Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 20:47

У полоні на Донбасі. Сексуальне насильство

  • Тетяна Козак

Спектакль «Полон» (фото: Олександра Желєзнова)

Спектакль «Полон» (фото: Олександра Желєзнова)

Сексуальне насильство використовують у зоні конфлікту на Донбасі як частину тортур – щоб посіяти паніку та страх серед військовослужбовців та населення, зазначають правозахисники. Вони намагаються документувати всі випадки таких злочинів, щоб запобігти цьому.

У глядацькому залі київського театру «Золоті Ворота» було темно, тісно й незатишно. Так само відчувала себе на сцені Аліса Коваленко, головна героїня вистави «Полон», прем’єра якої відбулася нещодавно. У світлі тьмяних софітів і на тлі мінімальних декорацій – подіум, стіл, стілець, ліжко – дівчина розповідає про страшні події навесні 2014 року. На Донбасі тільки що пройшов так званий «референдум», а тоді 26-річна документалістка прямувала з українських позицій до Донецька, коли водій таксі здав її бойовикам на першому ж блокпосту. «Вона з українськими військовими», – каже він, і її відразу ж витягають з машини. Дівчина розуміє, що «це кінець» – її обшукують і забирають до Краматорська. Місто тоді перебувало під контролем російсько-сепаратистських сил. Там, спочатку в одній з кімнат будівлі адміністрації, а потім на квартирі, Аліса проводить п’ять болісних днів – її допитує і ґвалтує російський офіцер із позивним «Гром».

Спектакль «Полон»

Спектакль «Полон»

Вистава «Полон» – це реконструкція особистої історії дівчини, на яку вона зважилася тільки два роки по тому. Розповісти цю історію допомагає військовий психолог Олексій Карачинський і Георг Жено, режисер «Театру переселенців». Георг виконує роль «друга», який проводить дівчину через її спогади, особливо найболючіші, прямо на сцені. Психолог же впевнений, що таке перепрожиття допоможе психологічної реабілітації Аліси.

Глядачі, які стають свідками відвертих і жорстоких сцен, весь спектакль мовчать, хтось тихо плаче. Тільки на самому початку, коли Георг змушує Алісу показати, як бойовики проводять обшук на блокпосту і ставить її обличчям до стіни, молодий чоловік встає зі свого місця й роздратовано йде. Після закінчення ніхто не аплодує – люди тільки виходять на вулицю і курять. А ще дякують у книзі відгуків головній героїні за сміливість.

Спектакль «Полон»

Спектакль «Полон»

«Тема, на яку не хочуть говорити»

Відвертість та відкритість Аліси Коваленко – це виняток. В основному, кажуть правозахисники, які займаються документуванням випадків насильства на Донбасі, люди уникають згадувати такі ситуації.

Соромно, неприємно, боляче згадувати, дуже бояться, що ця інформація вийде кудись назовні

«Соромно, неприємно, боляче згадувати, дуже бояться, що ця інформація вийде кудись назовні. Навіть, коли хочуть поділитися, розповідають це в строгій секретності. Тим більше, не хочуть передавати цю інформацію ні в міжнародні організації, ні в суди», – каже Юлія Красильникова з організації «Схід-SOS».

Із 80 опитаних волонтерами «Схід-SOS» колишніх полонених, ніхто не погодився фіксувати документально випадки сексуального насильства.

До нас звернулась жінка, яка була в полоні кілька днів. Вона розповідає в подробицях усю свою історію

«До нас звернулась жінка, яка була в полоні кілька днів. Вона розповідає в подробицях усю свою історію. Під запис, без проблем, можна про це поширювати інформацію. Крім цього моменту з насильством», – каже Красильникова.

Чоловікам визнання скоєного над ними сексуального насильствоа дається ще важче – взагалі вони замовчують це. Але при цьому часто розповідають про такі ситуації, які сталися не з ними – «я бачив, чув, когось там, кого зі мною тримали».

Із 86 осіб, що були у полоні, тільки четверо заявили про те, що над ними вчинили сексуальне насильство. Серед них і чоловіки, і жінки

«Із 86 осіб, що були у полоні, тільки четверо заявили про те, що над ними вчинили сексуальне насильство. Серед них і чоловіки, і жінки. Таких ситуацій, звичайно, більше – є факти, які наводять на цю думку. Але ми не маємо права говорити, провокувати – людина повинна бути готовою розповісти про це все», – пояснює Тетяна Сіренко, психолог організації «Право на здоров’я», яка займається психологічною допомогою тим, хто пройшов через тортури в зоні конфлікту на Донбасі.

Психолог звертає увагу ще одну проблему: ті, хто потрапив у 2014 році під хвилю стихійних викрадень людей, обмінів, потім «губилися». Вони не проходили комплексне обстеження, не отримували ніякої медичної допомоги. А згодом із такими людьми складніше працювати – травма глибша.

«Людям взагалі важко прийти до психотерапевта. Вони не знають, що це. «Я що, ненормальний? – так вони думають», – каже Сіренко.

На дверях кабінету організації «Право на здоров’я» в опіковому центрі у Києві (біля метро Чернігівська) немає ніяких покажчиків, що сюди приходять люди, постраждалі від тортур у зоні конфлікту. Це зроблено спеціально, щоб зменшити психологічний тиск на клієнтів.

У тому, що люди мовчать про страшні тортури, яких вони зазнали, є й інституційна проблема. Держава не пропонує ані правової, ні соціально-реабілітаційної підтримки, немає фінансової компенсації.

Уцілілі жертви сексуального насильства також не відчувають потреби звертатися в поліцію, тому що не вірять у правосуддя. До того ж, процедура надання свідчень для таких людей дуже травматична.

«У нас вважається, що нікого не покарають, не допоможуть і лікувати не будуть або до психолога не відправлять – взагалі ніякої мотивації немає про це говорити», – каже правозахисниця Красильникова.

Хоча для військовослужбовців і цивільних ситуація все-таки різна. Якщо перші, вийшовши з полону, мають отримати зарплату за весь період перебування там, а також мають можливість пройти медобстеження у військовому госпіталі, то цивільні залишаються без житла, грошей і будь-якої допомоги від держави. Таких, стверджують правозахисники, кілька сотень людей.

На окупованих територіях ситуація взагалі важка – у людей і зовсім немає доступу до будь-яких гуманітарних організацій, які могли б допомогти в випадках тортур та насильства.

«З обох сторін»

За даними звіту Управління верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ), яке має своє представництво в Україні, сексуальне насильство в зоні конфлікту на Донбасі застосовується як бойовиками угруповань «ЛНР» і «ДНР», так і з українського боку.

«Два зареєстровані випадки сталися поблизу Авдіївки у квітні й травні 2015 року. Затриманого чоловіка катували, змушували зізнатися в участі в озброєних групах на камеру, кілька разів йому погрожували сексуальним насильством (казали, що йому зв’яжуть руки і потім його зґвалтує гомосексуаліст). Двох жінок із однієї сім’ї віком 18 та 41 рік катували та кілька разів погрожували сексуальним насильством», – йдеться в останньому звіті організації за період лютий – травень 2016 року.

У звіті згадується також випадок жорстокого поводження і насильства над цивільними з боку бійців добровольчих батальйонів «Азов» і «Донбас». У подібних нападах фігурують також добровольці «Айдара» і солдати 92-ї бригади.

Даних з окупованих територій Донбасу зовсім мало – через обмежений доступ. Один із останніх зареєстрованих УВКПЛ випадків стався в донецькому СІЗО №5. Чоловіка, який відбував покарання в цій установі, побили і зґвалтували охоронці.

Деякі українські солдати, які були в полоні збройних груп упродовж кількох місяців, також повідомляють про факти, які свідчать про сексуальне насильство щодо жінок в умовах ув’язнення з боку бойовиків.

Однак правозахисники відзначають, що інформація про випадки сексуального насильства в зоні конфлікту вкрай обмежена – її складно перевірити. У жодному із задокументованих випадків не було судово-медичної експертизи, оскільки на територіях, де триває конфлікт, відсутнє верховенство права, а ресурси правоохоронних органів обмежені для таких розслідувань.

«Тактика тероризму»

«Тактика тероризму» – так у цьому році ООН охарактеризувала сексуальне насильство в зонах конфлікту.

Генсекретар ООН Пан Ґі Мун у своїй щорічній доповіді в Раді безпеки ООН наголосив, що напади на жінок і дівчат на тлі загального сплеску екстремізму не випадкові, а є частиною стратегії екстремістських груп. Останні використовують акти сексуального насильства для нарощування своєї «влади», фінансування свого озброєного формування і як стратегію вербування.

У звіті згадується 19 країн, де відбуваються збройні зіткнення. Однак, України серед них немає. У відповідь на це Володимир Єльченко, постійний представник України в ООН, заявив, що серед інших наслідків конфлікту на Донбасі, зросла кількість випадків сексуального насильства на цих територіях.

«Для вирішення цієї проблеми українська влада готова розширювати співпрацю з відповідними міжнародними організаціями та механізмами, в першу чергу з ООН», – заявив Єльченко.

Загальна кількість людей, які зазнали сексуального насильства в перебігу військового конфлікту на Донбасі, невідома. Інформаційну базу тільки зараз починають створювати волонтерські групи, які об’єдналися у правозахисну коаліцію «Справедливість заради миру на Донбасі», у співпраці з міжнародними гуманітарними місіями. Усю зібрану інформацію правозахисники планують надати Міжнародному кримінальному суду.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG