Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 23:53

«Я їх дістав! Усіх» – росіянин встановив причетних до розстрілу його прадіда: від організаторів у Москві до катів


Денис Карагодін з актами про розстріли на Каштачній горі в Томську, де таємно ховали тіла страчених у катівнях НКВС

Денис Карагодін з актами про розстріли на Каштачній горі в Томську, де таємно ховали тіла страчених у катівнях НКВС

56-річний селянин Степан Іванович Карагодін був заарештований в ніч на 1 грудня 1937 року працівниками Томського ДВ НКВС, Засуджений Особливою нарадою як «організатор шпигунсько-диверсійної групи» і «резидент японської військової розвідки» до розстрілу. Вирок був виконаний 21 січня 1938 року. Дружина і діти не знали про розстріл і сподівалися, що Степан Іванович живий. У кінці 50-х вони отримали довідку про реабілітацію, в якій ішлося, що він «помер в ув'язненні».

Правнук Степана Івановича, випускник філософського факультету Томського університету, 34-річний Денис Карагодін вирішив встановити імена всіх, хто винен у фальсифікації звинувачення проти заарештованих у «харбінській справі», і простежити злочинний ланцюжок – від кремлівських ініціаторів Великого терору до простих виконавців у Томську, аж до водіїв «чорних воронків» і друкарок, які передруковували папери НКВС. Архіви радянських спецслужб украй неохоче діляться інформацією, але Денису вдалося роздобути безліч документів, які свідчать про те, як працювала машина сталінських репресій, убиваючи ні в чому не винних людей.

У червні 2016 року Денис Карагодін розповів Радіо Свобода про свою надію завершити розслідування справжнім судовим процесом. Зараз усі матеріали, необхідні для підготовки цього процесу, зібрані. У листопаді Денис отримав останній ключовий документ: акт про виконання Томським міськвідділом НКВС вироку щодо 36 осіб, у тому числі Степана Івановича Карагодіна і шістьох його «спільників».

«Тепер у нас є весь ланцюжок убивць повністю: від політбюро до конкретного ката», – пише Денис Карагодін.

Степан Іванович Карагодін із дружиною та сином

Степан Іванович Карагодін із дружиною та сином

Усього в цей день – 21 грудня 1938 року – у в'язниці міста Томська співробітниками міськвідділу НКВС були розстріляні 64 особи. Люди, не згадані в акті, проходили в номенклатурній звітності за іншими вирок-списками.

Найголовніше те, що в документі вказані імена безпосередніх катів. Це помічник начальника Томської в'язниці Зирянов, комендант міськвідділу НКВС Денисов та інспектор Носкова.

Денис Карагодін домагався отримання цього документа не один місяць. Його численні письмові та усні запити завжди закінчувалися одним і тим самим: формальними відписками або повідомленнями про те, що цього документа немає.

Опинившись у скрутному становищі і не бажаючи здаватися, Денис розробив складний план дій. Він сподівався знайти допомогу в Держдумі або навіть в РПЦ. Однак після його повторного запиту з архіву Управління ФСБ Росії у Новосибірській області несподівано надійшов лист з копіями документів про розстріл та з іменами катів.

Денис Карагодін

Денис Карагодін

Денис Карагодін розповів Радіо Свобода про те, як це сталося:

– У 2012 році я почав збирати відомості про співробітників НКВС у відомчих і політичних архівах, але виявилося, що можуть допомогти і нащадки людей, родичі яких були розстріляні в Томську.

Мені почали надходити листи через сайт. З надісланих матеріалів я по крихтах «знімав» дані співробітників НКВС: хто розробляв арешт, хто проводив обшук, хто був свідком, хто вів слідство, хто підписував санкції на арешт тощо.

Одного разу мені написала людина, родич якої був розстріляний. Завдяки документам, які вона надіслала, я виявив співробітників НКВС, які вбили Саліхова Олексія Івановича – він був розстріляний 5 липня 1938 року. Причому з'ясувалося, що він жив на одній вулиці з моїм прадідом Степаном Івановичем Карагодіним, буквально через два будинки. Це було неймовірне відкриття, яке дуже надихнуло мене! Я вніс адресу цього будинку в інтерактивну карту свого розслідування. На цьому сюрпризи не закінчилися. Під час аналізу його документів (я вирішив підійти до цього особливо ретельно – як кажуть, «по-сусідськи») був виявлений дуже дивний запис на виписці з акту про розстріл. На ній зазначалося, що «акт про виконання вироку зберігається в Особливому архіві 1-го спецвідділу НКВС СРСР». Раніше я такого не зустрічав. А головне – саме ці відомості мені і не надавали, блокували будь-які спроби доступу до них; ба більше – приховували, що такі архіви взагалі існують. «Відомостей не маємо» – була стандартна відповідь.

– Тобто це надсекретний відділ спецслужб?

– Вважаю, що, швидше, так. Вдалося встановити, що зараз він в архіві Управління ФСБ Росії у Омській області. Потрапив він туди як резервний фонд зберігання в період Другої світової війни, коли евакуювали архіви з Далекого Сходу і з європейської частини СРСР. Причому за місцем цього резервного зберігання є і документи Особливої наради при НКВС, і архівно-слідчі справи з розкуркулення територій Далекого Сходу, і різні московські документи, і багато чого ще, в тому числі і той самий спецархів НКВС СРСР.

– Вивозили, побоюючись, що ці документи захоплять японці або німці?

– Так, звичайно. Все було проведено в рамках «стандартної» евакуації найціннішого. Найцінніше, розумієте!

Я миттєво запросив потрібний мені документ. В отриманому з Омська листі говорилося, що акту розстрілу мого прадіда в архіві немає, а в зазначеному мною томі «є акти про виконання рішень Судової трійки УНКВС по Читинській області». І це був справжній прорив, бо з цього бюрократичного формулювання я встановив те, в чому завжди був упевнений: ці документи, як і раніше, існують!

Я направив схожий запит в Управління ФСБ Росії у Новосибірській області, вважаючи, що отримаю чергову відписку. Відповіді не було кілька місяців, і я направив запит повторно. Отримана «технічна відповідь» виявилася абсолютно приголомшливою: мені надіслали акт розстрілу, який я шукав!

– У Вас є припущення, чому вони його надіслали?

– По-перше, сам запит був сформульований украй точно: була вказана вся номенклатура наказів і дат. Був фактор знання архіву спецвідділу, наведене листування з управліннями ФСБ Омська і Томська. Всі ці відомості не для пересічної людини і навіть не для кожного історика.

Цікаво й те, що на документах не стоїть гриф «секретно» або «цілком таємно». Варіантів усього два: або вони були настільки секретними, що нікому навіть і в голову не приходило їх візувати таким чином, або гриф все ж стоїть, але на особовому титульному аркуші фонду.

Історики і фахівці, з якими я встиг поговорити, не можуть повірити в те, що мені це вдалося. Деякі були просто шоковані від того, що такі документи все ж існують і домогтися їх реально

Історики і фахівці, з якими я встиг поговорити, не можуть повірити в те, що мені це вдалося. Деякі були просто шоковані від того, що такі документи все ж існують і домогтися їх реально. Не виключено, що взагалі вперше в історії Росії людині було видано такий документ. Але я, звичайно ж, цього достеменно не знаю.

За деякими відомостями, низка співробітників архівів Управлінь ФСБ були щиро переконані в тому, що цього акту просто фізично немає, нібито він був свого часу просто знищений – «зачищений», як і багато інших документів. Але я знав, що це не так, знав, що ці документи існують, я був в цьому абсолютно переконаний! Так воно і виявилося.

Друга сторінка акту розстрілу з прізвищем Степана Карагодіна

Друга сторінка акту розстрілу з прізвищем Степана Карагодіна

– Що саме відкриває цей акт?

– Документ є наказом Управління НКВС у Новосибірській області, в якому перераховуються 36 осіб і наказується розстріляти їх на основі рішення Особливої наради при НКВС. Документ був надісланий особисто начальнику Томського міськвідділу НКВС Івану Овчиннікову для виконання. Після виконання – вбивства 36 осіб – цей документ разом з актом розстрілу повинен був бути відправлений назад у Новосибірськ (така інструкція в самому цьому наказі). Що і було зроблено. Таким чином, ми маємо документ на трьох аркушах, на звороті третього аркуша – сам акт про виконання, завізований катами.

Тепер ми достовірно знаємо коменданта Томського міськвідділу НКВС – це Денисов. Прізвище Носкової також мені було відоме з публікації в місцевій газеті. Ця Носкова завжди була у мене «темною конячкою», я ніяк не міг зрозуміти, чому вона не проходить у тих базах, де зустрічаються інші співробітники. Тепер зрозуміло: вона була «просто катом», інспектором.

Випуск газети «Червоний стяг», №211 від 13 листопада 1937 року. «Усі четверо - в моєму списку», – каже Денис Карагодін

Випуск газети «Червоний стяг», №211 від 13 листопада 1937 року. «Усі четверо - в моєму списку», – каже Денис Карагодін

– А чому в газеті про неї писали?

– Навесні 2016 року, сидячи в читальному залі бібліотеки Томського університету і працюючи над питаннями французької постструктуралістської традиції, я раптом несподівано для себе встав і підійшов до фонду періодики. І, відкривши підшивку томської газети «Червоний прапор» за 1937-1938 рік, почав шукати фотографію прокурора Миколи Пілюшенка. Був такий масовий убивця, абсолютний маніяк (вимагав від підлеглих, щоб вони більше читали художньої літератури, щоб прокурорські звинувачення періоду Великого терору були більш красномовними). У 1939 році його, щоправда, заарештували, звинувативши в «правотроцькістській контрреволюційній змові», але потім просто відпустили – пощастило. Ба більше, він був визнаний жертвою політичних репресій і увійшов до Книги пам'яті Томської області як потерпілий.

Газета «Червоний прапор» – запаморочливе читання. На кожному аркуші – крики про наступ з усіх боків на «нашу соціалістичну батьківщину» «фашистів» всіх мастей (включаючи навіть «фашистських піратів») і змови, які розкриваються «мудрим керівництвом НКВС».

«Відпрацювавши» 1937 рік повністю, а це 242 номери, я знайшов цікаві відомості. Кілька фотографій регіональних співробітників НКВС, нагороджених вищими державними нагородами; в публікаціях не вказувалася, за що саме вони нагороджені, але я точно знав за що – за масові вбивства. Це був зеніт їхнього успіху. На одному з цих знімків була і Носкова, в замітці під її фото був підпис – «одна з активних співробітників Томського міськвідділу НКВС». Тоді я просто машинально вніс її в свою картотеку.

21 січня 1938 року в Томську цими діячами були вбиті 64 людини. І це тільки в один день. До цього дня були такі ж масові вбивства і після теж, і місяцями раніше, і місяцями пізніше.

Це був конвеєр, холоднокровна машина вбивства, простий механізм, рутина

Це був конвеєр, холоднокровна машина вбивства, простий механізм, рутина.

Я вважаю, що ці три кати – і є основна група. Хоча в моїй картотеці є й інші кати, але достовірно виявлені у «моїй справі» саме ці.

– І Ви хочете вирахувати абсолютно всіх, аж до водіїв «чорних воронків» і друкарок, що друкували документи?

– Не хочу, а зробив це.

І це не просто прізвища й посади, а й весь обсяг персональних даних (ПІБ, рік і місце народження, послужний список, номери наказів про нагородження, присвоєння звань, свідоцтва про смерть і фотографії).

Я встановив весь список водіїв гаража Томського міськвідділу НКВС, і на кілька друкарок міськвідділу у мене теж є дані

Я встановив весь список водіїв гаража Томського міськвідділу НКВС, і на кілька друкарок міськвідділу у мене теж є дані. Але це все ж факультативна мета. Друкарку ми не «притягнемо» як співучасницю (хоча, якщо відпрацювати почерк друкарських машинок і звірити графік змін, це можливо).

Водія ж як співучасника «притягнемо» 100 відсотків. Для цього буде достатньо всього лише наряду на транспорт на конкретні дати

Водія ж як співучасника «притягнемо» 100 відсотків. Для цього буде достатньо всього лише наряду на транспорт на конкретні дати – в принципі, думаю, це реально.

Але головне – це не вони, а та розстрільна команда, на яку я полював. Я їх дістав! Усіх.

Минулі вихідні я провів за розшифровкою отриманих документів і доведенням профілів убивць. І раптом несподівано зрозумів, що моє розслідування завершене.

Це дуже дивне відчуття, знаєте.

– А що Ви ще знаєте про катів?

– Та взагалі-то все. Хочу ще дістати їхні додаткові фото. Фотографія Носкової вже є, є номер партквитка Денисова, відповідно, я знайду фотографію, а третій – новий, Зирянов – помічник начальника в'язниці. У мене були відомості про те, що в масових убивствах брали участь і комсомольці, це була окрема лінія, яку я розробляв. А він був членом ВЛКСМ з 1930 року. Саме так він і був залучений до роботи «по комсомольській лінії», допомагав. Було розпорядження – платите будь-які гроші, але тільки, щоб вони робили роботу. Я знайшов відомості по зарплаті 1936-1938 років, хотів зрозуміти, чи був стрибок з виплатами в цей період. Вирішив навіть робити таблицю, виявляти за непрямими ознаками, за якимись асоціативними зв'язками, і ось буквально – бах, і тобі все надсилають. Я думаю, вони самі не зрозуміли, що вони зробили.

Ну, що значить усе надсилають? Тільки каракулі їхніх автографів і прізвища (без ініціалів), інших відомостей, звичайно ж, не надано. Імена, по батькові, послужний список, рік народження, фото тощо – це я вже встановив самостійно. Таку інформацію на мій запит, звичайно ж, вони б мені не надали (про це навіть не може бути й мови). У червні цього року я вже трохи вам розповідав про це.

Співробітники та курсанти навчальних курсів НКВС. Новосибірськ, 1930-ті роки

Співробітники та курсанти навчальних курсів НКВС. Новосибірськ, 1930-ті роки

– Ви пишете, що виявили і внутрішньокамерного агента-провокатора. Хто ця людина?

– Це основна «квочка» Томського міськвідділу НКВС – Пушньов Іван Федорович, 1911 року народження. Причому не проста «квочка», а настільки люта, що дозволяла собі навіть вчити слідчих (кадрових співробітників міськвідділу), як саме їм слід працювати з підслідними. За завданням НКВС він видавав себе за представника польського Генштабу, який «завербував» у неіснуючу «Партію народних героїв» понад тридцять осіб, в тому числі свою дружину, після чого їх усіх заарештували, Пушньову інсценували втечу з в'язниці, а заарештованим у справі оголосили, що він помер, і для переконливості показували його фотокартки в труні. Усіх обвинувачених у справі «Партії народних героїв» засудили до розстрілу.

У 1958 році Військова прокуратура відмовилася реабілітувати Пушньова з формулюванням «як особа, яка займалася фальсифікацією кримінальних справ»; проте вже в 1990 році з формулюванням «особа, яка не була штатним співробітником НКВС» його реабілітували.

Але якщо одні двері зачиняються, то, ймовірно, відчиняються якісь ще. Саме цей юридичний казус дозволив мені запросити доступ до його справи як до «жертви політичних репресій» – подивимося, що це за жертва. Відмовити мені не мають права. Справа перебуває на постійному зберіганні в Управлінні ФСБ у Томської області. Те саме я зробив і щодо прокурора Пілюшенка.

– І цей внутрішньокамерний агент вибивав свідчення і з Вашого прадіда теж?

– Ми не можемо цього стверджувати.

Тортури в Томському міськвідділі НКВС активно застосовувалися; це називалося «мирові» – заходи фізичного впливу

Але тортури в Томському міськвідділі НКВС активно застосовувалися; це називалося «мирові» – заходи фізичного впливу. У мене є офіційні документи, що свідчать про це. Причому потрібно розуміти, що до одних підслідних могли застосовувати саме фізичне насильство, наприклад, бити великими томами книг по голові, затискати пальці дверима, ставити на «вистойку», «висотку», різні розтяжки, тривіально бити тощо, а щодо деяких підслідних застосовували і більш витончений спосіб: досить було просто показати першу сторінку їхньої ж анкети зі щойно розпочатої справи, де вони самі ж і вказували при першому допиті склад і членів своєї сім'ї, і пригрозити репресіями на їхню адресу... – цього було більш ніж достатньо, щоб люди підписували будь-які документи, аби сім'ю не чіпали. Все просто. Можливо, зі Степаном Івановичем сталося щось подібне, тому що після його арешту його синів, службовців за призовом у Томську несподівано просунули по службі. Певний «контракт», розумієте? Домовилися. Я достовірно не знаю, звичайно. Але на тих аркушах у протоколі допиту, який я бачив, його розпис збитий. А іноді таке враження, що спочатку були підписані чисті аркуші, а поверх них уже внесені матеріали допиту, передруковані пізніше друкаркою.

Архів проекту Дениса Карагодіна: документи та жорсткий диск на 2 терабайти

Архів проекту Дениса Карагодіна: документи та жорсткий диск на 2 терабайти

– Після нашого червневого інтерв'ю та інших публікацій про Ваше розслідування Ви отримали багато листів – і просто від небайдужих, і від тих, хто хоче розшукати відомості про своїх репресованих родичів. Що Вам пишуть: «Хлопче, ти молодець, але нічого не доб'єшся» чи «Ми будемо те саме робити»?

– Про те, що я нічого не доб'юся, я чув від самого першого дня. А в певний момент і навіть найближчі мої друзі були переконані, що далі мені не просунутися, що це межа і безвихідь. Але я просто не звертав на це уваги, бо рішення неможливих завдань – це, власне, і є весь проект stepanivanovichkaragodin.org. Будь-який з його пунктів – неможливе завдання, і як бачите – кожне вирішене. Безумовно, є щось і неможливе, але ці зони мною визначено, і, усвідомлюючи їх, я концентруюся на можливому.

Так, багато писали, що я молодець. Це, звичайно ж, було приємно. Але в кожному такому листі була сімейна трагедія і покалічені долі. Думаю, люди прагнули помсти. І бачачи, що ось хоч у когось виходить, бажали мені сил. Навіть пропонували гроші; я, звичайно ж, відмовлявся.

Також мене часто запитували про те, як саме скласти запит і куди його спрямувати, як дістатися до тих чи інших документів. Я підказував, як краще зробити, але давалося мені це з великими труднощами – це дуже важко. Кожна історія – це пекло, і ти повинен у нього входити і розмовляти про події; не виходячи при цьому ще й з пекла російської бюрократії. Це нескінченний потік... Це дуже важко, але й не відповідати часом не можна, адже лист – це крик із серця людини, можливо, останній відчайдушний шанс щось дізнатися. Щиро кажу вам: я дуже хочу зняти з себе цей гуманітарний тягар.

– А родичі тих людей, які разом зі Степаном Івановичем були по його справі розстріляні, знайшлися?

НКВС, а пізніше і КДБ СРСР приховувало сліди своїх злочинів – масових убивств, фальсифікуючи документи в РАГСах

– Ні. Цих родичів мені знайти не вдалося. Та, чесно кажучи, я і не ставив перед собою такого завдання. Думаю, їх уже просто немає в живих. Ось, дивіться: по розстрільній справі проходять вісім осіб, сім розстріляно. Свідоцтва про смерть у Томському РАГСі на всіх сфальсифіковані – стоять помилкові дати і неправдиві причини смерті.

Це НКВС, а пізніше і КДБ СРСР приховували сліди своїх злочинів – масових убивств, фальсифікуючи документи в РАГСах. Про те, як саме це відбувалося (включаючи і секретні внутрішньовідомчі накази), можна також прочитати на моєму сайті. Однак з часом (це 50-і і 80-і роки) свідоцтва на трьох із семи були виправлені на реальні: реальна дата смерті – «21 січня 1938 року», реальна причина смерті – «розстріл». Це означає лише одне: на момент внесення виправлень родичі вбитих були живі.

Ганна Дмитрівна Карагодіна з дітьми

Ганна Дмитрівна Карагодіна з дітьми

– Скептик слухає нас і каже: добре, він встановив усіх цих катів, вони народилися у 1892 році, їх на світі давним-давно немає. Що далі?

– Наше розслідування завершене – це головне. Ми дізналися те, що хотіли знати кілька поколінь нашої сім'ї, – імена всіх убивць. І ми зробили це. Кожен робив свою частину. Моя почалася у 2012 році і закінчилася 12 листопада 2016 року. Саме ж розслідування велося від 1 грудня 1937 року, тобто з ночі арешту Степана Івановича співробітниками Томського міськвідділу НКВС.

Тепер нам відомий абсолютно весь ланцюжок вбивць: від організаторів в Москві до конкретних катів в Томську, причому не просто прізвища, а докладні біографії з послужним і кар'єрним списком, включаючи домашні адреси. Справу зроблено

Тепер нам відомий абсолютно весь ланцюжок убивць: від організаторів у Москві до конкретних катів у Томську, причому не просто прізвища, а докладні біографії з послужним і кар'єрним списком, включаючи домашні адреси. Справу зроблено.

Друга частина проекту розслідування – це притягнення до кримінальної відповідальності всіх осіб, винних у вбивстві Степана Івановича Карагодіна. Абсолютно весь ланцюжок: від організаторів цього конкретного вбивства – членів Політбюро в Москві (на чолі з громадянином Джугашвілі Йосипом Віссаріоновичем, 1878 року народження, більш відомого під псевдонімами Коба, Сталін) до конкретних катів у місті Томську (громадян: Зирянова Миколи Івановича, 1912 року народження; Денисова Сергія Тимофійовича, 1892 року народження та Носкової Катерини Михайлівни, 1903 року народження).

Ланцюжок убивць досить довгий – понад 20 осіб: організатори, керівники, виконавці, співучасники – всі. Включаючи і водія чорного «воронка» – він піде як співучасник. Звинувачення: група осіб за попередньою змовою вчинила масове вбивство

Ланцюжок убивць досить довгий – понад 20 осіб: організатори, керівники, виконавці, співучасники – всі. Включаючи і водія чорного «воронка» – він піде як співучасник. Звинувачення: група осіб за попередньою змовою вчинила масове вбивство.

Сценарії цієї юридичної процедури (про притягнення до відповідальності) вже розроблені.

– Масове вбивство – це всі 64 людини?

– Ні. Тільки сім. Звичайно, в той фатальний день – 21 січня 1938 року – співробітникам Томського міськвідділу НКВС (і асоційованими з ними особами) було вбито не менше 64 людей. Хоча в акті розстрілу є імена 36 з цих 64 осіб, але фактичний матеріал доказової бази у нас лише тільки в частині семи з них. Це Степан Іванович Карагодін і всі, хто проходив у його справі і був розстріляний разом з ним у рамках «харбінської операції» за рішенням «Особливої наради при НКВС», а саме: Батурін Фрол Данилович, Бочарников Йосип Михайлович, Малакішер Матвій Леонтійович, Сімо Олена Дмитрівна, Старовойт Уляна Андріївна і Шабалін Веніамін Якович.

– Але Вам відмовлять у порушенні справи.

– А Ви намагалися?

Сценарії за юридичною процедурою (притягнення винних до кримінальної відповідальності) розроблені. І не скористатися такою можливістю було б просто злочинно.

Кому ще й коли вдавалося зайти так далеко? З такою фактурою і доказовою базою?

Кому ще й коли вдавалося зайти так далеко? З такою фактурою і доказовою базою? Є такі приклади? Мені особисто не відомо. Нехай вона буде, і якщо раптом вона виявиться невдалою, то принаймні вона увійде в історію як спроба. А закладена традиція – сильна річ!

Одна людина вбиває іншу, а потім каже: ви знаєте, я його вбив, але ось довідка, що я його реабілітував – тепер усе в порядку. Ні – не в порядку. І це абсолютно очевидно.

Ніхто ніколи в історії Росії не подавав подібного позову, ні у кого не було ідеї дійти до кінця

Ніхто ніколи в історії Росії не подавав подібного позову, ні у кого не було ідеї дійти до кінця.

Формально є кілька видів обмеження: термін давнини у цього конкретного типу злочину. Але це обмеження знімається в Державній легкодумі. Є й інші формальні ознаки «відмови», але, як я вже й сказав, у нас розроблений не сценарій, а сценарії.

Усе повинно і буде названо своїми власними іменами: вбивці – вбивцями, кати – катами, співучасники – співучасниками, а жертви – жертвами. І не в абстрактному теоретико-гіпотетичному сенсі, а в більш ніж предметному й конкретному.

Важко сказати, чим усе це може в підсумку по-справжньому закінчитися, але принаймні (як мінімум) це дійсно «може дати початок громадській дискусії. Тій дискусії, яка не відбулася у нас ні в 1950-ті, ні в 1980-і роки», – як написав історик Іван Курілла, осмислюючи проект мого розслідування.

Якщо мені не вдасться оформити все юридично – притягнути до кримінальної відповідальності вбивць мого прадіда,– то яка мені різниця, що скаже якийсь там дядечко в мантії, коли я і так прекрасно знаю, хто вбивав

І навіть якщо мені не вдасться оформити все юридично – притягнути до кримінальної відповідальності вбивць мого прадіда, – то яка мені різниця, що скаже якийсь там дядечко в мантії, коли я і так прекрасно знаю, хто вбивав.

Вважаю, що дискусія, яка не відбулася у нас ні в 1950-х, ні в 1980-х роках, все ж тепер розпочата.

Дякую всім тим, кому я повинен подякувати.

Готовий у міру сил відповісти на будь-які додаткові запитання або отримати ваш коментар на своєму сайті.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG