Україна і світ. Кому потрібна правда в епоху «пост-правди»?

У постіндустріальну епоху промислове виробництво втрачає важливість у порівнянні з наукоємними галузями і сферою послуг. Тепер лунають твердження, що ми увійшли в епоху «пост-правди», коли факти менш важливі, ніж переконання, емоції і почуття. Укладачі Оксфордського словника англійської мови назвали слово post-truth («пост-правда») словом року 2016.

Вебсайт Оксфордського словника пояснює, що британський референдум про вихід із Євросоюзу та виборча кампанія у США влітку та восени 2016 року викликали різке збільшення частоти використання слова post-truth («пост-правда») в англомовних публікаціях.

«Правда так упала в ціні, що із золотого стандарту політичних дебатів перетворилася на нічого не варту валюту», – цитують укладачі словника одну з британських газет.

Але феномен «політики пост-правди» стосується не лише англомовного світу і не лише минулого року.

Світ «пост-правди»

Президент Росії Володимир Путін у 2015 році визнав, що особисто віддав наказ силовим відомствам працювати над приєднанням Кримського півострова до Росії і що солдати без розпізнавальних знаків на українській території таки були російськими військами.

Перед тим він відбувався запереченнями і саркастичними заявами, що військову уніформу може собі купити будь-хто і будь-де.

Те, що президент Росії фактично зізнався у брехні, не обурило більшість росіян і не зашкодило рейтингам його популярності.

Улітку 2016 року виявилося, що мільйони британців були настільки переконані у потребі припинення членства в ЄС, що згодні були слухати сумнівні обіцянки так званих «брекзитерів», котрі обіцяли, наприклад, економію десятків мільйонів фунтів для національної системи охорони здоров’я.

Нереалістичність цієї обіцянки стала очевидною ще до того, як уляглися дебати про те, що ж таке «Брекзит»… До речі, ще одне популярне новітнє слово.

Восени 2016-го багато американців голосували на президентських виборах «проти» Гілларі Клінтон, котра викликала недовіру і «за» Дональда Трампа, незважаючи на сумнівність і суперечливість низки його заяв.

Критичну пресу Трамп називав нечесною. Сам він виявив дивовижну недбалість до фактів: одне з його останніх бездоказових тверджень – заява, що він зібрав більшість голосів виборців, у той час коли результати виборів засвідчили протилежне.

Не треба «сприймати дослівно усе, що казав Дональд Трамп», пояснював збитим із пантелику журналістам Корі Левандовскі – один із керівників виборчої кампанії новообраного президента. За його словами, американці розуміли, що мав на увазі Трамп і погоджувалися з ним, навіть якщо слова не завжди підтверджувалися фактами.

Українська правда

Щоб українці не вважали, що їх оминула епоха «пост-правди», принаймні частині можна нагадати про голосування за «двічі несудимого» Віктора Януковича, або нещодавні результати опитування українського Центру Разумкова, згідно з якими 42% не вірять у те, що Росія може «розпочати відкриту повномасштабну війну проти України».

Автор розслідувань незалежної групи Bellingcat про дії армії Росії проти України Шон Кейс працює з фактами, які дають йому підстави підтверджувати, що Росія ще понад два роки тому війну проти України почала, хоч і не оголосила її.

«Я б сказав, що це сумні реалії світу у 2016 році, коли чимало людей, аніж давати раду очевидним фактам, керуються особистими емоціями чи переконаннями», – сказав Шон Кейс в інтерв’ю Радіо Свобода.

«У зв’язку з тою роботою, яку робимо ми, я вважаю, що це надзвичайно важливо – збирати свічення й докази, на які ми можемо покладатися. Ми, наприклад, використовуємо супутникові фотографії, які, ми точно знаємо, справжні. Ми використовуємо реальні відео і світлини. Єдиний спосіб протидіяти цій хвилі «пост-правди» – це збирати ще більше фактів, працювати ще наполегливіше, щоб подати докази усім людям, аби показати їм, що те, у що вони вірили, насправді неправда і не може бути правдою», – зазначає Шон Кейс.

Солодка неправда

Чи можливо людям, особливо у тяжкі часи, легше сприймати так звану «білу брехню», аніж давати раду болісним реаліям?

Український драматург Наталія Ворожбит, розповідаючи в Українському інституті Лондона про роботу зі враженими війною дітьми на Донбасі, наголошувала на тому, наскільки обережно вони намагаються говорити про саму війну і причини тих бід, що впали на голови мільйонів людей на Донбасі.

Наталія Ворожбит зазначає, що певних тем вони уникають, щоб київських гостей не вважали рупорами якоїсь пропаганди: «Ми їм нічого не пояснюємо, але ми стараємося відкрити їм очі, щоб вони самі почали аналізувати, що з ними відбувається. Просто показуємо їм інший світ, багато з ними розмовляємо».

Лондонський психотерапевт Денис Угрин пояснює, що навіть психічно травмованим дітям, яких він лікує, потрібна правда

«Ще років 100 тому була поширена думка, що дітям треба брехати, – каже лікар, – особливо дітям, які можуть померти, наприклад смертельно хворим, або які пройшли через психічні травми. Панувала думка, що це краще замовчувати, не рухати. Але за останнє десятиліття стало очевидним, що ця тактика є дуже неправильною. Звичайно ж, у короткому часі від неї усі почуваються краще, нібито. Ти не мусиш говорити з дітьми про складні речі. Вони, нібито, не страждають від того, що знають, але надалі з часом, на превеликий жаль це переважно призводить до суттєво більших проблем».

Втрата довіри

Можливо ми стали свідками бажання суспільств короткотерміново відгородитися від важких реалій? Економічні труднощі, війни, тероризм, корумпованість лідерів…

Чи дійсно виборці так утомилися, що готові вірити лідерам, котрі пропонують швидкі, легкі рішення складних питань. Знову думка психотерапевта Дениса Угрина, але тепер уже як громадянина, активіста і виборця.

«Мені здається, що є певні паралелі між тим, що відбувається у нашій роботі з травмованими дітьми й дорослими, і тим, як поводяться багато урядів різних країн. Наприклад, спроби приховати погані новини, коли намагаються непомітно оприлюднити їх, коли є інші гучні події і так далі», – зазначає Денис Угрин.

«Тут є певна подібна логіка, – зауважує він. – Уряд теж думає, що було б непогано замовчати, або не сказати, або приховати якимось чином правду з тим, щоб не травмувати людей, щоб вони не переживали і так далі. Така тактика працює в короткому часі дуже добре, але у довготерміновій перспективі для політиків утрата довіри виборців є набагато гіршою, ніж початкова ситуація, коли люди менше збурені. Звичайно ж, як на мене, то різні країни до цього підходять по-різному».

Новий 2017 рік покаже нам, у яких країнах епоха «пост-правди» в політиці триватиме чи, можливо, десь милих вуху популістів слухатимуть менше.