Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 04:41

Влада у Києві хоче перетворити поразку Росії на поразку України?


Банер у селищі Березівському Харківської області, 2014 рік. Банери з таким текстом були розміщені у низці населених пунктів щонайменше трьох областей

Банер у селищі Березівському Харківської області, 2014 рік. Банери з таким текстом були розміщені у низці населених пунктів щонайменше трьох областей

Військова авантюра Кремля в Україні зазнала нищівної поразки. Але є загроза «гібридного миру»

Рубрика «Точка зору»

Війська Путіна і його нечисленних місцевих прихильників на Донбасі повністю зупинені. Щоб просуватись далі до реалізації омріяної «новоросії», їм треба буде пройти через двохсоттисячну українську армію, яка отримає посильну підтримку від народу, тільки-но відновляться масштабніші бої. Крим ізольований і в занепаді. З майже будь-якої точки зору військова авантюра Кремля в Україні зазнала нищівної поразки.

У протистоянні з Росією Україна сьогодні перебуває у виграшній позиції завдяки двом чинникам. По-перше, український народ відгукнувся на тривогу, яка виникла, коли держава опинилась у смертельній небезпеці і кремлівські керманичі «мокро» мріяли про тріумфальний в’їзд до Києва. Добровольчі батальйони, волонтери і багато загиблих українських Героїв забезпечили повну зупинку російських танків та важкої техніки на Сході. По-друге, кон’юнктура світових ринків нафти і газу, експорт яких становив понад 70% доходів із усього експорту з Росії, призвела до надзвичайно низьких цін, які триматимуться приблизно на цьому низькому рівні ще довго.

«Росія мусить скоротити видатки, інакше її чекає фінансовий колапс. Потрібні широкі скорочення державних витрат у відповідь на «нову дійсність» тривалого періоду низьких цін на нафту» – це слова не Барака Обами чи провідника Яроша, це думка Антона Сілуанова, міністра фінансів Росії, висловлена 13 січня на Форумі Ґайдара в Москві.

Програшна позиція Росії доволі очевидна і внаслідок цього Росія розгорнула безпрецедентний дипломатичний наступ. Помічник Путіна Владислав Сурков зустрічався в Калінінграді впродовж аж шести годин із заступником держсекретаря США Вікторією Нюланд. Міністри закордонних справ Росії та США Сергій Лавров і Джон Керрі зустрілись у Цюриху. Росіяни скликали польсько-російські консультації на рівні заступників міністрів закордонних справ минулого тижня. На особисте запрошення Путіна прем’єр-міністр Японії повинен відвідати Москву найближчим часом.

Росія зараз відчайдушно хоче зняти із себе міжнародні санкції, саме ті, з яких росіяни так демонстративно сміялись рік-півтора тому. В іншому випадку – «ґаплик». Є підстави вважати, що ситуація значно гірша, ніж видається офіційно. Наприклад, декотрі західні економісти передбачають панічні набіги на російські банки найближчим часом. Нещодавній, хоча мирний, штурм банку «Райффайзен» у Москві, коли жінка в норковій шубі плачевно заявила: «Ми Україну не потягнемо, давайте повернемо той Крим», дає підстави для такого висновку.

Те, що Кремль сьогодні блефує, є очевидним навіть для західних політологічних установ. У статті від 18 січня Фундації Джеймстаун, що розташована у Вашинґтоні, аналітики цієї установи пишуть: «Потреба виграти хоч кілька тактичних перемог випливає з безвихідної внутрішньої імперативи для Росії змиритись із поразкою «гібридної війни» проти України і віддати контроль над окупованою частиною в Донецькій та Луганській областях. Путіну потрібно досягти домовленості швидко».

Росія перебуває у глибокій, програшній позиції

Тож доволі очевидно, що Україна виграє на даному етапі у війні у протистоянні з Росією. Але існує серйозна небезпека, що через недбалість, заангажованість чи інші, шкурні, причини, українська сьогоднішня влада може здати позицію сили і обміняти її на гібридну перемогу, тобто на поразку. Бо складається враження, що теперішній стан речей пролетів повз увагу президента Петра Порошенка та його команди, які пруть далі з Мінськими домовленостями, які очевидно перекошені в сторону Росії.

На нещодавніх зборах Асоціації міст України Порошенко трубив: «Нікому не дозволимо обмовляти, дезорієнтувати, спробувати дестабілізувати суспільство, ... вставляти палиці в колеса, вишукуючи чорну кішку в темній кімнаті». Мова Порошенка на цю тематику викриває його ставлення і ставлення його команди: не переконувати, не добиватись довіри, а – якщо простими словами – «мочити»: «ми не дозволимо», «ми не допустимо». Уже один нещодавній президент, який зараз перебуває на відпочинку в Ростові-на-Дону, також намагався давати вказівки народу.

В умовах, коли Росія перебуває у глибокій, програшній позиції, йти на догоду їй є просто нерозумним. Можна не сумніватись, що так звані Мінські угоди є вигідними, в першу чергу, Росії. Єдиною умовою угод, яка передбачає якийсь термін виконання, – це умова для України, а саме 11-й пункт, який передбачає проведення змін до Конституції України щодо особливого статусу. Раз у самій Мінській «угоді» іде мова про окремість окупованих територій, то це і є, в якійсь мірі, визнання їхньої окупації (подивіться обґрунтований аналіз від Сергія Рахманіна на цю тему).

Взагалі-то, Мінські «угоди» не є угодами. Це лише нотатки, які підписав громадянин України, приватна особа Леонід Кучма, який, до речі, очевидно, сам намагається зараз позбутись відповідальності за них, запропонувавши Леонідові Кравчуку головну роль у проведенні подальших переговорів. Ці домовленості несуть загрозу Україні не тільки по суті, а й по формі, бо ті на Заході, кому взагалі-то байдужа доля окупованих українських територій, як, наприклад, Франція, уже посилаються на те, що «процес іде», й тому можна переглядати і навіть скасовувати санкції проти Росії. Це в той час, коли ситуація на місці не змінилась ні на йоту, проросійські терористи і російські війська далі контролюють близько 40% Донбасу і весь Крим.

Тож як повинна українська влада чинити в нинішній ситуації?

Перше.

Потрібно заявити, що проросійські бойовики і сама Росія не виконали жодної з умов, і тому Мінський процес себе вичерпав. «На сьогодні потрібне «перезавантаження» Мінського процесу... і так далі». Потрібно розпочати переговори безпосередньо між Україною і Росією за участю США і, можливо, Німеччини. А Франція не може вважатись добросовісним посередником, вона намагатиметься протистояти позиції США і здавати українські позиції. Міністр фінансів Франції Емануєль Макрон уже заявив у Москві минулого тижня, що Франція підтримуватиме скасування санкцій проти Росії у липні, коли їхній термін завершується. До того ж, вага Франції в Європі не дуже велика, Анґела Меркель може радитись із ким хоче, але не має потреби залучати французів безпосередньо. Цей крок необхідний, аби позбутись підривної діяльності французів у цьому процесі і на підтримку цього можна мобілізувати українських друзів у Євросоюзі – Польщу, країни Балтики та інших.

Друге.

Потрібно зробити ставку на одну ключову позицію: відновлення контролю України над її кордоном із Росією. Будь-які умови Мінських чи інших домовленостей не можуть бути виконані, допоки Україна не контролюватиме свої кордони. Взагалі-то, це маразм – проводити вибори, призначати місцеву поліцію, видавати пенсії та інші державні виплати (усе це передбачають Мінські домовленості), якщо Україна навіть не контролює кордон цих територій. А маразм тому, що це суперечить міжнародному праву, згідно з яким повна відповідальність за окуповані території лягає на окупанта. Відновлення контролю за кордоном повинно бути повноцінним. Не кілька українських прикордонників із рушницями в руках, разом із навалою російських прикордонників та кількома спостерігачами ОБСЄ, а шеренги танків, артилерії, укріплені позиції українських військових повинні бути вздовж кордону з Росією, аби не допустити проникнення на українську територію російських військових, присутність яких на Донбасі вже публічно визнав Путін.

Звісна річ, про все це попередити Сполучені Штати, Німеччину та інших шляхом конфіденційних комунікацій, в яких вказується, що, якщо будуть припинені, навіть частково, санкції проти Росії, то Україна піде саме цим шляхом. Можуть бути різні підходи у використанні позиції сили, в якій Україна зараз перебуває, але точно нерозумним буде продовження намагань виконувати безперспективний процес, який вигідний тільки ворогу.

Чому Порошенко застряг на рівні приватних домовленостей, строк яких витік, які невигідні Україні та які неможливо виконати в нормальний спосіб і всупереч сьогоднішній очевидній слабкості Росії? Порошенко намагається посилено робити вигляд, що в Україні проводяться реформи і ведеться відвічна, відчайдушна і, очевидно, безнадійна, боротьба з корупцією. Можливо, він просто так само, на рівні показухи, ставиться і до питання війни з Росією. Можливо, він більше всього бажає догодити Заходу, хоча Захід може запросто здати Україну, гляньте на досвід Грузії (і роль Франції там). Або, можливо, Порошенко опирається на традиційного де-факто президента, орденоносця російської державної грамоти Бориса Ложкіна.

Взагалі-то питання мотивації не має великого значення. Головне те, що затягуванням нас – на підставі застарілих уявлень про ситуацію – надалі в цей «Мінський процес» несе ризик перетворення теперішньої, виграшної позиції, на поразку. Змінилась ситуація, повинна змінитись і тактика. Потрібно реально оцінити ситуацію і дотиснути Кремль хоча б на Донбасі, звільнивши тамтешні окуповані території. Це має статися, якщо при владі є люди, які справді дбають про Україну.

Іван Лозовий – громадський діяч, президент Інституту держави і демократії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG