– Роман Скрипін: Сьогодні мій співрозмовник Володимир Удовиченко. Він – мер Славутича. Я б сказав, вічний мер Славутича. Тому що, скільки себе пам’ятаю, скільки Вас пам’ятаю, Ви постійно з цим статусом «міський голова».
– Володимир Удовиченко: Але Ви ще молода людина, пане Романе.
– Якщо зараз сказати, з якого року Ви – міський голова, то виходить, скільки незалежність України триває, навіть більше, Ви міський голова. Тут люди повиростали, по 18, по 19 років, покоління змінилося. І фактично це ті молоді люди, які жили в Славутичі, Ви вирощуєте.
Власне, будемо говорити більше про міське самоврядування. Будемо, звичайно, говорити про політику так, як зможемо про неї говорити, оскільки про неї в Україні передвиборній говорити не те що складніше, а зараз вживу слово «мораль», і навряд чи воно дотичне до політиків, я не всіх підганяю під лекало, але мало дотичні речі – мораль і от сьогодні українська політика. Зараз слухаємо біографію пана Володимира.
Мер Славутича Володимир Удовиченко народився 30 квітня 1950 року на Київщині в селі Білогородка. Вищу інженерну освіту здобув у Київському автодорожньому інституті.
У березні 1987 року призначений першим заступником голови оргкомітету Київського облвиконкому міста Славутича. З 1990 року п'ять разів поспіль обирався на посаду Славутицького міського голови, яку обіймає і нині.
Володимир Удовиченко – доктор економічних наук, професор. Голова координаційної ради Фонду сприяння місцевому самоврядуванню при Президентові України. Представник України в Конгресі місцевих та регіональних влад Ради Європи, президент Всеукраїнського громадського об'єднання «Клуб мерів», також є головою Асоціації міст-супутників атомних електростанцій України. Володимир Удовиченко – лауреат у номінації «Міський голова року» загальнонаціональної програми «Людина року — 2001».
Дійсний член Української муніципальної академії та Української екологічної академії. Має три винаходи в галузі будівництва. Крім того, Володимир Удовиченко є автором понад 60 друкованих праць, багатьох монографій, співавтором «Енциклопедії бізнесмена, економіста, менеджера».
Володимир Удовиченко нагороджений багатьма медалями, почесними відзнаками: вищою нагородою Верховної Ради України — грамотою «За особливі заслуги перед українським народом», почесною грамотою Кабінету Міністрів України, почесною відзнакою міністерства надзвичайних справ України, повний кавалер Ордена «За заслуги», а також нагороджений Орденом Ярослава Мудрого V ступеня. Володимир Удовиченко - лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за 1999 рік та Міжнародної премії імені В. І. Вернадського за 1997 рік. Член Народно-демократичної партії.
– От біда, вже не член Народно-демократичної партії Володимир Удовиченко. Що ж сталося? У Вас помінялися політичні пріоритети? Чи Людмила Супрун не влаштовує?
– Дуже банальна історія. Фактично проходить етап партійного будівництва на першому етапі його в Україні. І я був з першого і до останнього періоду членом Народно-демократичної партії, потім, Ви знаєте, що почався проект загальновідомий, проект «Єдиного центру» - «Народна опора».
І НДП на з’їзді приймає рішення про вливання в цю партію. Почався об’єднавчий процес, але потім він зупинився, половина НДП залишилась, цю частинку, як очолювала всю партію Людмила Супрун, і «Єдиний центр», а половина ендепістів пішла до «Єдиного центру».
– І НДП, свого часу партія влади, і «Єдиний центр» був інспірований свого часу главою Секретаріату Президента на той час Балоги, теж, можна сказати, партія влади, тому що всі обличчя, які ми бачили в партійному будівництві – це люди, які мали відношення або до місцевого самоврядування або до президентської вертикалі, до виконавчої влади. Я не бачу тут нічого неприродного.
– Абсолютно природно.
– Але Вам не сподобалось?
– Я б зараз не говорив про те, що не сподобалось. Звісно, не сподобалось, коли партія не має ініціативи, причому втрачає її, коли вона не відповідає очікуванням громадян, то воно не може подобатись. Але разом з тим я отримав пропозицію до нового проекту. Це проект політичної партії «Совість України». Я попрацював півроку тому.
– Скільки вас, совісних?
– Тисячі. Тут не так совісних, хоча дуже хотілося б, щоб всі члени партії були совісні, але щоб нас все-таки об’єднала совість. Ви почали передачу з моралі. Мораль і совість – ось вони можуть дати старт людським діянням.
– Скільки Вас, я кажу?
– Тисячі. Зараз, пане Романе, я знаю, Ви прискіпливий, я знаю, Вам треба відповідати конкретно і чесно, Ви як вчепитесь, все одно до істини доберетесь. І це дуже приємно. Зараз розпочався новий етап цієї партії, їй 5 років. Вона брала участь у минулих виборах, і по деяких областях набрала дуже солідні результати.
А зараз ми переформатовуємо партію, і організовую, проводжу партійні обласні конференції. Мета – відпрацювати передвиборчу платформу. На з’їзді ми внесли необхідні зміни до програми. Якщо звернете увагу, то парадигма розвитку Україна сьогодні пропонуються: «Влада – совість – освіта – технології».
І національна ідея, от ми дуже довго шукаємо національну ідею, вона запропонована теж дуже простою – українська державність. Немає держави в теорії в Україні, і звідси починаються всі проблеми. В теорії немає, і ми повинні це зробити.
– Важковаговики вас оточують фактично. Та сама НДП поруч з вами, можливо, виглядає, як щось масштабне. І от Ви намагаєтесь собі проторувати шлях.
– Так, заради молодого покоління, заради України. Так, може, я не пройду, може, ми не пройдемо до Верховної Ради, але ми дамо старт взагалі новому підходу до партійного будівництва, це буде ідеологічна партія, не замішена на грошах.
– Ви знаєте, чому з Вами приємно говорити? Реально, Вам нема чого втрачати, якщо люди за Вас вп’яте голосують, славутичани, то Ви маєте бути щасливою людиною, тому що Вам вп’яте довіряють долю непростого міста.
Для тих, хто не знає, я можу пояснити, що таке Славутич. Славутич – це місто – колишній або поточний супутник Чорнобильської АЕС, яка закрита вже, яка не працює. І от ці люди, вони в принципі всі працювали на Чорнобильській станції. Після її закриття вони роботу втратили. Мало б статися так, що Ваше місто помре, мало б померти. Але воно не померло, воно й досі живе. І хоча воно на території Чернігівської області, вважається, що це область Київська, особливий такий статус.
Але чим живе Славутич, на чому він робить гроші? Що ж там людям можна робити? А місто унікальне, для того, щоб переконатися, можна просто поїхати і подивитися на власні очі.
– Саме те, що місто народжувалося з метою забезпечення умов для проживання колективу Чорнобильської АЕС, це була заміна Прип’яті. Ми не повинні забувати Прип’ять, тому що це – поразка всього світу, і це речі, які не можна більше допускати, щоб вони повторювались в світі. Але Прип’ять стоїть в Чорнобилі, як мертве місто. Але Славутич по своїй долі повинен стати був символом відродження.
– Так з чого живе Славутич?
– Своїм життям. Із 12 тисяч робочих місць на Чорнобильській АЕС залишилось на сьогоднішній день 3400. І ми на цей час з 2000 року до сьогоднішнього дня ми практично перебудувались, ми провели диверсифікацію міста. І залежність сьогодні бюджету від Чорнобильської АЕС за 2008 рік, за той минулий рік, а в цьому він повторюється, це на рівні 49%, а було 95%.
Ось тепер можна і продивитись цю нашу трансформацію. Звісно, що з 1995 року, коли був підписаний меморандум взаємопорозуміння між країнами «Великої сімки», Європейського союзу і Україною про дострокову зупинку блоків Чорнобильської АЕС, звісно, цей меморандум був програшний для України, навіть не з точки зору самого закриття як дійства, а з того, які умови Україна могла в цьому меморандумі прописати, що мала Україна від того, що закривала ЧАЕС, тут була поразка, але цей процес розпочався з 1995 року, і я як мер, тому за мене люди і голосують, почав підготовку до закриття, хоча в це закриття ніхто не вірив до останнього дня.
29 березня вийшла Постанова Кабінету Міністрів в 2000-му році про дострокове закриття 15 грудня цього ж року, і тільки тоді люди повірили, що станцію закривають. І тоді була соціальна трагедія для міста Славутича. Півтори тисячі сімей від’їжджали, потоком від’їжджали, не гірші, Ви знаєте, як завжди шукають кращої долі. Плюс фахівці, плюс не просто від’їжджали кудись, повертались до Росії – ні, і до Іраку, і до Ірану, і до Німеччини, і до Канади. Ці люди – це золотий фонд світу.
І ми почали спокійненько економічний розвиток. Це унікальний механізм, до речі, розвитку місцевого самоврядування і становлення місцевого самоврядування. Відпрацьований був механізм створення умов для розвитку підприємництва, початкового бізнесу, малого бізнесу. Я вчився закордоном, я проходив кращі школи у Великобританії, в Німеччині, як це робити. Я брав кращі моделі.
Була створена Агенція з розвитку бізнесу, в рамках Агенції був створений бізнес-інкубатор, причому класичний. Сьогодні агенція Славутича краща в Україні і єдина, яка дійсно діє. Такі механізми сьогодні повинні бути в кожній області, на превеликий жаль, немає. Мета дуже проста – залучення інвестицій, підтримка бізнесу і створення сучасних високотехнологічних робочих місць.
– В чому ця високотехнологічність? Що роблять? Мобільні телефони? Мікрохвильові пічки?
– Зараз я скажу далі. Тепер звісно, що початковий, малий бізнес він давав свою ефективність, але разом з тим він не вирішував основної проблеми. Тому був відпрацьований і запропонований мною, знову ж таки, проект вільної економічної зони. Закон про вільну економічну зону в 1992 році вже був.
Але це не винахід наш з вами, це винахід сучасних країн, Китай побудував сучасну економіку і використовував цю технологію. В 1997 році був підписаний, 7 листопада, як зараз пам’ятаю, Указ Президента, і ми почали відпрацьовувати вільну економічну зону. Залучено інвестицій за час вільної некомічної зони на суму 32 мільйони доларів.
Розпочався процес, і до України пішли одночасно, і до Славутича, тому що наша вільна економічна зона була найсучаснішою, всі параметри були відпрацьовані під технологію, тобто всі суб’єкти бізнесу, які несли в Україну технологію, вони мали сприятливі умови.
– Так розкажіть же, що за технологія?
– Що сьогодні працює? Працює фірма «Кронпак», це різна товарна продукція, в тому числі і кришечки для пляшечок різних, і це технології сучасні, технології 2000-го року Італії та Німеччини. І на сьогоднішній день в комплексі цьому працює 140 чоловік, причому це зі скороченням, з тим спадом, який пройшов зараз з урахуванням кризи. Вартість робочого місця – до 40 тисяч доларів.
Це, як Ви бачили, промбаза така зруйнована була після закриття станції, то сьогодні ввечері проїхати – кругом вогник горить, кругом щось працює, тяжко, але працює. Останній проект – це світлові технології, на превеликий жаль, це «Вітава», в три черги, перша побудова не працює, зараз переживає кризу, друга уже була побудована, якби не українська політика наша, третя уже готова.
І ось ці три черги будуть працювати. На сьогоднішній день працює теж 140 славутичан, причому це місця, які теж вже не просто так створені для робочих місць, а це місця, які дають конкуренту товарну продукцію. Вони працюють в ринковому середовищі.
Але почав я розвиток економічний Славутича, пане Романе, посмійтесь ще раз з мене, із скріпок. На Кабміні, коли приймався перший проект закону, Валерій Павлович Пустовойтенко тоді проводив його, і спитали: «А які проекти у Вас на сьогоднішній день є?» Я гордо, правда, з гумором сказав, що це – проект скрепок. Всі дуже сміялися. За дві хвилини я їх переконав, що країна, яка не випускає своїх скрепок і завозить їх з Китаю, Чехії, Словаччини, Польщі, вона не має права про щось мріяти.
І на скрепках я довів всім, і собі, і славутичанам, що це технологічне виробництво, яке має право на існування. Там і точна механіка є, тому що машинки гнуть ці скрепки, там й комп’ютерні програми є, там є упаковщиці, які пакують ці срепочки.
– Я ж запитався не для того, щоб Вас підколоти, тому що реально, якщо місто було орієнтоване на станцію, то цікаво знати, чим воно зараз живе. І скрепки – це не смішно. Тому що ніхто ж Вас не каже: «Збирайте космічні кораблі».
– Але із скрепочок все починається, я навіть хочу в наступному році пам’ятник маленький зробити.
– Давайте вже на цьому про срепки крапку поставимо.
– Я ще кілька слів скажу. Для мене це дуже актуальна тема, і для України теж, для всього місцевого самоврядування, завершити щоб. Славутич в Україні займає одне з перших місць, а в Київській області й перше по кількості підприємницьких структур на 10 тисяч населення – це 126.
– Вихваляєтесь, насправді.
– Ні, створені були умови для того, щоб активність з’явилась. Якщо Ви запам’ятали, я почав з початкового бізнесу, допомагали людям.
– Якщо говорити про місцеве самоврядування, це тема важка. Тому що за оцим ось «місцеве самоврядування», мало хто бачить, що це влада на місці, тобто найближча влада до тебе, яку ми обираємо, щось негаразд. Чому? Тому що ми бачимо безпорадність дуже часто місцевої влади. Місцева влада дуже часто киває на столицю, кажуть: «От у нас забрали кошти всі, забрали податки».
А на місцях не лишається коштів для розвитку, тому що місцева влада не спроможна ефективно формувати бюджет. Чекають, що Київ віддасть, зрештою є така вертикаль виконавчої влади, як державні адміністрації, які можуть просто перекрити рух коштів і не давати на якісь локальні проекти. Вона не є у нас чимось повноцінним, місцева влада, самоврядування, власне, це.
– Я згоден з Вами. Але коли Ви говорите, що щось. Треба сміливіше казати. Не щось не так, у нас все не так. Я пишу формули філософські, одна дуже проста, це треба зрозуміти сьогодні: в Україні немає окремих недоліків, в Україні все не так. Треба визнати це для того, щоб зрозуміти це і почати зміни.
– Давайте ми від ідеального спробуємо: як би мало бути? Тобто ось є міська рада, яку ми обираємо прямим голосуванням, обираємо міського голову. Далі, міська рада, яку повноту влади має бути делеговано від центру для того, щоб вона могла здійснювати ефективно свою владу і відповідати на потреби місцевого населення?
– Пане Романе, але доведеться повернутися до верху, знову ж таки. Почнемо з Вашої тези. Місцеве самоврядування – чи це наш винахід? Ні, це винахід історії. І було Магдебурзьке право. Магдебурзьке право надавалося самодостатнім територіальним громадам, ті, які могли себе самоокупити, які починали ремесло своє і все у них відбувалося нормально.
Це було відпрацьовано на тому ж європейському континенті. Я не беру зараз Америку, я хочу європейське місцеве самоврядування, нам тут ближче. На сьогоднішній день відпрацьована і дія Європейська хартія місцевого самоврядування.
Що таке місцеве самоврядування? Місцеве самоврядування – це самоорганізована система. Де життя відбувається у нас з вами? Якщо Вас розбудити і сказати: «Пане Романе, де Ви живете?» - пан Роман скаже: «В Києві». Автоматично, не скаже, що в Україні, не скаже, що на планеті Земля. І це природно, тому що кожне місто, село, селище – це основа життя, там життя починається, там воно завершується.
І ще одне: там надаються послуги. І принцип Європейської хартії – це принцип субседіарності. Це принцип, який каже, що вся надання послуг повинна бути наближена максимально до тих, кому вона надається. Ось в невеличкому екскурсі я кажу про теорію цього процесу.
А тепер далі повертаємося. Саме міське самоврядування, воно не спрацює. Воно сьогодні є в початкових формах. Якщо говорити про місцеве самоврядування ще на рівні міст обласного значення, то воно ще є. Навіть в містах обласного центру з урахуванням тих адміністрацій, про які Ви говорили, там вже не те місцеве самоврядування. Якщо воно є, то тільки частково, без реалізації повністю Європейської хартії, хоча Україна ратифікувала без зауважень Європейську хартію.
А це означає по міжнародному праву, що ви зобов’язані всі принципи реалізувати в своїй конституції і в законодавстві про місцеве самоврядування. Нічого з цього не зроблено, але місцеве самоврядування є ще одним дуже важливим механізмом. Яку ми з вами державу хочемо побудувати? Централізовану чи децентралізовану. Сучасні моделі сьогодні децентралізовані.
– Якщо про децентралізацію говорити. Кажуть, що держава обвалиться тоді, якщо буде децентралізованою, сепаратизм.
– Пане Романе, та Ви ж їздите по світу, Ви – освічена молода людина. Німеччина розвалюється? Польща розвалилася? За 10 років, я не був 10 років, поїхав – для мене це була поразка мого покоління, те, що я побачив в Польщі. За 10 років? Тому що вони приймають методи ефективного управління.
– Слухачка: Я з Харкова. Я хотіла б Вам поставити таке питання: якщо Ви були б Президентом, то що б Ви почали робити?
– Пан Удовиченко в нас не балотується, він працює.
– Я просто працюю. Я вдячний за запитання. Якщо Ви слухали з початку розмови, то я вважаю, совість врятує Україну. Перше, я б до людей звернувся і сказав би правду про нинішній стан української державності, економіки і всього стану суспільства. Сказати правду для того, щоб розуміти, в яких вимірах ми знаходимось.
Далі ця правда привела до того, що у нас з вами ринкова економіка як джерело життя взагалі, де життя відбувається – в сфері економічних відносин, а управляє економікою держава, яка створена в минулому столітті, в 30-х роках, коли ви знаєте, які події були. Як це може бути – зовсім для адміністративно-планової економіки. І в цих суспільних відносинах ми з вами живемо.
Практично немає громадянського суспільства, тому що наша українська держава цього зразка не хоче, щоб було громадянське суспільство. Тому перше з тих речей, які допоможуть, це – сформувати громадянське суспільство.
І далі реформи, я почав би із комунальної реформи, тому що це дуже важливо, це безпека життя, реформування охорони здоров’я, реформування освіти, потужний механізм залучення інвестицій і створення сучасних робочих місць.
Залучення інвестицій – в вся Україна повинна стати вільною економічною зоною, кращі стандарти, які сьогодні працюють в світі. Ви подивіться той Китай за 20 років що зробив.
– Китайці витягли свою економіку за рахунок надзвичайно дешевої робочої сили, в тому числі, це ціною багатьох життів, між іншим зроблено, тому що ті бунти, які відбуваються в Китаї, через те що людям не платять гроші.
– Слухач: Китай теж починав із заклепок, а вже закінчує космічними ракетами.
– Дякую Вам за підтримку.
– Це правда, що Китай має модернову економіку, але якою ціною це зроблено.
– Слухач: Це Ваша правда, яка нав’язується помаранчевими. А питання таке: коли ж буде взаємовигідне поєднання інтересів центру та регіонів.
– Це я і хотів запитати, тому що тягнуть ковдру і кажуть, що у нас виходять удільні князівства, тобто таке намагання в регіонах прикритися місцевим самоврядуванням, але тут же роздирається вся держава.
– Дуже розумно людина, без політики, каже: центр і регіони. Для чого нам винаходити велосипед, для чого ми з Вами будемо обґрунтовувати, для чого нам це потрібно.
– Може, нам тоді треба федеративну державу?
– Може, прийде час, але зараз не на часі. Зараз треба, щоб унітарна вона залишалась, Тому що бачите, які процеси. І вони можуть поглибитись, якщо ми будемо гратися в цій сфері. Ми з вами корупцією знищуємо країну, корупцію не можна ліквідувати без того, щоб не ліквідувати ті причини, які є для корупції, а це потужні державні ресурси, які знаходяться в центрі.
І коли кажуть, що там на місцях князьки, вони тримаються за свою владу. А вони тримались би за свою владу, якби не було зиску? Який би дурень тримався за ту владу? Ні, там є зиск, там є первісний період накопичення капіталу, там є можливість перерозподілити капітал, там є можливість збагачення, причому за місяць, за два, за три місяці. Влада як улюблена їжа стала вже.
– В Києві кажуть, що немає грошей на елементарне, відремонтувати трубу, яка дірява вже або відремонтувати дорожнє покриття. Влада каже, що нема грошей.
– Це інша передача, без мера Києва я не згоден… Але в інших містах немає коштів, щоб відремонтувати доріжку, тротуарчик, щоб зробити якийсь парканчик в якомусь місті. Чому? Тому що всі кошти централізовані, а місцеве самоврядування згідно з бюджетним кодексом, який діє. Бюджетний кодекс – це було завоювання України, але він був зроблений знову ж таки в централізованому варіанті, і всі кошти знаходяться в центрі.
Якщо хтось дасть на доріжки, то треба молитися, щоб хтось дав на доріжки. Як це? Де гроші заробляються? Гроші заробляються в місті, в селі й у селищі. Давайте зробимо модель, яка дозволяла б залишати хоча б, я не кажу, на якісь такі унікальні потреби, на елементарні потреби. Вони повинні бути там, де відбувається життя. От і все.
Доріжку зробити, відремонтувати трубу для того, щоб розпочати опалювальний сезон, заплатити за бюджетні послуги, а якщо говорити, то на початку лютого цього року були зміни до ціни на газ. І в результаті місцеве самоврядування програло 600 мільйонів гривень.
Ось Вам приклад знову. 600 мільйонів гривень – ці грошики ідуть знову ж таки з місцевого бюджету на погашення заборгованості за енергоносії з урахуванням того, що треба розпочинати опалювальний сезон.
І міське самоврядування в цьому році, в листопаді й грудні, не буде мати в основній своїй частинці ресурсу для виплати навіть заробітної плати, а не те що погашення енергоносіїв. Ось на таких прикладах, Ви розумна людина, Романе, скажіть, залишаємо, чи, може, змінимо цю систему.
– Апокаліптичну ситуацію Ви змальовуєте, нічого обнадійливого нема.
– Слухач (переклад): Це Юрій з Харкова. Місцеве самоврядування – це, звичайно, дуже цікаво. Я б хотів дізнатися думку Володимира Удовиченко, що нам треба терміново зробити, щоб такими катастрофічними темпами не вимирало населення.
– Я б сказав, що це головне питання. Вимирає Україна, вимирає населення. Крім того, ще одна проблемка, що здібні молоді люди дивляться, яким чином дуже швиденько десь поїхати до цивілізованих країн, знайти робоче місце і там нормально жити.
А наші демографи прогнозують, що в 30-му році буде в Україні аж 32 мільйони українців. Це трагедія для нашої землі. Але це не є один якийсь напрямочок, а це весь комплекс і параметри нашого життя в Україні, він штовхає до цього, саме життя, а життя треба змінювати.
Яким чином? Перш за все, використати всі можливості демократії, а демократія – це влада кожного з вас. І обрати собі владу, яка може змінити умови на краще. Владу змінити, змінити модель держави, без цього ми нікуди не підемо.
І місцеве самоврядування – це унікальний, ефективний механізм зміни цієї влади. Тепер що таке місцеве самоврядування? Шановні, ви зі своїм мером завжди розберетесь. Немає проблем в Славутичі розібратися з мером Славутича.
– У Вас 12 тисяч населення.
– 24, 6.
– 24, 6 – це не мільйон і не три мільйони.
– Це не має значення, пане Романе, маленьке містечко – це маленька держава. Колись держави створювались із міст. Тому це природні речі. Але місцеве самоврядування – це що таке? Це виконання своїх повноважень, задоволення потреб населення, територіальної громади і ресурси для виконання своїх функцій. От і все.
Тепер які ці функції? Вони прописані, вони кругом в усьому світі прописані. Чому їх не треба прописати в Україні? Чому ці функції не закласти в параметри бюджетного кодексу, в правила, які повинні чітко діяти. І сьогодні децентралізація бюджетного процесу не проходить, але сама розмова, на мій погляд, вона дуже корисна.
Звісно, що розмови про те, що там князьки, що там все розкрадуть, це від лукавого, тому що ніхто не хоче ділитися ні владою, а це означає – не ресурсами.
– Добре, що може центр віддати, які повноваження на місця? Я зараз скажу річ, яка страшна, тобто вона вибухонебезпечна, а місцеве самоврядування тут же починає вирішувати якесь мовне питання. Проголошують якусь мову регіональною. Можливо, це важливо.
Можливо, треба державі це питання вирішити якось, регіональних мов, як це зроблено в Європі. Але ми говоримо про те. Які повноваження потрібні місцевій владі, щоб вона займалася тим, чим вона мусить займатися? Це, в першу чергу, господарське питання, правильно?
– Так. Тому мерів, у мене порада до громадян України, мерів, які займаються мовою, мовною проблемою, у вас буде можливість дати їм оцінку в наступному році на початку, ще не відомо коли, але вибори обов’язково відбудуться. І дайте, будь ласка, оцінку.
Це відволікання людей від проблем, які сьогодні є. Не повинно бути проблем мови на рівні регіону. Якщо мер – розумна людина, він сьогоднішнє законодавство і сьогоднішні умови може використати так, що у нього все буде нормально.
До речі, Славутич – це маленький Радянський союз, і в мене немає проблем. У мене дітки здають на високому рівні тести. Тому дуже просто все: виписали функції і ресурс розподілили. Ми ж ганяємо ресурс, він спочатку йде туди, а потім на тобі, Боже, що мені не гоже.
Наприклад, беремо освіту, Ви знаєте, в якому стані освіта. Чому освіта болить? Тому що це майбутнє. Якщо ми зараз зруйнуємо останнє, ми не будемо мати майбутнього і молодь розбіжиться. Що таке освіта? Проблема не тільки зовнішнє тестування, організація його. Проблема в матеріальній базі шкіл, в ремонтах тих шкіл, в оснащенні партами, дошками, комп’ютерами, вчителями, якщо хочете.
Тому що відходить покоління, яке віддавало свою душу учням. А сьогодні буде інше покоління. І за ту мізерну заробітну плату, не чекайте, що будуть якісь результати. А дітки кажуть, я запитую: «Які проблемки є?» Вони кажуть: «Людей много в школе, поговорить не с кем». Нема вчителя, з яким можна поговорити цьому сучасному молодому чоловіку. Тому потрібна зміна практично всієї політики освітянської.
А науку візьмемо. Як фінансування йде, як використання всіх наробочок, які сьогодні у нас є. Яка мотивація до того, щоб ці наробки були. Тому почати просто змінювати. Як фінансується освіта? Освіта є делеговане повноваження. Держава делегує повноваження місцевому самоврядуванню.
І потім каже: делеговане повноваження по розрахункам формульним Кабінету Міністрів, воно забезпечуються на рівні 54%. Що це означає? Перший кошик є, це загальний кошик, а тепер місцеве самоврядування повинне з другого кошика зібрати все, що можна, із транспортних цих мізерних надходжень, із податку на землю, частинки, з оренди, і віддати на реалізацію делегованого повноваження.
Звісно, що нічого не залишається. З цим треба завершити. І ми бачимо, на якому рівні знаходиться влада там і на якому рівні живе територіальна громада.
– Володимир Удовиченко: Але Ви ще молода людина, пане Романе.
– Якщо зараз сказати, з якого року Ви – міський голова, то виходить, скільки незалежність України триває, навіть більше, Ви міський голова. Тут люди повиростали, по 18, по 19 років, покоління змінилося. І фактично це ті молоді люди, які жили в Славутичі, Ви вирощуєте.
Власне, будемо говорити більше про міське самоврядування. Будемо, звичайно, говорити про політику так, як зможемо про неї говорити, оскільки про неї в Україні передвиборній говорити не те що складніше, а зараз вживу слово «мораль», і навряд чи воно дотичне до політиків, я не всіх підганяю під лекало, але мало дотичні речі – мораль і от сьогодні українська політика. Зараз слухаємо біографію пана Володимира.
Мер Славутича Володимир Удовиченко народився 30 квітня 1950 року на Київщині в селі Білогородка. Вищу інженерну освіту здобув у Київському автодорожньому інституті.
У березні 1987 року призначений першим заступником голови оргкомітету Київського облвиконкому міста Славутича. З 1990 року п'ять разів поспіль обирався на посаду Славутицького міського голови, яку обіймає і нині.
Володимир Удовиченко – доктор економічних наук, професор. Голова координаційної ради Фонду сприяння місцевому самоврядуванню при Президентові України. Представник України в Конгресі місцевих та регіональних влад Ради Європи, президент Всеукраїнського громадського об'єднання «Клуб мерів», також є головою Асоціації міст-супутників атомних електростанцій України. Володимир Удовиченко – лауреат у номінації «Міський голова року» загальнонаціональної програми «Людина року — 2001».
Дійсний член Української муніципальної академії та Української екологічної академії. Має три винаходи в галузі будівництва. Крім того, Володимир Удовиченко є автором понад 60 друкованих праць, багатьох монографій, співавтором «Енциклопедії бізнесмена, економіста, менеджера».
Володимир Удовиченко нагороджений багатьма медалями, почесними відзнаками: вищою нагородою Верховної Ради України — грамотою «За особливі заслуги перед українським народом», почесною грамотою Кабінету Міністрів України, почесною відзнакою міністерства надзвичайних справ України, повний кавалер Ордена «За заслуги», а також нагороджений Орденом Ярослава Мудрого V ступеня. Володимир Удовиченко - лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за 1999 рік та Міжнародної премії імені В. І. Вернадського за 1997 рік. Член Народно-демократичної партії.
– От біда, вже не член Народно-демократичної партії Володимир Удовиченко. Що ж сталося? У Вас помінялися політичні пріоритети? Чи Людмила Супрун не влаштовує?
– Дуже банальна історія. Фактично проходить етап партійного будівництва на першому етапі його в Україні. І я був з першого і до останнього періоду членом Народно-демократичної партії, потім, Ви знаєте, що почався проект загальновідомий, проект «Єдиного центру» - «Народна опора».
Дуже банальна історія. Фактично проходить етап партійного будівництва на першому етапі його в Україні
І НДП на з’їзді приймає рішення про вливання в цю партію. Почався об’єднавчий процес, але потім він зупинився, половина НДП залишилась, цю частинку, як очолювала всю партію Людмила Супрун, і «Єдиний центр», а половина ендепістів пішла до «Єдиного центру».
– І НДП, свого часу партія влади, і «Єдиний центр» був інспірований свого часу главою Секретаріату Президента на той час Балоги, теж, можна сказати, партія влади, тому що всі обличчя, які ми бачили в партійному будівництві – це люди, які мали відношення або до місцевого самоврядування або до президентської вертикалі, до виконавчої влади. Я не бачу тут нічого неприродного.
– Абсолютно природно.
– Але Вам не сподобалось?
– Я б зараз не говорив про те, що не сподобалось. Звісно, не сподобалось, коли партія не має ініціативи, причому втрачає її, коли вона не відповідає очікуванням громадян, то воно не може подобатись. Але разом з тим я отримав пропозицію до нового проекту. Це проект політичної партії «Совість України». Я попрацював півроку тому.
– Скільки вас, совісних?
– Тисячі. Тут не так совісних, хоча дуже хотілося б, щоб всі члени партії були совісні, але щоб нас все-таки об’єднала совість. Ви почали передачу з моралі. Мораль і совість – ось вони можуть дати старт людським діянням.
– Скільки Вас, я кажу?
– Тисячі. Зараз, пане Романе, я знаю, Ви прискіпливий, я знаю, Вам треба відповідати конкретно і чесно, Ви як вчепитесь, все одно до істини доберетесь. І це дуже приємно. Зараз розпочався новий етап цієї партії, їй 5 років. Вона брала участь у минулих виборах, і по деяких областях набрала дуже солідні результати.
А зараз ми переформатовуємо партію, і організовую, проводжу партійні обласні конференції. Мета – відпрацювати передвиборчу платформу. На з’їзді ми внесли необхідні зміни до програми. Якщо звернете увагу, то парадигма розвитку Україна сьогодні пропонуються: «Влада – совість – освіта – технології».
І національна ідея, от ми дуже довго шукаємо національну ідею, вона запропонована теж дуже простою – українська державність. Немає держави в теорії в Україні, і звідси починаються всі проблеми. В теорії немає, і ми повинні це зробити.
– Важковаговики вас оточують фактично. Та сама НДП поруч з вами, можливо, виглядає, як щось масштабне. І от Ви намагаєтесь собі проторувати шлях.
– Так, заради молодого покоління, заради України. Так, може, я не пройду, може, ми не пройдемо до Верховної Ради, але ми дамо старт взагалі новому підходу до партійного будівництва, це буде ідеологічна партія, не замішена на грошах.
– Ви знаєте, чому з Вами приємно говорити? Реально, Вам нема чого втрачати, якщо люди за Вас вп’яте голосують, славутичани, то Ви маєте бути щасливою людиною, тому що Вам вп’яте довіряють долю непростого міста.
Для тих, хто не знає, я можу пояснити, що таке Славутич. Славутич – це місто – колишній або поточний супутник Чорнобильської АЕС, яка закрита вже, яка не працює. І от ці люди, вони в принципі всі працювали на Чорнобильській станції. Після її закриття вони роботу втратили. Мало б статися так, що Ваше місто помре, мало б померти. Але воно не померло, воно й досі живе. І хоча воно на території Чернігівської області, вважається, що це область Київська, особливий такий статус.
Але чим живе Славутич, на чому він робить гроші? Що ж там людям можна робити? А місто унікальне, для того, щоб переконатися, можна просто поїхати і подивитися на власні очі.
– Саме те, що місто народжувалося з метою забезпечення умов для проживання колективу Чорнобильської АЕС, це була заміна Прип’яті. Ми не повинні забувати Прип’ять, тому що це – поразка всього світу, і це речі, які не можна більше допускати, щоб вони повторювались в світі. Але Прип’ять стоїть в Чорнобилі, як мертве місто. Але Славутич по своїй долі повинен стати був символом відродження.
– Так з чого живе Славутич?
– Своїм життям. Із 12 тисяч робочих місць на Чорнобильській АЕС залишилось на сьогоднішній день 3400. І ми на цей час з 2000 року до сьогоднішнього дня ми практично перебудувались, ми провели диверсифікацію міста. І залежність сьогодні бюджету від Чорнобильської АЕС за 2008 рік, за той минулий рік, а в цьому він повторюється, це на рівні 49%, а було 95%.
Ось тепер можна і продивитись цю нашу трансформацію. Звісно, що з 1995 року, коли був підписаний меморандум взаємопорозуміння між країнами «Великої сімки», Європейського союзу і Україною про дострокову зупинку блоків Чорнобильської АЕС, звісно, цей меморандум був програшний для України, навіть не з точки зору самого закриття як дійства, а з того, які умови Україна могла в цьому меморандумі прописати, що мала Україна від того, що закривала ЧАЕС, тут була поразка, але цей процес розпочався з 1995 року, і я як мер, тому за мене люди і голосують, почав підготовку до закриття, хоча в це закриття ніхто не вірив до останнього дня.
29 березня вийшла Постанова Кабінету Міністрів в 2000-му році про дострокове закриття 15 грудня цього ж року, і тільки тоді люди повірили, що станцію закривають. І тоді була соціальна трагедія для міста Славутича. Півтори тисячі сімей від’їжджали, потоком від’їжджали, не гірші, Ви знаєте, як завжди шукають кращої долі. Плюс фахівці, плюс не просто від’їжджали кудись, повертались до Росії – ні, і до Іраку, і до Ірану, і до Німеччини, і до Канади. Ці люди – це золотий фонд світу.
І ми почали спокійненько економічний розвиток. Це унікальний механізм, до речі, розвитку місцевого самоврядування і становлення місцевого самоврядування. Відпрацьований був механізм створення умов для розвитку підприємництва, початкового бізнесу, малого бізнесу. Я вчився закордоном, я проходив кращі школи у Великобританії, в Німеччині, як це робити. Я брав кращі моделі.
Була створена Агенція з розвитку бізнесу, в рамках Агенції був створений бізнес-інкубатор, причому класичний. Сьогодні агенція Славутича краща в Україні і єдина, яка дійсно діє. Такі механізми сьогодні повинні бути в кожній області, на превеликий жаль, немає. Мета дуже проста – залучення інвестицій, підтримка бізнесу і створення сучасних високотехнологічних робочих місць.
– В чому ця високотехнологічність? Що роблять? Мобільні телефони? Мікрохвильові пічки?
– Зараз я скажу далі. Тепер звісно, що початковий, малий бізнес він давав свою ефективність, але разом з тим він не вирішував основної проблеми. Тому був відпрацьований і запропонований мною, знову ж таки, проект вільної економічної зони. Закон про вільну економічну зону в 1992 році вже був.
Але це не винахід наш з вами, це винахід сучасних країн, Китай побудував сучасну економіку і використовував цю технологію. В 1997 році був підписаний, 7 листопада, як зараз пам’ятаю, Указ Президента, і ми почали відпрацьовувати вільну економічну зону. Залучено інвестицій за час вільної некомічної зони на суму 32 мільйони доларів.
Розпочався процес, і до України пішли одночасно, і до Славутича, тому що наша вільна економічна зона була найсучаснішою, всі параметри були відпрацьовані під технологію, тобто всі суб’єкти бізнесу, які несли в Україну технологію, вони мали сприятливі умови.
– Так розкажіть же, що за технологія?
– Що сьогодні працює? Працює фірма «Кронпак», це різна товарна продукція, в тому числі і кришечки для пляшечок різних, і це технології сучасні, технології 2000-го року Італії та Німеччини. І на сьогоднішній день в комплексі цьому працює 140 чоловік, причому це зі скороченням, з тим спадом, який пройшов зараз з урахуванням кризи. Вартість робочого місця – до 40 тисяч доларів.
Це, як Ви бачили, промбаза така зруйнована була після закриття станції, то сьогодні ввечері проїхати – кругом вогник горить, кругом щось працює, тяжко, але працює. Останній проект – це світлові технології, на превеликий жаль, це «Вітава», в три черги, перша побудова не працює, зараз переживає кризу, друга уже була побудована, якби не українська політика наша, третя уже готова.
І ось ці три черги будуть працювати. На сьогоднішній день працює теж 140 славутичан, причому це місця, які теж вже не просто так створені для робочих місць, а це місця, які дають конкуренту товарну продукцію. Вони працюють в ринковому середовищі.
Але почав я розвиток економічний Славутича, пане Романе, посмійтесь ще раз з мене, із скріпок. На Кабміні, коли приймався перший проект закону, Валерій Павлович Пустовойтенко тоді проводив його, і спитали: «А які проекти у Вас на сьогоднішній день є?» Я гордо, правда, з гумором сказав, що це – проект скрепок. Всі дуже сміялися. За дві хвилини я їх переконав, що країна, яка не випускає своїх скрепок і завозить їх з Китаю, Чехії, Словаччини, Польщі, вона не має права про щось мріяти.
І на скрепках я довів всім, і собі, і славутичанам, що це технологічне виробництво, яке має право на існування. Там і точна механіка є, тому що машинки гнуть ці скрепки, там й комп’ютерні програми є, там є упаковщиці, які пакують ці срепочки.
– Я ж запитався не для того, щоб Вас підколоти, тому що реально, якщо місто було орієнтоване на станцію, то цікаво знати, чим воно зараз живе. І скрепки – це не смішно. Тому що ніхто ж Вас не каже: «Збирайте космічні кораблі».
– Але із скрепочок все починається, я навіть хочу в наступному році пам’ятник маленький зробити.
– Давайте вже на цьому про срепки крапку поставимо.
– Я ще кілька слів скажу. Для мене це дуже актуальна тема, і для України теж, для всього місцевого самоврядування, завершити щоб. Славутич в Україні займає одне з перших місць, а в Київській області й перше по кількості підприємницьких структур на 10 тисяч населення – це 126.
– Вихваляєтесь, насправді.
– Ні, створені були умови для того, щоб активність з’явилась. Якщо Ви запам’ятали, я почав з початкового бізнесу, допомагали людям.
– Якщо говорити про місцеве самоврядування, це тема важка. Тому що за оцим ось «місцеве самоврядування», мало хто бачить, що це влада на місці, тобто найближча влада до тебе, яку ми обираємо, щось негаразд. Чому? Тому що ми бачимо безпорадність дуже часто місцевої влади. Місцева влада дуже часто киває на столицю, кажуть: «От у нас забрали кошти всі, забрали податки».
А на місцях не лишається коштів для розвитку, тому що місцева влада не спроможна ефективно формувати бюджет. Чекають, що Київ віддасть, зрештою є така вертикаль виконавчої влади, як державні адміністрації, які можуть просто перекрити рух коштів і не давати на якісь локальні проекти. Вона не є у нас чимось повноцінним, місцева влада, самоврядування, власне, це.
– Я згоден з Вами. Але коли Ви говорите, що щось. Треба сміливіше казати. Не щось не так, у нас все не так. Я пишу формули філософські, одна дуже проста, це треба зрозуміти сьогодні: в Україні немає окремих недоліків, в Україні все не так. Треба визнати це для того, щоб зрозуміти це і почати зміни.
– Давайте ми від ідеального спробуємо: як би мало бути? Тобто ось є міська рада, яку ми обираємо прямим голосуванням, обираємо міського голову. Далі, міська рада, яку повноту влади має бути делеговано від центру для того, щоб вона могла здійснювати ефективно свою владу і відповідати на потреби місцевого населення?
– Пане Романе, але доведеться повернутися до верху, знову ж таки. Почнемо з Вашої тези. Місцеве самоврядування – чи це наш винахід? Ні, це винахід історії. І було Магдебурзьке право. Магдебурзьке право надавалося самодостатнім територіальним громадам, ті, які могли себе самоокупити, які починали ремесло своє і все у них відбувалося нормально.
Це було відпрацьовано на тому ж європейському континенті. Я не беру зараз Америку, я хочу європейське місцеве самоврядування, нам тут ближче. На сьогоднішній день відпрацьована і дія Європейська хартія місцевого самоврядування.
Що таке місцеве самоврядування? Місцеве самоврядування – це самоорганізована система. Де життя відбувається у нас з вами? Якщо Вас розбудити і сказати: «Пане Романе, де Ви живете?» - пан Роман скаже: «В Києві». Автоматично, не скаже, що в Україні, не скаже, що на планеті Земля. І це природно, тому що кожне місто, село, селище – це основа життя, там життя починається, там воно завершується.
І ще одне: там надаються послуги. І принцип Європейської хартії – це принцип субседіарності. Це принцип, який каже, що вся надання послуг повинна бути наближена максимально до тих, кому вона надається. Ось в невеличкому екскурсі я кажу про теорію цього процесу.
А тепер далі повертаємося. Саме міське самоврядування, воно не спрацює. Воно сьогодні є в початкових формах. Якщо говорити про місцеве самоврядування ще на рівні міст обласного значення, то воно ще є. Навіть в містах обласного центру з урахуванням тих адміністрацій, про які Ви говорили, там вже не те місцеве самоврядування. Якщо воно є, то тільки частково, без реалізації повністю Європейської хартії, хоча Україна ратифікувала без зауважень Європейську хартію.
А це означає по міжнародному праву, що ви зобов’язані всі принципи реалізувати в своїй конституції і в законодавстві про місцеве самоврядування. Нічого з цього не зроблено, але місцеве самоврядування є ще одним дуже важливим механізмом. Яку ми з вами державу хочемо побудувати? Централізовану чи децентралізовану. Сучасні моделі сьогодні децентралізовані.
– Якщо про децентралізацію говорити. Кажуть, що держава обвалиться тоді, якщо буде децентралізованою, сепаратизм.
– Пане Романе, та Ви ж їздите по світу, Ви – освічена молода людина. Німеччина розвалюється? Польща розвалилася? За 10 років, я не був 10 років, поїхав – для мене це була поразка мого покоління, те, що я побачив в Польщі. За 10 років? Тому що вони приймають методи ефективного управління.
– Слухачка: Я з Харкова. Я хотіла б Вам поставити таке питання: якщо Ви були б Президентом, то що б Ви почали робити?
– Пан Удовиченко в нас не балотується, він працює.
– Я просто працюю. Я вдячний за запитання. Якщо Ви слухали з початку розмови, то я вважаю, совість врятує Україну. Перше, я б до людей звернувся і сказав би правду про нинішній стан української державності, економіки і всього стану суспільства. Сказати правду для того, щоб розуміти, в яких вимірах ми знаходимось.
Далі ця правда привела до того, що у нас з вами ринкова економіка як джерело життя взагалі, де життя відбувається – в сфері економічних відносин, а управляє економікою держава, яка створена в минулому столітті, в 30-х роках, коли ви знаєте, які події були. Як це може бути – зовсім для адміністративно-планової економіки. І в цих суспільних відносинах ми з вами живемо.
Практично немає громадянського суспільства, тому що наша українська держава цього зразка не хоче, щоб було громадянське суспільство. Тому перше з тих речей, які допоможуть, це – сформувати громадянське суспільство.
І далі реформи, я почав би із комунальної реформи, тому що це дуже важливо, це безпека життя, реформування охорони здоров’я, реформування освіти, потужний механізм залучення інвестицій і створення сучасних робочих місць.
Залучення інвестицій – в вся Україна повинна стати вільною економічною зоною, кращі стандарти, які сьогодні працюють в світі. Ви подивіться той Китай за 20 років що зробив.
– Китайці витягли свою економіку за рахунок надзвичайно дешевої робочої сили, в тому числі, це ціною багатьох життів, між іншим зроблено, тому що ті бунти, які відбуваються в Китаї, через те що людям не платять гроші.
– Слухач: Китай теж починав із заклепок, а вже закінчує космічними ракетами.
– Дякую Вам за підтримку.
– Це правда, що Китай має модернову економіку, але якою ціною це зроблено.
– Слухач: Це Ваша правда, яка нав’язується помаранчевими. А питання таке: коли ж буде взаємовигідне поєднання інтересів центру та регіонів.
– Це я і хотів запитати, тому що тягнуть ковдру і кажуть, що у нас виходять удільні князівства, тобто таке намагання в регіонах прикритися місцевим самоврядуванням, але тут же роздирається вся держава.
– Дуже розумно людина, без політики, каже: центр і регіони. Для чого нам винаходити велосипед, для чого ми з Вами будемо обґрунтовувати, для чого нам це потрібно.
– Може, нам тоді треба федеративну державу?
– Може, прийде час, але зараз не на часі. Зараз треба, щоб унітарна вона залишалась, Тому що бачите, які процеси. І вони можуть поглибитись, якщо ми будемо гратися в цій сфері. Ми з вами корупцією знищуємо країну, корупцію не можна ліквідувати без того, щоб не ліквідувати ті причини, які є для корупції, а це потужні державні ресурси, які знаходяться в центрі.
І коли кажуть, що там на місцях князьки, вони тримаються за свою владу. А вони тримались би за свою владу, якби не було зиску? Який би дурень тримався за ту владу? Ні, там є зиск, там є первісний період накопичення капіталу, там є можливість перерозподілити капітал, там є можливість збагачення, причому за місяць, за два, за три місяці. Влада як улюблена їжа стала вже.
– В Києві кажуть, що немає грошей на елементарне, відремонтувати трубу, яка дірява вже або відремонтувати дорожнє покриття. Влада каже, що нема грошей.
– Це інша передача, без мера Києва я не згоден… Але в інших містах немає коштів, щоб відремонтувати доріжку, тротуарчик, щоб зробити якийсь парканчик в якомусь місті. Чому? Тому що всі кошти централізовані, а місцеве самоврядування згідно з бюджетним кодексом, який діє. Бюджетний кодекс – це було завоювання України, але він був зроблений знову ж таки в централізованому варіанті, і всі кошти знаходяться в центрі.
Якщо хтось дасть на доріжки, то треба молитися, щоб хтось дав на доріжки. Як це? Де гроші заробляються? Гроші заробляються в місті, в селі й у селищі. Давайте зробимо модель, яка дозволяла б залишати хоча б, я не кажу, на якісь такі унікальні потреби, на елементарні потреби. Вони повинні бути там, де відбувається життя. От і все.
Доріжку зробити, відремонтувати трубу для того, щоб розпочати опалювальний сезон, заплатити за бюджетні послуги, а якщо говорити, то на початку лютого цього року були зміни до ціни на газ. І в результаті місцеве самоврядування програло 600 мільйонів гривень.
Ось Вам приклад знову. 600 мільйонів гривень – ці грошики ідуть знову ж таки з місцевого бюджету на погашення заборгованості за енергоносії з урахуванням того, що треба розпочинати опалювальний сезон.
І міське самоврядування в цьому році, в листопаді й грудні, не буде мати в основній своїй частинці ресурсу для виплати навіть заробітної плати, а не те що погашення енергоносіїв. Ось на таких прикладах, Ви розумна людина, Романе, скажіть, залишаємо, чи, може, змінимо цю систему.
– Апокаліптичну ситуацію Ви змальовуєте, нічого обнадійливого нема.
– Слухач (переклад): Це Юрій з Харкова. Місцеве самоврядування – це, звичайно, дуже цікаво. Я б хотів дізнатися думку Володимира Удовиченко, що нам треба терміново зробити, щоб такими катастрофічними темпами не вимирало населення.
А наші демографи прогнозують, що в 30-му році буде в Україні аж 32 мільйони українців. Це трагедія для нашої землі. Але це не є один якийсь напрямочок, а це весь комплекс і параметри нашого життя в Україні, він штовхає до цього, саме життя, а життя треба змінювати
– Я б сказав, що це головне питання. Вимирає Україна, вимирає населення. Крім того, ще одна проблемка, що здібні молоді люди дивляться, яким чином дуже швиденько десь поїхати до цивілізованих країн, знайти робоче місце і там нормально жити.
А наші демографи прогнозують, що в 30-му році буде в Україні аж 32 мільйони українців. Це трагедія для нашої землі. Але це не є один якийсь напрямочок, а це весь комплекс і параметри нашого життя в Україні, він штовхає до цього, саме життя, а життя треба змінювати.
Яким чином? Перш за все, використати всі можливості демократії, а демократія – це влада кожного з вас. І обрати собі владу, яка може змінити умови на краще. Владу змінити, змінити модель держави, без цього ми нікуди не підемо.
І місцеве самоврядування – це унікальний, ефективний механізм зміни цієї влади. Тепер що таке місцеве самоврядування? Шановні, ви зі своїм мером завжди розберетесь. Немає проблем в Славутичі розібратися з мером Славутича.
– У Вас 12 тисяч населення.
– 24, 6.
– 24, 6 – це не мільйон і не три мільйони.
– Це не має значення, пане Романе, маленьке містечко – це маленька держава. Колись держави створювались із міст. Тому це природні речі. Але місцеве самоврядування – це що таке? Це виконання своїх повноважень, задоволення потреб населення, територіальної громади і ресурси для виконання своїх функцій. От і все.
Тепер які ці функції? Вони прописані, вони кругом в усьому світі прописані. Чому їх не треба прописати в Україні? Чому ці функції не закласти в параметри бюджетного кодексу, в правила, які повинні чітко діяти. І сьогодні децентралізація бюджетного процесу не проходить, але сама розмова, на мій погляд, вона дуже корисна.
Звісно, що розмови про те, що там князьки, що там все розкрадуть, це від лукавого, тому що ніхто не хоче ділитися ні владою, а це означає – не ресурсами.
– Добре, що може центр віддати, які повноваження на місця? Я зараз скажу річ, яка страшна, тобто вона вибухонебезпечна, а місцеве самоврядування тут же починає вирішувати якесь мовне питання. Проголошують якусь мову регіональною. Можливо, це важливо.
Можливо, треба державі це питання вирішити якось, регіональних мов, як це зроблено в Європі. Але ми говоримо про те. Які повноваження потрібні місцевій владі, щоб вона займалася тим, чим вона мусить займатися? Це, в першу чергу, господарське питання, правильно?
– Так. Тому мерів, у мене порада до громадян України, мерів, які займаються мовою, мовною проблемою, у вас буде можливість дати їм оцінку в наступному році на початку, ще не відомо коли, але вибори обов’язково відбудуться. І дайте, будь ласка, оцінку.
Це відволікання людей від проблем, які сьогодні є. Не повинно бути проблем мови на рівні регіону. Якщо мер – розумна людина, він сьогоднішнє законодавство і сьогоднішні умови може використати так, що у нього все буде нормально.
До речі, Славутич – це маленький Радянський союз, і в мене немає проблем. У мене дітки здають на високому рівні тести. Тому дуже просто все: виписали функції і ресурс розподілили. Ми ж ганяємо ресурс, він спочатку йде туди, а потім на тобі, Боже, що мені не гоже.
Наприклад, беремо освіту, Ви знаєте, в якому стані освіта. Чому освіта болить? Тому що це майбутнє. Якщо ми зараз зруйнуємо останнє, ми не будемо мати майбутнього і молодь розбіжиться. Що таке освіта? Проблема не тільки зовнішнє тестування, організація його. Проблема в матеріальній базі шкіл, в ремонтах тих шкіл, в оснащенні партами, дошками, комп’ютерами, вчителями, якщо хочете.
Тому що відходить покоління, яке віддавало свою душу учням. А сьогодні буде інше покоління. І за ту мізерну заробітну плату, не чекайте, що будуть якісь результати. А дітки кажуть, я запитую: «Які проблемки є?» Вони кажуть: «Людей много в школе, поговорить не с кем». Нема вчителя, з яким можна поговорити цьому сучасному молодому чоловіку. Тому потрібна зміна практично всієї політики освітянської.
А науку візьмемо. Як фінансування йде, як використання всіх наробочок, які сьогодні у нас є. Яка мотивація до того, щоб ці наробки були. Тому почати просто змінювати. Як фінансується освіта? Освіта є делеговане повноваження. Держава делегує повноваження місцевому самоврядуванню.
І потім каже: делеговане повноваження по розрахункам формульним Кабінету Міністрів, воно забезпечуються на рівні 54%. Що це означає? Перший кошик є, це загальний кошик, а тепер місцеве самоврядування повинне з другого кошика зібрати все, що можна, із транспортних цих мізерних надходжень, із податку на землю, частинки, з оренди, і віддати на реалізацію делегованого повноваження.
Звісно, що нічого не залишається. З цим треба завершити. І ми бачимо, на якому рівні знаходиться влада там і на якому рівні живе територіальна громада.
