Почасти відповідей на ці питання не існує, почасти вони лежать у різних площинах: внутрішньої політики, зовнішньої тощо. Чи можна «розрубати Гордіїв вузол» проблем на шляху перспектив?
Як гарно все починалось…
Майже драматично питання пошуку перспектив постало в Україні після Помаранчевої революції. Тоді ж здавалося, що розв’язати його просто. Заявлені «помаранчевим» керівництвом та новими елітами пріоритети, доброзичливо сприйняті в світі, вселяли оптимізм.
Але це були «сподівання без надій». Невдовзі з’ясувалося, що Євросоюз не поспішає з конкретними пропозиціями Україні щодо її європейського майбутнього.
Тим часом внутрішня українська політика почала набувати ознак негативного фактору для розвитку політики зовнішньої. Європейські політики ставали стриманішими в оцінках українських перспектив; загострення стосунків із Росією набувало ознак ворожнечі, а зі США лунала спершу м’яка, а тоді різкіша критика.
Причини того, що світ, висловивши захоплення Україною й очікуючи поступу в її розвитку, почав розчаровано зітхати, очевидні: розкол «помаранчевих» сил, запеклі «міжусобиці» тодішніх Президента і Прем’єр-міністра, відсутність реформ, нездатність сформулювати стратегію відносин ні з Європою, ні з Росією.
Почалися кризи – економічна, фінансова, газова; до «своїх» додалася світова. Ефективного управління державою не спостерігалося, Конституція трактувалася довільно.
«Стимулювальна риторика» Євросоюзу стосовно України змінилася. Стало зрозуміло, що словесні обіцянки ЄС були тільки відгуком на словесні обіцянки України, а можливості Євросоюзу активно інтегрувати Україну означали «мати на увазі».
Європейці почали придивлятися до України дуже уважно, як тільки «газова криза» та напруженість у стосунках України з Росією далися взнаки і їм. Риторика змінилася.
Аспекти членства України в Євросоюзі залишаються невизначеними. Україна і ЄС не дійшли згоди у трьох пунктах Угоди про асоціацію. Про це 7 квітня заявив у Європарламенті заступник генерального директора Генерального директорату з зовнішніх відносин ЄС, відповідальний за Європейську політику сусідства, Юґ Мінґареллі. Каменем спотикання стали прохання України отримати перспективу членства, прохання про введення вільного пересування громадян у коротший термін тощо.
Із приходом в Україні нової влади після президентських виборів Євросоюз вернувся до обнадійливої риторики. ЄС зауважив, що в Україні є свобода ЗМІ (відносна), виразне громадянське суспільство, спектр політичних партій, бажання електорату бачити нові обличчя в політиці і навіть те, що українське суспільство не так заполітизоване, як раніше.
Президент Віктор Янукович європейцям подобається, про позитивні переміни, які сталися з ним за останні 10 літ, говорилося з тієї ж трибуни Європарламенту, як і відзначалися його досягнення в час другого прем’єрства. Під час візиту Президента Віктора Януковича до Брюсселя Євросоюз продемонстрував підтримку України.
Умови – проведення реформ, визначених МВФ, а також налагодження конструктивних відносин із Росією. Очевидно, що «російське питання» – болючий мозоль не лише для України, а й для Європи, яка втомилася від української хаотичної «багатовекторності», хоче бачити багатомільйонну країну стабільною і вбачає діалог «Євросоюз – Росія – Україна» запорукою миру та безпеки для себе.
Нові виклики і шанси
Переміна риторики Євросоюзу зі «стимулювальної» на стримано-розчаровану і знову на обнадійливу – добрий знак для України. Настав сприятливий час для відновлення оптимізму в стосунках України з ЄС.
Але гарна риторика закінчується там, де закінчується довіра. Щоб цього не сталося, слід виконувати умови співпраці. Чи Україна може їх виконувати?
Реформувати економіку, фінансову систему, соціальну та всі інші. Модернізувати промисловість. Подолати корупцію. Підняти рівень культури. Домогтися, щоб переміни в аграрному секторі не становили небезпеки для аграріїв європейських, які вже остерігаються дешевої української продукції. Налагодити конструктивні стосунки з Росією. Виконати всі умови МВФ. Не лякати європейських сусідів внутрішньополітичною напругою. Позбутися проблем – від питань мови, освіти, пам’ятників, нагород і подібних до дамоклового меча розколу країни, який продовжує над нею висіти.
Усе це виглядає не простішим, ніж верблюдові пролізти у вушко голки. В цьому, власне, й полягають головні українські перспективи. Як вони перетинаються з ситуацією розвитку самої Європи?
Експерти зазначають, що Європа стоїть на порозі нової кризи і депресії. За рік Україна може відкрити для себе сегменти споживчого європейського ринку.
Оскільки в Європі намітилася десоціалізація економік і падіння споживчих можливостей громадян ЄС, вони потребуватимуть відносно дешевої та якісної продукції. Політика сильного євро не дасть змоги європейським агровиробникам пропонувати таку продукцію. За нову ринкову нішу готові боротися США, Аргентина, Бразилія. Україна має шанси долучитися.
Непогані шанси і в української промисловості – бо у Європі назріває експортний конфлікт. Німеччина ухвалила ряд законодавчих актів для стимуляції експорту і формує системи державних гарантій експорту, переорієнтовує експортні галузі на створення нових кооперативних мереж і потужностей – поза Євросоюзом, та не в Азії. Вибір – між постсовєтським простором і Бразилією. Тут можна шукати шансів для української промисловості…
Інші перспективи пов’язані з видобутком шахтного і сланцевого газу. Провідні європейські концерни закупили технології його видобутку, європейські родовища розвідані, але технології можуть мати екологічні «наслідки», тому в поле зацікавлення цих концернів потрапила серед інших країн і Україна. Її простори дають змогу видобувати такий газ із мінімальними наслідками для екології. Зате можна придбати технології, завантажити промисловість і розв’язати власні питання газозабезпечення…
…Можна спробувати «пролізти крізь вушко голки» не так у європейський чи інший рай, як дістатися свого.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Київ – Пошуки перспектив розвитку тривають в Україні від часу її незалежності. Особливо гостро їхня «непослідовна багатовекторність» постала після Помаранчевої революції. Та «віз і досі там». Що перешкодило Україні стати членом Євросоюзу за роки пошуку перспектив? Які шляхи пролягають перед нею нині?
