(Рубрика «Точка зору»)
Після мого виступу на форумі Ялтинської європейської стратегії російські пропагандисти звинуватили мене в бажанні депортувати росіян з Криму. Звинувачення більш ніж парадоксальне – хоча б уже тому, що частина мого виступу цитується, нехай і в спотвореному вигляді – і наводиться фраза про те, що після повернення Криму 30 відсотків його населення можуть стати біженцями. Етнічних росіян у Криму, за результатами російського ж перепису, 68 відсотків. З родичами інших національностей ця цифра наблизиться до 80 відсотків. Виникає питання: якщо вже я такий «росіяноненависник», то чому хочу виселити з Криму тільки половину росіян? А інша половина?
Звичайно ж, я нікого нізвідки не хочу виселяти. Ні всіх росіян, ні половину – нікого взагалі. Я не ділю людей за етнічним принципом. Я навіть за політичними поглядами їх не ділю – зрозуміло, якщо ці погляди не нав'язуються за допомогою насильства, як це, власне, і сталося в Криму. Я вважаю, що будь-яка людина, яка стала біженцем, – це трагедія і злочин держави, яка організувала окупацію, і тих, хто її підтримав. Саме тому, знаючи, скільки людей були змушені після російського вторгнення залишити Крим, я вважаю Російську державу злочинною, а прихильників анексії – аморальними негідниками, яким немає виправдання. Але я говорив не про це.
Я говорив про виклики, з якими стикнеться Україна в разі повернення Донбасу та Криму. У тому, що це повернення станеться ( і не так уже й довго залишилося до нього), у мене сумнівів немає. І я попереджав колег, що найнебезпечніше – це спізнюватися з оцінкою ситуації. Багато хто з них віддавали перевагу обговоренню другого терміну Януковича, коли перспектива краху невдалого правителя була очевидною – у всякому разі, для тверезомислячих людей. І зараз, коли така ж очевидна перспектива краху Путіна і його режиму, вони обговорюють виключно питання тиску і взаємодії, а не те, що буде, коли російський колос на нафтових ногах завалиться на голови своїх нещасних жителів.
Так от про Крим. Коли Україна повернеться до Криму, вона не буде нікого виганяти. Україна – не Росія. Але я хотів би звернути увагу, що в Криму сьогодні живе велика кількість людей, які порушили присягу, стали служити окупаційному режиму, активно беруть участь у його злочинах. Це чиновники, силовики, пропагандисти, учасники анексії. Навіть якщо ми голосно оголосимо про амністію кожного, хто не брав участь у злочинах проти людяності, чи нам повірять вони? Колабораціоністи завжди йшли разом з окупантами – навіть коли їх ніхто не виганяв. Це закон історії та цивілізації.
Крім того, я допускаю, що в Криму є жителі, які ніколи не сприймали його як частину території України. І завжди «очікували», що Росія прийде до них на танках. І дочекалися. Але якщо Росія залишить Крим, чи не виявиться для цих людей її відхід остаточним розлученням з Росією? Або з Радянським Союзом? І чи не захочуть ці люди жити в справжній, а не вигаданій ними Росії? Тій, яка залишиться Росією в будь-якому випадку? Ну от не захочуть вони жити в українському Криму – і крапка.
У виступі я закликав колег змислитися про проблеми всіх цих людей. Не допустити появи нових біженців – та ще й у ситуації, коли сама Росія відчуватиме серйозні проблеми. Зрозуміти, що відновлення українського суверенітету в Криму буде мати різні виміри, і над кожним з них варто задуматися вже сьогодні, щоб не зіпсувати людям життя завтра. Навіть тим людям, політичні погляди яких не збігаються з моїми. Навіть тим, хто спокійно поставився до анексії і горя своїх учорашніх сусідів. Чому, якщо хтось негідник, я теж маю перетворюватися на негідника?
Просто, на відміну від Путіна, Аксьонова та інших пройдисвітів, я думаю про майбутнє. Про майбутнє України і Криму.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал матеріалу – на сайті Крим.Реалії
