Брюссель – Під час варшавського візиту Ніколя Саркозі, що відбувся минулого тижня, французький президент зробив декілька заяв про майбутнє відносин України з Євросоюзом. Що мав на увазі Саркозі під висловом «амбітне партнерство», яке запропонують Україні під час французького президенства у європейській спільноті? Та й загалом, чого чекати Україні від головування Франції у ЄС? На питання Радіо Свобода відповів керівник Центру досліджень політики стосовно Нових незалежних держав Французького інституту міжнародних відносин Тома Ґомар.
Радіо Свобода: Що означали натяки Президента Ніколя Саркозі у Варшаві про можливі зміни у відносинах між Євросоюзом та Україною?
Тома Ґомар: Перше, що необхідно підкреслити, – це стурбованість французької дипломатії щодо тіснішої співпраці з новими країнами ЄС, чого не було досягнуто в часи президенства Жака Шірака. І в цьому прагненні важливе місце займає наближення до такого серйозного гравця на європейській арені, як Польща. З іншого боку, звичайно, – більша увага до України. Її сьогоднішню позицію щодо Євросоюзу Париж розуміє набагато краще, ніж раніше. Тож під час французького президентства у ЄС цим двом країнам приділятиметься значна увага.
Р. С.: Ніколя Саркозі говорив про «амбітне партнерство», яке запропонують Україні на початку осені. Що мається на увазі під цим поняттям?
Т. Ґ.: Центральна ідея «амбітного партнерства» – надіслати Києву сигнал, що означає: «так, ми зрозуміли ваші європейські наміри і вважаємо, що їх слід підтримувати». Тому партнерство між Україною та ЄС має будуватися на амбіційнішій основі. Франція, і не лише вона, а й Німеччина, Польща та інші великі країни спільноти, не мають жодних сумнівів у європейській ідентичності України. А враховуючи ще й її потенціал, очевидно, що відносини між сторонами мають бути набагато глибші.
Р. С.: Із огляду на те, що Франція була проти надання Україні Плану дій для членства в НАТО, чи не є нинішні заяви президента Саркозі намаганням дещо загладити ситуацію?
Т. Ґ.: Без сумніву, обидві справи мають тісний зв’язок. Насправді Париж був проти не тому, що не хоче бачити Україну серед членів НАТО. Причина у баченні Парижем розвитку самого альянсу. На думку французів, альянс повинен залишитись військовим об’єднанням, а не перетворюватись на суто політичний клуб. Тож це не була відмова Україні чи Грузії, а намагання зосередити увагу не на розширенні НАТО, а, наприклад, на Афганістані.
Р. С.: Під час президенства Франції у Євросоюзі який напрямок політики матиме перевагу: південний, із ідеєю Середземноморського союзу, чи східний, запропонований польськими та шведськими політиками?
Т. Ґ.: Без жодного сумніву, Париж буде дивитися швидше на південь, ніж на схід. Він буде просувати ідею створення Середземноморського союзу, навіть при тому, що цей проект іще перебуває в зародковому стані. Нині точаться дебати стосовно пріоритетів. Німеччина і Польща відстоюють східний напрямок, а Франція, Італія та Іспанія – південний. Тому за французького президенства, навіть за браком підтримки, робитимуться спроби рухатися у бік Середземноморського союзу.
Р. С.: Тож, на Вашу думку, які найближчі перспективи українських прагнень щодо вступу до ЄС?
Т. Ґ.: Це дуже складне питання, бо, по-перше, внутрішня ситуація в Україні дуже нестабільна ще від часів Помаранчевої революції. По-друге, навіть при намаганнях економічно дистанціюватися від Росії зв’язок України з Росією залишається дуже тісним і навіть посилюється. Останнє – необхідні значні реформи. Насправді зміни в Україні набагато менші, ніж те, як їх намагаються змалювати керівники держави. Тому на шляху Києва є ще багато перепон.
Радіо Свобода: Що означали натяки Президента Ніколя Саркозі у Варшаві про можливі зміни у відносинах між Євросоюзом та Україною?
Тома Ґомар: Перше, що необхідно підкреслити, – це стурбованість французької дипломатії щодо тіснішої співпраці з новими країнами ЄС, чого не було досягнуто в часи президенства Жака Шірака. І в цьому прагненні важливе місце займає наближення до такого серйозного гравця на європейській арені, як Польща. З іншого боку, звичайно, – більша увага до України. Її сьогоднішню позицію щодо Євросоюзу Париж розуміє набагато краще, ніж раніше. Тож під час французького президентства у ЄС цим двом країнам приділятиметься значна увага.
Р. С.: Ніколя Саркозі говорив про «амбітне партнерство», яке запропонують Україні на початку осені. Що мається на увазі під цим поняттям?
Т. Ґ.: Центральна ідея «амбітного партнерства» – надіслати Києву сигнал, що означає: «так, ми зрозуміли ваші європейські наміри і вважаємо, що їх слід підтримувати». Тому партнерство між Україною та ЄС має будуватися на амбіційнішій основі. Франція, і не лише вона, а й Німеччина, Польща та інші великі країни спільноти, не мають жодних сумнівів у європейській ідентичності України. А враховуючи ще й її потенціал, очевидно, що відносини між сторонами мають бути набагато глибші.
Р. С.: Із огляду на те, що Франція була проти надання Україні Плану дій для членства в НАТО, чи не є нинішні заяви президента Саркозі намаганням дещо загладити ситуацію?
Т. Ґ.: Без сумніву, обидві справи мають тісний зв’язок. Насправді Париж був проти не тому, що не хоче бачити Україну серед членів НАТО. Причина у баченні Парижем розвитку самого альянсу. На думку французів, альянс повинен залишитись військовим об’єднанням, а не перетворюватись на суто політичний клуб. Тож це не була відмова Україні чи Грузії, а намагання зосередити увагу не на розширенні НАТО, а, наприклад, на Афганістані.
Р. С.: Під час президенства Франції у Євросоюзі який напрямок політики матиме перевагу: південний, із ідеєю Середземноморського союзу, чи східний, запропонований польськими та шведськими політиками?
Т. Ґ.: Без жодного сумніву, Париж буде дивитися швидше на південь, ніж на схід. Він буде просувати ідею створення Середземноморського союзу, навіть при тому, що цей проект іще перебуває в зародковому стані. Нині точаться дебати стосовно пріоритетів. Німеччина і Польща відстоюють східний напрямок, а Франція, Італія та Іспанія – південний. Тому за французького президенства, навіть за браком підтримки, робитимуться спроби рухатися у бік Середземноморського союзу.
Р. С.: Тож, на Вашу думку, які найближчі перспективи українських прагнень щодо вступу до ЄС?
Т. Ґ.: Це дуже складне питання, бо, по-перше, внутрішня ситуація в Україні дуже нестабільна ще від часів Помаранчевої революції. По-друге, навіть при намаганнях економічно дистанціюватися від Росії зв’язок України з Росією залишається дуже тісним і навіть посилюється. Останнє – необхідні значні реформи. Насправді зміни в Україні набагато менші, ніж те, як їх намагаються змалювати керівники держави. Тому на шляху Києва є ще багато перепон.
