Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 08:13

Нам потрібне національно-патріотичне виховання – заступник міністра


Переважна більшість молоді хоче жити в Україні – Вікнянський

Гості передачі «Ваша Свобода»: Сергій Митрофанський, заступник міністра молоді та спорту України; Павло Вікнянський, голова громадської організації «Студентська республіка», представник Українського молодіжного форуму.

Інна Кузнецова: У нинішні вихідні Україна відзначає День Конституції та День молоді. У Києві на Хрещатику заплановано «Молодь FEST», де представлені молодіжні неформальні види спорту, у яких себе зможуть спробувати всі охочі.

Разом з тим багато молодих людей святкуватимуть цей день в окопах чи коло розбомблених домівок.

Молодь у мирний час і молодь у воєнний час – у молоді різні проблеми у цей час?

Сергій Митрофанський: Що стосується молоді у мирний час і молоді у воєнний час, то перш за все потрібно відмітити, що молодь стає трішечки різною, як би це дивно не звучало. Чому? Мені здається, що у воєнний час молодь більш мобілізована. І те, що зараз ряд молодих людей є добровольцями у зоні АТО, і те що зараз ряд молодих людей займається, не вступаючи у різні організації, волонтерством, напевне, тому є тільки підтвердженням.

Проблеми залишаються. Звісно, проблеми залишаються такі ж практично самі, як у мирний час. Це ми знаємо. І вони, на жаль, не вирішуються впродовж багатьох років. Це і питання працевлаштування, це і питання особистого майна, нерухомості, житла, це і питання роботи, і якісної освіти. І, напевне, я зараз нікому Америки не відкрию, вони тільки добавляються. На жаль. Але поки що на даному етапі, якщо сказати, ми не можемо сказати, що ми вирішили якусь з цих проблем.

– Пане Вікнянський, з Вашої точки зору, яка найбільша проблема молоді нині?

Дуже багато молодих людей, на жаль, хочуть емігрувати. Проте переважна більшість хоче жити в Україні
Держава має зробити місточок не тільки розвитку молоді як головну цільову аудиторію для участі у бойових діях, а як опору будувати мирне життя після війни

Павло Вікнянський: Тут треба погодитися з Сергієм. Зараз не тільки активна, а широкі прошарки молоді думають про Україну, думають про майбутнє про своє, своєї держави. Багато соціологічних досліджень показують, що дуже багато молодих людей, на жаль, хочуть емігрувати. Проте переважна більшість все ж таки хоче жити в Україні.

З однієї сторони, ті військові умови, а з іншої сторони, умови нищівного зубожіння людей, відсутності певної перспективи змушують ще більше думати про те, як себе визначати у цьому житті. І держава, я переконаний, якраз тут має зробити певний місточок не тільки з точки зору розвитку цих людей (молоді – ред.) як головну цільову аудиторію для участі у бойових діях, а як опору для того, щоб будувати мирне життя після війни для того, щоб зараз розбудовувати громадянське суспільство.

– Опорою чи не опорою є для вас молодь Слов’янська? Послухаймо, що хвилює молодь Слов’янська. Це записав наш кореспондент Сергій Горбатенко.

Респондентка: Найбільша проблема – це саме долучати молодь, якось її активізувати, щоб змінювати ці застарілі системи, змінювати ці застарілі якісь схеми. Ставати на місця цих людей, які вже сидять там 20-30 років, нічого не змінюють – їм так вигідно, їм так зручно.

Респондент: Те, що заважає нам, то це заважає відбудовувати місто, відбудовувати громаду, спільноту, то це є суспільство. Воно до того не готове, бо у них, мабуть, загартування з тих старих радянських часів лишилося, що вони не можуть порозумітися з іншими людьми. Вони живуть тими ідеями, вони живуть тим часом загалом.

Респондент (переклад): Як ми жили, так і живемо далі, тобто ніяких змін. В першу чергу, для того, щоб дійсно була якась віддача від молоді, держава повинна щось молоді дати взамін. Припустимо, дати кращі умови для навчання.

– Чи може зараз дати держава кращі умови для навчання? До речі, я знаю, що можна тим людям, хто демобілізований, без ЗНО вступати цього року до вишу.

Сергій Митрофанський: Так, такі певні зміни є для того, щоб все-таки цю молодь таким чином залучити до процесу навчання.

Але я хотів би, з Вашого дозволу, прокоментувати декілька висловлювань, які я щойно почув. По-перше, це залучення молоді до державотворення, якщо так можна сказати. Я зараз звертаюся до всіх молодих людей. По-перше, ні в якому разі не можна займати позицію «еха СРСР». Я це так називаю. Мовляв, є держава, є влада, а ми десь тут осторонь, ми чекаємо, поки щось буде зроблено, хтось підніме.

Молодь, дорогі наші українці, не потрібно чекати, потрібно вставати і самим іти, потрібно йти у владу, потрібно йти в органи місцевого самоврядування, не боятися балотуватися в різні ради, потрібно брати насправді владу у свої руки, а не чекати, поки хтось тебе кудись запросить.

Я також, користуючись нагодою, звернуся і до голів держаних обласних адміністрацій, до органів місцевого самоврядування. Потрібно залучати молодь до прийняття рішень.

– Сьогодні у Вінниці під час протесту (там був невеликий протест) двоє молодих людей, студенти з Харкова, одному 17 років, а іншому 20 років, були затримані зі зброєю в руках. Вони – екскурсанти.

Сергій Митрофанський: На жаль, я не можу сказати, що всі молоді люди є громадяни, які законослухняні. Так само я не можу сказати, що, з іншого боку, правоохоронні органи завжди діють в рамках нинішнього закону. Також ми з Вами це маємо визнати.

Мені здається, що у цій конкретній ситуації потрібно розібратися. І, звісно, ті, хто порушив закон, повинні понести відповідальність. Незалежно від того, чи це молоді люди, чи це правоохоронці, чи це будь-яка інша категорія. Ми, зрештою, боролися за те, що закон має бути один для всіх.

– Це правильно. Але як і хто мають займатися вихованням таких хлопців, які поїхали на екскурсію і зайнялися там стріляниною?

Павло Вікнянський: Якраз ми і намагаємося робити альтернативні сценарії для життя молодих людей. І саме тому я наголошую, що задача держави не тільки допомога фронту, але й розбудова громадянського суспільства, і реформи, незважаючи на ті складнощі, які є навколо нас, у тому числі і всередині країни. Це значить дати перспективу, дати можливості будь-яким людям, у тому числі новим вразливим категоріям, які, на жаль, з’явилися в Україні, у нас ніколи не було вимушених переселенців-українців, у нас ніколи не було травмованих війною ветеранів внутрішньої війни із зовнішнім агресором, але яка відбувається на території України. Це десятки тисяч людей.

Розпочалося 21 століття. Раніше воно…. Є такі сподівання. Ми всі давайте згадаємо, як ми мріяли на міленіум, як буде розвиватися наше майбутнє. Але, на жаль, для України ті речі, з якими будемо жити впродовж цього століття – це посттравматичні речі. Нам треба буде їх долати. І тут без держави ми ніяк не обійдемося. Більше того, їй належить ключова роль для загоєння цих ран.

І це не перша і не остання історія з такими хлопцями, які мають зараз зброю і можуть її неправильно використати. Держава має з ними працювати. Ми працюємо, залучаючи молодих людей до різноманітних інститутів щодо правового виховання, щодо проведення різноманітних…

– Ви про правове, а я хотіла б про військово-патріотичне виховання запитати. Я на сайті міністерства знайшла останнє оновлення інформації про військово-патріотичне виховання, яке датується 2012 роком. Я не хочу сказати, що немає цього. Тому що 12 червня був указ президента про розробку стратегії. Але що?

Мало виховати просто воїна, який гарно вміє стріляти. Бажано ще знати, в яку сторону буде стріляти. Події на сході, дали урок, мало займалися духовним вихованням, вивченням історії

Сергій Митрофанський: Я все-таки Вас поправив би. Тому що, мені здається, про військово-патріотичне виховання нам не варто говорити. Нам варто говорити про національно-патріотичне виховання. Тому що нам мало виховати просто воїна, який гарно вміє стріляти. Нам бажано ще знати, в яку сторону цей воїн буде стріляти. І події на сході, наприклад, нам дали якийсь урок, що всі ці роки ми мало займалися духовним вихованням молоді, вивченням історії і тому подібне. А на це варто звернути увагу.

Саме тому зараз при Міністерстві молоді та спорту створений відділ національно-патріотичного виховання, який очолює учасник АТО, сучасний політв’язень, якщо можна сказати, активний учасник акції «Україна без Кучми!» Микола Ляхович.

Звісно, я не можу сказати, що ми відразу дамо відповіді на всі запитання, але, принаймні, ми розуміємо, наскільки зараз важливо активізувати роботу у цьому напрямку. Саме тому цей відділ намагаємося долучати до всіх процесів, які відбуваються у міністерстві, для того, щоб ми могли все ж таки проводити аналіз тих заходів, які проводить міністерство з боку патріотичного виховання нашої молоді.

На жаль, не можу сказати, що такий відділ є у всіх міністерствах. І зараз знову ж таки звертаюся до молоді і прошу нам у цьому напрямку також допомогти, долучитися до роботи цього відділу. Адже всі заходи, які ми проводимо, намагаємося робити максимально відкритими і з максимальним залученням молоді. Я думаю, що Павло тут не дасть мені збрехати, вибачте на слові.

– З нами на скайп-зв’язку Володимир Швець, керівник Центру працевлаштування студентів «Імпульс».

Пане Швець, як міністерство, як держава сприяють молодим людям? Чи не сприяють?

Володимир Швець: Враховуючи те, що на сьогоднішній день ми мамо досить гарний контакт з молоддю, то ми отримуємо від неї запити чи розуміння того, чого не вистачає молоді.

Стовідсотково ми не можемо говорити про те, що міністерство допомагає молоді по розвитку своєї кар’єри, своїх навичок та вмінь задля побудови кар’єри.

Тому я хотів би сказати, що побажання молоді варто враховувати в першу чергу з її вуст. Вони кажуть, що їм не вистачає практики, про те, що…

– Вони кажуть. А от Ви самі?

Володимир Швець: Я, у першу чергу, хочу донести інформацію від них, від молоді, яка шукає роботу. Тому в даному випадку я кажу про те, що ми, як центр працевлаштування, отримуємо зріз побажань від студентства і говоримо про те, що їм дійсно не вистачає практики для того, щоб правильно професійно розвиватися і отримувати перший досвід.

Через те, що на сьогоднішній день неправильно налаштоване проходження практики студентів ще під час навчання і не досить розвинуті технопарки і інші можливості для молодих науковців, то із-за цього у нас виходить така проблематика в питанні отриманні першого досвіду.

Тому моє питання стосується того, чи заплановані якісь програми по отримуванні досвіду та навичок для молоді, у якої ще немає досвіду роботи? Які програми допоможуть їм у тому, щоб старт кар’єри у них все ж таки відбувся?

Поставили одним із завдань – легалізація, неформальної освіти. Це може відокремити людину активну від тієї, яка навчалася п’ять років і думала, що відразу піде працювати
Поставили за мету – зробити загальнонаціональну волонтерську службу

Сергій Митрофанський: Перше. Ми поставили перед собою одним із наших завдань – це все-таки легалізація неформальної освіти в України. Всі ці тренінги, які проходять молоді люди, на щастя, в Україні є їх доволі велика кількість, при бажанні можна пройти будь-який із тренінгів підвищення тієї чи іншої кваліфікації, роботи з молодими людьми, з іншими сферами і тому подібне, але все це, на жаль, відбувається поза правовим полем. І молода людина, коли працевлаштовується, ніде не може вказати, що вона пройшла такі-то курси підвищення кваліфікації, зміни і тому подібне. Цього немає. Так звана неформальна освіта, то ми поставили за мету, що її потрібно легалізувати і обов’язково, щоб у карточці при проходженні на роботу вказувати, чи ти маєш такий досвід, чи не маєш. Це вже може відокремити людину активну від тієї, яка просто навчалася п’ять років і думала, що відразу піде працювати.

Що стосується безпосередньо досвіду роботу. Це вже стосується певної волонтерської служб, яку ми зараз також поставили за мету – зробити загальнонаціональну волонтерську службу. Що це дасть? Це дасть можливість молодій людині під час навчання працювати над тим чи іншим напрямком. І це також буде вказуватися обов’язково у подальшому і в її стажі роботи, і в іншому для того, щоб безпосередньо людина, яка хоче взяти її на роботу, мала можливість побачити перш за все, які в неї навички, чим володіє ця людина, яка хоче працевлаштуватися.

Тобто мета така: підняти якісно молоду людину на ринку праці.

– Маємо запитання від додзвонювачів.

Додзвонювач: Мені 27 років. Я закінчив університет у вже далекому 2011 році. І не маю проблем з працевлаштуванням, ні зі спортом, ні зі здоровим способом життя. Але у мене є проблеми із забезпеченням житлом.

Скажіть, будь ласка, на сьогодні навіть програма «допускного житла» не є доступною. Адже фактична плата за користування якимись «пільговими» кредитами, навіть наймінімальнішим, більша втричі, ніж моя фактична зарплата.

Що Ви збираєтеся робити? Як збираєтеся вирішувати це питання?

Сергій Митрофанський: Одна з найсерйозніших проблем у молоді – це проблема житла. І це абсолютна правда.

– Це додзвонювач і сказав.

Молодіжні кредити не фінансуються з бюджету, на жаль

Сергій Митрофанський: Я, як молода людина, також можу це підтвердити. Я думаю, що Павло також.

Що стосується шляхів вирішення цієї проблеми, то так, ми знаємо, що зараз є молодіжні кредити і тому подібне, які зараз абсолютно не фінансуються з бюджету, на жаль. І ми підтримали ініціативу у видачі 200 мільйонів гривень для дофінансування молодіжних кредитів. На жаль, не було підтримано Верховною Радою. Тому зараз фактично нуль на фінансування молодіжного кредитування.

Але, незважаючи на те, що під час ліквідації міністерства декілька років тому при Януковичу повноваження саме по молодіжному будівництву були передані в Міністерство будівництва та регіонального розвитку України, я ні в якому разі не знімаю відповідальність з нашого міністерства. Ми маємо у цьому напрямку обов’язково працювати, оскільки це одна з проблем молоді.

Саме тому, щоб не було, що зробите, а поставити питання по-іншому, що ми разом зможемо зробити, то я буквально позавчора підписав наказ як заступник про створення робочої групи по пошуку альтернативних шляхів забезпечення молоді житлом. Ми на сайті зробили оголошення. І кожна молода людина, яка мала бажання сказати своє фахове слово у цьому плані, що можна подивитися…

– Яким міг би бути такий альтернативний шлях забезпечення житлом?

Склад міністерства занадто прогресивний, як був Булатов, проте дуже багато залежить від волі керівництва держави

Павло Вікнянський: Я запропонував би все ж таки більш стратегічне бачення. Якщо, мабуть, ми переглянули б подібні інтерв’ю років 2-3 тому або минулого року, то, мабуть, були б ті ж самі запитання і десь схожі відповіді.

Чому так? Незважаючи на те, що зараз склад міністерства, я сказав би, занадто прогресивний порівняно з тим, як був колишній міністр Булатов, аж дуже прогресивний, проте дуже багато залежить від волі керівництва держави. Я не пам’ятаю, щоб за останні місяці ми чули якусь промову серйозну, якийсь підзаконний акт, які були б від одного з керівників держави, в яких ось такими літерами було б написано, що молодь є молодь, освіта, індустріалізація, прогресивний розвиток аграрної промисловості, розвиток нової, прогресивної, модернової культури.

– Бачите, зараз говорять: дефолт і децентралізація. А Ви кажете: молодь!

Павло Вікнянський: Якщо здоровій людині казати, що вона є хвора, хвора, хвора, то вона врешті-решт захворіє. Так і тут. Треба дуже багато оптимізму.

– Шлях якийсь Ви бачите? Склад міністерства Ви похвалили, а далі?

Питання житла віддане або на відкуп банкам або державі. Правильно – створення великих житлових кооперативів, залучення коштів молодих людей, виділення пільгової землі у довгострокову оренду

Павло Вікнянський: Стратегування і звернення максимальне керівництва держави до необхідності програмування. Тому саме «Студентська республіка» працює над темою модернізації України. Цього року ми проводимо регіональні етапи студреспубліки і фінал на тему «Програма модернізації України». Створення комплексного документу, в якому будуть прописані всі просунуті шляхи розвитку держави, не копіювання чужого досвіду, не навздоганяння, а спроба перестрибнути. І це нам не заважає зробити ніщо. Приклад Ізраїлю нам тут є дороговказом, який зміг зробити передову державу на фоні війни. І це захоплює.

Щодо того, як вирішувати питання житла, то є декілька дуже ефективних механізмів, які, на жаль, погано в Україні використовуються. У нас це питання віддане або на відкуп банкам або на відкуп державі. І ті, і та є патерналізмом. Неефективною механікою. Правильно – створення великих житлових кооперативів, залучення коштів молодих людей, їх батьків, виділення під це пільгової землі у довгострокову оренду і відповідальність самих молодих людей потім за це.

– До речі, наш кореспондент питав про те, які перспективи для себе бачить молодь на вулицях Києва.

Респондентка (переклад): Перспектив молоді в Україні (чесно?) я не бачу. Враховуючи рівень нашої медицини і нашої освіти можна сказати тільки про те, що перспектив для подальшого розвитку і навіть для того ж кар’єрного росту немає. Корупція проковтнула всі галузі освіти, роботи.

Я на даний момент зіштовхнулася з проблемою працевлаштування, тому що для молоді, тим паче для неповнолітньої, немає взагалі умов працювати не те, що за спеціальністю, а працювати взагалі.

Якби була можливість виїхати закордон для здобуття освіти і працевлаштування, то я це зробила б.

Респондентка (переклад): Насправді я дуже хочу працювати учителем саме у школі, але із зарплатами вчителів все дуже сумно. Тому необхідно шукати якісь інші шляхи, якісь шляхи при відступі. Я думаю, що, якщо буде можливість виїхати після навчання, я поїду.

Респондент (переклад): Я насправді якось не хочу виїжджати з України. Тут якось цікаво чи що. Маючи професію програміста, можна працювати на відстані. І немає значення, в якому місці світу це робити.

– Звичайно, вони прийдуть і на «Молодь FEST» завтра, післязавтра. Звичайно, вони будуть грати у скейтбол і ще у щось. Але вони хочуть нормального життя. І це Вам як дороговказ, чого хоче молодь.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG