Лондон – Для багатьох західних спостерігачів величезною несподіванкою стало те, що промосковські та антиєвропейські сили в Україні, агітуючи проти Європейського союзу, змальовують Західну Європу як місце, де втрачені традиційні цінності і мало не усіх примушують до гомосексуалізму.
Власне, методи антиєвропейців не такі нові, бо ще в радянські часи комуністична пропаганда упродовж понад півсторіччя доводила, що західні суспільства «загнивають». Тим часом демократична Європа вільно обговорює свої проблеми й активно шукає способів їх вирішення.
Гомосексуалізм – це одна з тем, яка має давню і складну історію, а найцікавішою її ознакою зараз є те, що вона поступово перестає бути проблемою.
Прем’єр-міністр Дейвід Камерон нещодавно віддавав шану одному з британських героїв Другої світової війни.
Незвичайною особливістю виступу прем’єра 8 січня 2014 року у парламенті було те, що він говорив з нагоди посмертного помилування людини, засудженої 1952 року. Його ім’я – Алан Тюрінґ.
Засуджений герой
«Я дуже задоволений цим королівським помилуванням, яке було оголошене у цій дуже особливій справі. Історики можуть сперечатися про масштаби, але немає жодних сумнівів, що робота, яку він робив, була абсолютно вирішальною у справі перемоги у війні», – заявив Дейвід Камерон про людину, яку ентузіасти й фахівці історії ймовірно знають, але для багатьох ім’я Алан Тюрінґ, можливо, говорить небагато.
А це зокрема тому, що упродовж багатьох років таємницею залишалася робота, в якій він брав участь під час війни. Алан Тюрінґ – науковець, математик, один з перших комп’ютерників допомагав розшифровувати закодовані депеші гітлерівської армії.
За що ж він був засуджений? Підставою для суду і покарання Алана Тюрінґа були його одностатеві, або ж гомосексуальні стосунки.
У 50-х роках у Британському законі це називалося «злісною непристойністю».
Оскільки жодних обтяжуючих обставин у виявлених стосунках Алана Тюрінґа з іншим чоловіком не було і, можливо, з огляду на його статус університетського дослідника – науковця не посадили у в’язницю.
Натомість, він був змушений погодитися на так зване «лікування» – процедуру, яку зараз називають хімічною кастрацією.
Упродовж року Алану Тюрінґу робили гормональні ін’єкції, що могли мати незворотній і значною мірою негативний вплив на його здоров’я і самопочуття.
У червні 1954 року Алана Тюрінґа знайшли вдома мертвим. Слідство дійшло висновку, що він вчинив самогубство, отруївшись ціанідом.
«Несправедливість, яку вчинили щодо нього, сьогодні виправили. Це зробив чинний парламент. Я сподіваюся, що це кінець тієї частини історії, упродовж якої так жахливо поводилися з гомосексуальними чоловіками», – підвів риску член Палати лордів Британського парламенту Лорд Шенкі.
Секс – приватна справа
Вересень 1957 року. Британська телерадіомовна корпорація транслює прес-конференцію Джона Волфендена, який очолював урядову комісію, що працювала над удосконаленням закону про правопорушення, пов’язані з проституцією та гомосексуальністю.
Волфенден тоді пропонував радикально новий підхід, заявивши, що гомосексуальні взаємини не треба вважати злочинами, якщо причетні не зазнають примусу чи ушкоджень.
Він доводив, що судочинство не повинно регулювати приватне життя громадян, і держава не повинна втручатися у сексуальне життя людей.
Через десятиріччя, 1967 року, британський закон припинив вважати добровільні одностатеві взаємини дорослих людей злочином.
У 21-му сторіччі довготривалий процес декриміналізації гомосексуальних стосунків перетворився на процес встановлення рівноправності для людей різної сексуальної орієнтації.
«Уряд пропонує надати одностатевим парам більшість тих самих юридичний прав, які мають подружжя у шлюбі», – такою була одна з головних новин у Великій Британії у грудні 2002 року. Вже в грудні 2005-го відбулася перша офіційна реєстрація одностатевого партнерства.
«Ми лише хочемо сказати, що опинилися сьогодні у привілейованому становищі. Для нас тут йдеться про право на вибір і про наші громадянські права, які треба визнавати, поважати та захищати, як і для кожної людської істоти», – це слова однієї з жінок, які стали першою одностатевою парою, котра офіційно зареєструвала цивільний шлюб.
Біля будівлі у Белфасті в Північній Ірландії у той день відбувався також протест тих, хто категорично не погоджувався.
«Можливо, це особливий день для них, але це день ганьби для цієї провінції. Біблія чітко проголошує, що те що відбувається сьогодні – гидота. Це дуже сумно», – сказав тоді один незадоволений чоловік в одязі священика.
Люди з подібними поглядами в Британії, звичайно ж, залишаються і зараз, але вони опинилися у меншості, яка постійно скорочується. А одностатеві пари тепер мають право не лише на так зване громадянське партнерство, а на повноцінну реєстрацію подружжя.
І показово, що нові закони у цій галузі запроваджує прем’єр-міністр Дейвід Камерон – лідер саме Консервативної партії Британії.
«Я – за одностатеві шлюби, тому що я величезний прихильник шлюбів, і я не хочу, щоб гомосексуальні люди були відрізані від цієї чудової інституції», – каже, пояснюючи свою позицію, Дейвід Камерон.
Опитування громадською думки у Британії свідчать, що він тут – із більшістю громадян, які також підтримують надання права одностатевим парам створювати сім’ї.
Рівність прав
Взаємини людей і зокрема статеві чи сексуальні стосунки переважною більшістю британців розглядаються як приватна справа людей.
Мало-хто зараз візьметься заперечувати у Британії чи у більшості європейських країн, що громадяни повинні мати рівні права незалежно від сексуальної орієнтації.
Часи міняються і британський публіцист Метью Перрі вражений.
«Я був депутатом парламенту на початку дев’яностих. Я був гомосексуалом. Я тоді ніколи не міг собі уявити, що я міг відкрито про це заявити і не втратити свою політичну кар’єру. Я не думав, що за мого життя світ зміниться. Але світ змінився», – каже Метью Перрі.
А простір для подальших змін залишається і дискусії у Британії тривають: про гомосексуальність і релігію та церкву, про те, як одностатевим парам виховувати дітей тощо.
Але ці дискусії ведуться щораз більш виважено і з меншою кількістю негативних емоцій.
Німецький футболіст, колишній гравець британського клубу Астон Вілла Томас Гіцльсперґер опинився нещодавно у спортивних новинах тому, що він повідомив про свою гомосексуальність.
В одному з інтерв’ю британському телебаченню він заявив, що спорт – одна з галузей життя, де люди ще, можливо, побоюються відкрито заявляти про подібне і що він сподівається на часи, коли його заява не була би новиною взагалі.
«З мого прикладу я б сказав, що реакція не така, як можна було б побоюватися. Можливо, це тому, що я вже не граю. Можливо, якби я ще грав, було б інакше, але загалом можна говорити про зрілість людей, які просто зауважують: а чому ми повинні взагалі це обговорювати? Навіщо з цього робити проблему? Можливо, якщо відкрито про себе заявлять ще кілька гравців, які зараз грають, то зрештою це більше не буде новиною», – зауважив Томас Гіцльсперґер.
Сімейні цінності
Серед новин, чи радше тем, які можуть викликати палкі дискусії у багатьох країнах, залишається питання одностатевих подружжів.
Чи можна їх вважати абсолютно тотожними традиційним шлюбам чоловіків та жінок?
Суперечливим у деяких колах може бути тема виховання дітей в одностатевих сім’ях.
Знаходити відповіді на ці складні питання останнім часом допомагає статистика. І цікавими можуть бути, наприклад, факти виявлені у дослідженні, проведеному американським Єльським університетом у Північній Європі.
Згідно з тими даними, упродовж 10 років після узаконення одностатевих сімей у скандинавських країнах збільшилася і кількість реєстрації так званих традиційних шлюбів.
У Данії на 10,7% у Норвегії на 12,7%, і на 28,8% у Швеції.
В усіх трьох країнах також зменшився рівень розлучень. Соціологи визнають, що наразі не можуть стверджувати про причинно-наслідкові зв’язки у цих процесах, але дають підстави стверджувати, що інституція шлюбу та сім’ї шкоди у тих країнах не зазнала.
