Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 19:49

Підірвати б той аеропорт з усім, що там залишилось – «кіборг» Олексій


Київ – Український стяг на новому терміналі Донецького аеропорту розмістив разом із двома своїми друзями з 93-ї бригади 25-річний Олексій із позивним «Динамо». Каже, зробив це, щоб сепаратисти щодня прокидалися і бачили його. «Динамо» боронив аеропорт 12 діб. Раніше – у мирному житті, хлопець працював ландшафтним дизайнером на російській Рубльовці. Втім, сьогодні обіцяє, що після закінчення війни піде працювати в правоохоронні органи.

– Декілька днів тому ви виходили з Донецького аеропорту і виходили, наскільки мені відомо, не без пригод. Як це відбувалось?

– Нас повинні були забрати зранку, але не змогли домовитись про коридор. Приїхали за нами, коли вже темніло. Домовились з сепаратистами, що виїжджатимемо з одним зарядженим магазином в автоматі, тобто 30 патронів. Всі інші магазини повинні були бути пустими. У мене було два магазини від БПК по 45 патронів, то я поділився з другом. Вивозили нас трьома КамАЗами, в двох десантники, в одному ми в супроводі з двома машинами ОБСЄ. Коли ми проїжджали «пожежку», нас почали обстрілювати, провокували.

Краще виїжджати по-бойовому. Після Ілловайська всі добре запам’ятали, як ці сепаратисти вміють тримати слово під час домовленостей

Кричали не російською. Згодом нас зупинили. Під’їхали два джипи, з одного з них вийшов Моторола з журналістами Лайфньюз. В принципі поводили себе нормально. Було страшно, що нас розстріляють. Але командири поговорили і ми на спущених колесах доїхали в Авдіївку. Але знаєте, краще виїжджати по-бойовому, ніж ось так. Після Ілловайська всі добре запам’ятали, як ці сепаратисти вміють тримати слово під час домовленостей. Не хотілось помирати по-тупому.

– Оборону Донецького аеропорту називають не так стратегічним завданням, як політичною забаганкою українського командування. Що Ви про це думаєте, наскільки вам важливо було тримати там оборону?

Ми мусимо воювати, хоч техніки у нас немає. Нам не потрібні «Оплоти», нам би хоч з «Булатами» воювати. В нас БМП – гнилий

– Скажу чесно, в нас всі говорять: зірвати б той аеропорт з усім, що там залишилось. В підвалах, в шахтах, там все так заміновано, що навіть після закінчення війни його ніхто не розмінує. Сапери там зробили цілі мінні композиції. Але це, справді, політичне питання і його вирішують політики. А ми мусимо воювати, хоч техніки у нас немає. Нам не потрібні «Оплоти», нам би хоч з «Булатами» воювати. В нас БМП – гнилий. Я чув, що ті, що повертаються, кажуть, що побували в пеклі. А я так не вважаю. Нам пощастило, що з 9 по 15 число було перемир’я. Хоча звісно, були дні, коли було гаряче, навіть дуже. Ми в туалет ходили на колінах і їли поменше їжі, щоб менше в туалет бігати. Ховались всі за бетонну колону.

– Але не зважаючи на це, ви повісили прапор України на новому терміналі.

– Не я один. Ми вішали з хлопцями. Ідея була Боді, хлопця з 3 роти. В нас був наряд з 7 ранку до 9 вечора на пості «Ромео» – він найбільш обстрілюваний. Раніше зі сторони вишки десантники вже повісили прапор, але під кутом. Ми хотіли сфотографуватися. Взяли десантника, лейтенанта «Халка», бо він знає де там розтяжки. Дивимось, а на даху ще один прапор лежить. Великий на металевій палці. А на старому терміналі ці «сєпари» повісили прапор Новоросії. Тож в нас з’явилась ідея навпроти їхнього прапора повісити наш, щоб вони бачили кожного ранку. Знайшли дріт, прив’язали, але одразу по нас почав стріляти снайпер. Прострілив мені черевик.

– Хто Ви у мирному житті?

– Я дизайнер ландшафту. Працював на Рубльовці (елітний район на захід від Москви з найдорожчою землею у Росії та елітними дачами, резиденціями – ред.), звільнився і пішов воювати. У мене батько, мама, дві сестри. Мама в мене росіянка, вона за Росію, а тато – великий патріот України.

Ця ситуація формує чоловіче покоління. Я вірю, що прийдуть мужики, які наведуть порядок в цій країні, адже війна дає багато плюсів. Вона знімає з чоловіка всю зайву шкіру, показує хто ти насправді: сміливий чи боягуз, надійний чи не дуже, зрадник чи друг

Але мова не про мене. В моїй роті, в 93 бригаді, воюють ті, кому є що втрачати, хто повинен йти в останню чергу. У нас, наприклад, є «Кліщ», який працював на телеканалі «Інтер», має доньку рік і вісім місяців, є «Свояк», в якого є своя фірма у Києві, а є Олег, у нього своя танцювальна студія у Києві. Взагалі вся ця ситуація формує чоловіче покоління. Я вірю, що прийдуть мужики, які наведуть порядок в цій країні, адже війна дає багато плюсів. Вона знімає з чоловіка всю зайву шкіру, показує хто ти насправді: сміливий чи боягуз, надійний чи не дуже, зрадник чи друг. Війна знімає відчуття недомовок. Ми наведемо порядок. Це я вам обіцяю.

Наприкінці розмови Олексій зізнався, що дуже хотів бути на Новий рік вдома і побачити батьків. Натомість бенгальські вогні та святкові феєрверки йому замінять вистріли патронів. Сьогодні він повернувся у Піски.

  • 16x9 Image

    Ірина Стельмах

    На Радіо Свобода працюю з вересня 2012 року. У 2011 році отримала диплом бакалавра журналістики ЛНУ імені Івана Франка. Того ж року вступила на магістратуру у Могилянську школу журналістики. Активно вдосконалюю знання англійської, польської та болгарської мов. Займалась плаванням, дублюванням фільмів та серіалів українською .

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG