Доступність посилання

logo-print
27 Березень 2017, Київ 08:04

Росія мілітаризує свою пропаганду (світова преса)


Політична карикатура Олексія Кустовського

Політична карикатура Олексія Кустовського

Американський новинний сайт The Daily Beast пише про дедалі більшу мілітаризацію російської пропаганди. Американський тижневик Newsweek розповідає про ситуацію у прифронтовій зоні на сході України. Німецький часопис Die Zeit розглядає питання жертв комунізму в Україні на прикладі самогубства українського радянського письменника Григора Тютюнника.

Американський новинний вебсайт The Daily Beast вміщує статтю «Росія розпалює дедалі сильнішу інформаційну війну із Заходом». У підзаголовку зазначається, що коли люди вважають, що минулий рік був кепським у сенсі протистояння з Москвою, все має значно погіршитись цього року, бо в Росії запрацює новий військовий відділ «інформаційних операцій». Видання пише, що впродовж останніх місяців американці стали свідомими того, з чим європейці вже мали змогу познайомитись. Йдеться про природу російської пропаганди, яку називають «нав’язливою і такою, що роз’їдає». Тема російського втручання у президентські вибори США й надалі залишається головною темою загальнонаціональних дебатів у Сполучених Штатах. І ця тема, на думку американського сайту, може призвести до нових розслідувань і політичного протистояння між Капітолійським пагорбом та Білим домом.

The Daily Beast пише, що багато американців уже знайомі з фінансованими Кремлем пропагандистськими «новинними» рупорами Москви на зразок RT та Sputnik. Але повний масштаб російських інформаційних операцій справді значно більший. Головною метою цього всього постає створення сумнівів у діяльності урядів країн Заходу, підрив довіри до демократичних інституцій і плекання симпатій до російського керівництва та його кроків за кордоном. Сайт повідомляє, що саме для посилення всього вищезгаданого у Росії створили нове військове управління, спрямоване на здійснення того, що було визначене як «інформаційні операції» проти країн-опонентів кремлівського режиму.

«Ціль нової ініціативи російського керівництва – захистити національні оборонні інтереси і вдатися до використання інформаційної зброї», –заявив голова оборонного комітету російської думи Володимир Шаманов.

Цей крок, як вважає американське видання, позначає кульмінацію поступової мілітаризації російської пропаганди. Кремлівська дезінформація поступово набула доволі войовничого характеру. Маніпуляція інформацією з боку Москви стала центральним елементом російської військової стратегії і широко використовується під час конфлікту з Україною, де Москва й надалі підтримує проросійських сепаратистів з метою дестабілізувати українську державу.

«Росія розпалює дедалі сильнішу інформаційну війну зі Заходом»

Американський суспільнополітичний тижневик Newsweek публікує статтю «Забутий куточок забутої війни». Автор матеріалу – ветеран бойових дій в Іраку та Афганістані Нолан Пітерсон – пише, що війна палає в Україні незалежно від того, чи вщухає на якийсь час стрілянина на сході. Пітерсон відвідав прифронтове селище Тарамчук у східній Україні. Він побував у розташуванні бійців українського батальйону «Айдар».

«Ознаки того, що тут іде війна, є доволі невиразними, проте ці ознаки постають усюди. За 15 миль (1 миля – 1,6 кілометра) звідси розташований опорний пункт сепаратистів у Донецьку, а за 2 милі через поле облаштовані позиції українського війська, яке веде боротьбу з проросійськими сепаратистами й російськими вояками», – зазначає Нолап Пітерсон.

Автор статті розповідає про місцевого жителя Валерія Дудочкіна, який на самому початку конфлікту з підозрою ставився до українських вояків, що увійшли в його село. Сьогодні Дудочкін товаришує з українськими військовими через те, що українські вояки зробили особисто для нього. Коли дружина Дудочкіна – Алла захворіла на рак, українські військовослужбовці приносили їй знеболювальні засоби, аби полегшити її страждання. Пітерсон додає, що бійці «Айдару» також скинулись грішми, аби заплатити за лікування Алли у місцевому шпиталі, на що Дудочкін зовсім не мав коштів.

