Беніта Ферреро-ВальднерАле водночас я вважаю добрим, що країни можуть також отримати користь від того, що вислухають думки одна одної. Тому що вони обмінюватимуться поглядами, бачитимуть, що є цікавим для них, вони можуть подумати: «О, я ще не розглядав цю ідею, але, можливо, вона може принести у майбутньому користь для мене». Ось у чому полягає ідея конференції. Вона є загальною структурою для двосторонніх відносин, які є дуже різними.
Р.С.: Майже всі країни-сусіди Євросоюзу мають одну спільну проблему – йдеться про дотримання прав людини і демократичних стандартів. Чи можете ви навести приклад того, як Європейська політика сусідства, започаткована 2004 року, допомогла покращити ситуацію з демократією в сусідніх з ЄС країнах?
Б.Ф-В.: Звичайно. Я б сказала, що з одного боку Україна, а з іншого боку Марокко є країнами, в яких ситуація з правами людини і демократичними стандартами доволі сильно покращилася. Але Євросоюз хоче співпрацювати з сусідами не тільки в галузі демократії і прав людини, але і в галузі економічного розвитку. Я, безсумнівно, говоритиму в понеділок про економічну інтеграцію, тому що всі ці країни мають одну спільну річ: вони всі хочуть мати відносини з нами, з Євросоюзом, і країни мусять більше і більше пристосовувати свої норми і закони, щоб краще розвивати торгівлю з ЄС.
Р.С.: Коли 2002 року вперше з’явилася ідея про європейську політику сусідства, тодішній голова Єврокомісії Романо Проді сказав, що політика пропонуватиме сусідам усе, окрім участі в інституціях ЄС. Чи залишається така позиція актуальною і нині?
Б.Ф-В.: Я думаю, що це, можливо, занадто спрощений підхід. Я вважаю, що ми зробили набагато більше дуже конкретної роботи, щоб побачити, що ми насправді можемо робити. Тому що ви бачите, приміром, що економічна інтеграція відрізняється також залежно від рівня різних країн. Щодо Молдови, можливо, потрібно досі застосовувати особливе ставлення, але з іншими країнами, такими як Україна, ми ведемо переговори про розширену угоду, яка може призвести до створення зони вільної торгівлі.
З південними сусідами Євросоюзу ми збираємось створити цілу зону вільної торгівлі. Тож усе дуже залежить від рівня. Чого ми хочемо досягти, так це реальної можливості вести торгівлю з нашими країнами-партнерами. Ці речі ще не отримали розвитку в той час, коли Єврокомісію очолював Проді. Тоді це було зарано.
Вони розпочали з політичної ідеї, і я думаю, що президент Проді у той час хотів просто сказати: «Добре, ми дамо країнам-партнерам багато, але це не дійде до вступу до інституцій Євросоюзу». Але я думаю, що нині ми говоримо інше: «Що ми можемо запропонувати у дійсності?» І всі країни Євросоюзу, яких нині 27, мають погодитися з кожною нашою пропозицією.