Впливова «Нью-Йорк Таймз» публікує розлогий матеріал із Києва від Ендрю Крамера, котрий не виключає, що нинішній чемпіон світу з боксу і лідер молодої політичної партії України – «Удар» – Віталій Кличко має можливості вийти в претенденти на політичній арені в Україні. Кличко ненадовго покинув свої приготування в Австрії до нового захисту світового боксерського титулу і приїхав до Києва з політичною метою – продемонструвати свою незгоду з політичним переслідуванням владою опозиціонера Юлії Тимошенко й набрати при цьому політичні бали. Газета нагадує, що рейтинг «Удару» Кличка досить високий і ця партія пройшла до місцевих органів влади у 15 областях із 25. Водночас, як зауважує Ендрю Крамер, Кличко не «заплямував» себе на виборних посадах в Україні, політичні погляди його цілком європейські та й мову українську він також шанує. До 35 відсотків українських виборців розгублені, бо не знають, за кого їм голосувати на виборах, і Віталій Кличко у цьому випадку не лише критикує владу, але й із розпорошеною опозицією України обережний. Він каже також, що «нинішня влада та опозиція, котрі періодично міняються місцями, варті одне одного».
Російська «Комерсант» цитує учасників переговорів з боку Росії по газу з українським прем’єром Юлією Тимошенко у січні 2009 року, котрі зізналися, що вони «ніколи так не випивали, як у ті січневі дні, обмиваючи більше навіть не вигідну газову угоду з українським прем’єром, а досить вагомі геополітичні поступки з боку Києва унаслідок цього». Газета також цитує експертів, котрі кажуть, що нинішній суд над Тимошенко у Києві – це не лише суд над нею, але й суд, до певної міри, над Путіним, і котрий є своєрідним шантажем Росії, щоб схилити її до перегляду газових контрактів зі владою Януковича. Чи допоможе Юлії Тимошенко підтримка Росії, чи зросте її підірваний останнім часом авторитет серед народу та чи піде цей народ на антивладні барикади, куди його кличе підсудна та її політичні соратники, – над цим розмірковують цитовані «Комерсантом» експерти.
Політичний оглядач Кремля Федір Лук’янов зауважує на сторінках «ІноСМІ», що в ситуації, яка склалася в російсько-українських стосунках, у Києва майже не залишається «поля для політичного маневру», і українська влада змушена буде вибирати, насамперед, із нехитрої «пакетної моделі» Кремля – від створення єдиних виробничих ланцюжків (енергетика, атом, ВПК) до Митного союзу та Єдиного економічного простору. Разом з тим, Федір Лук’янов зауважує, що в судовій партитурі Юлії Тимошенко «зазвучали драматичні нотки, бо їй можуть загрожувати ще й звинувачення у причетності до гучного вбивства в Донецьку у середині 90-х.
Американський часопис «Ньюзвік» висвітлює гарячі перипетії довкола суду над Юлією Тимошенко в Києві, котру українці прозвали полум’яною революціонеркою і навіть «Жанною Д’Арк», хоча останнє прізвисько самій Тимошенко не подобається через погану історичну кінцівку. Хоча вороги, як цитує американський часопис представницю Партії регіонів Інну Богословську, порівнюють Тимошенко з американським мафіозі Аль Капоне і пророкують лідеру «Батьківщини» «визначення вини за ще більш тяжкі кримінальні злочини», аніж звинувачення у недотриманні формальностей.
Відомий німецький оглядач Ґергард Ґнаук висвітлює на сторінках німецької «Ді Вельт» драматизм розвитку політичної ситуації в Україні, суд над Тимошенко, непрості метання української влади. Але, разом з тим, Ґнаук приходить тут у підсумку до головного, як він сам каже: «основний конфлікт залишається – влада у Києві, яку більшість населення підштовхує у бік Євросоюзу, і керівництво в Москві, котре хоче змінити на свою користь статус-кво у Східній Європі. Тепер чи ніколи – так нібито висловився Володимир Путін. Найближчими місяцями стане ясно, чиї розрахунки у підсумку виявляться неспроможними».
Російська «Комерсант» цитує учасників переговорів з боку Росії по газу з українським прем’єром Юлією Тимошенко у січні 2009 року, котрі зізналися, що вони «ніколи так не випивали, як у ті січневі дні, обмиваючи більше навіть не вигідну газову угоду з українським прем’єром, а досить вагомі геополітичні поступки з боку Києва унаслідок цього». Газета також цитує експертів, котрі кажуть, що нинішній суд над Тимошенко у Києві – це не лише суд над нею, але й суд, до певної міри, над Путіним, і котрий є своєрідним шантажем Росії, щоб схилити її до перегляду газових контрактів зі владою Януковича. Чи допоможе Юлії Тимошенко підтримка Росії, чи зросте її підірваний останнім часом авторитет серед народу та чи піде цей народ на антивладні барикади, куди його кличе підсудна та її політичні соратники, – над цим розмірковують цитовані «Комерсантом» експерти.
Політичний оглядач Кремля Федір Лук’янов зауважує на сторінках «ІноСМІ», що в ситуації, яка склалася в російсько-українських стосунках, у Києва майже не залишається «поля для політичного маневру», і українська влада змушена буде вибирати, насамперед, із нехитрої «пакетної моделі» Кремля – від створення єдиних виробничих ланцюжків (енергетика, атом, ВПК) до Митного союзу та Єдиного економічного простору. Разом з тим, Федір Лук’янов зауважує, що в судовій партитурі Юлії Тимошенко «зазвучали драматичні нотки, бо їй можуть загрожувати ще й звинувачення у причетності до гучного вбивства в Донецьку у середині 90-х.
Американський часопис «Ньюзвік» висвітлює гарячі перипетії довкола суду над Юлією Тимошенко в Києві, котру українці прозвали полум’яною революціонеркою і навіть «Жанною Д’Арк», хоча останнє прізвисько самій Тимошенко не подобається через погану історичну кінцівку. Хоча вороги, як цитує американський часопис представницю Партії регіонів Інну Богословську, порівнюють Тимошенко з американським мафіозі Аль Капоне і пророкують лідеру «Батьківщини» «визначення вини за ще більш тяжкі кримінальні злочини», аніж звинувачення у недотриманні формальностей.
Відомий німецький оглядач Ґергард Ґнаук висвітлює на сторінках німецької «Ді Вельт» драматизм розвитку політичної ситуації в Україні, суд над Тимошенко, непрості метання української влади. Але, разом з тим, Ґнаук приходить тут у підсумку до головного, як він сам каже: «основний конфлікт залишається – влада у Києві, яку більшість населення підштовхує у бік Євросоюзу, і керівництво в Москві, котре хоче змінити на свою користь статус-кво у Східній Європі. Тепер чи ніколи – так нібито висловився Володимир Путін. Найближчими місяцями стане ясно, чиї розрахунки у підсумку виявляться неспроможними».
