Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 14:34

Спроби в Україні перетворити Маркелова на кумира – щонайменше глупота


Москва, 19 січня 2016 року. Учасники демонстрації в пам’ять про російського адвоката у ділянці прав людини Станіслава Маркелова і журналістки Анастасії Бабурової, які були вбиті російськими неонацистами 19 січня 2009 року в центрі столиці Росії.

Москва, 19 січня 2016 року. Учасники демонстрації в пам’ять про російського адвоката у ділянці прав людини Станіслава Маркелова і журналістки Анастасії Бабурової, які були вбиті російськими неонацистами 19 січня 2009 року в центрі столиці Росії.

Не сотвори собі кумира. Чи потрібний культ Маркелова в Україні?

(Рубрика «Точка зору»)

Прийнято дотримуватися принципу: de mortuis aut bene, aut nihil. Але він не стосується випадків, коли йдеться про публічних осіб, тим більше, про тих, з яких після їхньої смерті намагаються зробити культових персонажів задля отримання політичного зиску. Саме тому доводиться вести мову про спроби ініціювати в Україні своєрідний культ Станіслава Маркелова й аналізувати, бодай стисло, його погляди.

Нагадаю: російський адвокат і правозахисник, лівий активіст-антифашист Станіслав Маркелов був убитий 19 січня 2009 року в центрі Москви разом із журналісткою, громадянкою України Анастасією Бабуровою. У вбивстві були звинувачені та засуджені за нього члені неонацистської організації «Русское национальное единство», хоча, на думку низки експертів, «нитки» тягнуться до державних структур Росії, украй роздратованих правозахисною діяльністю Маркелова і його непідкупністю.

Москва, 19 січня 2016 року

Москва, 19 січня 2016 року

Відтоді щороку у Москві позасистемні ліві активісти (тобто не члени КПРФ) і частина учасників правозахисного руху проводять марш пам’яті Маркелова і Бабурової. Цього року марш зібрав близько півтисячі осіб і проходив під знаком перекреслених свастик. Поліція не заважала, інцидентів не було. А от у Києві, де теж намагалися провести антифашистський марш пам’яті Маркелова та Бабурової, інциденти були – причому, як писали його організатори, «навколо нишпорили націоналісти» та зрештою зірвали акцію.

Невже ж патріотизм – це «діагноз»?

То що, виходить, у Росії більше демократії, ніж в Україні? Чи, може, загроза фашизму в Україні відчутніша – бо ж не вперше різноманітні націоналісти та праві радикали зривають у Києві й інших містах акції антифашистів, втому числі й присвячені Маркелову та Бабуровій?

Жодним чином не підтримуючи тих, хто зірвав конкретну акцію у Києві 19 січня, все ж зауважу, що мотиви й аргументи противників проведення цього маршу вельми серйозні. Бо ж, по-перше, суто механічне перенесення на український ґрунт російських політичних ідеологій – це повний абсурд, якщо не сказати більше. По-друге, антифашизм як гасло та ідеологія є небезпечним політичним явищем у разі, якщо з усіх форм тоталітаризму він обмежується спротивом тільки тій, що зі свастикою, – адже головним антифашистом усіх часів і народів був товариш Сталін, і на своїх акціях нинішні антифашисти нерідко бездумно повторюють сталінські гасла. По-третє, ідеологія, яку проповідував Станіслав Маркелов, є хаотичним і неграмотним зібранням лівих гасел, за українським умов деструктивним, ба більше – антидержавним.

Проілюструю сказане останньою (2009 рік) програмною статтею Маркелова «Патріотизм як діагноз».

«Патриотические настроения становятся реальными, когда страна подвержена внешней оккупации, а сейчас мы празднуем день независимости «от самих себя» как официальный праздник. Нас никто не оккупировал, в 90-е годы власть захватила наша мафия и наши олигархи. Бандитам и транснациональным корпорациям абсолютно всё равно, какой они национальности, для них главное – преступный бизнес.

…Транснациональным корпорациям абсолютно всё равно, кто какой национальности, они делят нашу страну, опять-таки кидая патриотизм в качестве утешительной кости…

…Бороться с олигархами, нуворишами и мафией, разбежавшись по национальным квартирам, невозможно».

Проблема тоталітаризму радянського штибу та звільнення від нього ані у цих судженнях, ані у всій статті Маркелова навіть не порушується. Ба більше: «не можна розбігтися по національних квартирах», «транснаціональні корпорації ділять країну», «у 90-і владу захопила мафія» – все це лексикон, характерний для російського шовінізму та неонацизму. Хто там говорив про розпад СРСР як «найбільшу катастрофу ХХ століття»? Для Маркелова трагедією було звільнення Росії від радянського тоталітаризму (а саме таким був первинний зміст Дня незалежності), для нього спільний барак – це щось зрозуміліше, ніж національні квартири. Звісно, це на рівні підсвідомості, але ментальні настанови російського лівого активіста у цій статті вирвалися на поверхню.

Ну, а вважати, наче патріотизм виправданий лише тоді, коли йому передує окупація твоєї країни (з неминучими жертвами), – це відверте глупство. Така окупація насправді стає наслідком відсутності масового дієвого патріотизму.

«Патриотизм оборачивается горячими точками, межнациональными столкновениями и взаимной ненавистью… Если из-за такого фантома, как патриотизм должно страдать столько людей, то зачем он нужен?

Почему во всём мире ненавидят Америку? Не из-за того ли, что там каждому гражданину тоже делают насильственную прививку патриотизма? Но Америка в роли мирового жандарма и всемирного вора может позволить себе быть наглой и патриотичной».

Останній абзац – це вже стилістика Жириновського, Зюґанова та Роґозіна…

«Честный человек не может быть патриотом, потому что честь не совместима с патриотической показухой. Умный человек никогда не станет патриотом, т.к. реально воспринимать патриотические лозунги – это удел глупцов, готовых обманывать самих себя…

…Патриотизм – это болезнь! Те, кто вздумал заболеть ею серьёзно, превращаются в махровых нацистов и погромщиков. Между патриотом и нацистом фактически нет разницы. Первый только обманывает себя и других, а второй пытается эти безумные идеи воплотить в жизнь…

…За красивой патриотической плёнкой просто скрывается наша боязнь… потребовать к ответу тех, кто со времён либерального экономического ужаса 1990-х кинул свой народ в бесправие и нищету».

Невже до 1990-х в тоталітарному СРСР народ мав усі права і жив заможно? І невже патріотизм тотожний показусі та ґрунтується на погромах? А чи не плутав Маркелов патріотизм із російським імперіалізмом і шовінізмом?

Плутанина та глупота

Звичайно, плутав. І не тільки це. Де-факто Маркелов міряв світ на російський копил, будучи суб’єктивно антиімперіалістом, а ментально – імперіалістом. Мовляв, усе всюди влаштоване так, як у Росії, вона – всесвітня матриця…

Маркелов вів мову про загрози з боку нацизму, націоналізму та патріотизму, але мовчав про більшовизм і сталінізм, які свого часу активно експлуатували патріотичні гасла (власне, так робилося до кончини СРСР – згадаймо гасла незчисленні «радянського патріотизму»). Вже це робить його культ в Україні небезпечним й антидержавним.

А як вам наступні твердження з цієї статті?

«Патриотизм выпустил демона национализма из заточения и провоцирует всё новые и новые национальные конфликты…

Чем больше патриотизма, тем слабее народ».

Отож підсумок: коли ототожнюється націоналізм як такий із імперіалізмом і шовінізмом, то це не лише антинауково – адже в підсумку «кіборг»-захисник Донецького аеропорту та різноманітні «стрєлкови» із «моторолами» виявляються об’єднаними спільною понятійною матрицею. Небезпечною для владних структур Росії була активна адвокатська діяльність Маркелова. А от його погляди не становлять жодної загрози для влади Росії, ба, навіть чимось допомагають їй, тож вона не забороняє «марші перекреслених свастик». В Україні ж спроби перетворити Маркелова на кумира – щонайменше глупота.

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

На цю ж тему:

19.02.2016
В Україні створюють кумирів. Але не з Маркелова і Бабурової

Нам не потрібен ані Маркелов-кумир, ані його культ: Стас є нашим колегою, товаришем, другом, а це – більше за будь-які культи далі

  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG