Володимирський собор заповнений ущерть, більш ніж сотня присутніх на церемонії перепоховання на Лук’янівськоу цвинтарі – Київ вшанував пам’ять письменника Олександра Олеся (Кандиби) та його дружини Віри Кандиби.
«Серед нас – багато патріотів, які говорять багато про патріотизм, а треба любити ділами. Олександр Олесь є прикладом того, як треба любити свою Батьківщину,» – говорить перед панахидою у Володимирському соборі патріарх Київський Філарет.
Віддати останню шану прийшли президент Петро Порошенко з дружиною, міністр культури Євген Нищук, письменник Дмитро Павличко та видавець Іван Малкович, дипломати і представники різних політичних сил, громадські діячі та активісти. Із Канади приїхала дружина внука Олександра Олеся Ольга. Після примусової ексгумації на Ольшанському кладовищі у Празі останки подружжя видатних українців Олександра Олеся та Віри Кандиби перепоховали в українській столиці.
«Ми тепер зможемо прийти сюди, поклонитися»
«Неважко собі уявити, який шок пережила родина у зв’язку з тим, що сталося із прахом Олександра Олеся і Віри. Але може це саме той випадок, що не було би доброго, якби не сталося зло. Нарешті Олександр Олесь повернувся в Україну,» – говорить під час урочистостей Ольга, дружина онука видатного письменника. Його нащадки нині мешкають у Канаді – після того, як на місці могили подружжя Кандиб поховали іншу людину, онуки дали дозвіл на перепоховання у Києві.
Киянка Владислава Кудлай ділиться з Радіо Свобода, що прийшла на Лук’янівське кладовище заради «пам’яті про кохання», яке оспівував і уособлював письменник. «Своє до свого. Ми повинні свої скарби повертати на свою землю. Шкода, що таким варварським шляхом, але нам пощастило – ми тепер зможемо прийти сюди, поклонитися, квіти покласти,» – каже вона. 80-річний ядерний фізик Олександр Рудик із Києва визнає, що не міг не прийти – сповідує націоналістичні погляди і цікавиться діяльністю Олександра Олеся з радянських часів, «ще відтоді, коли був заборонений».
Перепоховання відбувається у супроводі етнографічного хору «Гомін» та Оркестру почесної варти окремого полку президента України. Над могилою зачитують вірші Олександра Олеся:
«Не вірив я в життя по смерті,
Тепер я вірю в диво з див.
Було для мене страшно вмерти,
Умер і нагло знов ожив».
Дехто тримає в руках чи кишенях зимового одягу збірки творів письменника. Владислава Кудлай не стримується і починає наспівувати «Цілуй, цілуй, цілуй її». У цей момент на свіжій могилі романс на слова Олександра Олеся «Сміються й плачуть солов’ї» починає виконувати кобзар Тарас Компаніченко.
Як і на Ольшанському цвинтарі, у Києві на могильній плиті відтепер значитиметься також ім’я сина Олександра та Віри Кандиб – Олега Ольжича, останки якого і досі не відшукали. У 1944-му його закатували до смерті у концтаборі Заксенгаузен – батько пережив його лише на 42 дні.
За словами міністра культури Євгена Нищука, могила Олександра Олеся у Києві стане початком Алеї почесних поховань видатних українців на Лук’янівському кладовищі. Перенесення могил до України відбуватиметься лише за згоди родичів; прецедент із Олександром Олесем вказав на те, що державі треба більш ретельно контролювати ситуацію із закордонними похованнями видатних українців, зазначає Нищук.
«Не можна кидати могили напризволяще»
Не може такого бути, щоб Прага забула його, тому що там він так само жив вічно, він говорив до чехів, чехів любивДмитро Павличко
На цвинтарі бере слово письменник і громадський діяч Дмитро Павличко – він нагадує, як за радянських часів намагався публікувати заборонені твори Олександра Олеся. Розповідає також, як носив квіти від української громади на Ольшанський цвинтар. «Не може такого бути, щоб Прага забула його, тому що там він так само жив вічно, він говорив до чехів, чехів любив. Коли ми ходили до нього туди, ми показували, що ми народ. І не «дбаймо» так, щоб ми так усіх великих українців перевозили сюди,» – говорить Павличко.
А от Микола Горбаль, дисидент і багатолітній політв’язень радянських тюрем і таборів вважає, що повернення останків Олександра Олеся – лише початок: «Мабуть, приходить час перевозити останки, бо кожен хотів би спочити у своїй землі – скільки у нас по сибірах, скільки на Далекому Сході поховано звитяжців, героїв». Після панахиди у Володимирівському соборі Горбаль зазначає, що потрібно перепоховати і Степана Бандеру, і Євгена Коновальця, і Симона Петлюру.
На думку головного редактора онлайн-видання «Історична правда» і викладача Школи журналістики Українського католицького університету Вахтанга Кіпіані, випадок із примусовою ексгумацією є не прикрою випадковістю, а частиною системи. «Ця історія – не про Олександра Олеся, вона про спроможність нації бути нацією. Не можна кидати напризволяще тих, на кому і тримається ця цивілізація, яка є Україною,» – говорить він у коментарі Радіо Свобода одразу після захоронення останків письменника у Києві.
Молодий поляк іде на Вавель і бачить своїх королів, своїх поетів, президентів, визначних діячів. А куди піде молодий українець? У нас практично немає гетьманських і князівських могилВахтанг Кіпіані
Кіпіані пояснює: у світі є тисячі українських могил, частина з них не загороджені, а отже, не захищені від втрати. За його словами, потрібно вести облік таких поховань і знати про їхній стан і статус. Це мають робити діаспорянські громади на прохання держави, а якщо неможливо – варто повернути останки на батьківщину.
«Молодий поляк іде на Вавель і бачить своїх королів, своїх поетів, президентів, визначних діячів. А куди піде молодий українець? У нас практично немає гетьманських і князівських могил, у нас більшості (могил – ред.) українських визначних поетів і діячів ХІХ чи ХХ століття нема, – зазначає публіцист. – То може дійсно ми – частина «русского народа»? Тут не треба посипати голову попелом. Є виклик – треба його долати».
