«Коси, коса, поки роса!» – з цим вигуком суддів розпочинають косовицю учасники конкурсу. На цій землі роси й води не бракує, тож і родить різнотрав’я. Але для того, щоб узятися за роботу, косарям знадобилися ґумові чоботи.
Старт косовиці задали юні «Косарики» – саме таку назву має дитячий фольклорний гурт із села Велика Глуша Любешівського району.
– Косарю, косаче, вітер повіяв – зелена трава на покіс полягла!
– О, пішла робота косити!
– То тобі не вареники з бобом наминати! – дзвенять над покосом дитячі голоси. Хлопчаки кажуть: хоч самі ще малі, та косу в руках тримати вміють. І розкривають секрет: найлегше косити конюшину, а от болото косять справжні мастаки.
До змагань готові!Косарі з Волині, Рівненщини, Київщини, Карпат та Білорусі займають стартові позиції на болоті, а в цей час на дерев’яному глядацькому майданчику вирують пристрасті.
– Давай, давай!
– Федя найліпший! Він із розмахом косить, ніби бігом біжить!
– Косити болото треба... щоб зберегти його.
Турнір, котрий уже вдруге відбувається на території Національного природного парку «Прип’ять-Стохід», привертає увагу громадськості до природоохоронних територій та їхніх проблем.
В Україні заповідні землі не сягають і п’яти відсотків, у той час як європейський рівень заповідності – 15 відсотків.
Не розвага, а важка праця
Косіння боліт – не розвага, а нелегка справа, яку потрібно розвивати, розповідає директор парку Юрій Олексюк. Кілька років тому, під час створення нових природоохоронних зон, заборонили сінокосіння, випас худоби, збір ягід. А з часом переконалися, що заборона сінокосіння веде до шкоди цим територіям, «бо вони тоді заростають чагарниками. Болото – це ж фільтр усіх шкідливих речовин, прекрасно фільтрує воду. У нас вода – найчистіша в області з усіх природних водойм. І це завдяки тому, що в нас заплавні прекрасні болота», – каже Юрій Олексюк.
Основна мета турніру з ручного сінокосіння – відновлення екосистеми низинних боліт, яка є ареалом розповсюдження птахів, занесених до Червоної Книги України, повідомив менеджер Проекту «Зміцнення управління та фінансової стійкості національної системи природоохоронних територій» Василь Толкачов.
Проект діє уже три роки, щороку до нього долучаються нові меценати. Ось і нині переможці змагання отримали цінні призи від виробників сільгосптехніки, серед яких і мотокоса. Щоправда, переможець турніру, мешканець села Бірки Любешівського району Петро Кравчук, котрий тримає в руках косу з четвертого класу школи, каже: косити траву на болоті варто тільки дідівським методом. Ручна коса дозволяє відчути кожну нерівність і дає менше навантаження на плече.
Але подарункові застосування буде, каже селянин, для якого влітку косіння – щоденний труд: поліщуки звикли тримати по кілька корів, нерідко – коней.
Першість у командному заліку також забрали місцеві мешканці – команда під назвою «Дуби». Воно й не дивно, каже голова Любешівської районної ради Валерій Панасюк. Бо тутешній люд вміє і працювати, і відпочивати, і про природу дбати. Через те й цьогорічна літня спека була до поліщуків милосерднішою.
Росте нова зміна«Тому що в нас тут залишилася природа. Ми ще з нею вміємо ділитися, не завжди забираємо все, залишаємо на розплід... І кругом нас ростуть ліси, живуть болота, живуть птахи – те живе, що нам допомагає жити... Ми вже не турбуємо її сьогодні, коли не можна цього робити. Починаємо цінувати те велике багатство, яке називається екологія, яке називається природа...», – розповідає районний голова.
«Українська косовиця» – то лише частина заходів, які започаткували волиняни в Національному природному парку «Прип’ять – Стохід». Цього року тут стартувало змагання на човнах «Поліська регата». А ще інтенсивно розвивається зелений туризм. У цьому змогли переконатися гості свята, яким вдалося оглянути агросадиби в селі Люб’язь і «музей поліської дерев’яної архітектури» – село Сваловичі.
Старт косовиці задали юні «Косарики» – саме таку назву має дитячий фольклорний гурт із села Велика Глуша Любешівського району.
– Косарю, косаче, вітер повіяв – зелена трава на покіс полягла!
– О, пішла робота косити!
– То тобі не вареники з бобом наминати! – дзвенять над покосом дитячі голоси. Хлопчаки кажуть: хоч самі ще малі, та косу в руках тримати вміють. І розкривають секрет: найлегше косити конюшину, а от болото косять справжні мастаки.
– Давай, давай!
– Федя найліпший! Він із розмахом косить, ніби бігом біжить!
– Косити болото треба... щоб зберегти його.
Турнір, котрий уже вдруге відбувається на території Національного природного парку «Прип’ять-Стохід», привертає увагу громадськості до природоохоронних територій та їхніх проблем.
В Україні заповідні землі не сягають і п’яти відсотків, у той час як європейський рівень заповідності – 15 відсотків.
Не розвага, а важка праця
Косіння боліт – не розвага, а нелегка справа, яку потрібно розвивати, розповідає директор парку Юрій Олексюк. Кілька років тому, під час створення нових природоохоронних зон, заборонили сінокосіння, випас худоби, збір ягід. А з часом переконалися, що заборона сінокосіння веде до шкоди цим територіям, «бо вони тоді заростають чагарниками. Болото – це ж фільтр усіх шкідливих речовин, прекрасно фільтрує воду. У нас вода – найчистіша в області з усіх природних водойм. І це завдяки тому, що в нас заплавні прекрасні болота», – каже Юрій Олексюк.
Основна мета турніру з ручного сінокосіння – відновлення екосистеми низинних боліт, яка є ареалом розповсюдження птахів, занесених до Червоної Книги України, повідомив менеджер Проекту «Зміцнення управління та фінансової стійкості національної системи природоохоронних територій» Василь Толкачов.
Проект діє уже три роки, щороку до нього долучаються нові меценати. Ось і нині переможці змагання отримали цінні призи від виробників сільгосптехніки, серед яких і мотокоса. Щоправда, переможець турніру, мешканець села Бірки Любешівського району Петро Кравчук, котрий тримає в руках косу з четвертого класу школи, каже: косити траву на болоті варто тільки дідівським методом. Ручна коса дозволяє відчути кожну нерівність і дає менше навантаження на плече.
Але подарункові застосування буде, каже селянин, для якого влітку косіння – щоденний труд: поліщуки звикли тримати по кілька корів, нерідко – коней.
Першість у командному заліку також забрали місцеві мешканці – команда під назвою «Дуби». Воно й не дивно, каже голова Любешівської районної ради Валерій Панасюк. Бо тутешній люд вміє і працювати, і відпочивати, і про природу дбати. Через те й цьогорічна літня спека була до поліщуків милосерднішою.
«Українська косовиця» – то лише частина заходів, які започаткували волиняни в Національному природному парку «Прип’ять – Стохід». Цього року тут стартувало змагання на човнах «Поліська регата». А ще інтенсивно розвивається зелений туризм. У цьому змогли переконатися гості свята, яким вдалося оглянути агросадиби в селі Люб’язь і «музей поліської дерев’яної архітектури» – село Сваловичі.
