Чи є для Вас святом День Незалежності? Як, на Вашу думку, варто було б відзначати 20-річчя незалежності? Що Ви бажаєте Україні? З цими запитаннями журналісти Радіо Свобода Олеся Бортняк, Микола Закалюжний та Софія Середа зверталися до киян та гостей української столиці.
Послухайте. Сподіваємося, що ви почуєте серед них своїх однодумців.
Частина перша
Частина друга
Респондент: Я дійсно вважаю День Незалежності, 20-у річницю незалежності України дійсно великим святом, тому що український народ вів дуже велику кровопролитну боротьбу для того, щоб здобути свою незалежність. Зрештою, це трапилося в 1991 році – Україна стала незалежною.
Сьогодні 20-річчя. Український народ більше сподівався на те, що за 20 років ми зробимо великий крок і будемо визнані і в Європі, і в світі. Ми є визнані, але у нас ще дуже багато роботи. Чому? Та тому, що Україна не мала досвіду розбудови держави і державотворчих процесів, тому, на мою думку, такі повільні кроки робить Україна у своїй розбудові.
І хотів би я побажати українському народу сьогодні відсвяткувати достойно, побажати всім міцного здоров’я і надії на краще майбутнє!
Остап Кривдик, політолог: Незалежність України – це дуже велике свято! Це наслідок боротьби попередніх поколінь, це шанс для українців на краще життя, який уже втілюється, – українці вже живуть краще, ніж коли-небудь.
20-ліття – це теж гарний рубіж, гарна дата, це доказ того, що українська держава відбулася.
Це обов’язково треба відсвяткувати! Разом з тим українці живуть найкраще за всі часи, але вони все ж живуть погано. Тому я побажаю українцям покращити свою державу! Вона в принципі ще не надто ефективна, а розхитана. Я думаю, що ми досягнемо у цьому успіху!
Ростислав: День Незалежності – це справді велике свято, тому що святкується воля, святкується можливість самим робити свій вибір, самим за нього відповідати і не бути нічиїм ресурсом, не слугувати нічиїм інтересам, крім тих, які визначаєш сам.
20 річниця – це вже чималий період. Тут вже можна казати про якісь успіхи і якісь невдачі. Тому хотілося б побажати, щоб були винесені уроки з того, що було за ці 20 років, щоб винесли уроки свої і політики, і люди, і суспільство, щоб надалі Україна розвивалася швидше, і нарешті той потенціал, про який ми всі мріяли на початку 1990-их, був реалізований.
Олена: Звичайно, що День Незалежності – це велике свято, тому що в першу чергу це можливість відкрито, вголос говорити і собі, і світові, що ти – українець, що в тебе є держава, і що ти можеш гордитися своєю територією, своєю країною, своїм народом.
Як святкувати 20 річницю незалежності? Мабуть, найбільшим святом буде обличчя українців в цей день, зокрема. Якщо кожен українець відчує це свято у своєму серці, у своїй сім’ї, і якщо для кожного це буде свято, і для кожного це буде якесь піднесення, натхнення, то безумовно це буде відчуватися на національному рівні, це буде відчуватися на вулицях. І не обов’язково для цього робити масштабні шоу чи свята.
Щодо побажання, то хотілося б, щоб український народ, кожний з нас ріс, міцнішав, розумнішав, і щоб в якийсь момент ми могли радіти тій владі, яка в нас є, і тим успіхам, які ми досягаємо, і щоб ми могли так само, як зараз інші держави на світовому рівні, з гордістю казати: я – українець!
Павло: Я вважаю це, можливо, найбільшим святом в історії України. Звичайно, зараз багато хто каже, що незалежність нам впала з неба, і ми були до неї неготові, усе інше. В принципі я вважаю, що це не має жодної різниці. Головне, що цього дня… Так, я розумію, що це сталося, можливо, і за згодою з партійною номенклатурою тодішньою і так дальше, але українці цього дня одержали найголовніше, тобто вони одержали право, хай навіть теоретичне, обирати свою долю самостійно.
В українців століттями такого права не було. А на даний момент ми можемо все-таки констатувати, що українці потроху, але вчаться вибирати свою владу, своє майбутнє. Вони це роблять, звичайно, з якимись гулями, вони це роблять, звичайно, не дуже вміло, часто купляються на дешеві обіцянки якихось популістів, але все-таки це наш вибір, наші перші синці, наші перші гулі. Ми це робимо самостійно. І я сподіваюся, що ми вчимося на своїх помилках.
Що я українцям побажав би? Я побажав би, щоб кожна помилка, кожна гуля, яку ми здобули на шляху усвідомлення того, що є справжня незалежність, щоб вона все-таки призводила до того, щоб ми цих помилок на майбутнє не повторювали. Тому що, на мою думку, незалежність – це в першу чергу відповідальність.
Це не просто якесь таке красиве слово, що ми стали самостійними і на нас відразу добробут якийсь впав з неба. Незалежність – це відповідальність за власну долю. Це дуже непросто.
Це приблизно, як підліток, який вперше поїхав вчитися до великого міста. Він опиняється без батьків, без батьківської опіки сам на сам, він не усвідомлює того, що от ця самостійність, яку він здобув, – це не просто позбавлення від якоїсь опіки, від якогось тиску, а це відповідальність за власну долю. Так само з українцями. Українці стали за свою долю відповідати самі. І українці тепер, я сподіваюся, навчаться на своїх помилках.
Як треба святкувати День Незалежності? Я хотів би, щоб це свято було менш формальне, щоб було менше цих нудних промов політиків, щоб було менше завчених фраз, менше цих безглуздих плакатів з безглуздими гаслами, типу «Цвіти і процвітай, українсько державо!». Тому що це насправді нічого не має спільного з тим, що насправді є для нас незалежність, що насправді є для нас наша вільна держава.
Респондентка: Безумовно День Незалежності – це свято. Це велике свято для всіх українців. І це свято, яке залишиться нашим дітям, нашим внукам. Це – великий день! Його треба пам’ятати. Кожна держава, кожна країна має таке свято. Хтось має його вже сотні років, а хтось має його тільки кілька десятків років, так як ми. Але безумовно це той день, яким варто гордитися.
Ми вже не знаємо фактично часів СРСР. І це чудово, що ми його не знаємо. Цим також треба гордитися, за це також треба радіти і святкувати. Кожна річниця, я вважаю, повинна тільки додавати гордості нам, нашим дітям, що ось вона – незалежність. Це круто – бути незалежним! Це нормально. Це здорова ситуація.
Знаєте, у кожному українському селі є храмове свято. Це така традиція, коли всі люди збираються, святкують, накривають столи. Я вважаю, що День Незалежності має стати таким храмовим святом для всієї України, тому що незалежність – це теж така певна духовна категорія. І коли кожна людина буде ставитися до цього саме так, як до частинки чогось духовного, то це буде дуже добре. Тобто виходити, накривати столи, сідати, випивати 50 грам горілки – все нормально. Святкувати треба так, як ми вміємо.
Побажаю розмноження. Це основне побажання, тому що якщо не буде дітей, якщо не буде нових молодих українців, то в нас не буде нічого. Нас просто «з’їсть» Азія, Африка, араби прийдуть, мусульмани. Просто побажаю багато нових українців!
Респондентка: Для мене День Незалежності свято з багатьох причин. Тому що я люблю Україну. Це найголовніша причина.
І ще причини більш особистісні. Так, у мене день народження напередодні Дня Незалежності. Я пішла й перший клас, а це для кожної дитини великий етап у житті – школа. Так, я пішла саме у рік незалежності. Тому для мене це завжди потрійне свято.
Це рік моєї зрілості, зрілості України і просто гарний день, коли можна зустрітися з друзями, послухати гарну музику, погуляти містом.
Я вирішила у цьому році святкувати День Незалежності таким чином, що говорити у цей день і перед цим з усіма і всюди виключно українською. Я хочу провести серед своїх друзів і знайомих невеличкий флешмоб, використовуючи соціальні мережі: «Я буду говорити українською 24-го, а ти?» Я вважаю, що це один із найкращих способів показати, що ми любимо Україну і відчуваємо свою національну ідентичність.
Що хотілося б побажати? Побільше позитиву! Тому що я дуже засмучена, коли чую, що люди, які, наприклад, виїжджають закордон, потім повертаються, то починають розказувати, як там дуже гарно, а в нас все так погано: економіка погана, дороги погані. Мене це завжди дуже ображає, тому що не можна зациклюватися тільки на негативі, який, звичайно, є, його не можна не бачити, з ним треба боротися.
Але як просто можна не любити свою землю, на якій ти виріс, не помічати, скільки тут гарних людей, скільки у нас визначних природних пам’яток, скільки у нас пам’яток культури, які у нас видатні люди, про яких треба знати і розповідати іншим?
Мова, те, що я сказала, говорити українською, то це не обов’язково, це не значить, що якщо ти говориш українською виключно – ти великий патріот, і що всім так треба. Але головне – це відчувати, що ти любиш свою землю, просто тому, що вона твоя, як своя сім’я, як перше кохання, так і має бути. І просто, коли ти говориш українською, ти це ще яскравіше відчуваєш всього лиш.
Тетяна: Я з Криму. Я вчуся у 6 класі. Мені 11 років. Я дуже люблю свято День Незалежності України. Я святкую його вдома зі своїми батьками: з мамою, з татом і з сестрою Оленкою. Я хочу побажати усім добре його відсвяткувати!
Респондентка: Звичайно я вважаю День Незалежності національним святом, тому що це той день, коли Україна нарешті стала самобутньою, окремою державою.
А святкувати цей день треба обов’язково, треба згадувати українські традиції, треба повертатися до українських історичних подій і вшановувати тих людей, які сторіччями виборювали це право – бути незалежними.
Я особисто планую святкувати разом з киянами на Майдані Незалежності. Тут буде дуже багато всіляких концертів. А також, напевне, з родиною.
Респондентка: Хочеться привітати усіх українців з цим чудовим днем і побажати їм не забувати про те, що ми – українці, пишатися цим, не забувати української мови, поширювати українську культуру по всьому світу!
Людмила: Свято Незалежності безумовно є святом і є досягненням і для України, і для українців.
Святкувати, я вважаю, потрібно діями, кроками назустріч демократії, розвитку суверенітету.
І моє побажання українцям: позбуватися комплексу меншовартості, бути достойними громадянами своєї держави і достойними жителями Європи.
Лідія Іванівна: День Незалежності – це велике свято для нашого народу, тому що ми відчули себе вільними, незалежними, ми відчули себе у сім’ї європейських народів і решти народів світу, які також у свій час боролися за свободу і вибороли цю свободу.
Святкувати? Ну, як святкувати? В наших традиціях українських святкувати з піснями. Я маю надію, що в цей день будуть наші українські пісні звучати у нашому місті і в столиці нашій, і по всій Україні.
