Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 05:44

Боєць батальйону «Азов» про найскладніші сто метрів у його житті


Боєць Андрій Олефіренко ділиться спогадами про події в Іловайську

До річниці подій в Іловайську штурмовик батальйону «Азов» Андрій Олефіренко поділився спогадами про операції зі звільненню міста. Батальйони «Шахтарськ», «Азов», «Донбас» та «Дніпро-1» здійснили кілька спроб увійти в Іловайськ. У серпні минулого року вони разом проводили ліквідацію укріплених районів бойовиків. Радіо Свобода поспілкувалося з Андрієм Олефіренком у рідній для нього Полтаві.

– Розкажіть про операцію зі звільнення Іловайська та ліквідацію укріплених районів бойовиків. Чи була Вам надана спецтехніка?

Андрій Олефіренко з товаришами на передових позиціях на Донбасі

Андрій Олефіренко з товаришами на передових позиціях на Донбасі

– Було кілька спроб увійти в Іловайськ. Пройти пішки вісімсот метрів через поле неможливо, хлопці намагалися прорватися до укріпрайонів на двох обшитих металом вантажівках з кулеметом «Утьос». Снайпери наскрізь прошили саморобну броню. Того дня батальйон «Азов» втратив Миколу Березового («Березу») та Андрія Дрьоміна («Світляка»). Кевларова каска «Світляка» витримала кулю, але від удару він знепритомнів, снайпер завершив справу. Один із політиків згодом із телеекрану хизувався цією каскою, говорячи, що вона врятувала життя воїну.

– Чи проводили артпідготовку? Розкажіть про події, які відбувалися безпосередньо в Іловайську.

Три «десятки» нашої чоти супроводжував танк, в якого швидко закінчилися набої, та БТР, якому теж забракло палива
Собака до кожного почав підбігати з тією мискою. Це була німецька вівчарка. Згодом ми забрали його на базу
Раптом – як у фільмі «Матриця»: проходить жінка в червоній сукні, хвилинна пауза – і лупить міномет
«Аксьон», 20-річний хлопець із Луганська, влігся загорати. Він не хотів втрачати цей сонячний день: а раптом він – останній?

– 19 серпня батальйони «Азов», «Шахтарськ» та «Дніпро-1» зайшли в Іловайськ, частину міста займав батальйон «Донбас». За планом керівництва, по ворожих укріпрайонах мала відбутися артпідготовка, а ми повинні були зачистити територію від сепаратистів. Наш «десяток» налічував тринадцять осіб: окрім полтавців, було двоє хлопців з Луцька, двоє – з Луганська, один – кримчанин. Професійними військовими ми не були. Три «десятки» нашої чоти супроводжував танк, в якого швидко закінчилися набої, та БТР, якому теж забракло палива. Зі своїми автоматами, ручними гранатометами та кулеметами, проти важкої зброї бойовиків, ми залишилися сам на сам.

У перший день ми пройшли частину Іловайська, десь фактично півтора-два кілометри вглиб. Прочісували територію, шукаючи засідки. Ми йшли зі сторони укріпрайону, з найбільш очікуваної сторони нападу. Ми проходили будинки, то жителів було один на 6-7 будинків.

Гнітюче враження справляли домашні тварини, які блукали вулицями Іловайська. Свині, замкнені корови в деяких сараях, до них давно ніхто не підходив. Собака в вольєрі. Він нас почув, схопив зубами порожню миску, бігав і дзеленчав нею об вольєр. Ми його випустили, то він до кожного почав підбігати з тією мискою. Люди виїжджали можливо на день-два і ніхто не чекав, що доведеться на тижні, місяці виїжджати з рідного міста. Ми нагодували цього собаку, це була німецька вівчарка. Два дні від нас не відходив, і згодом ми забрали його на нашу базу.

Надвечір вогонь посилився. Снайпери та міномети били більш прицільно. За наказом командування ми зайняли позицію на перехресті вулиць, кожен спостерігав за своїм сектором.

Аж раптом – як у фільмі «Матриця»: ми лежимо на перехресті вулиць, кожен слідкує за своїм сектором, і десь за двісті метрів через вулицю проходить жінка в червоній сукні. Проходить через вулицю, хвилинна пауза – і лупить міномет. Якщо раніше міни лягали від нас метрів за чотириста, то зараз вони лупили метрів за двісті. Пауза, знову жінка в червоному переходить через дорогу – знову лупить міномет, але міни лягають ще ближче.

