Про заснування собору хрестителем Київської Русі князем Володимиром Великим свідчать нові дослідження, проведені у храмі, кажуть вчені. Професор Надія Никитенко, яка вже понад 30 років вивчає Софійський собор, доводить, що комплексне вивчення Софії дає змогу датувати собор 1011–1018 роками. Адже пам’ятка, як головний і найкращий свідок, сама говорить про свою історію, каже дослідниця.
Серед іншого, йдеться про письмові джерела та настінний живопис Святої Софії Київської. Історик Тамара Рясная каже, що вивчення портретів на фресках храму дають змогу датувати собор 1011–1018 роками. Адже на стінах собору портрети князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, їхніх родин.
Науковці також дослідили й розшифрували графіті, і ці написи, кажуть вони, дозволили визначити, що побудова храму розпочалась не у 1030-х роках, а не пізніше 1011 року. Як повідомив історик, працівник заповідника В’ячеслав Корнієнко, закладення (посвячення) Святої Софії Київської можна датувати неділею 4 листопада 1011 року.
До того ж, зазначив Корнієнко, на стінах храму науковці прочитали і графіті, трохи старші за віком: «Всі ці записи 20-х – 30-х років ХІ століття однозначно вказують, що у цей час Софіївський собор уже діяв як храм. Вони зроблені на фресках і по сухому тиньку. На початку 20-х років ХІ століття Софіївський собор уже був розписаний і функціонував як митрополичий».
Те, що Свята Софія засвідчує свою появу у кінці правління Володимира Великого – на початку княжіння його сина Ярослава, підтверджують і деякі письмові джерела.
Як розповіла Надія Никитенко, завідувачка відділу науково-історичних досліджень заповідника, такі твори, як «Слово» Митрополита Ілларіона 1022 року та «Хроніка» Титмара Магдебурзького 1018 року розповідають, що заснував «храм Премудрості Божої» великий київський князь Володимир Хреститель.
Але і дата 1037 рік, на яку посилається радянська наука, має певне значення, не стільки для Святої Софії, скільки для історії правління київського князя Ярослава Мудрого.
«Під нею згадуються звершення Ярослава Мудрого в усіх будівничих акціях, які неможливо було здійснити за один рік. Напис під цим роком (1037) насправді є панегіриком Ярославу. У ньому підсумовуються його будівничі заслуги упродовж усього життя», – каже завідувачка відділу науково-історичних досліджень заповідника Надія Никитенко.
Серед іншого, йдеться про письмові джерела та настінний живопис Святої Софії Київської. Історик Тамара Рясная каже, що вивчення портретів на фресках храму дають змогу датувати собор 1011–1018 роками. Адже на стінах собору портрети князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, їхніх родин.
Науковці також дослідили й розшифрували графіті, і ці написи, кажуть вони, дозволили визначити, що побудова храму розпочалась не у 1030-х роках, а не пізніше 1011 року. Як повідомив історик, працівник заповідника В’ячеслав Корнієнко, закладення (посвячення) Святої Софії Київської можна датувати неділею 4 листопада 1011 року.
До того ж, зазначив Корнієнко, на стінах храму науковці прочитали і графіті, трохи старші за віком: «Всі ці записи 20-х – 30-х років ХІ століття однозначно вказують, що у цей час Софіївський собор уже діяв як храм. Вони зроблені на фресках і по сухому тиньку. На початку 20-х років ХІ століття Софіївський собор уже був розписаний і функціонував як митрополичий».
Те, що Свята Софія засвідчує свою появу у кінці правління Володимира Великого – на початку княжіння його сина Ярослава, підтверджують і деякі письмові джерела.
Як розповіла Надія Никитенко, завідувачка відділу науково-історичних досліджень заповідника, такі твори, як «Слово» Митрополита Ілларіона 1022 року та «Хроніка» Титмара Магдебурзького 1018 року розповідають, що заснував «храм Премудрості Божої» великий київський князь Володимир Хреститель.
Але і дата 1037 рік, на яку посилається радянська наука, має певне значення, не стільки для Святої Софії, скільки для історії правління київського князя Ярослава Мудрого.
«Під нею згадуються звершення Ярослава Мудрого в усіх будівничих акціях, які неможливо було здійснити за один рік. Напис під цим роком (1037) насправді є панегіриком Ярославу. У ньому підсумовуються його будівничі заслуги упродовж усього життя», – каже завідувачка відділу науково-історичних досліджень заповідника Надія Никитенко.
