Сталінський режим почав руйнацію УГКЦ у вересні 1939 року під час першої радянської окупації Західної України. Перед початком Другої Світової війни Церква мала майже 2500 парафій, понад три з половиною мільйони вірних, більше, ніж дві тисячі священиків, 121 жіночий та чоловічий монастирі, чернечі доми, три духовні семінарії, Богословську академію.
Єпископів висвячували у підпільних помешканнях
Підпільний молитовникНа 19 великих полотнах через фотографії, архівні документи представлена історія УГКЦ, починаючи від 1939 до 1991 року. На виставкових стендах зображена підпільна діяльність духовенства і мирян у роки репресій, матеріали про арешт, заслання і переїзд до Ватикану глави церкви Йосипа Сліпого, численні заяви про штучне насадження вірним атеїзму.
Особливу увагу привертає відображення ієрархії висвячування єпископами інших владик у підпіллі. Це робилось на підпільних помешканнях, де проживали монахи чи монахині. Такі підпільні місця були у Зимній Воді і Дрогобичі на Львівщині, у Львові, в селі Дора, що на Івано-Франківщині, а також на Закарпатті.
За ухвалою львівського псевдособору 1946 року УГКЦ перестала офіційно існувати і «возз’єдналася» з Російською православною церквою. Цей псевдособор, за документами, проводився спільними зусиллями партійного керівництва і органів державної безпеки. Увесь єпископат УГКЦ був арештований у 1945 році.
Ще у 1939-41 роках були розстріляні десятки греко-католицьких священиків. Для вербування духовенства «з метою розкладання УГКЦ» і співпраці з радянською владою, НКВС зааарештовувало дітей впливових священиків. У той час були захоплені і 17-річний син отця Гавриїла Костельника, який на псевдособорі був в ініціативній групі по ліквідації УГКЦ (у 1948 його застрелили за наказом НКВС), і син отця Миколи Грицеляка, котрого також убили.
Більшість священиків відмовлялись переходити під Московський патріархат, таємно відправляла Богослужіння і працювали на різних роботах.
Митрополит Андрей Шептицький передбачив відродження Церкви
Розписка отця Івана ГринчишинаДослідник історії УГКЦ, зокрема життя і діяльності митрополита Андрея Шептицького, Оксана Гайова наголошує, що митрополит залишив сотні праць для вірних і духовенства, які підтримували їх у підпіллі, передбачив ліквідацію Церкви і її відродження через півстоліття. Ці слова митрополита стали пророчими, бо у 1989 році почався процес виходу Церкви з підпілля та її легалізація.
«У 1944 році Господь дав митрополитові передбачити руїни УГКЦ, яку він утверджував і яка заслужила авторитет у світі. Митрополит не сумнівався, яка доля чекає його Церкву, закликав вірних і духовенство стійко триматися віри. Бо Божа справедливість не є людська. І Церква таки вийшла з підпілля. Мене досі дивує, чому Українській греко-католицькій церкві у 1990 році не повернули нею збудованих храмів, а передали їх Римо-Католицькій Церкві. Не передали Церкву Успення Пресвятої Богородиці, де у 1914 році виступав із посланням митрополит, Святого Миколая, яка належить православним. Але слова Митрополита здійснились, маємо офіційно визнаних 27 новомучеників, хоча, як на мене, уся УГКЦ є Церквою новомучеників, які не зрадили, не зневірились».
Матеріали для виставки надали Інститут історії церкви, Центр досліджень визвольного руху, галузевий державний архів Служби безпеки України та Львівський музей історії релігії.
Єпископів висвячували у підпільних помешканнях
Особливу увагу привертає відображення ієрархії висвячування єпископами інших владик у підпіллі. Це робилось на підпільних помешканнях, де проживали монахи чи монахині. Такі підпільні місця були у Зимній Воді і Дрогобичі на Львівщині, у Львові, в селі Дора, що на Івано-Франківщині, а також на Закарпатті.
За ухвалою львівського псевдособору 1946 року УГКЦ перестала офіційно існувати і «возз’єдналася» з Російською православною церквою. Цей псевдособор, за документами, проводився спільними зусиллями партійного керівництва і органів державної безпеки. Увесь єпископат УГКЦ був арештований у 1945 році.
Ще у 1939-41 роках були розстріляні десятки греко-католицьких священиків. Для вербування духовенства «з метою розкладання УГКЦ» і співпраці з радянською владою, НКВС зааарештовувало дітей впливових священиків. У той час були захоплені і 17-річний син отця Гавриїла Костельника, який на псевдособорі був в ініціативній групі по ліквідації УГКЦ (у 1948 його застрелили за наказом НКВС), і син отця Миколи Грицеляка, котрого також убили.
Більшість священиків відмовлялись переходити під Московський патріархат, таємно відправляла Богослужіння і працювали на різних роботах.
Митрополит Андрей Шептицький передбачив відродження Церкви
«У 1944 році Господь дав митрополитові передбачити руїни УГКЦ, яку він утверджував і яка заслужила авторитет у світі. Митрополит не сумнівався, яка доля чекає його Церкву, закликав вірних і духовенство стійко триматися віри. Бо Божа справедливість не є людська. І Церква таки вийшла з підпілля. Мене досі дивує, чому Українській греко-католицькій церкві у 1990 році не повернули нею збудованих храмів, а передали їх Римо-Католицькій Церкві. Не передали Церкву Успення Пресвятої Богородиці, де у 1914 році виступав із посланням митрополит, Святого Миколая, яка належить православним. Але слова Митрополита здійснились, маємо офіційно визнаних 27 новомучеників, хоча, як на мене, уся УГКЦ є Церквою новомучеників, які не зрадили, не зневірились».
Матеріали для виставки надали Інститут історії церкви, Центр досліджень визвольного руху, галузевий державний архів Служби безпеки України та Львівський музей історії релігії.
