Між країнами Європейського союзу постають стіни, до них прямують усе нові й нові мігранти, а Велика Британія думає, чи не вийти з ЄС. Долаючи 2015 року виклики криз із мігрантами, зростанням популярності крайніх правих політиків-популістів і наслідків вторгнення Росії в Україну, Євросоюз, найімовірніше, постане перед ними ж і у 2016-му, тільки у ще більших масштабах.
Криза з мігрантами не вщухне 2016 року. За оприлюдненими в листопаді оцінками Європейської комісії, до кінця 2016-го до ЄС може прибути три мільйони шукачів притулку – втричі більше від того одного мільйона, що, як оцінюють, дістався до Європи у 2015-му. І Єврокомісія не бачить підстав вважати, що цей потік мігрантів почне вщухати принаймні до 2017 року.
Євросоюз надто повільно реагував на цей виклик – імовірно, найсерйозніший за всю його історію, – передусім через розбіжності між його членами, переважно між «східними» й «західними». Зокрема, Угорщина, через яку до інших країн «шенгену» рушила більшість мігрантів, перекрила свій кордон фізично, збудувавши на ньому загорожу. За нею свої власні паркани на частині своїх кордонів звели Хорватія, Македонія, Австрія і Словенія. А у грудні Угорщина і Словаччина окремо оскаржили в Європейському суді один із лічених конкретних планів ЄС у відповідь на кризу з мігрантами – примусові квоти на розподіл лише невеликої частини біженців по країнах-членах.
І 2016-го перед Брюсселем постануть не тільки судові тяганини, а й протверезіння від усвідомлення того, що ці квоти надто низькі – але чи вдасться переконати вже й так скептичних лідерів східноєвропейських країн ЄС погодитися на них?
А тим часом головним об’єктом тиску з боку Брюсселя стає Анкара: їй пропонують три мільярди євро й інші заохочення, щоб Туреччина залишала в себе більше втікачів із сусідньої Сирії, де триває війна.
Чи буде консенсус між усіма протилежними сторонами й різноманітними групами щодо того, як це зупинити?Джуді Демпсі
Сирійці становлять більшість від усіх утікачів до Європи, і саме припинення конфлікту в Сирії стало б головним елементом зупинення потоку біженців, каже Радіо Свобода аналітик дослідницького центру Карнеґі-Європа Джуді Демпсі. Але це буде непросто, додає вона: «Чи буде консенсус між усіма протилежними сторонами й різноманітними групами щодо того, як це зупинити? Ось це дуже проблематично. Які там інтереси Саудівської Аравії? Які інтереси Ірану? Які інтереси Росії? Інтереси Європи, інтереси США? Так що, це ще триватиме якийсь час».
Шенген
Криза з мігрантами також спричинила значне напруження в шенгенській зоні з відкритими внутрішніми кордонами, що перетинаються без перевірок. Заклики реформувати чи й скасувати цей режим залунали ще голосніше після терактів у Парижі – частина їхніх організаторів вільно пересувалася між Францією й Бельгією, на території якої планувала свої напади.
Виникають тепер і суперечки щодо того, як краще охороняти зовнішні кордони шенгенської зони. З подачі Франції й Німеччини Єврокомісія пропонує значно посилити прикордонне агентство Євросоюзу й надати йому нових повноважень – зокрема, приходити на допомогу національним прикордонним службам країн-членів в охороні кордонів і, за деякими пропозиціями, у виняткових випадках і без згоди цих країн.
Крім того, міністрам внутрішніх справ і юстиції країн ЄС уже дали вказівки розробити пропозиції змін до «шенгенських» норм, що передбачили б обов’язкову «систематичну» детальну перевірку всіх без винятку громадян країн Євросоюзу на зовнішніх кордонах; нинішні норми передбачають таке тільки для громадян третіх країн, а «своїх» рекомендують перевіряти, як правило, лише поверхово, а детально тільки як виняток.
Ми бачимо дедалі більшу «ренаціоналізацію» зовнішньої політики і політики безпекиДжуді Демпсі
Та через те, що досягти консенсусу в ЄС із багатьох питань стає дедалі важче, окремі країни можуть піти 2016 року на односторонні кроки, відходячи від нинішньої концепції спільної зовнішньої і безпекової політики Європейського союзу, застерігає експерт Джуді Демпсі: «Ми бачимо дедалі більшу «ренаціоналізацію» зовнішньої політики і політики безпеки. Це вже відбувається протягом кількох останніх років, але це ще більше посилиться. А щодо прогнозу про якусь спільну позицію в Європейському союзі з таких численних питань, то я думаю, що вона стане слабшою, а не сильнішою, протягом наступного року, на жаль».
Посилення ультраправих
На тлі думок у ЄС, що Брюссель надто безвольний, і появи антимігрантських настроїв по всій Європі стали посилюватися ксенофобські, фашистські й інші ультрарадикальні праві сили, і є ознаки, що ця тенденція триватиме і у 2016-му.
Після нападів ісламістів у Парижі французький крайній правий ксенофобський «Народний фронт» здобув рекордні результати в першому колі місцевих виборів 6 грудня: ця партія отримала найбільше голосів у шести з 13 регіонів країни. Щоправда, вже у другому колі вона зазнала повного провалу, не здобувши жодного нового місця.
Як каже французький експерт із ультраправих рухів Жан-Ів Камю, такі сили в Європі зображають прибульців на континент не як біженців і не мігрантів, а як «загарбників». А той факт, що більшість мігрантів мусульмани за вірою, підігрує ідеології крайніх правих, яка твердить про такий собі «хрестовий похід» ісламу проти «християнських традицій» Європи.
Екстремістські ультраправі групи зміцнюються навіть у Скандинавії, що здавна вважалася зразком толерантності. У Швеції з її 10 мільйонами населення, до якої, як очікують, за цей рік прибуде до 190 тисяч мігрантів, поступово набирає сили на виборах праворадикальна партія з облудною назвою «Шведські демократи».
Поруч, у Норвегії, з її щедрою системою соціального захисту, яка зазнає небаченого навантаження через прибульців, уряд країни сам оголосив наприкінці листопада, що змінить режим прийняття біженців до мінімально припустимого в ЄС рівня – як вважають деякі оглядачі, щоб повернути собі частину популярності, яка інакше дісталася б екстремістам.
Так само і в інших країнах Європи уряди переходять на менш привітні позиції щодо біженців, побоюючись втрати виборчої підтримки на користь ультраправих. Так сталося в Угорщині, де правоконсервативна партія «Фідес» прем’єра Віктора Орбана зсунулася ще правіше своїми діями проти біженців, щоб не втратити ґрунту під тиском зовсім уже екстремістської партії «Йоббік».
А в Польщі, де в листопаді до влади по восьми роках в опозиції повернулася до влади права популістська партія «Право і справедливість», її успіх принаймні частково пояснюють впливом прикладу Угорщини, якою партія Орбана керує з 2010 року.
«Брихід»
Про можливий «брихід» (англ. Brexit) – британський вихід із ЄС – заговорили по тому, як під тиском правих, особливо ж євроскептичної Партії незалежності Об’єднаного Королівства, як офіційно називається Велика Британія, прем’єр-міністр Дейвід Камерон пообіцяв провести референдум щодо членства країни в Євросоюзі. Британія має другу найбільшу економіку в ЄС, і її вихід відібрав би із загального валового внутрішнього продукту євроспільноти 15 відсотків.
Камерон каже, що хотів би, щоб його країна залишилася в Європейському союзі, і пообіцяв передомовитися з Брюсселем про умови британського членства, щоб Лондон отримав більше повноважень для самостійних кроків. Та в ЄС кажуть, що такий прецедент був би небажаний, бо розпалив би апетити й інших країн-членів щодо більшої самостійності.
Точної дати референдуму ще не визначено. Можливо, що його відкладуть і на 2017 рік. Але в будь-якому разі у 2016-му загроза «бриходу» нависатиме над ЄС.
Росія
Питання Росії не з тих, що роздирає Євросоюз на шматки, але відносини з Москвою викликають помітні тертя всередині блоку. ЄС приєднався до США в запровадженні широких санкцій проти Росії, кількома пакетами – і через незаконну окупацію і спробу анексії українського Криму, і через підтримку сепаратизму на Донбасі і пряму агресію на сході України.
Основна маса санкцій наразі чинна до кінця січня 2016 року, хоча деякі пакети вже продовжені на довші терміни. За повідомленнями, ці головні санкції майже напевно вирішили продовжити, тим часом іще на півроку, бо вони прив’язані до виконання Росією мінських домовленостей, а цього ще не сталося й близько. Але автоматичного продовження рішенням послів країн-членів, на яке очікували, не вийшло. Італія заявила, що, хоч і підтримує продовження санкцій, та хоче обговорення цієї справи.
Тим часом ці обмежувальні заходи проти Росії відгукуються й на самому Євросоюзі. Німецький щоденник Die Welt стверджував із посиланням на австрійських дослідників, що ці санкції можуть врешті обійтися Євросоюзові втратою у 100 мільярдів євро і 2 мільйони робочих місць. Щоправда, інші прогнози далеко не такі песимістичні.
Санкції обмежили, але не припинили ділових контактів між Москвою і Західною Європою. І у вересні група європейських компаній підписала угоду з «Газпромом», контрольованим російською державою, про розширення газогону «Північний потік», яким газ постачається з родовищ Півночі Росії до Німеччини в обхід України. Вражені цією оборудкою, уряди десяти країн Середньої і Східної Європи підписали в листопаді спільного листа, заявляючи, що такі плани Росії суперечать інтересам енергетичної незалежності Європейського союзу, а також загрожують далі дестабілізувати Україну.
А необхідність посилення боротьби проти екстремістського угруповання «Ісламська держава», особливо після нападів ісламістів у Парижі, і вирішення кризи в Сирії змушує низку країн ЄС, у першу чергу східних, таких, як держави Балтії, непокоїтися, чи не повернеться все скоро знову до «звичних» відносин із Кремлем.
Наш пріоритет зараз не те, що відбувається в Україні. Наш пріоритет – 130 паризьких жертвФіліпп Міґо
Як сказав у листопаді експерт французького Інституту міжнародних і стратегічних відносин Філіпп Міґо, нині міжнародні відносини позначаються своїм цинізмом. «Наш пріоритет зараз не те, що відбувається в Україні. Наш пріоритет – 130 паризьких жертв», – сказав він польському агентству PAP.
І в той час, як гору починає брати «реальна політика», чільникам у Києві доведеться 2016 року добряче попрацювати, щоб «українське питання» далі лишалося в перших рядках порядку денного Європейського союзу.
Матеріал готували: Tony Wesolowsky, Сергій Драчук
