Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 07:58
Київ – Чи достатньо критичною є українська критика? Фахівці вважають: українські культурні оглядачі часто оцінюють той чи інший мистецький продукт, незважаючи на світовий контекст. Окрім цього, за останні п’ять років в Україні практично зникла критична преса, так само, як і попит на мистецьку критику в суспільно-політичних виданнях. Хоча серед аудиторії – перш за все, молоді – є інтерес до культурної тематики, стверджують також експерти. Тож згодом критичних платформ стане більше – але в інтернеті, прогнозують вони. Відкритим, однак, лишається питання фінансування таких майданчиків.

Українські літературні критики часто намагаються знайти хороший роман там, де його немає, переконана головний редактор порталу про сучасну літературу «Літакцент» Ірина Троскот. Інакше кажучи, оцінюють книгу з огляду лише на український літературний процес.

У нас немає доброї прози. Тобто, вона є, але представлена кількома іменами і в загальному потоці досить слабка
«Це не дуже правильний підхід. Планку треба ставити високу. Якщо у нас немає доброї прози, то значить, у нас немає доброї прози. Тобто, вона є, але представлена кількома іменами і в загальному потоці досить слабка. Про це потрібно говорити прямо і чесно», – вважає редактор.

Разом з тим Ірина Троскот переконана, що критика має свій вплив, а отже, потреба у ній є. «Навіть у наших реаліях вона важить. Скажімо, роман Юрія Винничука «Танго смерті» нашумів саме після рецензії Андрія Дрозди на «Літакценті», – каже вона.

«Вдалі роботи можуть геть відрізнятись від нашого уявлення про хороше кіно»

В українській кінокритиці – схожа ситуація. Як стверджує публіцист Дмитро Десятерик, попри гучні заяви про відродження українського кінематографу, хороших стрічок у країні поки що мало, не кажучи вже про те, що у прокат з них потрапляють одиниці. Тим часом досягнення українських прем’єр часто бувають сильно перебільшені. Наприклад, 2 мільйони гривень, які зібрав фільм «Той, хто пройшов крізь вогонь», вважали справжнім успіхом. Однак стрічка, яку позиціонували як прокатне кіно, не окупилася навіть на чверть – її бюджет становив 16 мільйонів гривень.

Таким чином глядачам важко судити про якість українського кіно. І без належної критики хороші фільми, що подекуди з’являються в Україні, можуть залишитися поза увагою.

Вдалі роботи можуть геть відрізнятись від нашого уявлення про хороше кіно. І це буде виклик для нас усіх
«Зараз у нас окреслилася група режисерів середнього і молодого віку, які знімають дуже активно. На 90 відсотків – це, чесно кажучи, невдалі спроби, але 10 відсотків є цілком гідних. Я сподіваюсь, що процес буде налагоджуватись і вдалих робіт буде більше. Але справа у тому, що ці вдалі роботи можуть геть відрізнятись від нашого уявлення про хороше кіно. І це буде виклик для нас усіх. Власне, для кінематографістів старшого віку – це вже виклик, доволі серйозний і навіть скандальний», – зазначає Дмитро Десятерик.

Культура опинилася в аутсайдерах

Мистецька критика в Україні цілком гармонійно відповідає стану речей в культурі, вважає випусковий редактор онлайн-видання про сучасну культуру «Коридор» Віра Балдинюк. Однак чекати, доки ситуація в українській культурі поліпшиться, оглядачі теж не можуть, каже вона.

Одна із найголовніших проблем культурної критики сьогодні – це відсутність спеціалізованих видань. Той же Дмитро Десятерик більшість аналітичних текстів публікує у московському журналі «Искусство кино». Такі журнали, як «Книжник-review» або «Кіноколо» зникли після економічної кризи. Тоді ж із галузі пішло багато авторів, а потреба у культурній тематиці взагалі знизилась. І сьогодні критикам та журналістам, що пишуть про культуру, бракує «відчуття професійної спільності», розповідає Віра Балдинюк.

Видання орієнтуються на висвітлення політичних подій, на комерціалізацію. Вони належать певним структурам, партіям та особам, яких культура не цікавить
«Після кризи, що сталася в українській пресі у 2008-му році, дедалі меншає потреба в культурній рубриці. Причина у тому, що видання орієнтуються на висвітлення політичних подій, на комерціалізацію. Вони належать певним структурам, партіям та особам, яких культура не цікавить. А якщо зникає місце для публікації, то і зникає потреба у авторах», – зауважує редактор.

Люди хочуть дискутувати – критик

Утім, позитивні тенденції в українській культурній критиці все ж є. Поява нових фахівців, нових текстів та нових платформ – лише питання часу. Адже попит на культурні теми зростає – в інтернеті, каже Віра Балдинюк.

«Це пов’язано із тим, що у нас зникло дуже багато видань, які говорили про якісь події не лише у Києві, а й в усій Україні принаймні на рівні анонсів. Крім цього, очевидна потреба у глибшому аналізі культурних процесів. Адже багато молодих людей уже ходять на фестивалі – на той же «Гогольфест», знають безліч імен. Але їм хочеться знати більше. Люди хочуть дискутувати, володіти предметом і посилатися на якусь авторитетну думку», – стверджує критик.

Основне питання, яке стоятиме перед новими критичними майданчиками, фінансове, вважає Віра Балдинюк. Адже на ентузіазмі жодне видання існувати довго не може. Сьогодні такі проекти покладаються, перш за все, на своїх читачів. Так, наприклад, «Коридор» нещодавно став першим українським ЗМІ, який використав краудфандинг – колективну форму фінансування. Виданню вдалося зібрати більше 46 тисяч гривень.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG