Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 22:36

У «списку Гордона» немає борців за свободу України

(Рубрика «Точка зору»)

«Я народився в Києві, дуже люблю своє місто, і мене завжди коробило й обурювало, що багато вулиць у ньому названі або безлико, як, наприклад, провулок Геофізиків, вулиці Військова, Депутатська, Деревообробна, Зоотехніків, Кооперативна, Машиністовська, Сільська тощо, або іменами тиранів і катів. Сьогодні ми, кияни, повинні цю несправедливість усунути. Як депутат Київради я підготував депутатське звернення, в якому прошу перейменувати вулиці столиці на честь видатних українців, уродженців Києва, а також друзів України – діячів мистецтва, культури, політики та спорту». Так звернувся до читачів тижневика «Бульвар Гордона» його редактор, депутат столичної міськради Дмитро Гордон.

Що ж, приблизно половина «списку Гордона» – це достойники, чиї імена мають бути на мапі української столиці: скульптор і художник Олександр Архипенко, філософ Ніколай Бердяєв, актор Борислав Брондуков, кіноактор і шансоньє Олександр Вертинський, письменник Павло Загребельний, танцівник і балетмейстер Серж Лифар, футболіст і тренер Валерій Лобановський, співачка Євгенія Мірошниченко, композитор Микола Мозговий, кінорежисер Сергій Параджанов, співак Анатолій Солов’яненко, актори Костянтин Степанков і Богдан Ступка, генеральний конструктор ракетно-космічної техніки Володимир Челомей, філософ Лев Шестов. Як на мене, мають бути у Києві і вулиці з іменами політичних діячів інших держав, запропонованих у «списку Гордона». Йдеться про російських демократів Бориса Нємцова і Валерію Новодворську та прем’єр-міністра Держави Ізраїль, киянку за народженням Ґолду Меїр. А от з іншими – проблеми.

Чи досить народитися у Києві і працювати у Москві, щоб тебе увічнили?

Так, Семен Гудзенко народився у Києві, і справді, як пише Дмитро Гордон, був одним із найкращих поетів-фронтовиків. Але – з числа російських поетів сталінської доби. Так, Микола Олялін жив і працював у Києві. Але ж він був суто совєтським актором, хоча й талановитим, чи не так? Так, Тарапунька і Штепсель (Юрій Тимошенко і Юхим Березін) – талановиті актори. Але ж не випадково народився вираз «тарапуньківський сленг»…

Друга проблема – персонажі, яких із Києвом зв’язує тільки місце народження і які працювали в російській совєтській культурі. У «списку Гордона» це Ролан Биков, Михайло Глузський, Вацлав Дворжецький, Ігор Моісеєв, Микола Носов, Ян Френкель. Іншими словами, під виглядом декомунізації нам де-факто пропонується навіть не русифікація, а ресовєтизація.

Скажімо, згадані вище Бердяєв і Шестов були російськими мислителями європейського масштабу, але у них не було ані граму совєтчини. Разом із тим Дмитро Гордон забув включити до свого списку киянина Марка Алданова, визначного російського письменника першої половини ХХ століття. Алданов досліджував феномен homo revolutionaris як у російському, так й у всеєвропейському масштабах; його творчість повністю несумісна і несумірна з совєтською дійсністю, на відміну від згаданого дитячого письменника Носова, який повість «Незнайко на Місяці» присвятив викриттю капіталізму, змальованого у стилі ідеологем «Короткого курсу історії ВКП(б)»…

Третя проблема – дивні лакуни у «списку Гордона», які значною мірою його знецінюють. Скажімо, там є Олександр Архипенко – але де його не менш знана колежанка і соратниця у пошуках нових мистецьких форм Олександра Екстер, одна з фундаторок Української академії мистецтв, громадянка УНР та Української держави, яка стала ініціаторкою першого Всеукраїнського з’їзду діячів культурних організацій, у наступні роки – політемігрантка?

Ну, а згадавши Володимира Челомея, як не згадати не менш визначного конструктора у царині авіації та космонавтики киянина Гліба Лозино-Лозинський? Лозино-Лозинський брав активну участь у створенні совєтських реактивних винищувачів – від МіГ-15 до МіГ-25, – і вже з титулом головного конструктора він очолив розробку винищувачів МіГ-29 та МіГ-31. 1976 року він очолив НВО «Молния», де були розроблені орбітальні літаки «Бор» та «Буран». Уже після розпаду СРСР Лозино-Лозинський очолив розробку аерокосмічної системи МАКС – спільного українсько-російського проекту. Складається вона з «летючого космодрому» Ан-225 «Мрія», зовнішнього паливного баку, зробленого на «Південмаші», і пілотованого космічного літака «Блискавка». 1994 року система одержала всі можливі призи на всесвітньому авіасалоні у Брюсселі. Але проект, уже більш, аніж наполовину втілений «у метал», виявився непотрібним політикам…

Я навмисно детально розповідаю про тих, кого немає, але хто мав би бути у «списку Гордона», щоб зауважити несумірність із цими постатями тих, чиїми іменами запропоновано назвати київські вулиці: футбольний тренер Віктор Маслов, гімнаст Борис Шахлін та актор Микола Яковченко. Але у «списку Гордона» є й куди серйозніша вада: там відсутні, якщо не рахувати митця й дисидента Сергія Параджанова, ті, хто боровся за свободу України.

Це вже четверта і найголовніша проблема.

Чому борців за свободу України немає у «списку Гордона»?

Чи можна уявити, що в столиці європейської держави відсутня вулиця імені першого глави уряду цієї держави, який до того ж був співавтором акту, яким проголошувалася її незалежність? А Володимир Винниченко, між тим, був не тільки знаним політиком і співавтором IV Універсалу, а й визначним письменником! Але він не удостоївся честі бути у «списку Гордона»…

І якщо у цьому списку наявна Голда Меїр, то чому в ньому відсутні Арнольд Марголін і Соломон Гольдельман, визначні українські політики доби революції та науковці, які в еміграції працювали в українських вишах? Ба більше: якщо вже мова пішла про достойників, що ототожнювали себе з Україною не на підставі вузькоетнічних засад, то чи не заслуговують на «іменні» вулиці в українській столиці генерали й полковники Дієвої армії УНР та Української Галицької армії, як-от Карл Гофман та Арнольд Вольф, Антін Кравс та Альфред Шаманек, Володимир Сінклер та Джамбулат Кануков, Зураб Натіїв та Ігор Комнін-Палеолог, Олександр Галкін та Сергій Дельвіг? І, ясна річ, низка інших діячів, передусім часів Визвольної революції та Другої світової війни, для яких поняття «українська нація» й «Українська держава» завжди поєднувалися зі поняттям «свобода»?

Нарешті, як можна було включити до списку діячів совєтської культури та спорту і водночас забути про Джеймса Мейса? Не стану тут переповідати біографію цього визначного історика та публіциста, вона у стислому вигляді є на сайті Меморіалу Голодомору та в інших інтернет-джерелах. Зауважу тільки, що Мейс охарактеризував нинішню Україну як постгеноцидне суспільство та пропонував політикам діяти, виходячи з цього факту. На жаль, ніхто з них не дослухався до цього…

Отож депутатам Київради є над чим замислитись, узявши до уваги список, запропонований їхнім колегою Дмитром Гордоном. Бо ж, як на мене, не можна проводити декомунізацію столичної топоніміки – і водночас наносити на мапу імена діячів совєтсько-російської культури.

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода


На тему декомунізації:

06.07.2015
Декомунізація. Хто намагається чинити спротив?

Дехто з чиновників намагається залишити назви на кшталт: вулиця Другої п’ятирічки, станція Радянської армії, Комсомольське шоссе, проспект 50-річчя ВЛКСМ… далі
20.06.2015
Вивести радянські татуювання зі шкіри міста

До 21 листопада з публічного простору мають зникнути всі зображення радянської тоталітарної символіки далі
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG