«Що робити з російськими паспортами українців?» – у публікації під таким заголовком дописувач інтернет-видання «Главком», заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко наголошує, що Україна повинна грати з агресором за своїми правилами. Позбавити українського громадянства – ледь не єдина відповідь на роздачу російських паспортів на Донбасі. Відповідь, яка більш-менш знаходить підтримку в суспільстві. Але, відібрати громадянство – це крок викликаний бажанням покарати. І крок передбачуваний. Фактично це емоційна відповідь на довгострокову раціональну гру Кремля. Дописувач вважає, що Київ грає за правилами противника і передбачувано для нього. А тому грає йому на руку. Мета Росії – отримати слабку Україну, якою легко маніпулювати. Коли Київ говорить про те, щоб позбавляти громадянства тих, хто отримує російський паспорт, він протистоїть наслідкам, а не причинам. Це як позиція ящірки, яка у випадку небезпеки відкидає хвоста. Відмінність лише в тому, що суспільство – не ящірка. Інший Донбас не виросте. Та і кремлівському хижаку потрібен не просто Донбас із Кримом. Йому потрібна вся Україна. Тому невідомо, що наступне за Донбасом нам доведеться добровільно ампутувати – підігруючи стратегії Росії. Відтак треба бути раціональним і діяти всупереч сподіванням. Найперше потрібно формувати недовіру в росіян щодо українців з Донбасу. Лінія розколу має бути не по лінії фронту, а по лінії українського кордону. Тому кожен росіянин повинен розуміти, що паспорти для жителів окупованого Донбасу – це тиск і на ринок праці, і на пенсійний фонд.Також не варто стримувати отримання російських паспортів. Адже ніяких пенсій їм не світить. І це пришвидшить розчарування в Росії серед людей в окупації – особливо у тих, хто ще вірить у «братську» Росію.Також треба працювати з сателітами Росії, яким вона колись пообіцяла паспорти та так і не дала (Абхазія, Придністров’я та Південна Осетія). Чому українцям так, а їм ні? – питання яке знизить довіру до Росії і там. Автор переконаний, що Україна переможе. Якщо гратиме за своїми правилами. А не розпускатиме нюні і відмовлятимемось від Донбасу чи Криму.
Дописувача сайту «Фраза.ua» Ігоря Куренкова не покидає відчуття, що днями на екранах телевізорів з'явиться Зеленський і скаже, що він пожартував із президентством. Що йому і в голову не могло прийти, що люди оберуть президентом комедіанта. Десь так, на думку автора статті, все і повинно статися, якщо подивитися на дії обраного президента: він не поїхав в регіони, він не зустрічається з політикумом, він не працює із засобами масової інформації, він не створює партію, він не формує уряд, він не робить нічого, що просто зобов'язана робити людина, яку обрали президентом. Натомість він полетів з сім'єю відпочивати до Туреччини. Хоча актуальним це було б лише в разі його поразки в президентських перегонах. Переможець, якого обрали президентом 13,5 мільйона осіб, зобов'язаний діяти зовсім інакше, переконаний дописувач. Стаття називається «Зе! і український постмодерн».
Слідом за зміною президента України варто очікувати і кардинальної зміни Верховної Ради. Кілька сьогоднішніх парламентських партій вже втратили популярність, а на електоральному полі патріотичних сил очікується велика конкуренція. «Фокус» розбирався, хто і на скільки голосів може розраховувати. Так, на думку дописувача Володимира Ленського, як би не блефував Володимир Зеленський про більшість, яку зможе отримати «Слуга народу» в новому парламенті, цій партії доведеться шукати союзників, щоб створити надійну коаліцію. Саме тому відповідні переговори ведуться з Юлією Тимошенко. Депутат Мустафа Найєм стверджує, що лідерка «Батьківщини» вимагає підписання меморандуму про створення парламентської коаліції і гарантій призначення її на посаду прем'єр-міністра. За інформацією дописувача, нова більшість в парламенті наступного скликання спробує внести зміни до Конституції, з тим, щоб розширити повноваження прем'єра і звести роль президента до церемоніальної. Експерти видання переконані, що за «електоральний спадок» Порошенка розгориться запекла боротьба. Серед претендентів: і Гриценко, і Смешко, і Гройсман. Загалом в Україні понад 300 політичних партій, із них більшість існують тільки на папері. Лише одиниці є ідеологічними партіями. Переважна ж більшість – партії «вождистського» типу, створені під конкретного лідера і мають дуже розмиту ідеологічну базу. Тому легко змінюють політичне забарвлення і стають засобом олігархічного контролю за владою.
