Інна Аннітова
Невелика команда документалістів ‒ режисер, продюсер, оператор, звукооператор ‒ упродовж року створювала фільм про людину, яка стає історією: історією України, історією світової музики ‒ про переможницю пісенного конкурсу «Євробачення-2016» Джамалу.
«Вона самоідентифікувалася в усьому, вона стоїть на ногах і знає, що внизу коріння рідних, які допомогли їй написати цю пісню. Пісня «1944» ‒ це вижимка болю», ‒ каже режисер фільму «Jamala.UA» Анна Акулевич, яка пройшла із Джамалою шлях «Євробачення».
На 6 квітня запланована гала-прем'єра стрічки, а з 13 числа фільм покажуть більш ніж у 30 залах України.
Режисер зазначає: все в картині підпорядковане задуму. У чому ідея фільму, якою Джамалу побачить глядач, Анна Акулевич розповіла в інтерв'ю Крим.Реалії.
‒ Ви були знайомі з Джамалою до створення фільму?
‒ Ні, але її творчість і унікальність зацікавили мене з перших хвилин, коли я почула її. Це було задовго до «Євробачення», коли вона не була ще Джамалою, а була ‒ Сусанною (справжнє ім'я Джамали ‒ Сусанна Джамаладінова ‒ ред.).
‒ Коли з'явилася ідея фільму про Джамалу?
Мені завжди було цікаво спостерігати за героєм, який знає, хто він, який самоідентифікувався
‒ Ми шукали героя, нам потрібна була людина, через призму якої було б видно сучасну Україну ‒ не депресивну, не загрузлу в стражданнях та образах. Я відчуваю свою країну більш прогресивною, ніж, на жаль, вона є, і мені хотілося сфокусуватися на герої, який у наших, м'яко кажучи, непростих умовах досягає приголомшливих результатів. Це для нас було важливо, і Джамала, звісно, потрапляла під цю категорію. Мені завжди було цікаво спостерігати за героєм, який знає, хто він, який самоідентифікувався. Я сподіваюся, що і глядач спробує знайти себе, адже коли ти знаєш, хто ти, коли поважаєш своє коріння й минуле, тоді можна будувати майбутнє.
‒ Виходить, спочатку був меседж, а потім з'явився герой?
‒ Так, саме так. Ми визначилися з героєм, отримали «так» і поїхали на «СТБ» знімати український відбір на «Євробачення-2016».
‒ Ви застали перші кроки Джамали на «Євробаченні». Що глядач побачить у фільмі?
Нам не хотілося одноденної історії. Було зрозуміло, що Джамала ширша, вона для нас ‒ більше, ніж портрет
‒ У нас була спокуса ‒ показати Джамалу в момент загостреного до неї інтересу в Росії, бажання її заполітизувати як співачку й музиканта, але це для мене було нечесно. Весь політичний галас тільки заважав їй. Так, це додавало популярності, додавало уваги ЗМІ, але нам не хотілося одноденної історії. Вже тоді було зрозуміло, що Джамала ширша, вона для нас ‒ більше за портрет, а конкурс ‒ це лише один із випадків в її житті.
Ви не побачите у фільмі її міркувань про Крим, війну, Росію ‒ все це можна знайти в інтерв'ю, ми це свідомо відкинули. У картині є Джамала в робочих ситуаціях: контакт із командою, спілкування з Ігорем (продюсером Ігорем Тарнопольським ‒ ред.). Дивно, як він вибудовує контакт ‒ я не знала, що бувають продюсери, які слухають спочатку музиканта, а потім дуже м'яко й делікатно висловлюють свою позицію ‒ це несподівано.
Це життя закулісне. Жанр нашого фільму ‒ backstage ‒ закулісне життя музиканта, те, що не дуже популярне в Україні. Особливість цього жанру в тому, що є можливість відкрити малодоступну інформацію про кумира. Наприклад, коли вона (Джамала ‒ ред.) повернулася з «Євробачення», ми знімали її два великих концерти. На Джамалу тоді страшно було дивитися. Виснажена, енергетично спустошена, вона, тим не менш, шукала сили й ресурси. Глядач вимагає її на біс, а вона майже не може піднятися зі стільця, потім через якийсь час піднімається й іде...
‒ У момент початку роботи, звичайно, ніхто не міг знати, що фільм знімається про переможця «Євробачення». Але чи було у вас творче чуття, що вона переможе?
Джамала залишиться в історії не тільки тому, що вона ‒ переможець «Євробачення», а тому, що вона ‒ хороший зразок для нас усіх
‒ Так, ми з цим відчуттям і йшли, ми ще до відбору зрозуміли, що це ‒ переможець. У мого продюсера дуже розвинена інтуїція, я вчуся в нього цьому чуттю. Але ще раз ‒ Джамала залишиться в історії не тільки тому, що вона ‒ переможець «Євробачення», а тому, що вона ‒ хороший зразок для нас усіх.
‒ Як була організована робота? Адже зрозуміло, що в момент підготовки до конкурсу останнє, до чого була справа в героя, так це до зйомки фільму.
‒ Абсолютно так, графік був розписаний щільно, і проводилося багато паралельних зйомок із Джамалою. Часом приходила думка, що ми зайві, й наш фільм не відбудеться. Але тим не менше ми були в турне, їздили за нею, але завжди з'ясовували ‒ чи можемо ми бути в цей момент поруч, чи комфортно їй? Ми не йшли напролом, як нерідко роблять журналісти, і навіть у думках не уподібнювалися тим, хто дозволяє собі «а заспівай-но нам, Джамало». Це дикість.
‒ Ви відчували її відкритість?
‒ Вона різна: щира, але тримає дистанцію, добра, але вимоглива.
‒ Тобто глядач не побачить душу, він побачить робочий процес?
Ви її однозначно побачите такою, якою не бачили раніше ні на інтерв'ю, ні в телепередачах
‒ А ви очікуєте відвертого монологу на камеру? Голови, що говорить? Але це нерідко фальш, внутрішня редактура. Я підкреслюю: наше завдання було в спробі зафіксувати потік буття, в якому вона існує, і як різнобічно вона проявляється. Ви її однозначно побачите такою, якою не бачили раніше ні на інтерв'ю, ні в телепередачах. Можливо, вона буде впізнавана для фанатів, але для тих, хто не ходить на концерти, вона відкриється зовсім по-іншому, новою. Сподіваюся, що глядач зверне увагу не просто на фрагменти, які присутні у фільмі як даність ‒ вибір тканини для сукні або меню в ресторані, а відкриє для себе людину, для якої головна релігія ‒ музика.
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