Бажаю я нашій державі процвітання, щастя усьому народу, нашим дітям!
Респондент: На сьогоднішній день для мене цей день не є святом, бо дуже багато проблем, дуже незадоволений владою, тим, як розвивається наша країна. Хотілося б більш динаміки, більш віри у своїй владі, щоб всі були разом, всі робили одне і те ж, всі робили на Україну. А то ж влада сама по собі, а народ сам по собі.
Я так думаю, що треба парад, але ж не військовий, а щоб усі чоловіки, жінки пройшлися однією колоною чи що. І щоб в усіх був добрий настрій, щоб усі в цей день вдягнули однією сім’єю вишиванки.
Перший день незалежності ми відмічали зі своєю сім’єю вишиванками. Діти з такою радістю вийшли на вулицю. Але ж ми не знали ще, що у нас буде попереду. Попереду було багато іспитів і не всі їх пройшли, а особливо влада, усі президента. Все, що можна сказати по цьому питанню.
Побажання одне, щоб ми пережили усі негаразди, які в нас є, і вийшли на ту дорогу, яка нас привела б до незалежності дійсної. І все.
Аліна: Для мене це велике свято, тому що я – українка, я тут народилася. Я вважаю, що кожен українець повинен цінувати цей день.
І святкувати його, напевне, треба вийти на вулицю, почепити на себе якусь стрічечку жовто-блакитну або сорочку-вишиванку, написати листа, напевне, щось на «Фейсбуці» у себе написати.
Це для мене велике свято, для мене, для моєї родини, для моїх друзів. Бажаю нам усім цінувати нашу країну, не тікати з неї, тому що якщо ми усі втечемо, то нікого не залишиться, щоб вона лишилася для нас.
Андрій: Я – корінний киянин, я – українець. І, безумовно, національно свідомий українець. І це не може не бути святом! Аякже інакше? Якщо ми прагнемо у європейський дім, якщо ми вважаємо себе європейським народом, то безумовно це свято повинне бути для кожного українця. І взагалі не просто українця, а громадянина України.
По-домашньому, інтимно, в якомусь колі близьких друзів, друзів молодості. При нинішній владі це... Я, наприклад, буду в 10.30. біля пам’ятника Тарасу Шевченку, де зберуться справжні національно свідомі опозиційні сили. І там буду. А потім подивимося. Якось у дружньому, близькому колі.
Після того, як прийшли до влади ці сили, які з дуже великою натяжкою можна вважати українськими, справді українськими, святкувати разом з ними неможливо. Це те ж саме, що святкувати разом з комуністами, прогресивними соціалістами. Те ж саме.
Впевненості у майбутньому, скажімо так. По-друге, національної свідомості, вірності своїм ідеалам. Безумовно, без цього неможливо жити. Добробуту.
Андрій: Загалом є, звичайно.
Петро: Я, власне, думаю, для нормальної людини кожен день має бути свято. І багато хто говорить, що День Незалежності – це не свято, що там не наша влада, не наша опозиція, не наші люди при владі. Я думаю, що взагалі є країна, за яку варто боротися. Є дата, яку варто святкувати. А все інше, воно змінне, і за нього варто боротися.
Я думаю, що так, як воно святкується, на жаль, я не можу інакше повпливати, це все відносно. Двадцята… З точки зору історії, вона крихітна досить. Так що, думаю, все нормально, що відбувається, то воно відповідає дійсності.
Андрій: Я думаю, що справді не варто нарікати, тому що світ загалом справедливий, і ми завжди отримуємо те, на що заслуговуємо.
З приводу святкування все ж вважаю, що кожна людина має прийняти свій внутрішній вибір, як це свято святкувати, і взагалі, що воно для неї означає.
Для мене особисто це свято є втіленням певних подій і певних прагнень, які сягають, звичайно, набагато далі, аніж якась там 20-літня історія. І, більше того, ця історія ще незавершена. І, мабуть, це свято саме тому і дає певні надії, принаймні воно має сигналізувати про певну перспективу по тому, що ще треба зробити.
Я думаю, що треба заспокоїтися, прийти у гармонію з собою, подумати, у чому причини є того, що ми спостерігаємо навколо, і що ми самі можемо для цього зробити, щоб змінити.
Петро: Варто побажати не тільки українцям, Україні, а й всім, хто живе на цій землі, щастя, щоб всі були сильні разом і кожен щасливий по своїх колективах, по своїх родинах.
Респондент: Перш за все свято повинне жити у серці кожної людини, якщо відчуває себе патріотом нашої держави. Він не їде закордон наприклад, на заробітки, а намагається реалізуватися тут. У цій країні піднятися з непростих ситуацій.
Респондентка: Свято! Наша Україна повинна бути вільною. Думаю, що повинні бути усі разом на нашій основній площі, гуртом з веселою піснею, словами радісними. Так хочеться миру, злагоди, суспільних думок на найкраще.
Респондентка: Не можу Вам відповісти. Не знаю, чи є він святом? З таким сьогоднішнім життям не можу сказати, що є святом. Стало важче жити, набагато важче. Може, для того, хто живе краще, тому й свято, а мені – ні. Я, чесно кажучи, не відчуваю цього свята.
Хотіла б побажати Україні, щоб в Україні запанувала справедливість, щоб люди заробляли гроші достойні, і щоб була стабільність в державі.
Респондентка: Я всім бажаю здоров’я, щоб всі добре працювали, чесно і жили щасливо!
Респондентка: Для нас це не свято, бо ми народилися в незалежній країні. Наші діди до цього боролися, і вони святкують, а для нас це не свято. Але я бажаю нашій Україні розквітати і бути більш достойною країною на європейському рівні!
Респондентка: Звичайно, що є, тому що ми – українці, ми хотіли б жити в незалежній державі, яка є приємною для проживання. Тобто, щоб було зручно жити. І українцям в першу чергу. І всім решта.
Респондент: З символікою нашою українською, з мовою українською.
Респондентка: І з нашими строями, і з нашими традиціями. І це найважливіше!
Респондентка: Толерантність однозначно.
Респондент: Бути українцем!
Респондентка: На мою думку, найактуальніше зараз – це українська мова, особливо у таких місцях, у східній Україні. Я вважаю, що потрібно цінувати нашу мову.
Респондентка: Я бажаю всім здоров’я українцям і натхнення, щоб жити в нашій державі, могти в ній жити далі...
Володимир Жинюк: Незалежність – це велике свято для всіх. Незалежності чекали дуже довго, тому воно й велике.
Анатолій Миколайович Соловйов (переклад): У державі, в якій ми зараз живемо, з радістю. Весело і радісно. Хоча, чесно кажучи, сумно останнім часом.
Побажати хочу, щоб були сильними і вірили у свої сили та не нарікати, що нам погано живеться, а робили життя кращим.
Ярослава-Орися Колотило: З Бухаресту, з Румунії. Щаслива бути сьогодні тут! Я сама приїхала на Всесвітній форум українців.
Що побажати? Щастя, добра, радості, добробуту, щоб ми завжди завітали з радістю в Україну, щоб нам було приємно, свобідно і щасливо для всіх. Хай Бог благословить український народ!
Томаш (Польща): Я зі свого боку хотів би побажати Україні, щоб розвивалася якомога швидше, і щоб усі українські міста стали так швидко красивими, як ваша столиця – Київ.
Кирило (переклад): Ми з Москви. Хочемо побажати Україні миру і процвітання!
Марія (переклад): Ми вперше у Києві. Прекрасне місто!
Кирило: Нам дуже сподобалося!
Марія: Бажаємо вам всього найкращого!
Респондентка: Я є делегатом п’ятого Всесвітнього форуму українців. Приїхала з міста Ташкент (Узбекистан). Я хочу привітати увесь український народ з 20-літтям незалежності України. Побажати щастя, світлого неба, благополуччя, всього того, чого українці бажають самі собі!
Ми, українці Узбекистану, завжди з українцями України!
Респондент: Так, безумовно є. Я дуже добре пам’ятаю, як це все було у 1991 році. І я впевнений, що це був вірний крок, і Україна повинна бути незалежною зараз.
Я вважаю, що це повинне бути в першу чергу якесь внутрішнє відчуття, ніж якісь ритуали. Те, що не буде параду, то це прикро, але не смертельно.
Я хочу побажати українцям мудрості!
Респондентка: Це державне свято. Я – громадянин держави Україна! Дай Боже, щоб цей день був поворотним моментом у розвитку нашої країни, не голосливого того Майдану, який зараз там відбувається, біля Печерського суду, а цієї духовної спадщини, яка відома у всьому світі. І щоб саме духовна спадщина взяла верх над політикою. Реальні справи конкретних, чесних, достойних людей, людей, які вміють і хочуть, розуміють, що можна будувати державу, можна вести бізнес по духовних законах, і тоді буде квітуча Україна. Бо Україна має великий потенціал і велике майбутнє. Велике! Я за це!
Я буду святкувати, допомагаючи друзям. Як на мене, менше слів, менше помпезності, а більше культури витоків, української справжньої культури, щоб багато було майстрів, ремесел, щоб люди побачили нашу дійсно культуру багато-багато… сторічну.
У тому році, здається, на Майдані були гончарі, були маєточки маленькі з курочками… Стільки дітлахів гралися! Щоб ми більше дали справжньої культури. Я за це! Щоб було багато пісень, не сьогоднішньої естради, бо вона – це не культура.
Справжньої свідомості і розуміння того, хто ми є насправді. Хто ми є? Ми – люди? Чи надовго ми тут, на Землі? І повернення до Бога, щоб розуміли, що є єдині закони, які дані всьому людству, що Бог хоче, щоб ми жили єдиною родиною, щоб це дійсно була єдина родина Україна. Квітуча, сильна, співоча. Щоб вона процвітала. Щоб потенціал, який є в нас, не розкочувався по різних країнах. Щоб ми дійсно були центром культури і свідомості.
Респондентка: Взагалі для мене свято Незалежності великого значення не має, тому що я прожила у такий час, коли ще був СРСР. Ті часи мені більш подобалися, ніж ці часи.
Ну, якщо незалежність є – хай буде незалежність. Може, життя зміниться на краще, я так думаю.
Я хотіла б побажати всього найкращого. Саме головне – це здоров’я, щоб були сили піднімати нашу країну на ноги. Ну, і взагалі, щоб змінилося на все краще.
Респондентка: Я вважаю, що свято Незалежності необхідне Україні. І святкувати це свято повинен кожен українець, в якого в серці Україна, який пишається своєю Батьківщиною.
А українцям хочу побажати волелюбства, прагнення до свободи, ну і, звичайно, в першу чергу бути гідними громадянами своєї Батьківщини!
Респондентка: Звичайно, День Незалежності – це свято! Може, найперше, одне з найперших. Святкувати по-народному. Головне, щоб в душі було свято. Святкувати треба. Це мріяли наші прапра… про незалежність. Хоча не зовсім ми незалежні, але хоч будемо так мріяти.
А побажати? Всім, собі процвітання, віри, любові, незалежності!
Послухайте. Сподіваємося, що ви почуєте серед них своїх однодумців.
Частина перша
Частина друга
Україна не мала досвіду розбудови держави і державотворчих процесів, тому такі повільні кроки робить у своїй розбудові
Сьогодні 20-річчя. Український народ більше сподівався на те, що за 20 років ми зробимо великий крок і будемо визнані і в Європі, і в світі. Ми є визнані, але у нас ще дуже багато роботи. Чому? Та тому, що Україна не мала досвіду розбудови держави і державотворчих процесів, тому, на мою думку, такі повільні кроки робить Україна у своїй розбудові.
І хотів би я побажати українському народу сьогодні відсвяткувати достойно, побажати всім міцного здоров’я і надії на краще майбутнє!
Остап Кривдик, політолог: Незалежність України – це дуже велике свято! Це наслідок боротьби попередніх поколінь, це шанс для українців на краще життя, який уже втілюється, – українці вже живуть краще, ніж коли-небудь.
20-ліття – це теж гарний рубіж, гарна дата, це доказ того, що українська держава відбулася.
Це обов’язково треба відсвяткувати! Разом з тим українці живуть найкраще за всі часи, але вони все ж живуть погано. Тому я побажаю українцям покращити свою державу! Вона в принципі ще не надто ефективна, а розхитана. Я думаю, що ми досягнемо у цьому успіху!
Ростислав: День Незалежності – це справді велике свято, тому що святкується воля, святкується можливість самим робити свій вибір, самим за нього відповідати і не бути нічиїм ресурсом, не слугувати нічиїм інтересам, крім тих, які визначаєш сам.
20 річниця – це вже чималий період. Тут вже можна казати про якісь успіхи і якісь невдачі. Тому хотілося б побажати, щоб були винесені уроки з того, що було за ці 20 років, щоб винесли уроки свої і політики, і люди, і суспільство, щоб надалі Україна розвивалася швидше, і нарешті той потенціал, про який ми всі мріяли на початку 1990-их, був реалізований.
Олена: Звичайно, що День Незалежності – це велике свято, тому що в першу чергу це можливість відкрито, вголос говорити і собі, і світові, що ти – українець, що в тебе є держава, і що ти можеш гордитися своєю територією, своєю країною, своїм народом.
Як святкувати 20 річницю незалежності? Мабуть, найбільшим святом буде обличчя українців в цей день, зокрема. Якщо кожен українець відчує це свято у своєму серці, у своїй сім’ї, і якщо для кожного це буде свято, і для кожного це буде якесь піднесення, натхнення, то безумовно це буде відчуватися на національному рівні, це буде відчуватися на вулицях. І не обов’язково для цього робити масштабні шоу чи свята.
Щодо побажання, то хотілося б, щоб український народ, кожний з нас ріс, міцнішав, розумнішав, і щоб в якийсь момент ми могли радіти тій владі, яка в нас є, і тим успіхам, які ми досягаємо, і щоб ми могли так само, як зараз інші держави на світовому рівні, з гордістю казати: я – українець!
Павло: Я вважаю це, можливо, найбільшим святом в історії України. Звичайно, зараз багато хто каже, що незалежність нам впала з неба, і ми були до неї неготові, усе інше. В принципі я вважаю, що це не має жодної різниці. Головне, що цього дня… Так, я розумію, що це сталося, можливо, і за згодою з партійною номенклатурою тодішньою і так дальше, але українці цього дня одержали найголовніше, тобто вони одержали право, хай навіть теоретичне, обирати свою долю самостійно.
В українців століттями такого права не було. А на даний момент ми можемо все-таки констатувати, що українці потроху, але вчаться вибирати свою владу, своє майбутнє. Вони це роблять, звичайно, з якимись гулями, вони це роблять, звичайно, не дуже вміло, часто купляються на дешеві обіцянки якихось популістів, але все-таки це наш вибір, наші перші синці, наші перші гулі. Ми це робимо самостійно. І я сподіваюся, що ми вчимося на своїх помилках.
Що я українцям побажав би? Я побажав би, щоб кожна помилка, кожна гуля, яку ми здобули на шляху усвідомлення того, що є справжня незалежність, щоб вона все-таки призводила до того, щоб ми цих помилок на майбутнє не повторювали. Тому що, на мою думку, незалежність – це в першу чергу відповідальність.
Це не просто якесь таке красиве слово, що ми стали самостійними і на нас відразу добробут якийсь впав з неба. Незалежність – це відповідальність за власну долю. Це дуже непросто.
Це приблизно, як підліток, який вперше поїхав вчитися до великого міста. Він опиняється без батьків, без батьківської опіки сам на сам, він не усвідомлює того, що от ця самостійність, яку він здобув, – це не просто позбавлення від якоїсь опіки, від якогось тиску, а це відповідальність за власну долю. Так само з українцями. Українці стали за свою долю відповідати самі. І українці тепер, я сподіваюся, навчаться на своїх помилках.
Як треба святкувати День Незалежності? Я хотів би, щоб це свято було менш формальне, щоб було менше цих нудних промов політиків, щоб було менше завчених фраз, менше цих безглуздих плакатів з безглуздими гаслами, типу «Цвіти і процвітай, українсько державо!». Тому що це насправді нічого не має спільного з тим, що насправді є для нас незалежність, що насправді є для нас наша вільна держава.
Респондентка: Безумовно День Незалежності – це свято. Це велике свято для всіх українців. І це свято, яке залишиться нашим дітям, нашим внукам. Це – великий день! Його треба пам’ятати. Кожна держава, кожна країна має таке свято. Хтось має його вже сотні років, а хтось має його тільки кілька десятків років, так як ми. Але безумовно це той день, яким варто гордитися.
Ми вже не знаємо фактично часів СРСР. І це чудово, що ми його не знаємо. Цим також треба гордитися, за це також треба радіти і святкувати. Кожна річниця, я вважаю, повинна тільки додавати гордості нам, нашим дітям, що ось вона – незалежність. Це круто – бути незалежним! Це нормально. Це здорова ситуація.
Знаєте, у кожному українському селі є храмове свято. Це така традиція, коли всі люди збираються, святкують, накривають столи. Я вважаю, що День Незалежності має стати таким храмовим святом для всієї України, тому що незалежність – це теж така певна духовна категорія. І коли кожна людина буде ставитися до цього саме так, як до частинки чогось духовного, то це буде дуже добре. Тобто виходити, накривати столи, сідати, випивати 50 грам горілки – все нормально. Святкувати треба так, як ми вміємо.
Побажаю розмноження. Це основне побажання, тому що якщо не буде дітей, якщо не буде нових молодих українців, то в нас не буде нічого. Нас просто «з’їсть» Азія, Африка, араби прийдуть, мусульмани. Просто побажаю багато нових українців!
Респондентка: Для мене День Незалежності свято з багатьох причин. Тому що я люблю Україну. Це найголовніша причина.
І ще причини більш особистісні. Так, у мене день народження напередодні Дня Незалежності. Я пішла й перший клас, а це для кожної дитини великий етап у житті – школа. Так, я пішла саме у рік незалежності. Тому для мене це завжди потрійне свято.
Це рік моєї зрілості, зрілості України і просто гарний день, коли можна зустрітися з друзями, послухати гарну музику, погуляти містом.
Я вирішила у цьому році святкувати День Незалежності таким чином, що говорити у цей день і перед цим з усіма і всюди виключно українською. Я хочу провести серед своїх друзів і знайомих невеличкий флешмоб, використовуючи соціальні мережі: «Я буду говорити українською 24-го, а ти?» Я вважаю, що це один із найкращих способів показати, що ми любимо Україну і відчуваємо свою національну ідентичність.
Що хотілося б побажати? Побільше позитиву! Тому що я дуже засмучена, коли чую, що люди, які, наприклад, виїжджають закордон, потім повертаються, то починають розказувати, як там дуже гарно, а в нас все так погано: економіка погана, дороги погані. Мене це завжди дуже ображає, тому що не можна зациклюватися тільки на негативі, який, звичайно, є, його не можна не бачити, з ним треба боротися.
Але як просто можна не любити свою землю, на якій ти виріс, не помічати, скільки тут гарних людей, скільки у нас визначних природних пам’яток, скільки у нас пам’яток культури, які у нас видатні люди, про яких треба знати і розповідати іншим?
Мова, те, що я сказала, говорити українською, то це не обов’язково, це не значить, що якщо ти говориш українською виключно – ти великий патріот, і що всім так треба. Але головне – це відчувати, що ти любиш свою землю, просто тому, що вона твоя, як своя сім’я, як перше кохання, так і має бути. І просто, коли ти говориш українською, ти це ще яскравіше відчуваєш всього лиш.
Тетяна: Я з Криму. Я вчуся у 6 класі. Мені 11 років. Я дуже люблю свято День Незалежності України. Я святкую його вдома зі своїми батьками: з мамою, з татом і з сестрою Оленкою. Я хочу побажати усім добре його відсвяткувати!
Респондентка: Звичайно я вважаю День Незалежності національним святом, тому що це той день, коли Україна нарешті стала самобутньою, окремою державою.
А святкувати цей день треба обов’язково, треба згадувати українські традиції, треба повертатися до українських історичних подій і вшановувати тих людей, які сторіччями виборювали це право – бути незалежними.
Я особисто планую святкувати разом з киянами на Майдані Незалежності. Тут буде дуже багато всіляких концертів. А також, напевне, з родиною.
Респондентка: Хочеться привітати усіх українців з цим чудовим днем і побажати їм не забувати про те, що ми – українці, пишатися цим, не забувати української мови, поширювати українську культуру по всьому світу!
Людмила: Свято Незалежності безумовно є святом і є досягненням і для України, і для українців.
Святкувати, я вважаю, потрібно діями, кроками назустріч демократії, розвитку суверенітету.
І моє побажання українцям: позбуватися комплексу меншовартості, бути достойними громадянами своєї держави і достойними жителями Європи.
Лідія Іванівна: День Незалежності – це велике свято для нашого народу, тому що ми відчули себе вільними, незалежними, ми відчули себе у сім’ї європейських народів і решти народів світу, які також у свій час боролися за свободу і вибороли цю свободу.
Святкувати? Ну, як святкувати? В наших традиціях українських святкувати з піснями. Я маю надію, що в цей день будуть наші українські пісні звучати у нашому місті і в столиці нашій, і по всій Україні.
Бажаю я нашій державі процвітання, щастя усьому народу, нашим дітям!
Респондент: На сьогоднішній день для мене цей день не є святом, бо дуже багато проблем, дуже незадоволений владою, тим, як розвивається наша країна. Хотілося б більш динаміки, більш віри у своїй владі, щоб всі були разом, всі робили одне і те ж, всі робили на Україну. А то ж влада сама по собі, а народ сам по собі.
Я так думаю, що треба парад, але ж не військовий, а щоб усі чоловіки, жінки пройшлися однією колоною чи що. І щоб в усіх був добрий настрій, щоб усі в цей день вдягнули однією сім’єю вишиванки.
Перший день незалежності ми відмічали зі своєю сім’єю вишиванками. Діти з такою радістю вийшли на вулицю. Але ж ми не знали ще, що у нас буде попереду. Попереду було багато іспитів і не всі їх пройшли, а особливо влада, усі президента. Все, що можна сказати по цьому питанню.
Побажання одне, щоб ми пережили усі негаразди, які в нас є, і вийшли на ту дорогу, яка нас привела б до незалежності дійсної. І все.
Аліна: Для мене це велике свято, тому що я – українка, я тут народилася. Я вважаю, що кожен українець повинен цінувати цей день.
І святкувати його, напевне, треба вийти на вулицю, почепити на себе якусь стрічечку жовто-блакитну або сорочку-вишиванку, написати листа, напевне, щось на «Фейсбуці» у себе написати.
Це для мене велике свято, для мене, для моєї родини, для моїх друзів. Бажаю нам усім цінувати нашу країну, не тікати з неї, тому що якщо ми усі втечемо, то нікого не залишиться, щоб вона лишилася для нас.
Андрій: Я – корінний киянин, я – українець. І, безумовно, національно свідомий українець. І це не може не бути святом! Аякже інакше? Якщо ми прагнемо у європейський дім, якщо ми вважаємо себе європейським народом, то безумовно це свято повинне бути для кожного українця. І взагалі не просто українця, а громадянина України.
По-домашньому, інтимно, в якомусь колі близьких друзів, друзів молодості. При нинішній владі це... Я, наприклад, буду в 10.30. біля пам’ятника Тарасу Шевченку, де зберуться справжні національно свідомі опозиційні сили. І там буду. А потім подивимося. Якось у дружньому, близькому колі.
Після того, як прийшли до влади ці сили, які з дуже великою натяжкою можна вважати українськими, справді українськими, святкувати разом з ними неможливо. Це те ж саме, що святкувати разом з комуністами, прогресивними соціалістами. Те ж саме.
Впевненості у майбутньому, скажімо так. По-друге, національної свідомості, вірності своїм ідеалам. Безумовно, без цього неможливо жити. Добробуту.
Андрій: Загалом є, звичайно.
Петро: Я, власне, думаю, для нормальної людини кожен день має бути свято. І багато хто говорить, що День Незалежності – це не свято, що там не наша влада, не наша опозиція, не наші люди при владі. Я думаю, що взагалі є країна, за яку варто боротися. Є дата, яку варто святкувати. А все інше, воно змінне, і за нього варто боротися.
Я думаю, що так, як воно святкується, на жаль, я не можу інакше повпливати, це все відносно. Двадцята… З точки зору історії, вона крихітна досить. Так що, думаю, все нормально, що відбувається, то воно відповідає дійсності.
Андрій: Я думаю, що справді не варто нарікати, тому що світ загалом справедливий, і ми завжди отримуємо те, на що заслуговуємо.
З приводу святкування все ж вважаю, що кожна людина має прийняти свій внутрішній вибір, як це свято святкувати, і взагалі, що воно для неї означає.
Для мене особисто це свято є втіленням певних подій і певних прагнень, які сягають, звичайно, набагато далі, аніж якась там 20-літня історія. І, більше того, ця історія ще незавершена. І, мабуть, це свято саме тому і дає певні надії, принаймні воно має сигналізувати про певну перспективу по тому, що ще треба зробити.
Я думаю, що треба заспокоїтися, прийти у гармонію з собою, подумати, у чому причини є того, що ми спостерігаємо навколо, і що ми самі можемо для цього зробити, щоб змінити.
Петро: Варто побажати не тільки українцям, Україні, а й всім, хто живе на цій землі, щастя, щоб всі були сильні разом і кожен щасливий по своїх колективах, по своїх родинах.
Респондент: Перш за все свято повинне жити у серці кожної людини, якщо відчуває себе патріотом нашої держави. Він не їде закордон наприклад, на заробітки, а намагається реалізуватися тут. У цій країні піднятися з непростих ситуацій.
Респондентка: Свято! Наша Україна повинна бути вільною. Думаю, що повинні бути усі разом на нашій основній площі, гуртом з веселою піснею, словами радісними. Так хочеться миру, злагоди, суспільних думок на найкраще.
Респондентка: Не можу Вам відповісти. Не знаю, чи є він святом? З таким сьогоднішнім життям не можу сказати, що є святом. Стало важче жити, набагато важче. Може, для того, хто живе краще, тому й свято, а мені – ні. Я, чесно кажучи, не відчуваю цього свята.
Хотіла б побажати Україні, щоб в Україні запанувала справедливість, щоб люди заробляли гроші достойні, і щоб була стабільність в державі.
Респондентка: Я всім бажаю здоров’я, щоб всі добре працювали, чесно і жили щасливо!
Респондентка: Для нас це не свято, бо ми народилися в незалежній країні. Наші діди до цього боролися, і вони святкують, а для нас це не свято. Але я бажаю нашій Україні розквітати і бути більш достойною країною на європейському рівні!
Респондентка: Звичайно, що є, тому що ми – українці, ми хотіли б жити в незалежній державі, яка є приємною для проживання. Тобто, щоб було зручно жити. І українцям в першу чергу. І всім решта.
Респондент: З символікою нашою українською, з мовою українською.
Респондентка: І з нашими строями, і з нашими традиціями. І це найважливіше!
Респондентка: Толерантність однозначно.
Респондент: Бути українцем!
Респондентка: На мою думку, найактуальніше зараз – це українська мова, особливо у таких місцях, у східній Україні. Я вважаю, що потрібно цінувати нашу мову.
Респондентка: Я бажаю всім здоров’я українцям і натхнення, щоб жити в нашій державі, могти в ній жити далі...
Володимир Жинюк: Незалежність – це велике свято для всіх. Незалежності чекали дуже довго, тому воно й велике.
Анатолій Миколайович Соловйов (переклад): У державі, в якій ми зараз живемо, з радістю. Весело і радісно. Хоча, чесно кажучи, сумно останнім часом.
Побажати хочу, щоб були сильними і вірили у свої сили та не нарікати, що нам погано живеться, а робили життя кращим.
Ярослава-Орися Колотило: З Бухаресту, з Румунії. Щаслива бути сьогодні тут! Я сама приїхала на Всесвітній форум українців.
Що побажати? Щастя, добра, радості, добробуту, щоб ми завжди завітали з радістю в Україну, щоб нам було приємно, свобідно і щасливо для всіх. Хай Бог благословить український народ!
Томаш (Польща): Я зі свого боку хотів би побажати Україні, щоб розвивалася якомога швидше, і щоб усі українські міста стали так швидко красивими, як ваша столиця – Київ.
Кирило (переклад): Ми з Москви. Хочемо побажати Україні миру і процвітання!
Марія (переклад): Ми вперше у Києві. Прекрасне місто!
Кирило: Нам дуже сподобалося!
Марія: Бажаємо вам всього найкращого!
Респондентка: Я є делегатом п’ятого Всесвітнього форуму українців. Приїхала з міста Ташкент (Узбекистан). Я хочу привітати увесь український народ з 20-літтям незалежності України. Побажати щастя, світлого неба, благополуччя, всього того, чого українці бажають самі собі!
Ми, українці Узбекистану, завжди з українцями України!
Респондент: Так, безумовно є. Я дуже добре пам’ятаю, як це все було у 1991 році. І я впевнений, що це був вірний крок, і Україна повинна бути незалежною зараз.
Я вважаю, що це повинне бути в першу чергу якесь внутрішнє відчуття, ніж якісь ритуали. Те, що не буде параду, то це прикро, але не смертельно.
Я хочу побажати українцям мудрості!
Респондентка: Це державне свято. Я – громадянин держави Україна! Дай Боже, щоб цей день був поворотним моментом у розвитку нашої країни, не голосливого того Майдану, який зараз там відбувається, біля Печерського суду, а цієї духовної спадщини, яка відома у всьому світі. І щоб саме духовна спадщина взяла верх над політикою. Реальні справи конкретних, чесних, достойних людей, людей, які вміють і хочуть, розуміють, що можна будувати державу, можна вести бізнес по духовних законах, і тоді буде квітуча Україна. Бо Україна має великий потенціал і велике майбутнє. Велике! Я за це!
Я буду святкувати, допомагаючи друзям. Як на мене, менше слів, менше помпезності, а більше культури витоків, української справжньої культури, щоб багато було майстрів, ремесел, щоб люди побачили нашу дійсно культуру багато-багато… сторічну.
У тому році, здається, на Майдані були гончарі, були маєточки маленькі з курочками… Стільки дітлахів гралися! Щоб ми більше дали справжньої культури. Я за це! Щоб було багато пісень, не сьогоднішньої естради, бо вона – це не культура.
Справжньої свідомості і розуміння того, хто ми є насправді. Хто ми є? Ми – люди? Чи надовго ми тут, на Землі? І повернення до Бога, щоб розуміли, що є єдині закони, які дані всьому людству, що Бог хоче, щоб ми жили єдиною родиною, щоб це дійсно була єдина родина Україна. Квітуча, сильна, співоча. Щоб вона процвітала. Щоб потенціал, який є в нас, не розкочувався по різних країнах. Щоб ми дійсно були центром культури і свідомості.
Респондентка: Взагалі для мене свято Незалежності великого значення не має, тому що я прожила у такий час, коли ще був СРСР. Ті часи мені більш подобалися, ніж ці часи.
Ну, якщо незалежність є – хай буде незалежність. Може, життя зміниться на краще, я так думаю.
Я хотіла б побажати всього найкращого. Саме головне – це здоров’я, щоб були сили піднімати нашу країну на ноги. Ну, і взагалі, щоб змінилося на все краще.
Респондентка: Я вважаю, що свято Незалежності необхідне Україні. І святкувати це свято повинен кожен українець, в якого в серці Україна, який пишається своєю Батьківщиною.
А українцям хочу побажати волелюбства, прагнення до свободи, ну і, звичайно, в першу чергу бути гідними громадянами своєї Батьківщини!
Респондентка: Звичайно, День Незалежності – це свято! Може, найперше, одне з найперших. Святкувати по-народному. Головне, щоб в душі було свято. Святкувати треба. Це мріяли наші прапра… про незалежність. Хоча не зовсім ми незалежні, але хоч будемо так мріяти.
А побажати? Всім, собі процвітання, віри, любові, незалежності!