«Тоді як конфлікт на сході наближається до своєї третьої річниці, українські вояки, так само як і місцеве населення зони бойових дій, виробили менш, сказати б, однозначну думку, як саме виглядатиме перемога у цій війні», – пише Нолан Пітерсон.

Далі автор наводить слова підполковника українського війська Максима Марченка, з яким йому випало поспілкуватися.

«Ми мусимо боротися за мізки людей на окупованих територіях. Ми також мусимо вибачити тих, хто протистоїть нам зі зброєю. Хоча їхні ватажки мають сісти до в’язниці», – каже український військовий.

Нолан Пітерсон зазначає, що більшість місць у східній Україні просто потопає у потоках російської пропаганди, яка становить таку саму загрозу українським військовим зусиллям, як і танки та артилерія сепаратистів. У багатьох населених пунктах сходу України немає жодного українського телеканалу. Натомість із Росії висилається потужний пропагандистський потік російського телебачення.

«Це війна пропаганди, – каже український вояк Андрій з позивним «Ель», – Америка та Росія завжди сперечалися, бо ніхто з них не хотів бути таким, що програв. Україну нині охопила ця суперечка».

«Забутий куточок забутої війни»

Поважний німецький часопис Die Zeit вміщує статтю української письменниці Тані Малярчук «Ганьба, що дрімає». Автор статті зазначає, що минуло 26 років від часу падіння комунізму в Україні, і більшість полеглих українських вояків на сході країни ніколи не відчували на собі того комунізму. Малярчук порушує питання комуністичної бацили і того, як врятуватися від цього смертельного зараження. Найгірша риса, яку комунізм насадив людям, це відчуття потреби бути нечесним. А брехня за комунізму породжувала насильство. Прикладом жертви комунізму Малярчук наводить сумну долю українського радянського письменника Григора Тютюнника. За словами авторки, Тютюнник, безперечно, був талановитим письменником, який писав гарні твори. Водночас Тютюнника мало хто нині читає. Загалом, як пише Малярчук, українська радянська література забувається дедалі сильніше, бо ж у ній сховано забагато брехні й насильства.

«Чи ми у такий спосіб хочемо викорінити нашу власну ганьбу й нашу ницість якомога швидше?» – запитує Таня Малярчук.

Авторка зазначає, що Григір Тютюнник аж ніяк не був дисидентом, просто, як і кожен офіційно визнаний комуністичним режимом письменник, він мусив писати якісь життєстверджувальні твори і розслаблятися влітку в будинку відпочинку Спілки письменників у Криму. Але у Спілці письменників вирішили, що твори Тютюнника постають недостатньо життєстверджувальними і обрали Григора ціллю гострої критики. Далі пішли анонімні листи із засудженням Тютюнника та виклики його до КДБ. Зрештою, з колег-письменників ніхто не захотів тоді ризикувати заради Тютюнника. Але, як зазначає Малярчук, підстав заарештовувати Тютюнника не було, бо він лише писав дитячі твори. Ціла ситуація навколо цього українського радянського письменника складалась таким чином, що він вирішив тихо повіситись у туалеті своєї київської квартири, не витримавши цькування та звинувачень.

«Якщо б самогубство Тютюнника було актом протесту проти того, що з ним відбувалося, його б розглядали як справжнього героя, ніж того, хто просто повісився у туалеті. Але комунізм змушував людей кидатись від одного компромісу до іншого, за постійного остраху, що на тебе «настукає» твій сусід. Тютюнник був жертвою комунізму, а не героєм», –завершує свій матеріал у німецькому часописі українська письменниця Таня Малярчук.

«Ганьба, що дрімає»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG