себе скажу, якщо за якихось умов я буду відчувати, що моя краплинка буде внеском в якусь справу боротьби, то я буду діяти.

Вулиця Соборна, Запоріжжя
Вулиця Соборна, Запоріжжя

Для Запоріжжя – це така значуща подія, і дата, яку, я думаю, запам’ятали всі. Та навіть для України це історична дата, бо Запоріжжя – все ж таки південний Схід, і настрої тоді були, і на сьогодні настрої не дуже проукраїнські, будемо казати відверто.

Тому ті, хто забажають зараз щось подібне витворити з того боку, то вони теж згадують ті події, і це зайвий раз нагадування їм, як може бути знову, якщо вони щось захочуть зробити.

Ми і на сьогодні мали б бути такими ж саме натхненими, пліч-о-пліч йти і далі

Що ще можу сказати, озираючись на 5 років назад, то те, що гріє, це відчуття єдності, яке ми мали в 14-му році. Але зараз воно якось не так, можливо я песиміст просто.

Звичайно емоції тоді були післямайданівські, всі були на емоціях. Однак, і зараз нормальні люди знають, що війна не скінчилася, тому я думаю, що ми і на сьогодні мали б бути такими ж саме натхненими, пліч-о-пліч йти і далі.

Як сказав, один мій побратим: не тільки той, хто починав на Майдані, на війні, заслуговує повагу, а можливо навіть більше той, хто дійде до кінця!Ось той ще більше має заслуговувати повагу!

Сьогодні ми знаємо, що якась частина людей втомилася, заспокоїлись чи відійшли, що вони трохи здали.

Однак, думаю, що саме той приклад нашої єдності, який ми продемонстрували 13 квітня 2014 року, треба мати на увазі і надалі.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG