Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 10:46

Ми виїжджали у відрядження, що затягнулося на 2 роки – ректор Донецької музичної академії


«Приїхали 10 професорів із Донецької музичної академії, причому абсолютно різних спеціальностей»

Донецька музична державна академія імені Сергія Прокоф’єва - один зі знакових навчальних закладів Донецька. Після майже півстоліття роботи виш був змушений переїхати до Києва, і, як і багато переселених вишів, вимушений почати роботу майже з нуля. Тим не менш, студенти та викладачі донецької консерваторії не здаються і готові далі прославляти музичний Донбас.

​Гості радіопрограми «Донбасс.Реалії» Леся Олійник, проректор Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, та Володимир Качмарчик, професор Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, виконувач обов’язків ректора Донецької музичної академії імені Сергія Прокоф’єва, доктор мистецтвознавства.

– Чи є зараз таке поняття, як Донецька консерваторія (як її в народі називають) на підконтрольній Україні території, чи існує вона як вищий навчальний заклад, чи можна в неї вступити і вчитися?

Качмарчик: Під час початку бойових дій було ухвалене рішення на рівні Міністерства культури про переведення студентів та викладачів Донецької музичної академії у різні виші України. Тобто ми, на відміну від ДонНУ та інших навчальних закладів Донецька, не проводили евакуацію консерваторії як навчального закладу, як самостійного закладу.

Було ухвалене рішення про переведення і студентів, і викладачів

А завдання стояло перевести всіх студентів та викладачів, які зголосилися бути з Україною, в інші музичні заклади України. Тобто в Україні було і залишається чотири основні консерваторії: Одеська, Київська, Львівська і Харківська; і для того, щоб зменшити витрати і зробити процес менш болісним, було ухвалене рішення про переведення і студентів, і викладачів у ті заклади, куди побажають студенти. І вже на основі тієї кількості студентів, які були переведені у ці чотири консерваторії, розподілялися викладачі, і працевлаштування було в них.

– Теж за бажанням могли влаштуватися викладачі в одну з чотирьох.

Качмарчик: Так. Але розподілення йшло відповідно до студентів. Є коефіціент: 3,5 студенти-бакалаври – один викладач, 3,15 спеціаліста – викладач і 1,75 – коефіцієнт на ставку викладача. І так було прораховано, на скільки місць можуть претендувати викладачі.

– Я правильно зрозумів, що викладачі з Донецька орієнтувалися на студентів?

Качмарчик: Ну, вони не орієнтувалися на студента, бо було оголошено у Міністерстві культури і створена спеціальна сторінка, де треба було зареєструватися викладачам і студентам, написати заяву на ім’я міністра культури. Робилися розрахунки, і відповідно до тих заяв, якщо десь не вистачало місць, то пропонувалося викладачеві в іншу консерваторію, де було більше вакантних місць.

– Як цікаво виходить. Лесю Степанівно, в якому статусі ви? На базі Київської консерваторії функціонує частина донецької?

Третина цих студентів з Донецька – це кафедра народних інструментів

Олійник: Знаєте, ці діти, як ми їх називаємо, вже наші. Хоча, знаєте, на початку у гуртожитках були свої гострі моменти. Скажімо, вони з Донецька, а там хтось із Західної України. Там українська мова, тут російська. Не завжди могли порозумітися один з одним. Але зараз це не питання. Знаєте, абсолютно вільно говорять вони російською мовою, ніхто їх за це не виключає, не сприймаються вони як чужі. Але що цікаво. Приїхали 10 професорів із Донецької музичної академії, причому абсолютно різних спеціальностей. Ви уявляєте собі! Загалом це 25 людей викладацького складу і 64 студенти. А третина цих студентів із Донецька – це кафедра народних інструментів. Я була вражена, що більше за все народних. А чому? А тому, що є такий дуже відомий домрист Валерій Івков, і він приїхав сюди. Очевидно, за ним поїхали і студенти. Надзвичайно велику тут роль відіграв і Володимир Качмарчик. Наша консерваторія, що є провідним музичним навчальним закладом, широко розкрила двері для всіх цих людей. Прихисток тут знайшов і головний диригент Донецької опери – Василь Василенко, лаувреат премії Шевченка, відомий у всьому світі диригент. І ми його так само забрали працювати професором, він диригує спектаклі. Ті ж композитори – відомий композитор Євген Петриченко, Олексій Скрипник, Сергій Мамонов, який був головою Спілки композиторів у Донецьку, – вони всі тут зараз.

– Володимиру Петровичу, як ви кажете, переїхали найбільш талановиті та обдаровані?

Качмарчик: Можна сказати, і так. Але переїхали ті, хто міг переїхати. Тут ще треба враховувати фактор віку. У Донецьку лишилися і ті, хто не міг виїхати з об’єктивних причин. Хвороба, похилий вік, а ви уявіть, що в 60 або 70 років починати життя з чистого листа, це ж надзвичайно складно. Фактично це були випадки, що береш свої речі та їдеш у відрядження. І от фактично це відрядження триває вже 2 роки.

– У вас таке враження особисто?

Качмарчик: У багатьох ще інші умови, бо їм не доводилося виконувати ті функції, що доводилося мені. Перевезти цілий виш – це одна справа. А люди півроку не отримували зарплати. Люди і в Києві, і у Львові. Їм треба було платити за винайняті квартири, а після деяких постанов Кабінету міністрів виплата могла здійснюватися тільки тоді, коли був переведений виш. Фактично довелося відкривати новий виш із адресою Національної академії.

– Фактично отримали викладачі ці гроші за півроку?

Качмарчик: Отримали, але це був такий драматичний момент. Це було 31 грудня 2014 року. Вже ніхто не сподівався.

– Пропонуємо послухати сюжет. Наш кореспондент побувала у вас у гостях та поспілкувалася з викладачами та студентами.

– Чи є плани об’єднати всі ці частини Донецької музичної академії у єдиний виш? І чи варто це взагалі робити?

Качмарчик: На першій колегії Міністерства культури була пропозиція перевести академію, як і інші навчальні заклади, у якесь місто України.

Було запропоновано Полтаву, Черкаси

Було запропоновано Полтаву, Черкаси. Я запропонував від цієї ідеї відмовитися, бо це, по-перше, не рентабельно, а по-друге, щоб зробити повноцінну музичну академію в будь-якому місті, потрібна інфраструктура. Потрібен оперний театр, симфонічний оркестр, повинні бути бібліотеки, інструментарій. А просто перекинути цей навчальний заклад в обласне місто України – це зробити музичне ПТУ. Тому набагато рентабельніше з економічного погляду було просто перевести студентів та викладачів.

У всіх вишів, які перевели з Донецька, будуть проблеми. Вони випускають студентів, набір буде зменшуватись. Для чого мати у Вінниці два політехнічні інститути чи університети? Немає ніякого сенсу.

– Ви розраховуєте, що консерваторія повернеться у Донецьк?

Качмарчик: Я не можу говорити про нашу академію, що буде завтра. Перше, що потрібно, – щоби був мир. Треба розуміти, що ті, хто виїхав, для Донецька в тій ситуації, в якій він зараз опинився, чужі. Давно чужі.

– Тому що там продовжує діяти «​клон»​ Донецької консерваторії?

Ця безвихідь буде транслюватися і на Донецьк

Качмарчик: Так, там лишилася вся інфраструктура, інструменти. Я вже казав, що ми переїхали, як у відрядження. Тому перше, що потрібне, – це мир. А друге, що потрібне, – це рішення. Тому що переїхати-то можна. От якщо порівнювати ситуацію у Донецьку з ситуацією у Придністров’ї, яку я чудово знаю, то там безвихідь. І ця безвихідь буде транслюватися і на Донецьк, тому що в цей час якщо там і існує якась Донецька консерваторія, то вони не мають можливості видавати свої дипломи. Їхні дипломи ніде не легітимні. Там лишилося до 200 наших студентів. Їхня доля мене тривожить, бо вони не зможуть отримати українські дипломи.

– Відомо, що цьогорічний випуск цього «​клона»​ – Донецької музичної академії, що лишилася в Донецьку, окрім дипломів «​ДНР»,​ отримали ще й дипломи Ростовської академії імені Рахманінова.

Качмарчик: Мені важко це коментувати. Коли у Донецьку були збори у актовій залі академії і так званий «міністр культури» прийшов з автоматниками, то я сказав тоді, що перша проблема, що студенти не зможуть отримувати дипломи. Існують міжнародні правила, за якими виші видають дипломи, той же російський. Донецьк же Росія не визнала частиною своєю. Тобто для того, щоб видати дипломи, російський виш повинен звернутися до Міністерства культури України з проханням відкрити свою філію.

– Лесю Степанівно, на вашу думку, ті люди, що переїхали, а це творчі люди, що існують із політикою в різних реальностях, – цікавляться політикою?

Олійник: Вони ховаються від політики за свої інструменти, за концерти. Страшно слухати те, що говорить Володимир Петрович, що з автоматами приходили. Це все на їхніх очах. А я вам скажу, що все ж таки диплом, який отримують наші випускники, вже видається за європейським зразком. Дипломи Національної музичної академії України дійсні у Європі. Що вже говорити про цих студентів.

– Я пропоную послухати уривок із культової для кожного донеччанина пісні, яку виконує тенор Тарас Присяжнюк, акомпанує йому Олена Жарка.

(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG