Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 16:40

Краще було б, якби Обама не йшов на посаду президента США – Джоан Баез


Джоан Баез

Джоан Баез

Джоан Баез – американська співачка, авторка пісень у стилі фолк. У її творчості звучить протест і критика політичної та соціальної несправедливості. Невипадково записи пісень Джоан Баез потайки провозили до Радянського Союзу. Вона (разом із такими постатями сучасності, як лідер опозиції М’янми Аун Сан Су Чжи, духовний лідер Тибету далай-лама та екс-президент ПАР Фредерік Віллем де Клерк, який скасував расову дискримінацію у своїй країні) була серед почесних гостей цьогорічного 17-го «Форуму 2000» у Празі, що закінчився минулого тижня. Ця щорічна конференція продовжує справу Вацлава Гавела, обстоюючи демократичні цінності, привертаючи увагу до проблем із правами людини. Кореспонденти Радіо Свобода Ханнаг Кавіані та Саломе Асатіані мали змогу поспілкуватися з Джоан Баез за лаштунками форуму.

– Нещодавно світ відзначив 50-у річницю славнозвісної промови Мартіна Лютера Кінга «Я маю мрію» та «Маршу на Вашингтон». Ви брали безпосередню участь у тих історичних подіях, виступаючи зі своїми піснями. Як сьогодні Ви оцінюєте правозахисний рух? Чи досягає він тих цілей, котрих мав би досягнути, чи попереду й далі – довгий шлях?

– Я гадаю, що й так, і так, тобто попереду ще є довгий шлях, який потрібно пройти. І це стосується кожного і скрізь, адже загалом світ прямує до пекла, вам це відомо? Важко пригадати чи навіть важко помислити, що колись афроамериканці не могли піти до того самого публічного туалету з білими чи не могли зайти через передні двері до ресторану або готелю повсюди в південних штатах Америки, і не лише на півдні країни. Отож, початкові колосальні зміни вже дещо призабуті. Хоча за цей час відбулися цікаві речі. Ми маємо президента-афроамериканця. І я спостерігаю, що людей, які не раділи нашим перемогам у справі захисту громадянських прав, це розлючує. Але до них ніхто не дослухався. Настав наш час. І сьогодні вони об’єдналися в рух розгніваних людей, під назвою «Чайна партія». Відтоді багато чого сталося. Але насамперед варто визнати, що від початку правозахисного руху ми досягнули величезних змін. У той самий час існують гетто. Є діти, які не можуть дістатися вулицею до школи, бо там стріляють один в одного. І це все дуже серйозна проблема. Отож, расизм все ще має силу. Це не єдина, але велика проблема.

– Тобто, попереду ще довгий шлях?..

Моє особисте гасло – «Малі перемоги та великі поразки»
– Важко знайти щось таке важливе, задля вирішення чого не варто було б ще пройти довгий шлях. Моє особисте гасло: «Малі перемоги й великі поразки». Якщо ви визнаєте свої великі поразки, то після цього кожна ваша маленька перемога буде справді важливою. Ви будете бачити значимість цих малих перемог замість того, щоб вписувати їх у більшу картину подій, яка є надто масштабною і заплутаною, часом надто жахливою. Молоді люди говорять, що їх хвилює, приміром, доля ромських дітей чи щось інше. Є багато таких молодих людей. Але сьогодні ми не почуваємося, як у 1960-х, тому що ми більше не єдині, як це було у той час. Але є діти, які роблять щось хороше у різних частинах цього світу. Що значить почуття єднання? Вперше після довгої перерви від початку 1970-х я відчула це, коли прийшов до влади Барак Обама. Як на мене, краще б він не йшов на посаду президента, а очолив новий рух. Це дало б йому владу, але він би не змушений був іти на компроміси зі власною душею, як це відбувається в Овальному кабінеті.


– Чи бачите Ви якийсь зв’язок між політичним рухом 1960-х та нинішнім рухом Occupy (захопи!) з його антикорпоративним духом?

Я дуже сильно відчувала, коли почався рух Occupy, що можна було справді зробити щось разом
– Я дуже сильно відчувала, коли почався рух Occupy, що можна було справді зробити щось разом. Хоча він функціонує далі у різних частинах США та світу, але це така велика праця й такі неоднозначні ставки... І при цьому вони заперечують потребу в лідерстві, як я розумію, а уряд закидає в лави руху своїх агентів. США витратили чимало грошей на те, щоб пара проплачених агентів просочилась у кожну малу групу активістів. Я це бачила на власні очі в 1960-х роках. Ми намагалися вирахувати, хто був проплачений владою. І таких було багато. Однак і рухові Occupy це взагалі не допомогло.

– Як, на Ваш погляд, взаємопов’язані мистецтво і громадянська активність? Чи мають люди мистецтва порушувати соціальні й політичні проблеми?

Я могла говорити тоді, коли багато людей такої змоги не мали. І це те, що збагатило моє життя
– Можу послатися лише на власний досвід: це почуття єднання з народом, зі в’язнями, з людьми на війні. Я могла говорити тоді, коли багато людей такої змоги не мали. І це те, що збагатило моє життя. Першим даром для мене став мій голос. Я можу висловитися на будь-яку тему, послуговуючись своїм голосом. Мене збагатило моє рішення використовувати цей голос задля того, щоб розповідати про те, про що я вважала за потрібне. Так я отримала найбільше задоволення у своєму житті й справжнє багатство. Здається, Аун Сан Су Чжи, виступаючи на форумі, вжила схоже слово. Але це не значить, що тут ідеться про жертовність. Люди дивляться на вас і кажуть: «Ви так багато чим у житті жертвували». Я нічим не жертвувала. Якби я взялася за щось, що вимагало б від мене перевершити саму себе, тоді б це була «жертовність» з мого боку. Це все, що я можу вам відповісти. Бо ти не можеш наказати комусь: «Знаєте, ви мусите бути соціально свідомі».

Матеріал підготували Hannah Kaviani, Salome Asatiani, Жанна Безп’ятчук

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG