Реформи у колишніх соціалістичних країнах призвели до швидкого розвитку економіки і зростання добробуту. Але не для всіх. За підрахунками Європейського банку реконструкції та розвитку, приблизно чверть населення цих країн вважає, що живе гірше, ніж у 1989 році. А в Україні ще в більшій мірі, ніж у сусідів, багатство зосереджене серед невеликої частини супер-багатих. В той час, як люди вважають, що нерівність є великою і продовжує зростати, адже вийшли вони з егалітарного суспільства. Про те, що з цим робити, говоримо з експертом «Реанімаційного пакету реформ», старшим економістом компанії CASE Ukraine Володимиром Дубровським.
– Дійсно, стартували з дуже еґалітарного суспільства, штучно еґалітарного, підкреслюю, яке було побудоване за штучними ідеологічними лекалами марксизму. І в результаті переходу до ринку сталося, як і очікувалося, певне розшарування, яке неодмінно виникає у ринковій економіці, бо в ринковій економіці кожний заробляє, в ідеалі, відповідно до своїх здібностей, а розподілені вони між людьми нерівномірно.
Таке розшарування було природнім, і йому не чинили перепон, бо вважалося, що це нормальний процес.
Перехід відбувся не до повноцінної ринкової економіки, це «суспільний порядок з обмеженим доступом»
І дійсно, багато у чому це був нормальний процес, але перехід відбувся не до повноцінної ринкової економіки, а особливо у таких країнах, як Україна, а до економіки, яка ззовні нагадує ринковий капіталізм, а за сутністю своєю це є те, що в сьогоденній науці називається «суспільний порядок з обмеженим доступом». Тобто це фактично таке суспільство, яке більше нагадує середньовічно-феодальне за своєю структурою, ніж сучасну ринкову економіку.
– Один із наших дописувачів у мережі Facebook пише, що, як виявилося, внаслідок глобалізації, розвитку вільної торгівлі, зняття бар’єрів для інвестицій збагачується лише незначний відсоток, а решта втрачає роботу, звичний стиль життя і впевненість у майбутньому. Що робити у випадку України? Тому що перед Україною стоять ще дуже великі завдання щодо реформ. Багато людей говорять про те, що це будуть болючі реформи. Інші люди говорять про те, що нам потрібно вирівняти цю нерівномірність у розподілі доходів, і тоді вони перестануть бути такими болючими.
– Те, що глобалізація спричиняє розрив доходів, роблячи багатих більш багатими, а бідних ще біднішими, це є брехня. Вона, дійсно, у певних випадках спричиняє розділ у доходах, але бідні стають багатшими, а багаті стають ще багатшими. Зверніть увагу, бідним стає жити краще. Але щодо бідних, вони відчувають себе біднішими, щодо ще багатших багатих. Так от, ідея про те, що люди мають бути більш рівними – це ідея багато у чому хибна.
Люди мають бути рівними за своїми можливостями. А не за своїми статками
Люди мають бути рівними за своїми можливостями. А не за своїми статками.
– Є проблема у європейських країнах. У країнах, які пройшли цю ринкову трансформацію, ми зараз бачимо таку, можливо, навіть і парадоксальну ситуацію. Один з наших дописувачів у Facebook з Чехії наводить такі цифри: є близько 6% безробіття, тобто його практично немає. Водночас приблизно чверть чеських виборців була б готова зараз голосувати за повернення минулого, тому що вони мали вищі доходи до 1989 року, ніж зараз. Подібну ситуацію ми зараз можемо спостерігати і в Україні, де експерти говорять про те, що виборці, які незадоволені своєю ситуацією, можуть загальмувати реформи. Вони не виграють від цього, але тим не менше вони це можуть зробити.
– Таке, дійсно, є. Але, по-перше, це меншість населення. По-друге, що стосується Чехії, я дуже не певний того, що дійсно вони мали вищі доходи. Вони мали, можливо, відносно вищі доходи. Тобто вони відчували себе багатшими. Тому що розшарування було меншим. Але я думаю, що абсолютно вони зараз живуть краще.
Щодо українців, то теж, хоча Україна набагато менш успішна, ніж Чехія у своїй трансформації, але в опитуванні, яке проводилося, говорили про те, що українці весь час скаржаться на те, що так, ми живемо гірше й гірше, а з іншого боку, якщо їх запитують про наявність у їхньому побуті певних предметів, про інші можливості, які вони використовують, то виходить, що живуть вони, найімовірніше, краще.
Хоча точно є та частина, яка втратила. Скажімо, це робітники радянських підприємств, які колись були привілейованим класом, коли робітник на заводі отримував втричі більше, ніж інженер. Ну, так, дійсно, такі робітники втратили. Від реформ взагалі хтось завжди втрачає, а хтось виграє.
Якщо це вдалі реформи, то вони абсолютно мають бути непопулярними. Вони мають утворювати таку ситуацію, від якої зрештою виграють усі
Але якщо це вдалі реформи, то вони абсолютно мають бути непопулярними. Вони мають утворювати таку ситуацію, від якої зрештою виграють усі.
Є реформи, про які в Україні мало говорять, на жаль, але, які мали б відбуватися паралельно з тими, які непопулярні. Скажімо, відпускаються тарифи – тарифи стають на рівень нібито ринкових, бо немає такого поняття, як ринкові тарифи – тарифи наразі встановлює держава, тому що це є природні монополі.
Щоб тарифи не підвищувались так, як вони підвищилися, треба було б робити одночасно реформу природних монополій. Цього не було зроблено. Про неї не говорили
Так от, для того, щоб ці тарифи не підвищувались так, як вони підвищилися, треба було б робити одночасно реформу природних монополій. Цього не було зроблено. Про неї не говорили. І люди її, на жаль, не вимагали. Вони не розуміли, що це буде потрібно. Тільки зараз зайшла про це розмова, і то прості люди все одно слухають популістів, які кажуть, а давайте знизимо тарифи.
Для того, щоб ця реформа була менш непопулярною, треба було б робити іншу реформу, яка дуже непопулярна в інших вузьких колах. І от тут є якраз проблема з тією нерівністю, про яку Ви говорите. Тому що ті вузькі кола, так звані олігархи різного типу – це можуть бути аж до підприємця, який має єдину ятку в селі, бо сільський голова – його кум або сусід. Ті олігархи, вони чинять спротив реформам тим, які мали б зробити життя людей кращим.
Це вивільнення підприємництва, це податкова реформа, це демонополізація економіки, це насамперед судова реформа. Якщо наші керманичі хочуть, щоб за них далі голосували, вони мають просувати насамперед ці реформи
Це вивільнення підприємництва, це податкова реформа, це демонополізація економіки, це насамперед судова реформа, бо без суду нічого не буде. Усі ці реформи є популярними насправді серед населення.
Якщо наші керманичі хочуть, щоб за них далі голосували, вони мають просувати насамперед ці реформи. Я так розумію, що дехто з них це розуміє. Але спротив дуже великий. І найнебезпечніше те, що наші олігархи, в цьому випадку у вузькому сенсі, володіють телевізійними каналами і мають можливість маніпулювати виборцями, це є дуже небезпечним. Вони можуть дійсно, коли зачіпаються їхні інтереси, маніпулювати у такий спосіб, щоб збуджувати ці популістські настрої і блокувати подальші реформи.
