Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 14:23

Ялта сьогодні – це мертва Ніцца

(Рубрика «Точка зору»)

Я б дуже хотів, щоб меру Ніцци Крістіану Естрозі, який кілька місяців тому відвідав анексований Росією Крим і підписав із керівництвом Ялти «лист про наміри», показали відео з побиттям поліцейськими депутата алуштинської міськради. Необов'язково розповідати мерові, яких політичних поглядів дотримується ця людина, яка підтримала окупацію свого регіону й виступила в ролі обслуги російських пропагандистів. Ми маємо показати це відео не заради зловтіхи, а для того, щоб пан Естрозі зрозумів справжню роль місцевого «самоврядування» у Криму.

Містами Лазурного берега – а саме цей регіон Франції з часів Російської імперії намагається наслідувати Південний берег Криму – теж керують люди різних політичних поглядів. Нерідко зовсім огидних. Але ці люди – єдине ціле з населенням своїх міст і селищ. І з правоохоронними органами теж. Французькому поліцейському ніколи й у голову не прийде бити місцевого депутата, який вирішить поговорити з виборцями про ситуацію в їхньому спільному рідному місті. Тому що добробут цього містечка – питання спільне. І звичайний житель, і депутат, і поліцейський – усі вони хочуть жити в комфортному і красивому місті. Всі зацікавлені, щоб влітку до них приїжджали туристи – і залишалися надовго. І поверталися. І всі вони працюють над цим спільно. Пан Естрозі може розповісти про це набагато докладніше, ніж я, якщо, звісно, його кримські співрозмовники здогадаються в нього про це попросити. Але думаю, всю цю компанію гопників мало цікавить досвід мера Ніцци. Їм би використовувати його політичну позицію для легітимізації окупації – і тільки.​

Якщо порівняти фотографії дореволюційної Ялти з фотографіями Ніцци того ж періоду, ми побачимо два абсолютно ідентичних курортних міста. Ялта вибудовувалась, як рімейк Ніцци, але тепер, після сімдесятиріччя більшовицьких архітектурних і інфраструктурних експериментів в її зовнішності вже майже неможливо вгадати середземноморські риси. Врятувати вигляд Південного берега можна було тільки одним – атмосферою й солідарністю жителів. Анексія не сприяє ні тому, ні іншому. У Криму поширюється й посилюється затхла атмосфера «совка», а солідарність жителів, навіть якщо вони раптом і намагаються стихійно її виявити, протестуючи проти знищення навіть того, що ще залишилося, нещадно пригнічується бандитами, які до того ж носять погони й називаються поліцією. Так, мосьє Естрозі, це не просто російська анексія, це російська окупація. Ви їздили в гості до бандитів, ніби вам мало своїх, «законних», які викупили на вкрадені в росіян чи українців мільйони чудові вілли на Кап-Ферра і в інших приморських селищах.​

Ялта сьогодні – мертва Ніцца. Приморські селища Південного берега вражають своїм убозтвом, у той час коли приморські селища «Лазурки» стають усе комфортабельнішими й сучаснішими. База російського флоту, Севастополь – маргінальне радянське місто, позбавлене перспектив, яке поступово втрачає душу. Колишня база російського флоту Вільфранш – найпопулярніший курорт Лазурного берега, романтичне селище з переповненим пляжем і чудовими ресторанами.

Тих, хто ухвалював рішення про окупацію й анексію Криму, хто продумує спецоперації і влаштовує пропагандистські шабаші, за винятком тих, то потрапив під санкції, зрозуміло, але скільки їх там, ви можете зустріти саме тут, під крильцем мосьє Естрозі. У Ніцці й Вільфранші, в Ментоні й Каннах... Ну і, звісно, в Монако – який же ти герой «русского мира», якщо не проводиш літо в Монако, чи не відвідуєш олігархічні вечірки, не заходиш в казино й не вечеряєш у ресторанчику неподалік від акваріума?

А Крим, зґвалтований і понівечений, вони залишили «лохам і ніщебродам», як вони називають своїх співвітчизників. Ну і ще бандитам-силовикам, яким вони дозволили відпочивати тільки тут. Щоб у Монако від них не пахло. І чим мерзотніше буде в цьому відібраному в України Криму – тим радісніше вони будуть потирати пещені ручки, прикрашені купленими в найкращих ювелірів Франції перснями. Тому що тим більшим буде контраст між їхнім життям під крильцем Естрозі – і життям їхнього власного народу.

Подивіться відео, мосьє мер. Воно того варте.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конце відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»

  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG