У Києві відбулась прес-конференція лідерів низки громадських міжнародних організацій, які закликали до ухвалення комплексного законодавства з протидії торгівлі людьми в Україні. Заступник голови представництва Міжнародної організації з міграції в Україні Ан Нгуєн, розпочав з історії українського мігранта Сергія, щоб наголосити, що торгівля людьми досі актуальна для України.
Як розповів Ан Нгуєн, Сергій «втратив роботу в 2008, коли будівельна компанія, на яку він працював, збанкрутіла. За рекламним оголошенням у газеті виїхав на роботу закордон разом з іншими будівельниками . Вже в автобусі у них забрали паспорти і більше не повернули. Він зрозумів, що вони у рабстві, коли їх привезли на об’єкт робіт, який був під суворою охороною, огороджений колючим парканом. Їх примушували працювати зранку до ночі, годували дуже погано і не платили ніяких грошей. Він зміг утекти, коли двоє інших робітників, колишні боксери, затримали охоронців», – переповів історію жертви трудового рабства Ан Нгуєн.
Причина всього – економічна криза
За десять років своєї діяльності Міжнародна організація з Міграції надала допомогу понад 7000 українцям. Після деякого спаду кількості трудових мігрантів нині серед українців спостерігається різке збільшення охочих шукати роботи закордоном. Ан Нгуєн вважає головною причиною економічну кризу в Україні.
Як правило, говорить Нгуєн, українці потрапляють у примусове трудове рабство на сільськогосподарські роботи або на будівництво.
Останніми роками саме такий вид примусової праці набирає обертів. Та все ж торгівля жінками й дітьми з метою сексуального рабства залишається найпоширенішою проблемою.
«Це вже є нібито вкоріненим стереотипом, тому чоловікам, які потрапили на примусові роботи, дуже складно з психологічної точки зору звернутись по допомогу, – говорить Нгуєн. – І важко усвідомити, що їх не просто обдурили, а вони постраждали від транснаціонального злочину».
Вироки злочинцям не співвідносні з рівнем їхнього злочину
Лише визволити примусових трудових мігрантів – замало. Каменем спотикання досі залишається отримання компенсацій постраждалим, а також винесення справедливого покарання злочинцям, що торгують людьми, наголошує керівник правозахисної організації Ла-Страда в Україні Катерина Левченко.
В Україні кількість кримінальних справ за статтею 149 (торгівля людьми) за поточний рік вже сягнула 250, але лише 39 із них отримали хоча б якийсь вирок.
«Зі свого боку ми також фіксуємо дуже м’які вироки за статтею 149, дуже часто це умовні вироки, і вони часто не співвідносяться з тією шкодою, що нанесена потерпілим людям », – зазначає Катерина Левченко.
Україна гостро потребує розробки закону з протидії торгівлі людьми та Загальнодержавної програми протидії торгівлі людьми на 2011-2015 роки.
«Дуже важливо ухвалити таку державну програму, – зазначає Любомир Копай, координатор проектів ОБСЄ в Україні. – Адже вона говорить не лише про те, як покарати таких злочинців, але й про те, як попередити таке жахливе явище, а також захистити постраждалих».
Відповідні кроки не лише допоможуть врятувати сотні людей від примусового трудового рабства, також це сприятиме Україні у підтримці комплексного підходу у протидії торгівлі людьми згідно з чинними міжнародними нормами, як того вимагає План дій ОБСЄ з боротьби з торгівлею людьми, ухвалений у 2003 році.
Як розповів Ан Нгуєн, Сергій «втратив роботу в 2008, коли будівельна компанія, на яку він працював, збанкрутіла. За рекламним оголошенням у газеті виїхав на роботу закордон разом з іншими будівельниками . Вже в автобусі у них забрали паспорти і більше не повернули. Він зрозумів, що вони у рабстві, коли їх привезли на об’єкт робіт, який був під суворою охороною, огороджений колючим парканом. Їх примушували працювати зранку до ночі, годували дуже погано і не платили ніяких грошей. Він зміг утекти, коли двоє інших робітників, колишні боксери, затримали охоронців», – переповів історію жертви трудового рабства Ан Нгуєн.
Причина всього – економічна криза
За десять років своєї діяльності Міжнародна організація з Міграції надала допомогу понад 7000 українцям. Після деякого спаду кількості трудових мігрантів нині серед українців спостерігається різке збільшення охочих шукати роботи закордоном. Ан Нгуєн вважає головною причиною економічну кризу в Україні.
Як правило, говорить Нгуєн, українці потрапляють у примусове трудове рабство на сільськогосподарські роботи або на будівництво.
Останніми роками саме такий вид примусової праці набирає обертів. Та все ж торгівля жінками й дітьми з метою сексуального рабства залишається найпоширенішою проблемою.
«Це вже є нібито вкоріненим стереотипом, тому чоловікам, які потрапили на примусові роботи, дуже складно з психологічної точки зору звернутись по допомогу, – говорить Нгуєн. – І важко усвідомити, що їх не просто обдурили, а вони постраждали від транснаціонального злочину».
Вироки злочинцям не співвідносні з рівнем їхнього злочину
Лише визволити примусових трудових мігрантів – замало. Каменем спотикання досі залишається отримання компенсацій постраждалим, а також винесення справедливого покарання злочинцям, що торгують людьми, наголошує керівник правозахисної організації Ла-Страда в Україні Катерина Левченко.
В Україні кількість кримінальних справ за статтею 149 (торгівля людьми) за поточний рік вже сягнула 250, але лише 39 із них отримали хоча б якийсь вирок.
«Зі свого боку ми також фіксуємо дуже м’які вироки за статтею 149, дуже часто це умовні вироки, і вони часто не співвідносяться з тією шкодою, що нанесена потерпілим людям », – зазначає Катерина Левченко.
Україна гостро потребує розробки закону з протидії торгівлі людьми та Загальнодержавної програми протидії торгівлі людьми на 2011-2015 роки.
«Дуже важливо ухвалити таку державну програму, – зазначає Любомир Копай, координатор проектів ОБСЄ в Україні. – Адже вона говорить не лише про те, як покарати таких злочинців, але й про те, як попередити таке жахливе явище, а також захистити постраждалих».
Відповідні кроки не лише допоможуть врятувати сотні людей від примусового трудового рабства, також це сприятиме Україні у підтримці комплексного підходу у протидії торгівлі людьми згідно з чинними міжнародними нормами, як того вимагає План дій ОБСЄ з боротьби з торгівлею людьми, ухвалений у 2003 році.
