Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 10:03

Тамара Трацевич

(Рубрика «Точка зору»)

Коли буде підписана угода про асоціацію,
все почнеться: процес зміститься з міжнародного аспекту на внутрішнє реформування України.
Угода про асоціацію – це легітимізація незалежного контролю в образі ЄС
Давід Стулік,
координатор програми преси та інформації
Представництва Євросоюзу в Україні
Гучно заявлені в Україні реформи не йдуть, і це видно неозброєним оком. Як і те, що, незважаючи на гучні заяви про європейський вибір, все робиться, аби угода про асоціацію, яку планувалось підписати на листопадовому саміті у Вільнюсі, підписана не була. Бо незалежний контролер в образі ЄС, якого мала б легітимізувати ця угода, нашій державі не потрібен. Як не потрібен Європейський союз із його принципами, один з яких, засадничий, – «Людина як суспільне створіння має відповідати за себе і бути готовою до спільних дій у суспільстві». Принцип, за яким сусідня Польща розбудувала свою державу як субсидіарну – коли втручання держави повинне мати характер «допомоги задля САМОдопомоги», при тому ДЕРЖАВИ МАЄ БУТИ ТАК МАЛО, НАСКІЛЬКИ ЦЕ МОЖЛИВО, І ТАК БАГАТО, НАСКІЛЬКИ ЦЕ НЕОБХІДНО. Принцип, застосування якого на практиці зміцнює активність, відповідальність громадян та надає їм свободу дій.

І це саме ті принципи, які для влади України є неприйнятними, і це теж видно неозброєним оком, бо саме такий громадянин державі, яка рухається дорогою авторитаризму, і не потрібен. Інакше замість пропаганди ідеології «сильної руки», патерналізму, споживацтва, якої позбавитись дуже важко, якщо не неможливо, і вдень і вночі демонстрували б успіхи сусідньої Польщі. Бо не побачити успіху політики сусідньої держави може тільки сліпий. Або той, хто не хоче, щоб український люд, 87% з якого не виїжджали за межі не тільки країни, а навіть свого району, знав про польські реформи, про систему самоврядування, про життя і пересічних і непересічних громадян Польщі, про їхніх політиків, державників, про якість і рівень життя, які насправді вражають. Не бачимо на центральних телеканалах, які належать представникам тієї ж держави, і телепрограм про кроки ЄС назустріч Україні, зокрема, «Східне партнерство», ініційоване тією ж Польщею разом зі Швецією, мета якого – допомогти наблизити життя українців до європейських стандартів.

При тому останні роки імітується діяльність, яка мала б свідчити про бажання підписати угоду про асоціацію, що мала бути підписана ще позаторік, але все відкладається і відкладається – ухвалюються закони, випускаються путівники, складаються дорожні мапи, програми, які вартують не більше, ніж папір, на якому пишуться, бо підписане відкладається у шухляду і не виконується. А в цих законах, програмах, мапах закладено реформи, на які ми всі так очікуємо, це те домашнє завдання, яке ми мали б виконати, щоб перейти до наступного етапу. Як це робить, наприклад, Молдова, теж учасник програми «Східне партнерство», яка вже впритул наблизилась до підписання і безвізового режиму, і угоди про асоціацію.

Провокація

Вагомим аргументом за небажання отримати такого контролера після підписання угоди можна вважати і приховані багатоходівки, спрямовані на пониження активності Польщі, нашого найбільшого адвоката, яка лобіюватиме інтереси України перед членами ЄС, які після підписання цього документа мають ратифікувати його у своїх парламентах. І робиться це в найбрутальніший спосіб, зачепивши найболючіше – пошук історичної правди, що, за соціологічними дослідженнями, для поляків є на першому місці. Хіба не тому саме зараз, коли прихильність поляків до українців нарешті складає 30%, на відміну від 3% у 90-х, почали особливо гучно відзначати волинські криваві події 70-річної давнини, що не робилось раніше?

І цю провокацію бачимо теж неозброєним оком.

Так, минулого року, коли був черговий останній термін підписання угоди про асоціацію, певні політичні сили у Польщі, які, як скрізь, є неоднорідними (не секрет, що політики з різних країн, які мають однакові політичні погляди, іноді домовляються щодо підтримки дій, спрямованих, зокрема, і на дискредитацію своїх політичних опонентів), чомусь саме напередодні підписання з Україною угоди про асоціацію особливо гучно намагались широко відзначати криваву Волинську трагедію 69-річної давності… Проте минулого року в Польщі не знайшлося достатньо підтримки. Та й не особливо багато зусиль зацікавленими в непідписанні угоди про асоціацію було до того докладено, бо було зрозуміло, що вона й без каталізатору підписана не буде. А от цього року – термін вже насправді останній в найближчому майбутньому. І таким «доречним» виявляється винесене за ініціативою партії української влади (!) на польський Сейм питання про «геноцид поляків» під час Волинської трагедії 70-річної давності… І хоча цей проект було відхилено, однак такі бажані хвилі розголосу пішли.

Цього літа збурене українське суспільство, забувши про те, що економічний розвиток України йде з мінусом, на відміну від інших країн, які вже давно від кризи оговтались, тільки й говорить, що про події, фігурантами яких були два народи – польський і український – і дві збройні сили – польська Армія крайова і Українська повстанська армія. Під час цього протистояння, кимось розпаленої ворожнечі, загинуло багато люду, як з одного, так і з іншого боку. Безперечно, забувати про це не можна, щоб не було повторення. Безперечним є і те, що збереження пам’яті – справа суспільства. Однак громадськість не має піддаватись на політичні провокації, які користь суспільству приносять рідко.

Наразі ж, на жаль, польська громадськість, для якої історична правда має велике значення і яка не знає, не дбає і не має дбати про наші проблеми, здається, не усвідомлює, що її пам’яттю намагаються маніпулювати несумлінні політики, які в своїх інтересах не нехтують навіть розпалюванням ворожнечі між сусідніми народами, які мають кількасотлітню спільну, різну, непросту історію.

Що криваву трагедію, в якій не може бути правих, бо є втрачені людські життя, треба пам’ятати, але не можна віддавати на поталу цинічним політикам. І поруч із пам’яттю про трагедію пам’ятником загиблим має стати не кимось (?) оплачена коштовна «реконструкція» кривавих подій, після якої глядачі роз’їхались зі штучно збуреними вогниками помсти, а взаємопрощення і примирення, пошук спільного, позитивного, життєдайного та оприлюднення фактів порозуміння і дружби, яких маємо немало.

Не піддатися на провокацію, спрямовану саме на відволікання українців від доленосної угоди, спрямованої на розв’язання наших проблем – своєрідна данина пам’яті загиблих.

Українці бій за незалежного контролера в образі ЄС зі своєю державою цього разу, вірогідно, програли. І залишається лише сподіватись, що у «Плані Б», який, вже не розраховуючи, що Україна виконає хоча би частину взятих на себе ключових зобов’язань, ЄС до Вільнюського саміту підготував, європерспектива для України залишиться.

Тамара Трацевич – член Національної спілки журналістів України,
голова Ради Центру прав людини «Древо життя»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG