Замковенко: моя справа – «дзвіночок» для суддів, які розглядатимуть апеляцію Тимошенко

Ірина Штогрін: Зараз юристи Юлії Тимошенко, яка отримала 7 років за вироком Печерського суду, готують апеляцію. Як сказав адвокат Юлії Тимошенко Сергій Власенко, вже підготували документи. 120 сторінок, він каже, є попередньо. «Ми їх переглядаємо». І як він заявив у п’ятницю, можливо, сьогодні вже ці документи будуть подані на розгляд апеляційним інстанціям.

Але у той час, поки адвокати Юлії Тимошенко готували документи на те, щоб справу було розглянуто ще в апеляційних інстанціях, як, власне, проводилося судове слідство, у той час ГПУ зробила кілька заяв. І СБУ зробила свій крок. Було порушено нову чи то стару справу проти Юлії Тимошенко. А також, як заявив Генпрокурор Пшонка, порушено кримінальну справу проти Миколи Замковенка.

«Будучи посадовцем, постійно здійснюючи функції судової влади, правосуддя, в період з 1996-го по 2001 рік скоїв службові злочини і злочини проти правосуддя, пов’язані з використанням службового становища».

Мова йде про те, що саме Микола Замковенко, коли був суддею Печерського суду, виніс рішення, за яким Юлію Тимошенко звільнили зі слідчого ізолятора.

Пане Замковенко, скажіть, будь ласка, з чим Ви взагалі пов’язуєте порушення цієї справи проти Вас?

Микола Замковенко: Я, по-перше, хотів би поправити Вас. Я чув прес-конференцію Генпрокурора України Пшонки. Я не чув таких слів.

– А це процитовано з сайту ГПУ.

Микола Замковенко: Я не читав цього. Але я почитав це, мені повідомили журналісти у четвер увечері, про те, що дійсно заява була прокуратури міста Києва – щодо мене нібито порушено кримінальну справу. А далі фабула розписана, за що мене притягують до кримінальної відповідальності.

То мушу сказати нашим слухачам про те, що в 2001 році в травні стосовно мене була порушена кримінальна справа за вказаними статтями, як зараз в анонсі сказано про це. Вона до цього часу триває.

З чим це пов’язано? Знаєте, я так думаю собі, народ України треба чимось відволікати від серйозних проблем. Спочатку це було відволікання – слухалася у суді кримінальна справа про обвинувачення Юлії Тимошенко, а коли вона закінчилася вже і вже немає, що показувати і розказувати, відволікати чим, то потрібно витягнути десь з мотлоху кримінальну справу, яка порушена стосовно мене.

Стосовно мене сьогодні не порушена жодна кримінальна справа на сьогоднішній день. Але це мова йде про ті старі кримінальні справи, які були порушені в 2001 році.

– Тобто, вона була поновлена?

Микола Замковенко: Ні, вона не була поновлена. Розслідування її тривало. Справу було направлено до суду в 2002 році. У 2004 році я був засуджений. У 2006 році скасований вирок Апеляційного суду Київської області щодо мене. Справа направлена знову на розгляд суду. Потім Апеляційний суд Київської області розглянув цю справу і направив цю справу на досудове слідство, оскільки я був обраний народним депутатом України. Хоча я заперечував проти цього. У 2007 році вона була закрита провадженням прокуратури за відсутності у моїх діях складу злочину та недоведеності складу злочину.

І потім якимось чином у 2008 році вона знову була поновлена, кримінальна справа. Про що я дізнався лише у 2009 році наприкінці. І з 2010 року справа розглядається у судах. Апеляційний суд Київської області знову розглядав цю справу і знову направив кримінальну справу про моє обвинувачення на досудове слідство. Постанова ця була скасована. І знову справа направлена в суд на визначення підсудності.

– Пане Стретович, чим Ви пояснюєте те, що зараз оголошують і оголошують, що якісь постанови скасовуються, постанови генпрокурорів того часу, якісь рішення суддів переглядаються? І сам Пшонка про це сказав, що вони будуть переглядатися, чи були вони законними.

Володимир Стретович: Вироком Печерського суду міста Києва після засудження Юлії Тимошенко увесь світ переконався у вибірковості нашого правосуддя. І я думаю, що події, які пов’язані з паном Замковенком, теж є у логічному зв’язку саме з тим, що відбулося.

Тому що виглядає дивною ситуація, що людині постановляють неправильні дії, що мають кримінальний характер 1996-2001 років, а повертаються до цієї справи знову через 10 років, через повітря знову повідомляючи, що є такий ще непокараний чоловік, який ходить на свободі.

Хоча у 2001 році, наскільки я пам’ятаю, у нас уже Кучма Президентом був, а в 2002 році став Янукович Прем’єр-міністром. Все можна було зробити, здійснити, але чомусь тоді це було не зроблено, а тепер «скелет у шафі» знайшли, пил струсили і показують його.

На моє переконання, це такий запобіжник, який Ви так точно вгадали, як дзвіночок для Апеляційного суду, а ще другий дзвіночок для наших громадян, що, дивіться, ми ось розбираємося з тими, хто зробив колись проти нас якусь там дію, що сьогодні виливається в ось такі факти. Це копирсання у брудній білизні і повернення назад ніяк не красить нашу правову систему.

Тому що не може людина, хто б не був: чи народний депутат, чи голова суду, я маю на увазі Миколу Івановича, – але 10 років бути у ситуації, коли він не знає своєї долі. Це не досконала система правосуддя. Вона не може так діяти. І є врешті-решт КПК, який чітко визначає параметри розслідування справи: ведення слідства, розгляду у суді і постановка виправдального вироку.

У даній ситуації, я думаю, що просто згадали про старе, повернулися до давно забутого і таким чином показали, що ось влада буде тривати. І я десь 20% дам тому, що сказав на початку Микола Іванович. В умовах такої кризи, кризи жанру, кризи нашої влади треба новий прецедент, якийсь новий факт, щоб люди цікавилися: а що ж воно там буде, а як же там, а ви чули, а ви не знаєте, того ж суддю… І пішло.

Це для тих бабусь на лавочках, які сидять перед будинками, це буде топ-новина, з якої будуть починатися наші новини, наче других повідомлень у нас у пресі не буде, на телебаченні.

– Скажіть, будь ласка, пане Замковенко, які Ваші прогнози? Суд буде?

Микола Замковенко: Стосовно мене?

– У Вашій справі.

Микола Замковенко: Безумовно. Суд же триває справа зараз у провадженні суду. Визначать підсудність, правильно чи не правильно. Але знову буде суд років 2 чи 3 йти. Мені зараз 61 рік, 62-ий. Десь до 75 років, може, й закінчиться це при нашому правосудді.

Але я хотів би також зазначити і погодитися з Володимиром Миколайовичем стосовно того, це не тільки дзвіночок для наших людей, а це і дзвіночок для тих суддів, які будуть слухати справу в Апеляційному суді щодо перегляду вироку про засудження Юлії Тимошенко. Скажуть: от ви постановите такий вирок – бачите, ми йому згадали через 10 років, що він її колись випустив з-під варти.

Хоча я не відчуваю за собою ніякої вини, тому що та постанова, яка історично була прийнята про скасування міри запобіжного заходу щодо Тимошенко, вона затверджена ВСУ. І це вже найвища інстанція в Україні підтвердила мою правоту.

Окрім того, хотів би зазначити, щоб наші слухачі це розуміли. Про те, що твориться, оті всі обшуки, які проводилися у мене в квартирі, у моєму службовому кабінеті, визнані незаконними Апеляційним судом Київської області. І постанова ця набрала чинності після того, як вона пройшла касаційну інстанцію у ВСУ.

Володимир Стретович: Документи, що вилучені під час цих дій, не можуть бути прийняті до уваги, як докази, апріорі.

Микола Замковенко: Це прямо в законі написано. І Володимир Миколайович правильно сказав, що є норми КПК, які прямо говорять. Очевидно, такі юристи, такі судді мене слухають– вони слухають, що з Банкової їм скажуть, що з Генпрокуратури.
Чому не повертається зараз нова влада до тих кримінальних справ, які були порушені раніше? Я б міг назвати багато таких людей. Боделан, який зараз приїхав. Спокійно закрили кримінальну справу. Великі збитки спричинив. Білоконь. Багато-багато інших…

Володимир Стретович: Бакай.

Микола Замковенко: Бакай, Щербань. Багато-багато інших. Але знайшли мене. Жодним чином я державі не спричинив ні на йоту, ні на копійку ніяких збитків. Володимир Миколайович може підтвердити, що суддя ніколи не відповідає за постановлення вироку. Його не можуть судити. Якщо тільки не буде доведено, що це було навмисно або за якусь вигоду зроблено.

Володимир Стретович: Завідомо неправосудне.

Микола Замковенко: Так. Мене ж обвинувачують у цьому чомусь.

– А якщо вони кажуть Вам, що от Вас взяли у Верховну Раду як депутата, тому що Ви відпустили Юлію Володимирівну Тимошенко? Чи може бути це взагалі аргументом у нашій правовій системі?

Микола Замковенко: Я розумію, що Вис кажете. Це є таке модне слово «політичне корупція». Але давайте подивимося. 2002 рік, коли йшли вибори до Верховної Ради України, я також балотувався до Верховної Ради України. Але по мажоритарному крузі. І не виступав, не при підтримці партії «Батьківщини».

Те, що мене взяли до списків БЮТ у 2006 році? Розумієте, якби мене взяли 12-им або 10-им, то це зрозуміло. А я пішов у список 129-им. І якраз на межі пройшов у Верховну Раду. Це ніяким чином не стосується того, що якби це подяка мені за те. Пройшло скільки років після всього того.

– Пане Стретович, критики України, української влади, скажімо, з боку ЄС розглядають процес над Юлією Тимошенко як політичний. І вбачають ці ознаки. Чи готові Ви зараз спробувати довести, що справді те, що відбувається,– «справа Замковенка», те, що прокурор каже, що переглядатимуться постанови генпрокурорів і рішення судів того часу, коли розглядалася справа ЄЕСУ, може бути тиском на судову систему і на апеляційний процес? Чи можна це аргументовано довести?

Володимир Стретович: Можна. Тому що якби повернення до минувшини були відносно усіх посадовців, про що ми тут говорили, тоді б сумнівів у цьому не виникало б. Прийшла нова влада, прийшов новий Генпрокурор – робили помилки, а тепер ми почистимо ці авгієві стайні для того, щоб очистити наше правосуддя.

Але ж воно носить вибірковий характер. Чомусь згадують Замковенка, чомусь згадають завтра іншого. Але чомусь забувають про те, що до того були ще справи по Сєверодонецькому з’їзду, який прагнув автономії, який є державним злочином, замахом проти конституційного порядку був і так далі. Про це сьогодні ніхто не говорить.

Я знову ж хочу сказати, що в ситуації з Миколою Івановичем є питання конфлікту інтересів 2002 року. Але я хочу репліку сказати Вам про те, що кожна політична сила намагається залучити у свої ряди кваліфікованих правознавців для того, щоб вони могли допомагати вирішити їм питання. І те, що включено у список, то тут немає ніякої крамоли. Якщо інше не доведено, якщо іншого не доказано. А все інше – від лукавого.

В даній ситуації скажу тільки, як правник. У ситуації з Юлією Володимирівною – вона засуджена за завдання шкоди, інтересів, перевищення влади, службових повноважень, але, по-перше, ніде підпису її немає, як це було доведено судом, по-друге, це зазначено у вироку, підписаним відомим суддею: вона заради формування політичного іміджу… Вибачте, але кожен політик повинен дбати про політичний імідж!

Але як сказав Генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд, що в демократії міркування про політичні рішення мають бути залишені парламенту і виборам. А не судам!

І от за те, що Юлія Володимирівна під тиском… Пам’ятаєте 2009 рік? Труби немає, газу немає, ми вимушені у реверсному напрямку із родовищ з Карпат закачувати газ на схід України. Приїхав Єврокомісар з питань безпеки, латвієць за національністю, і вони два дні обговорюють з Юлею, як вийти з цієї ситуації.

І саме головне, що мене бентежить, як правника: але в договорі є дві сторони, коли один продавець каже, що ціна буде тільки такою, то якби покупець не стрибав, він сам же диктує. І у цьому моменті російська сторона погодилася приїхати у Печерський суд і дати свідчення, як було насправді. Але прокуратура відхилила.

І ось у цьому відхиленні, незалученні другої сторони, «стирчать вушка» політичної розправи. Ну, чому 7 років? Чому максимум? Чому, як я передбачав напередодні, не можна було зробити у 4 роки з умовним достроковим звільненням і так далі, щоб вона вийшла на свободу і сьогодні не холодилася у Лук’янівському СІЗО? Це означає, що 7 років плюс 3, то сумарно 10. Ось на цей період повинна закінчитися епоха тих, хто прийшов до влади, а потім вже, вибачте, Юлія Володимирівна досягне пенсійного віку.

Микола Замковенко: Я хотів би ще сказати, що це нам нагадує справу Ходорковського, яка в Росії була. Спочатку 7, потім 11 кримінальних справ, знову якісь порушені, ще 10 – і так до нескінченості. А де ж раніше були?

– У нас є слухач.

Слухач: Дивує дещо, чому всі озвучують думку про те, що справа проти пана Замковенка являється попередженням для Апеляційного суду. Ніяких не може бути попереджень, тому що вирок виніс не суд, і не вправі Апеляційний суд відмінити вирок, тому що все вирішують пани з Банкової. Тому ніхто нікому ніяких фіналів не дає. Всі «кишенькові» зараз.

І ще. Дивує ще, чому ніхто не скаже про те, що на відміну від багатьох солідних дядечків, які повтікали за кордон з приходом до влади Віктора Ющенка, мала можливість це зробити Юлія Тимошенко, але цього не зробила. Дуже багато людей її за це поважають – не злякалася, не втекла.

Пане Замковенко, Ви як людина, яка дуже багато пропрацювала у судовій владі, скажіть, будь ласка, на Вашу думку, за часів Кучми, Ющенка і нинішніх часів, от три етапи, коли був більш-менш незалежний суд?

Володимир Стретович: За радянських часів…

– Такий гомеричний сміх у нашій студії.

Микола Замковенко: За радянських часів – я теж таке подумав, хотів сказати зразу.

Але хотів би сказати, що при всіх режимах влади були порядні і чесні судді. Завжди, як кажуть, хай дарують мені мої колеги за таке порівняння, свиня знайде болото. Траплялися у цій судовій царині люди, які при будь-яких режимах проявляли себе і хотіли за своєю кар’єрою десь погнатися.

За часів Кучми трошки більше було порядку, зараз взагалі у зв’язку з ухваленням нового закону «Про судоустрій та статус суддів» у 2010 році, тут взагалі розібратися дуже тяжко. Людина, я вважаю, не захищена стала.

– Скажіть, будь ласка, був у судді Кірєєва, на Вашу думку, шанс розглянути справу по-іншому?

Я не кажу про вирок. Ви тут казали про те, як сам же вирок звучить, якщо його прочитати і проаналізувати. Чи могла ця молода людина з таким невеликим досвідом таку складну справу розглянути професійно?

Микола Замковенко: Я б Вам сказав, що це не складна справа абсолютно. Яка вона може бути складна?

– Не складна? Чому?

Микола Замковенко: Яка вона може бути складна? Що там, доказова база складна? Ні, абсолютно не складна. Там просто потрібно вникнути у цю кримінальну справу, в матеріали.

Ну, я ознайомився з вироком. Ну, що де написано. Є стаття 365 частина 3. Треба подивитися, що там. Є реальна шкода? Де там вказано, що там реальна шкода є? Десь обходиться, обговорюються ці питання. Там не складна справа.

А якщо Ви будете говорити про те, що суддя, який бере на себе таку функцію правника і «вершителя долі людей», йому треба давати якісь інші справи, то, вибачте, будь ласка, для чого він тоді йде суддею? Якщо він не відчуває сміливості у цьому, якщо він не відчуває свій професіоналізм, то у нас є багато фермерських господарство – хай іде і пасе там телята, а не йде у суд. Ще й у Печерський суд! Це зовсім інший суд. Розумієте? Чому це суд такий стратегічний? Тому що тут всі розглядаються справи, бо тут усі відомства центральні.

Володимир Стретович: «Придворні».

Микола Замковенко: Так, і «придворні», можна казати. Тому треба було дивитися.

І суддя, який взяв цю справу, міг би уникнути, коли побачив, що там щось не так. Захворів би або ще щось. Але якщо суддя сам дав себе затягнути у політичний процес, дав можливість, щоб на ньому каталися… Ви бачили, як він проголошував вирок? Ви бачили, як він судові засідання? З нього градом піт летів. Про що це говорить? Що суддя був не готовий до цього. І судовий вердикт, який був ним написаний, викликає дуже багато заперечень.

Володимир Стретович: Тільки в доповнення одну ремарочку.

Що в загальній частині Кримінального кодексу є поняття «обставини, що пом’якшують вину», і «обставини, що обтяжують». У вироку можна ж було показувати, які обставини пом’якшують вину, навіть якщо б Прем’єр-міністр, за його логікою, кримінального звинувачення, порушила певні умови ст. 365 Кримінального кодексу.

Але те, що я казав на початку…

– Відкрив вентиль газовий…

Володимир Стретович: Ми не будемо цього говорити. Просто Путіна або «Газпром» треба було б допитати у київському суді, щоб вони приїхали. І тоді прояснилося б багато чого.

Микола Замковенко: І дати правову оцінку не тільки Юлії Володимирівні Тимошенко. Я про це заявляв неодноразово. Тоді і Європа, і вся спільнота, і громадяни відвернулися б від політичного процесу. Дати правову оцінку і Президенту України, і голові НАК «Нафтогаз України», і заступнику першому, і всім особам, які брали участь у цьому.

– Панове, у цій ситуації, коли Генпрокуратура заявила, що будуть переглядатися рішення судів, будуть переглядатися, відмінятися постанови, все, що стосувалося справи ЄЕСУ і інших справ, які стосуються Тимошенко, якщо ви в такому настрої все це обговорюєте, які є можливості у цій країні зараз, які є можливості в рамках нашого законодавства захищатися Юлії Тимошенко, панові Замковенку, іншим людям, чиї прізвища ще будуть названі?

Микола Замковенко: Та я сказав би, що ніяких можливостей немає. Тому що у нас тільки продекларовано у Конституції, якщо не помиляюся, ст. 3, що Україна є правовою державою. А насправді цього нічого немає.

Ну, чого варта така заява, що будуть переглядатися всі рішення судові? На якій підставі?

Володимир Стретович: Хто дає право?!

Микола Замковенко: Так, хто дає право? Є рішення ВСУ стосовно Тимошенко. Поставлена крапка. Яким чином можна переглянути це рішення? Якщо є така заява, то це люди, або не компетентні, або взагалі не знають закону. Тому в Україні, я б сказав, «проізвол», самий явний «проізвол»!

Володимир Стретович: Я словами Шевченка. Можна?

«Добра не жди,
Не жди сподіваної волі —
Вона заснула…»
ЇЇ новий цар наш приспав.
«А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить,
Та добре вигострить сокиру,
Та й заходиться вже будить…».

Це ж Шевченко. Це не я. І воно сьогодні звучить дуже-дуже актуально.

– Віктор Андрійович Ющенко теж часто цитує Шевченка. І ви ж знаєте, його теза, що поки народ не вирішить, то ситуація буде такою.

Микола Замковенко: Він би поступав так, як Шевченко, а не цитував би його.

– Якщо буде суд, а Ви кажете, що буде, Ви знаєте, як вибудовувати свою систему захисту?

Микола Замковенко: Особисто по мені?

– Так.

Микола Замковенко: Ну, безумовно, я її вже давно вибудував.

Володимир Стретович: А в нас презумпція невинуватості. Знаєте, хай доказують, що він винен. Він може сидіти і мовчати, посміхатися, і жодного слова у процесі не промовити, жодного документа не писати.

– Ця сама презумпція у нас так само не діє, як і все інше.

Микола Замковенко: А я так і почав. Я на попередньому досудовому слідстві відмовився від дачі показів і побачив, що таке. А в суді, коли я встав і виступив, у кінці вже мені дали слово, то суддя переконався, що справу треба направити на досудове слідство, тому що багато деяких обставин було не з’ясовано.

А суддя Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ (десь хтось її там проконсультував, ще один суддя ВСУ теж проконсультував) скасувала. Каже, що суд дав якусь оцінку. Ніякої оцінки він не давав!

Мені прикро, що та суддя, яка колись працювала у Печерському суді, яка мала проблеми, коли її на безстрокове обрання було, то я підняв руку і першим її захистив. Але за добро завжди платять злом. Я сподіваюся, що люди розберуться у цьому.

– А я сподіваюся все-таки, що в цій країні все-таки молоді вирішуватимуть, як їм жити. А для цього право є головною основою.