Юрій Костюченко
(Рубрика «Точка зору»)
На відміну від експертного, суспільного консенсусу в питаннях кліматичних змін поки що не існує. Отже не може бути і політичної волі для ухвалення дієвих управлінських рішень у галузі безпеки. Очевидно, що й питання «кліматичних загроз» вимагає обговорення.
Питання, власне, полягає в тому, що люди не хочуть платити «податок на вуглець», який сприймається як невиправданий і несправедливий податок на розвиток. Необґрунтованість пропонованих економічних заходів примушує людей скептично ставитися до екологічних проблем. Але на жаль, глобальні зміни існують і несуть загрозу виживанню, а тому нехтування ними веде лише до ескалації небезпеки.
Глобальні зміни vs регіональні загрози
Існуюче пояснення причин глобального потепління зростанням антропогенних викидів парникових газів – не є всебічним. Кліматичні зміни є багатопричинним явищем, що залежить від синергетичної взаємодії рушійних сил та змінних умов. Вони не можуть наразі бути задовільно пояснені жодною окремою причиною: природною варіабельністю земного клімату, геологічними та геофізичними факторами, змінами у сонячній активності, викидами парникових газів тощо. Але при цьому важливі зворотні зв’язки в глобальній кліматичній системі не є зараз дослідженими достатньо. Тому в останні роки більшість вчених віддають перевагу терміну «глобальні зміни».
Основні тенденції глобальних кліматичних змін, їхні глобальні наслідки й, відповідно, загальні загрози було визначено у відомих доповідях Світового банку та Міжурядової групи з вивчення змін клімату. Однак, спостереження останніх років, ретельний аналіз наявних даних, зокрема супутникових, ставлять питання про недостатність глобальних моделей для прогнозування ризиків та управління безпекою на національному рівні, для вивчення регіональних загроз.
Кожна країна вирішує сама, чи є актуальними для неї питання глобальних змін та «кліматичних ризиків». Наразі майже всі країни так чи інакше долучилися до «кліматичних дискусій», і ми також не залишилися осторонь: Національна академія наук України з початку 2000-х проводить відповідні роботи з оцінки кліматичних, екологічних змін, оцінок відповідних ризиків та загроз.
«Кліматичні ризики» та національна безпека
Ми знаємо, що нам загрожує і до чого слід готуватися. Винесення цих питань на широку суспільну дискусію має сприяти мобілізації політичних еліт і, зрештою, ухваленню відповідних рішень в галузі національної безпеки. Ми можемо сформулювати перелік найбільших загроз.
Найбільшою проблемою є ескалація надзвичайних ситуацій, пов’язана із кліматичними змінами. Незважаючи на повільний характер «середніх» змін, критично і суттєво змінюються екстремальні (максимальні і мінімальні) показники, і саме вони, як правило, відповідальні за генезис надзвичайних ситуацій.
Абсолютно очевидно, що підвищується ризик як осінніх, так і весняних паводків і підтоплень за рахунок збільшення кількості і зміни структури опадів.
Підвищуються ризики ландшафтних пожеж. Ризики пожеж за наступні 15-20 років зростуть у 2 рази.
Надзвичайно актуальними є проблеми змін і деградації екосистем і ґрунтів, тобто відновлювальної здатності природних систем і відтворювання ресурсів. Нераціональне землекористування в умовах кліматичних змін, ігнорування довготривалих змін та концентрація на швидкому прибутку призводять до виснаження ресурсів: втрат родючості, опустелювання, ерозії тощо. Можна сказати, що ми стоїмо перед реальною загрозою через 15-20 років втрати 25% продуктивності ґрунтів.
Важливою загрозою є проблеми деградації водних ресурсів, пов’язані із змінами водного режиму, виснаженням, забрудненням через надлишкове навантаження. Україна – вододефіцитна держава вже протягом більш як 40 років. І проблеми наявності і доступності водних ресурсів будуть і надалі зростати. Некоординовані, ситуативні стратегії водокористування, кон’юнктурні рішення в галузі управління водними ресурсами можуть поставити під загрозу не лише господарство, а і життя населення в цілих регіонах. За інтегральними підрахунками, протягом найближчих 15-20 років, кількість доступних водних ресурсів в нашій країні може зменшитися втричі.
Надважливою для виживання проблемою є проблема втрат біологічної і економічної продуктивності, втрат врожайності. Зміни температури і кількості опадів разом із виснаженням ґрунтів і ескалацією екстремальних погодних явищ призведуть до критичної ситуації з сільськогосподарською продуктивністю в окремих регіонах. Можна прогнозувати, що за 10-15 років вірогідність посух в центральних і південних регіонах України підвищиться в 6 разів. А значить щорічно ми втрачатимемо більше половини урожаю, що може призвести до повної деградації сільського господарства за наступні 7-8 років.
Крім того, на думку більшості експертів вкрай актуальними є проблеми ескалації біологічної загрози і впливів на здоров’я населення, пов’язані із кліматичними і екологічними змінами.
Окремо також слід розглянути проблеми впливу кліматичних змін на інфраструктуру та підвищення ступеню зносу і, відповідно, ескалації техногенних аварій. Ця є особливо актуальним для нас в контексті загальної деградації системи управління техногенною безпекою і збільшення як кількості аварій, так і числа жертв.
Зазначу, що наші результати є більшою мірою науковими і не ґрунтуються на політичному і громадському консенсусі, а тому їх важко застосувати як базу для ухвалення управлінських рішень в галузі безпеки.
Безпека як консенсус
При аналізі питань безпеки слід пам’ятати, що безпека – це комплексна проблема, яка складається з кількох взаємопов’язаних компонент. Слід пам’ятати, що стале управління безпекою – це складна комплексна задача, яка потребує консолідованих зусиль спільнот, влади і бізнесу на всіх рівнях – від місцевого до державного. Наразі ми можемо запропонувати наукове підґрунтя для ухвалення сталих управлінських рішень в галузі комплексної безпеки, але чи вистачить політичної волі його ухвалити, залежить від громадського запиту і суспільного консенсусу.
Безпеки ми можемо досягти лише і виключно за умови спільного розуміння нового типу загроз. Кожен має відчути свою особисту відповідальність і зрозуміти свій особистий внесок у підвищення рівня нашої спільної безпеки.
Юрій Костюченко – експерт з безпекових питань, провідний науковий співробітник Наукового центру аерокосмічних досліджень Землі, доцент кафедри геоморфології і землезнавства географічного факультету КНУ імені Шевченка
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