Чотири рази вона переходила через дорогу. Зрозуміло було, що це – корегувальниця. Я не витримав і дав автоматну чергу над її головою. У цей момент надійшла команда відходити. Ми відійшли на сто метрів від того місця, і міни лягли точно в те перехрестя, де ми лежали.

Обстріли не вщухали. Ми зайняли підвал порожнього будинку, з горища оглядали територію. Приладів нічного бачення в нас не було, лише один тепловізор, подарунок від народного депутата Юрія Бублика.

Зі світанком знову чекали на техніку та артпідготовку. Не було нічого. Вогонь не зупинявся. До обіду ми ховалися в підвалах. Лише Олег Аксьоненко – «Аксьон», 20-річний хлопець із Луганська, влігся загорати. Він не хотів втрачати цей сонячний день: а раптом він – останній? По рації надійшла команда: зайняти вчорашні позиції. Зараз розумію, як недбало ми поставилися до перевірки території. Вважали, що небезпека чекає далі, за перехрестям, а за ніч ситуація змінилася.

– Розкажіть, що сталося цього дня? Ви потрапили у засідку?

Від першої гранати загинув «Хома». Він прикрив своїм тілом товаришів

– Біля одного з порожніх будинків пролунав перший вибух. Хаос. Крики. Ми стріляємо в різні боки, а в нас стріляють прицільно. Від першої гранати загинув Андрій Снітко («Хома»). Він був найближчим до неї, прикрив своїм тілом товаришів. Я з «Алітетом» (псевдо бійця – ред.) опинився між сараєм та купою щебеню. Працювали з кулемету, кидали гранати. Було й таке: кидаєш гранату і бачиш, як тобі назустріч летить ворожа.

Хтось кричав «Граната!» – і всі в той момент падали, але «Аксьон» не впав, він впав пізніше. Я заглянув за вугол сараю, він був від мене за тридцять сантиметрів: там сидів «Аксьон», пізніше виявилось, що осколок влучив у нього, через око прошив мозок і застряг. Крові не було, було трохи від поранень, що він отримав спочатку. Я вважав, що він виживе, що він просто поранений. Я кричав в рацію: «Терміново потрібні санітари!» До нас ніхто не підходив. Ми почали його витягувати вдвох із «Зіною» (псевдо бійця – ред.). Там був малинник, ми не могли його високо підняти, а він чіплявся одягом за малину, і ми не рухалися. Треба було пройти швидко, бо сектор прострілювався наскрізь. Оці п’ятдесят-сто метрів були найдовшими у моєму житті, коли я ніс «Аксьона» на плечі.

– Ви мали можливість викликати рацією санітарів? Вони надавали пораненим медичну допомогу?

З нашої десятки загинуло двоє, п’ятеро отримали поранення

– У сусідній хаті ховалися троє чи четверо санітарів. Носилок немає. Пораненого «Аксьона» поклали на гардину, що зірвали з вікна. Санітари тягли її спереду, ніхто не хотів бути крайнім, бо йдемо через сектор обстрілу. Я один ніс за інший край. Була надія, що «Аксьон» виживе, навіть думки не припускав, що його смертельно поранено, він дихав, серце билося.

З нашої десятки загинуло двоє, п’ятеро отримали поранення.

Оскільки ми заходили з боку найбільш імовірного нападу бойовиків, командування об’єднало нас із батальйоном «Дніпро-1» і знову відправило закривати небезпечний фланг. Ми пройшли тими ж вулицями і перехрестями, що і вчора, в кінці маршруту нас підібрали вантажівки.

– Як Ви вийшли з Іловайська?

– Наша вантажівка виїхала першою – прикривати відхід колони. За декілька хвилин вирушили інші. Водій, полтавець «Врубель», та чотовий «Кірт» їхали попереду колони. Але помилилися дорогою, звернули в бік укріпрайону, де бойовики виставляли мінометні розрахунки, АГС, важкі кулемети, щоб знищити колону з флангу. Хлопці відкрили вогонь, у цей момент проскочили машини з батальйонами «Азов», «Шахтарськ», «Дніпро-1». Наші життя врятував випадок. Ми виїхали з Іловайська.

Розвіддані, якими керували зверху, обіцяли, що в Іловайську немає важкої артилерії – лише окремі розрахунки бойовиків, однак ми мали справу з добре підготованими укріпрайонами.

Завдяки Андрію Білецькому, який зумів зорієнтуватися в бойовій ситуації, батальйон «Азов» вийшов із Іловайська. Батальйон «Донбас», на жаль, не змогли вчасно вивести з оточення.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG