Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 00:04

Війна спонукає українців виховувати повагу до людей з обмеженими можливостями


«Більшість українців до солдатів з інвалідністю ставиться з великою пошаною, розуміючи, що більшість з них – це добровольці, які йшли захищати Україну»

Київ – В Україні збільшується кількість людей з обмеженими фізичними можливостями, й усе частіше на вулицях міст можна побачити і молодих хлопців, і чоловіків старшого віку в інвалідних візочках. Ці люди віддали здоров’я, захищаючи Україну від російської агресії, й заслуговують на пошану і підтримку суспільства. Але більшість перехожих оминають їх, відводячи очі. Цей бар’єр між «звичайними» людьми й інвалідами необхідно подолати, і якнайшвидше, зазначив у розмові з Радіо Свобода голова громадського об’єднання «Асоціація інвалідів-спинальників України» Іван Марусевич.

Іван Марусевич

Іван Марусевич

Я вважаю таку пропускну «систему безпеки» у КМДА дискримінаційними заходами стосовно людей з обмеженими фізичними можливостями, котрі можуть пересуватись тільки на інвалідних візочках

– Коли ми говоримо про «безбар’єрне середовище», то маємо розділити його на кілька складових, таких як архітектурний бар’єр чи бар’єр у доступі до влади. Я через свою діяльність як голова «Асоціації інвалідів-спинальників України» часто буваю у так званих «владних кабінетах», спілкуюся з політиками й чиновниками різних рівнів. Так, доволі часто відвідую різні наради і зустрічі у Київській міській державній адміністрації, із депутатами Київської міської ради зустрічався. Тобто. У будинок на вулиці Хрещатик-36 я їздив ще за часів Олександра Омельченка. А нині, за мера Віталія Кличка, мене шокує, що нещодавно зробили з цим будинком під час ремонту! Це просто жах! На вході стоять огороджувальні рамки, турнікети, потрапити в ліфт в інвалідному візку вже неможливо. Я вважаю таку пропускну «систему безпеки» у КМДА дискримінаційними заходами стосовно людей з обмеженими фізичними можливостями, котрі можуть пересуватись тільки на інвалідних візочках.

А що означає «безбар’єрне архітектурне середовище»?

Досі у наших населених пунктах «візочник» прикутий до власної хати чи квартири, він «випадає» з громадського життя і часто у результаті «іде на дно»

– А якщо говорити про безбар’єрне архітектурне середовище, то хіба що у Києві ситуація більш-менш нормальна. Хоча у більшості публічних, державних установ досі немає пандусів, про спеціальні ліфти-платформи також обізнані не всі будівельні компанії та їхні інвестори чи замовники. Але проблем і у Києві вистачає. Я сам пересувають у візочку, і для мене навіть Хрещатик перейти – проблема: у підземних переходах центральної вулиці Києва спеціальні «колії» мають високий градус нахилу, не кожен «візочник» без сторонньої допомоги ризикне такою «колією» скористатись. Що вже казати про інші міста країни! Досі у наших населених пунктах «візочник» прикутий до власної хати чи квартири, він «випадає» з громадського життя і часто у результаті «іде на дно» (починає пити алкоголь або вживати наркотики). Але ж кожна людина з її життєвим досвідом, з її трудовими навичками насправді безцінна!

А ще ж є і суспільний бар’єр, оскільки не всі українці готові сприйняти людей з покаліченими тілами і душами. Як подолати цей бар’єр?

Головне, щоб це позитивне ставлення до бійців, які постраждали на Донбасі, залишилось і надалі, щоб їхня підтримка з боку влади і громадськості була дієвою, практичною, так би мовити

– Я думаю, треба більше говорити про цих людей, їхні проблеми і потреби. Треба, щоб їх бачили, щоб про них знали. І я так скажу: наразі, більшість українців до цих людей ставиться з великою повагою і пошаною, розуміючи, що більшість з них – це добровольці, це воїни, які ідуть захищати Україну і кожного з українців. Головне, щоб це позитивне ставлення до бійців, які постраждали на Донбасі, залишилось і надалі, щоб їхня підтримка з боку влади і громадськості була дієвою, практичною, так би мовити. Це допоможе хлопцям швидше повернутись до мирного життя й адаптуватись у суспільство.

Чи Ви спілкуєтеся з учасниками воєнних дій на Сході України, які у Вас враження від спілкування з постраждалими бійцями?

Конче потрібно створити в Україні потужну багатопрофільну установу з реабілітації, психологічної допомоги, навчання, як користуватись протезами

– Я часто відвідую центральний військовий госпіталь у Києві, спілкуюся з волонтерами, з пораненими. Бачу, така є «мода» – відправляти хлопців з ампутованими кінцівками за кордон на протезування. Це добре, що багато європейських держав приймають наших бійців на лікування, реабілітацію, протезування – ми щиро вдячні цим країнам за те, що вони надають нам таку потрібну допомогу. Але конче потрібно створити в Україні потужну багатопрофільну установу з реабілітації, психологічної допомоги, навчання, як користуватись протезами. Адже на Заході часто українському бійцю виготовляють індивідуальний протез і відправляють людину додому, не навчивши, як цей протез «вдягти», «носити», як тренувати тіло, щоб воно «співпрацювало» з протезом.

А центр «Відродження – АРС», який Ви заснували, міг би стати основою для створення такої установи?

– Наш центр насправді маленький, я маю на увазі розмір і можливості приміщення й кількість персоналу. Але ми можемо зробити логістику для функціонування великого багатопрофільного центру, можемо посприяти у пошуках кваліфікованого персоналу тощо. Центр «Відродження – АРС» створено для реабілітації київських спинальників, за підтримки Оболонської районної адміністрації.

– Зараз у центрі на реабілітації перебувають троє постраждалих в АТО, ми з реабілітологами ставимо їх на ноги у буквальному сенсі слова. Це справжні патріоти України і справжні бійці, вони хочуть якнайшвидше одужати і допомагати своїм побратимам.

Скільки в Україні людей, які не можуть самостійно пересуватись через отримані травми або вроджені проблеми? Чи є статистика?

На сьогодні, за даними міністерства охорони здоров’я, в Україні більш як тридцять тисяч осіб з обмеженими фізичними можливостями, котрі пересуваються за допомогою візка

– На сьогодні, за даними міністерства охорони здоров’я, в Україні більш як тридцять тисяч осіб з обмеженими фізичними можливостями, котрі пересуваються за допомогою візка. Унаслідок воєнних дій на Сході у країні буде збільшуватись кількість людей з ампутованими кінцівками, яким також потрібна допомога, серед іншого, для адаптації і повернення у суспільство. Вчора студент або бізнесмен були «звичайними» українцями, але потрапили під обстріл або підірвались на розтяжці – і все! Їм доводиться звикати до нових реалій свого життя – на протезі, чи в інвалідному візочку, ще і у населених пунктах, які здебільшого не пристосовані до потреб осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Чи Ви, як голова «Асоціації інвалідів-спинальників України», ставили владі питання, коли вулиці і споруди українських міст будуть належним чином забезпечені «коліями», підйомниками тощо?

– Звичайно! Я для цього спілкуюся і з політиками, і з чиновниками, і з благодійниками. Ще і побратимам раджу брати справу у свої руки. Нещодавно на нараді у КМДА хтось почав рюмсати, що, мовляв, потрібна кваліфікована порада, як користуватись сучасною медичною технікою для інвалідів. «Ну то напишіть свої питання і викладіть у соціальні мережі», – порадив я. На мене скоса подивились, то я розповів, як ми у реабілітаційному центрі використовуємо сучасні комунікації: консультуємося з іноземними колегами щодо вправ для розробки рухів одному з наших пацієнтів, знаходимо спонсорів і волонтерів, які підтримують діяльність центру тощо. Пізніше я дізнався, що колеги з інших центрів моїми порадами скористались і тепер напряму спілкуються з іноземними партнерами. Врахуймо і той факт, що у західних клініках працюють фахівці родом з України, багато лікарів-реабілітологів з колишнього СРСР в Ізраїлі. Вони навчались тут або вже за кордоном, працюють тепер у приватних і державних клініках, реабілітаційних центрах. Ми знаходимо одне одного через соціальні мережі, спілкуємось, вони нам допомагають і у більшості своїй щиро вболівають за Україну.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG