Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 04:35
(Рубрика «Точка зору»)

Банан схожий на огірок, та огірок – то не фарбований банан. Закон Януковича-Мірошниченка зовні схожий на амністію, а сутнісно – протилежний, позаяк амністію оголошує влада, а ультиматум про заручників навпаки.

Подвійне авторство зумовлене тим, що Юрій Мірошниченко – представник президента у парламенті і його самодіяльність є ще меншою, як у Олійника з Колесніченком.

Амністія передбачена статтею 92 Конституції, є й спеціальний закон «Про застосування амністії в Україні», що містить загальні вимоги до амністій.

Передусім закон про амністію так і називається, а не довжелезно мудрувато: «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб із приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань».

Автори цього законоподібного творіння і не вважають його амністією: назва не та, а у статті 8 прямо сказано, що положення Закону України «Про застосування амністії в Україні» можуть застосовуватися під час виконання цього Закону в частині, що йому не суперечить.

Тобто Закон «Про застосування амністії в Україні» є лише пов’язаним, а не засадничим до закону, що розглядаємо.

Категорії заручників

Закон Януковича-Мірошниченка охоплює ширше коло осіб, ніж дозволяє закон про амністію. Тож ідея застосувати одноразовий закон (ad hoc) коректна. Чого не сказати про його текст.

Закон містить 11 статей, перша – перелік статей Кримінального кодексу (КК), на які він поширюється.

Їх 25, а фактично 24, позаяк ст. 110-1 Екстремістська діяльність, як введена репресивним законом 16 січня, скасована парламентом раніше, разом з усім клятим законом. Показово, що із 24 статей дві третини були посилені тим же репресивним законом.

На які середовища поширюється закон, прямо не вказано. Йдеться про «злочини, пов’язані з масовими акціями протесту, які розпочалися 21 листопада 2013 року», що стосується і протестувальників, і «беркутівців», і тітушок.

Однак відсутність статей КК 364 «Зловживання владою або службовим становищем» і 365 «Перевищення влади або службових повноважень» свідчить, що закон писано не про владу.

До слова, ці статті із Розділу «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг».

Затямте, «Беркут» надає публічні послуги.

Стаття 2 передбачає звільнення вже засуджених, хоча вироків нібито ще й немає.

Стаття 3 закриває кримінальні провадження, які розпочаті, але нікому не повідомлено про підозру. Це поширює закон не лише на декого з наявних, а й на потенційних арештантів.

Що закон стосується лише деяких арештантів, не описка. Він не включає «осіб, стосовно яких здійснюється досудове розслідування або судове провадження до постановлення судом обвинувального вироку». А таких серед 140 арештованих і серед узятих під домашній арешт чимало.

Закон «Про застосування амністії в Україні» не дозволяє їм амністії, але ж закон Януковича-Мірошниченка не про амністію, а для конкретного випадку, тож нащо було город городити?

Відтак, першою зміною до закону має стати його поширення і на вказаних осіб.

Стаття 4 передбачає звільнення арештованих за адміністративні правопорушення. Адміністративні штрафи залишені у силі.

Тут немає ні юридичної логіки (арешт – важче покарання, ніж штраф), ні життєвої справедливості. Жадібність фраєрів заїла.

Оскільки амністія щодо адміністративних правопорушень взагалі не передбачена – позитивно, що закон не про амністію, а спеціальний.

Відтак, другою зміною має бути скасування адміністративних штрафів і уже відбутих адміністративних арештів.

Ініціатори звільнення

Хто ініціює звільнення від покарання є принциповим. Пригадаймо, що Юрій Луценко помилування не просив, влада помилувала його сама.

І зараз звільнення від кримінального покарання підозрюваних, обвинувачених, засуджених передбачене як за клопотанням з їхнього боку, так і прокурора. Тобто, звільнення без вибачень.

Аналогічно і закриття прокурором тих кримінальних проваджень, де жодній особі не повідомлено про підозру.

Це позитиви. Чого не скажеш про порядок звільнення адміністративних арештантів. Це передбачено лише на прохання з їхнього боку, тобто після каяття.

Відтак, третьою зміною має стати звільнення адміністративно арештованих за ініціативи влади.

Ультиматум про заручників

Ультиматум – це вимога, з обмеженням часу, що супроводжується погрозою.

Вимог три, перелічені вони у статті 9. Час на їхнє виконання спливає 18 лютого. Погрозою є автоматичне скасування закону у разі невиконання вимог до цього числа.

Усі ознаки ультиматуму наявні. Тепер про заручників.

Зі ст. 147 КК: «Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від учинення будь-якої дії, як умови звільнення заручника».

Отже заручники – це люди, звільнення яких залежить не від їхніх дій чи бездіяльності, а від дій чи бездіяльності інших.

Що ж у законі Януковича-Мірошниченка? Він передбачає, що одні люди будуть звільнені від покарання, якщо інші люди «вчинять сукупність певних дій»! Це – класика заручництва.

Якби записали так: якщо ви, такі-сякі, не припините бешкетувати, то ми вам покажемо «Кузькіну мать». Це було б схоже на «умовну амністію», передбачену законом «Про застосування амністії в Україні».

Натомість лунає загроза: якщо не припините ви, то ми покажемо їм! У цьому «їм» уся сутність. Це класичний склад злочину, іменованого «Захоплення заручників» і передбаченого статтею 147 КК. Агов, прокуроре!

Доки прокурор збереться, чекати цього схоже до нових віників, до закону Януковича-Мірошниченка слід внести четверту зміну – вилучити з нього ультиматум про заручників, а саме: статті 10 та 11, а у 9 залишити лише: «Цей Закон набирає чинності від дня, наступного за днем його опублікування».

До слова, те, що він уже набрав чинності, дозволяє звернутись і до Конституційного, і до міжнародного судів з оскарженням норм про заручників.

Насамкінець п’ята зміна.

Амністія – це звільнення від покарання з нереабілітуючих обставин: і судимість зостається, і анкетна пляма: до кримінальної відповідальності притягався.

У законі Януковича-Мірошниченка це питання залишається відкритим. Як на мене, звільнені особи залишаться з судимістю та зіпсованою анкетою.

Можна сперечатись, утопитись в аргументах і контраргументах, та краще доповнити закон нормою, що особи, до яких він був застосований, вважаються несудимими і такими, що не притягались до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Це і є п’ята пропозиція до чергової сесії парламенту, що наразі відкривається.

Борис Беcпалий – народний депутат України 3, 4 і 5-го скликань

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG